1976 р. Монументальна дерев’яна архітектура лівобережної України

С. Таранушенко

Церква Преображенія, збудована в 1760 р.

[Таранушенко С. Пам’ятки мистецтва старої Слобожанщини. Харків, 1922, табл. VIII, IX;

Таранушенко С. Мистецтво Слобожанщини XVII-XVIII ст. Харків, 1928, табл. III;

Юрченко П. Дерев’яне зодчество України. Київ, Вид-во АН УРСР, 1949, рис. 39]

За типом плану (центр – чотирикутник з відсіченими кутами, вівтар – чотирикутник з відсіченими зовнішніми кутами, бабинець – квадрат) церква належить до поширеної на Лівобережжі групи триверхих пам’яток. В 1828 р. церкву ремонтували [Гумилевский Ф. Историко-статистическое описание Харьковской епархии, т. III, стор. 502]. Мабуть, тоді збудували ампірову дерев’яну дзвіницю і сполучили її притвором з бабинцем; можливо, тоді ж ґонт замінили залізом. Виключно міцний, добірний матеріал (дуб), з якого побудовано церкву, свідчить, що будова (зруби її стін, заломів, восьмериків і ліхтарів) не зазнала істотних змін.

Преображенська церква – одна з видатних пам’яток монументальної народної дерев’яної архітектури Лівобережжя. Творче обличчя її будівника позначено виразними рисами яскравої індивідуальності. Важко назвати іншого майстра, який в таких широких розмірах порушував геометричну правильність форм і разом з тим створив таку виразну, органічно цілісну і гранично завершену за формою будову. Властивою Преображенській церкві рисою є те, що у вівтарі, і особливо в центральній дільниці, в плані ширина дільниць значно перевершує їх довжину.

Зовнішній вигляд церкви майстер побудував на контрастуючих засобах. Корпус зрубів стін трьох дільниць одної висоти, і сприймається він, як монолітна компактна вагома маса. Єдність маси корпусу зрубів стін підкреслює поясок, що пов’язує дільниці (а одночасно позначає середину висоти зрубів). Враження вагомості і приземкуватості корпусу зрубів стін не порушують ні рівнораменне хрещате вікно вівтаря (воно складається з п’яти круглих оболонок), ні чотиригранні спокійних пропорцій вікна центра і бабинця.

Рух перших заломів енергійно порушує монолітність корпусу зрубів стін і переводить його в три верхи. Перший залом верхів вівтаря і бабинця – високий, стрімкий – різко звужує об’єми дільниць. Зовсім інакше розвивається об’єм центральної дільниці. Перший залом центра низький; з півдня і півночі засклеплено його круто; залом переводить об’єм центра в дуже розлогий приземкуватих пропорцій восьмерик. Цей восьмерик разом з другим заломом – домінанта композиції зовнішнього вигляду будови. Форма і маса ліхтаря з главкою центральної дільниці без помітних відхилень повторюють форми і маси восьмериків вівтаря і бабинця, складаючи, таким чином, в композиції верхів повторення єдиного мотиву, хоч і в різних горизонтах.

Підкреслено приземкуватим формам корпусу зрубів стін і восьмерика центральної дільниці майстер протиставив сильний нахил всередину кожної грані зрубів стін, восьмериків, ліхтарів, обшивки всіх зрубів, легких хвилястих форм главок. Ці елементи пом’якшують вагомість мас, але не можуть змінити їх характер.

Інакше оформлює майстер внутрішній простір. Тут усі засоби підпорядковані і служать завданню створити ілюзію не тільки великої висоти, але й стрункості, про яку не можна і здогадуватись, якщо виходити з характеру форм зовнішнього вигляду будови.

Бабинець всередині сприймається як струнка башта. Висота зрубу стін квадратного в плані приміщення в 1,5 раза перевершує довжину плану бабинця, а виразно виявлений значний нахил всередину стін ілюзорно збільшує їх висоту. Стіни безпосередньо переходять у стрімку чотиригранну піраміду залому. Чотири легенькі ригелі по кутках відіграють роль акцентів в процесі розгортання простору. Грані чотирикутної піраміди залому лише в останній верхній чверті клинцями переводять залом у восьмигранник, а цей останній переходить у восьмигранний, витягнутих вверх на око пропорцій, восьмеричок-ліхтар, перекритий плоским плафоном.

