2009 р. Ми є інституцією, яка повинна зберігати поховання, а не нищити їх
Розмову вів Іван Дивний
Дата: 30.03.2009
Розмова з Романом Фіголем, науковим співробітником Державного історико-культурного музею-заповідника «Личаківський цвинтар»
30 березня 2009 року. – м. Львів. – Державний історико-культурний музей-заповідник «Личаківський цвинтар».
[Про Личаків…]
– А як зараз справи з «Холмом слави»?
– Історія «Холма слави» дуже цікава. Фактично територія цього кладовища – це периметр фундаментів церкви Христа Спасителя. Вона була покликана візуально протистояти польському костелу Марії Остробрамської, що височить неподалік – на вулиці Личаківській. Цей високий і гарний костел зі стрімкою дзвіницею також будували довго, з великими перервами, пов’язаними з подіями Першої Світової та наступних війн. А церкву Христа Спасителя на сусідньому пагорбі хоч і заклали, але так і не звели взагалі.
Після початку Першої Світової війни в межах церковного фундаменту почали ховати російських воїнів, що загинули в боях з німцями та австрійцями у 1914-1915-му роках. Згодом, вже під час і після Другої Світової війни, там ховали воїнів радянських (а останки попередників були зібрані і складені під окремим обеліском).
– Тобто у нинішньому «Холмі слави» конструктивно сполучені елементи української церкви (фундаментні блоки), меморіалу жертвам Першої Світової і вже радянського комплексу на пошану героїв Другої Світової війни.
– Так. Абсолютно вірно. Ззовні там проглядає такий рафінований соцреалізм, але згадані Вами елементи різних часів збережені. Вони всі там є і в нормальному мистецькому поєднанні, вони не кусаються між собою. Там все нормально!
– До того ж, місце для меморіалу надзвичайно ефектне – на вершині однієї з гір, біля підніжжя якої лежить історичний Львів.
– Тут є ще один історичний момент. Перед головним входом до меморіалу Ви бачите білий будинок: у радянські часи тут містився музей історії війни. Але збудований він, як приміщення монастиря сестер-служебниць. Нині вони знов сюди повернулися.
– А є їхній гробівець на Личакові?
– Аякже! Навіть одна блаженна там похована.
– А могила відомого радянського розвідника і диверсанта Кузнєцова збереглася? Інколи Інтернетом гуляє різна інформація з цього приводу.
– Звичайно. Його ніхто не рухав. Ось плита, де все зазначено: Герой Радянського Союзу Кузнєцов Микола Іванович, 1944-го року 9-го березня загинув, прожив 33 роки і тут похований. Пам’ятник Кузнєцову, що стояв на одній з міських площ, демонтували і, між іншим, на прохання його земляків, перевезли на його батьківщину. Там він і стоїть.
– А могила тут.
– А могила лишилася.
– На «Холмі слави» є ще поховання Героїв Радянського Союзу?
– Так. Хоча чимало тут і безіменних полеглих. А могили Героїв Радянського Союзу виділені окремими групами, архітектурно оформленими. От у самому центрі меморіалу є дві таких групи, симетрично розташовані. Тут поховані 26 осіб. Неподалік могила сержанта-танкіста Марченка, який першим підняв червоний прапор над львівською Ратушею у 1944-му році.
– У Києві є свій такий герой – танкіст Никифор Шолуденко.
– Над створенням «Холма слави» працювали відомі архітектори, скульптори. Колись горів Вічний вогонь, для якого з міської мережі спеціально підвели газ. Але коли вже в нинішні часи нам кинули на баланс це кладовище, ми не в стані були платити за те все і газ відключили. Також Ви бачите кілька скульптурних композицій, досить художніх. Один з пам’ятників за сюжетом нагадує «П’єту»: Батьківщина в образі Матері Божої, яка тримає помираючого солдата на колінах.
– Можливо, не Божої? Може, просто матері?
– Я кажу, що сам сюжет запозичений зі світової культури. З християнського мистецтва.
– Стосовно сюжету – згоден.
– За радянського часу вся територія належно освітлювалася, доглядалася, прибиралася, горів «Вічний вогонь». Нині ж ніхто не хоче цим опікуватися. Я не раз казав депутату-комуністу Голубу, який часто приїздить до нас: Ви є заступник голови партії, то займіться тим, організуйте молодь, хто Вам не дає? Але зворотної реакції немає.
Натомість періодично робляться спроби розкрадання бронзових частин меморіалу: огорож з військовою символікою та гірлянд. Крім того, зуб часу своє робить.
– До того ж, цей об’єкт трохи на віддалі від центральної частини Личакова.
– Найголовніше, що ніхто ним не опікується належно. Суспільство повністю переорієнтувалося, а молодь взагалі призабула всю цю історію. Інколи хтось приходить з шанувальників, випивають, згадують… і це все.
– А Личаківський заповідник облаштування «Холма слави» не потягне? Адже це ваш об’єкт.
– Ми не маємо для цього фінансування. Ми готові взятися і довести тут все до ладу, навіть екскурсії проводити (а чому ні?), але дайте нам для цього якісь мінімальні кошти! Але нічого з цього поки не виходить.
– І Росія теж не допомагає.
– Не допомагає.
– Хоча Польща зі своїми «Орлятами» показала, як це може бути ефективно і корисно для збереження пам’яток.
– То зовсім інша справа. Там денно і нощно піклуються про свої святині. А тут все полишене на час: скільки воно саме вистоїть, стільки й проіснує.