Пам’ятне місце садиби Туган-Барановських
Світлана Качало, Сергій Куделко
Пам’ятне місце садиби Туган-Барановських (іст.). Біля ставка на згір’ї. За 2,1 км на схід від східної околиці с. Старовірка Шевченківського р-ну Харківської обл. Садиба містилася у 2-й пол. 19 ст. в кол. с. Солоне (Солянівка, згодом с. Соляниківка) і належала поміщику дворянину І. Тугану-Мірзі-Барановському, литовському татарину за походженням, одному з непрямих нащадків Чингізхана. Був військовим. Дружина його, Ганна Станіславівна (дівоч. Шабельська), була українкою, належала до стародавнього князівського роду Мовіле-Монтвід.
У цій садибі народився Туган-Барановський Михайло Іванович (1865 – 1919) – політичний та державний діяч УНР, економіст, історик, педагог. Отримав початкову освіту вдома, потім навчався у 2-й харківській класичній гімназії, 1884 – 90 – в Харківському університеті, здобув ступінь кандидата наук. 1892 проходив стажування в Англії; 1894 здобув ступінь магістра з політекономії у Московському університеті. 1895 – 99 приват-доцент Петербурзького університету, звільнений за «вільнодумство».
У 1895 вступив до Вільного Економічного Товариства (з 1896 – голова); доктор політичної економії (1898). У 1905 ініціатор встановлення пам’ятника Тарасу Шевченку в Полтаві. Автор бл. 140 наукових праць у галузі економіки, кооперативного руху, зокрема «Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і близький вплив на народне життя» (1894), «Соціальні основи кооперації» (1916), «Паперові гроші і метал» (1917), «Вплив ідей політичної економії на природознавство та філософію» (1923). Зробив внесок у теорію кон’юнктурних коливань, монетарну теорію, критичний аналіз економічної теорії марксизму, історію і теорію кооперації. Вважав, що кооперація – це форма захисту трудящих від натиску капіталу; кооперація економіки – це боротьба за новий соціальний устрій мирними засобами, без насильства. Доводив, що стратегією економіки і політики є добробут простої людини та її культура.
З 1906 обіймав посаду головного редактора журналу «Вестник кооперации», редагував журнал «Українська кооперація» та очолював Українське т-во економістів, 1918 – Центрального кооперативного українського комітету. 1914 – 16 співпрацював з М. Грушевським при підготовці енциклопедичного довідника «Український народ в його минулому і сучасному».
Приєднався до партії кадетів, з кін. 1917 член Української партії соціалістів-федералістів. У період Української революції брав активну участь у формуванні українських фінансових інституцій, у верес.-груд. 1917 – генеральний секретар (міністр) фінансів у Генеральному секретаріаті Української Центральної Ради, 1917 ініціював і відстоював створення української валюти. Автор Декларації УНР «Економічна політика» (1917). Брав участь у створенні Української академії наук (1918); академік ВУАН за спеціальністю «теоретична економія» (1918), голова соціально-економічного відділення (1919); з груд. 1918 – директор Інституту для виучування економічної кон’юнктури і народного господарства України УАН. Зініціював створення демографічного та кооперативного інститутів.
Ім’ям М. Туган-Барановського названо Донецький національний університет економіки та торгівлі, біля якого встановлено йому пам’ятник. Академією економічних наук України на його честь засновано іменну медаль. Помер та похований в м. Одесі на міському кладовищі.
Село перестало існувати у 2-й пол. 20 ст. і від його будівель, у т. ч. садиби Туган-Барановських, лишись рештки фундаментів.
Джерела та література:
Енциклопедія історії України: У 10 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. – К.: Наук. думка, 2013. – Т. 10.
Харківщина: енциклопедичний словник / Харків. облрада; Харків. облдержадмін.; редкол.: С. І. Посохов, К. В. Астахова, С. М. Куделко та ін. – Х.: Золоті сторінки, 2014.
Туган-Барановський М. І. Кооперація, соціальні основи її та мета. – К.: Дніпросоюз, 1918.
Половець В. М. М. І. Туган-Барановський – теоретик кооперативного руху (до 150- річчя від дня народження) // Сіверянський літопис. – 2015. – № 1(121).
Вільшанський М. Міністр – уродженець Соляниківки // Вісник Куп’янщини. – 1996. – 9 жовт.
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України: Харківська область. . – К.: 2018 р., с. 91 – 92.