З бабинця через широкий заокруглений вгорі просвіт видно східну грань зрубу стін центра і частину першого залому. Центральна дільниця справляє враження дуже високої, дуже стрункої, енергійно витягнутої вверх башти, хоч в дійсності внутрішня висота центральної дільниці лише дорівнює довжині плану будови. Це показує, з якою майстерністю використано засоби ілюзорного збільшення висоти, динамічного розгортання простору. Особливістю церкви є те, що ширина плану її центральної дільниці наполовину більша за довжину. Приміщення центральної дільниці сприймається як простора широка і помірно висока зала, оточена м’яко заокругленими гранями восьмикутного зрубу. Характерною особливістю пам’ятки є і те, що південна, північна та чотири суміжні грані першого залому врубано під кутом 55-50° до стін, тоді як східна і західна грані зрубу стін переходять безпосередньо вертикально у відповідні грані залому. Більш того, східна і західна грані і другого залому продовжують нарощувати грані першого восьмерика з дуже невеликим нахилом всередину. Таким чином, східна і західна грані центральної дільниці підіймаються на висоту 12 м «єдиним диханням». В сполученні з енергійно заломленими гранями першого і другого заломів та значним нахилом всередину граней восьмерика верх справляє враження дуже високої башти. Немало цьому сприяє також складна конфігурація площин заломів, контурів їх граней. Ці грані, десь приблизно посередині, в одних ділянках розширюються, тоді як сусідні в цьому ж місці, навпаки, звужуються. В проекції на уявну площину ці грані сприймаються як пелюстки розети. Крім того, поверхня кожної грані складається з ділянок, заломлених до глядача, кожна під неоднаковими кутами.

Восьмерик, який зовні виглядає важким, присадкуватим, всередині здається струнким і легким. Особливо енергійно виносять простір башти вверх грані другого залому. Струнким за формою виглядає і восьмеричок-ліхтар.

Ригелі верху центральної дільниці розміщені трьома ярусами лише при вузьких гранях, а не суцільним вінком; вони врубані кінцями в південну і східну та південну і західну, а також в північну і східну та північну і західну грані. На відміну від бабинця тут ригелі розміщено близько від граней. Перший ряд ригелів закладено на границі зрубу стін і першого залому. Другий і третій розміщені вгорі і внизу граней восьмерика. Нижній ряд ригелів має форму бруска з профільованою поличкою, а внизу – з різьбленим фестоном. Третій ряд ригелів – прості, квадратні в розрізі бруски; другий ряд – такі ж бруски, але з різьбленням, що надає їм форми скрученого квадратного в розрізі металевого бруска. Ригелі не тільки прикрашають і зміцнюють конструкцію верху, але й одночасно служать орієнтирами в просторі, допомагають сприймати поступове посилено-динамічне розгортання простору вверх.

Значне місце у створенні ілюзії висоти верху належить також майстерно використаному освітленню, системі розміщення вікон.

У вівтарі простір оформлено, як і у бабинці, але з певними відмінами. Вони обумовлені, по-перше, тим, що у плані вівтар шестикутник, а не квадрат, і мав більшу за бабинець площу. Висота зрубу стін його така сама, як і у обох інших дільницях. Залом у вівтаря вищий, ніж у бабинця, і переходить у восьмигранну піраміду, починаючи з третього вінця, а не зовсім угорі, як у бабинці, і виглядає він округлішим, ніж у бабинці. Восьмеричок-ліхтар на вигляд не відрізняється від ліхтаря бабинця.

Ригелі у вівтарі мають вигляд профільованих брусків. Розміщено їх, як і в центральній дільниці, не суцільним рядом, а лише вздовж східної, південної і північної граней вгорі зрубу стін.

Аналіз обмірних креслеників церкви ускладнюється тим, що при реалізації будови в натурі геометрично правильні архітектурні форми як при розбивці плану, так і при оформленні простору (особливо верхів) були в окремих місцях сильно деформовані. В пам’ятці особливо яскраво виявилося ставлення народних майстрів до точних геометричних форм, як до схем, яких необхідно додержуватись у цілому, однак кожен майстер виявляв своє незаперечне право вільно обробляти деталі. Цим забезпечувалась вільність трактовки майстром форм, уникалась сухість і шаблонність їх. Проте задум, покладений в основу наземних і висотних розмірів та їх взаємозв’язку, при аналізі виявляється цілком ясно, а принципи побудови не викликають ніяких сумнівів. Аналогічні засоби побудови зустрічаються в інших подібних пам’ятках, вони зміцнюють і стверджують правильність висновків автора.

Найбільш від геометричної правильності відійшли форми плану центральної дільниці і вівтаря.

В основі побудови плану цілої будови лежить довжина зрубу центральної дільниці (її виміряти доводиться там, де вона найбільша – ближче до південної грані); ширина центральної дільниці дорівнює 3/2 її повної довжини. Таким чином, намічається контур чотирикутника, в який вписано восьмигранник плану центральної дільниці. Від нього на схід лежить чотирикутник, в який вписується шестигранник вівтаря. Внутрішня довжина плану вівтаря разом з половиною довжини центральної дільниці дорівнює діагоналі північної половини чотиригранника, в який вписується план центральної дільниці. Бабинець в плані – чотирикутник, його сторона дорівнює довжині вівтаря. Залишається визначити розміри граней вівтаря і центра. Східна і західна грані центральної дільниці дорівнюють діагоналі чотирикутника, в який вписано план вівтаря, а північна і південна – половині внутрішньої ширини плану вівтаря. Південно-західна і аналогічні грані центра за розміром наближаються до південної чи північної, але кути, під якими вони заломлені при східній та західній гранях, різні (50, 53, 55, 60°). Це збільшує геометричну неправильність восьмигранника.

Неправильну геометричну форму має також план вівтаря. Його вхідна грань на 8° відхиляється від паралелі до західної. Північна грань – довша за південну. Східна і обидві суміжні грані приблизно однакові і дорівнюють половині довжини плану вівтаря. Північна грань дорівнює половині ширини вівтаря. Всі ці неправильності, що різко впадають в очі на обмірних креслениках, зовсім непомітні в натурі.

Зруби стін усіх дільниць однієї висоти. Вона дорівнює основній вимірній одиниці: довжині плану центральної дільниці.

Побудова верху центральної дільниці виявляє таку взаємозалежність частин. Грані першого залому зроблено під кутом 55°, східна і західна грані становлять продовження відповідних граней зрубу стін і виявляють нахил не всередину, а відхиляються від вертикалі на кілька градусів назовні зрубу залому. Висота першого залому центральної дільниці і зрубу стін разом дорівнює половині довжини плану будови.

Зруб восьмерика витягнуто по осі південь – північ, але різниця (пропорційна) між шириною і довжиною його менша, ніж між шириною і довжиною плану дільниці. Повна ширина восьмерика дорівнює половині довжини плану будови, а довжина – повній довжині зрубу стін центра (вгорі). Висота восьмерика дорівнює південній грані плану дільниці; висота восьмерика і першого залому разом дорівнює довжині плану бабинця, а висота восьмерика, першого залому і зрубу стін, разом взятих, дорівнює сумі довжини плану центра і бабинця.

Таким же незвичним виглядає на обмірних креслениках і другий залом. Західна грань до половини висоти залому продовжує нахил західної грані восьмерика, потім різко заломлюється всередину, а в останніх вінцях вирівнюється. Східна грань залому до третини висоти має незначний нахил всередину зрубу, потім кілька вінців підносяться вертикально, а далі грань різко заломлюється всередину. Треба зазначити, що в натурі ці дефекти зовсім не впадають в око. Їх приховують вібруючі відсвіти, що грають і мерехтять на нерівно складених вінцях граней залому. Висота другого залому дорівнює половині довжини основи восьмерика. Висота центральної дільниці до початку ліхтаря – апофема рівностороннього трикутника з стороною, що дорівнює довжині плану будівлі.

Ліхтар витягнутий по осі схід – захід, а не з півдня на північ, як план зрубу стін і восьмерика. Висота ліхтаря визначається тим, що висота верху дільниці дорівнює сумі довжини плану вівтаря і бабинця, а внутрішня висота центральної дільниці – довжині плану будови. Верх вівтаря, його маса і висота значно поступаються перед розмірами центрального верху. В основі залом вівтаря – шестигранник, але через два вінці вище основи він переходить у восьмигранну піраміду.

Висота верху вівтаря – апофема рівностороннього трикутника з стороною, що дорівнює довжині зрубу стін (вгорі). Внутрішня висота вівтаря дорівнює висоті центральної дільниці до початку другого залому.

Верх бабинця близький за розмірами і формою до верху вівтаря. Проте вони не однакові, хоч будовані за одними приписами. Залом бабинця – низ зрізаної чотиригранної піраміди, що лише вгорі переходить у восьмигранну. Висота залому і зрубу стін бабинця дорівнює подвоєній довжині плану бабинця.

У ліхтаря бабинця довжина дорівнює висоті залому, на товщину бруса він довший за ліхтар вівтаря. Висота ліхтаря бабинця дорівнює його довжині. Ліхтар бабинця вищий за ліхтар вівтаря. Висота верху бабинця дорівнює висоті трикутника, у якого основа – довжина зрубу стін дільниці вгорі і боки – довжина плану бабинця.

Вікна в зрубах стін закладено на висоті, що дорівнює апофемі трикутника, у якого сторона – довжина плану бабинця. Вікна у ліхтарі бабинця та круглі у восьмерику центральної дільниці закладено над верхнім вінцем зрубу стін на висоті, що дорівнює половині повної довжини зрубу стін вівтаря вгорі; у ліхтарі вівтаря вікно прорізано на 2 вінці вище, ніж у ліхтарі бабинця. Вікна в ліхтарі центрального верху закладено над верхнім вінцем восьмерика на висоті, що дорівнює половині ширини восьмерика вгорі.

[Таранушенко С.А. Монументальна дерев’яна архітектура лівобережної України. – К.: 1976 р., с. 171 – 176]