2018 р. Звід пам’яток України
Монастир бригіток (мур.) 1624 р., розташований по вул. Кафедральна, 16.
Перша писемна згадка про монастир святої Бригіти відноситься до 1624 р., коли дружина волинського хорунжого Ізабелла Семашко запросила до міста монахинь ордену святої Бригіти. Князь Альбрехт Станіслав Радзівіл, який у 1618–1622 рр. був старостою луцьким, подарував орденові свій палац у Окольному замку. У Середні віки орден святої Бригіти (повна його назва – Орден Пресвятого Спасителя святої Бригіти) був одним із найбільш відомих і заможних жіночих чернечих орденів. До палацу було добудовано ще один корпус із келіями і чудовий бароковий костел. Фінансувалося будівництво як з коштівордену, так і з королівської казни.
До речі, зберігся привілей, наданий в 1635 р. королем Владиславом IV Вазою, в якому говориться, що бригіткам дозволяється влаштувати у замковому мурі власну хвіртку до Стиру. Повністю роботи по облаштуванню монастиря були завершені в 1642 р., невдовзі кількість монахинь значно зросла – до Луцька переїхали черниці-бригітки з брестського конвенту, який на той час було скасовано. Сестри організували в стінах монастиря школу для шляхтянок, в ній виховувалися і сироти, і дівчата із заможних родів, батьки яких жертвували значні кошти. Окрім цього, у володінні монастиря були великі земельні наділи. Завдяки всьому цьому монастир багатів, тим більше, що в 1673 р. завдяки старанням настоятельниці монастиря сестрі Теофілії його було звільнено від податків.
В 1724 р. у Луцьку відбулася велика пожежа, і монастир дуже постраждав під час неї. Лише завдяки значній допомозі єпископа луцького Стефана Богуслава Рупневського монастир вдалося відбудувати фактично з повної руїни. У монастирі знову відновила свою діяльність школа для шляхтянок, окрім цього, монахині організували власну цегельню поблизу монастиря біля Глушця, тож монастир знову почав процвітати.
Проте у 1781 р. Луцьк знову охопила велика пожежа і монастир знову постраждав від вогню. Завдяки зібраним пожертвам і допомозі місцевого єпископа його приміщення були відбудовані, щоправда, вже не в бароковому, а в класичному стилі. Також територію монастиря тоді було обгороджено високим муром, оскільки на той час мури замку були вже добряче поруйновані.
Цей мур і став причиною занепаду монастиря. 17 травня 1845 р. у монастирі спалахнула пожежа, зайнявся гонтовий дах. Луцькі міщани прибігли гасити пожежу, проте монахині не відкрили їм брами, понадіявшись на власні сили. Як на лихо, вітер перекинув вогонь на сусідні будинку і невдовзі палало уже все Старе місто. Комісія, яка розслідувала це лихо, визнала черниць винними у пожежі, загальні збитки були оцінені у 150 тисяч рублів сріблом.
Тож, щоби їх компенсувати, довелося продати і приміщення монастиря, і всі маєтки. Обитель була ліквідована, а сестри переїхали до Дубна. Приміщення перейшли у власність міста. Їх відновили, поте частково: костел втратив башту, ніхто вже не відновлював ліпнини та прикрас фасадів. Спочатку в приміщеннях планувалося влаштувати міську гімназію, але у 1890 р. за рішенням міської влади був добудований третій поверх і монастир був пристосований під окружну в’язницю.
Тюрма діяла аж до 1960-х р. і пережила різні влади: російську, польську, радянську, німецьку, знову радянську. Страшні і трагічні сторінки історії пов’язані із монастирем бригіток: 23 червня 1941 р. нелюди із НКВД, втікаючи від наступу гітлерівців, розстріляли тут понад 3000 людей. В-основному це були політв’язні: священики, лікарі, інтелігенція, селяни та міщани, підозрювані у співпраці з націоналістичними організаціями. Після одних катів прийшли інші: на території в’язниці німці відкрили т.зв. «шталаг» (від нім. Stammlager – табір для військовополонених рядового та сержантського складу).
В Луцьку було два шталаги – Stalag 360/Z (у бригіток) і Stalag 365/Z (у замку).
Як було встановлено ще у 1944 р. комісією із розслідування злочинів, скоєних окупантами, у цих таборах впродовж 1941–1942 рр. загинуло понад 10 000 людей. І якщо в пам’ять помордованих совєтськими катами була споруджена стела і пам’ятник, видано вже кілька десятків книг та публікацій, а їхні останки були гідно перепоховані, то про жертв нацистів навіть ніде й не згадується.
Також обурює позиція і міської влади, і заповідника, які не тільки не намагаються впорядкувати могили, а продовжують влаштовувати сміттєзвалища і споруджувати усякі хозбудівлі для власного прибутку – на людських кістках.
Монастир бригіток – це 2–3 поверхова споруда з 2-х поверховими підвалами, сполученими з р. Стир, розгалуженим планом розміром 70Х72 м.
Вона була прибудована до південної ділянки стіни Окольного замку, в якій пробили вікна між існуючими тоді баштами Свинюських і Четвертинських. Ще 1552 р. тут, між цими баштами, знаходилось 10 городень, які, мабуть, згоріли під час пожежі.
Сьогодні будинок позбавлений декору. Головний фасад має вікна з півциркульним завершенням. Перекриття – хрестові склепіння – подекуди замінені на пласкі. На зображеннях ХІХ ст. споруда мала 2 поверхи, багатий барочний декор на головному фасаді – 3 прямокутних вікна, 2 ніші і вхід, поруч – двоярусна дзвіниця, мурована огорожа.
Зараз у одній частині приміщенні монастиря бригіток знаходиться Свято-Архангельський чоловічий монастир УПЦ КП, у іншій – кілька приватних фірм.
Джерела та література:
Бригіток монастир // Мистецтво України: Енцикл. в 5 т. – К., 1995. – Т. 1. – С. 251;
Колосок Б. В. Луцьк – пам’ятка архітектури та містобудування : історико-архітектурний нарис / Б. В. Колосок. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2011. – 124 с.;
Колосок Б. В. Луцьк : Архіт.-іст. нарис / Б. В. Колосок, Р. Г. Метельницький. – К. : Будівельник, 1990. – 192 с.;
Котис О. Колесо історії. Луцьк / О. Котис // Хроніки Любарта. – 2015. – 24 верес. – С. 15;
Луцьк стародавній: Пам’ятки Старого міста. – Луцьк : Терези, 2015. – 128 с.;
Пясецький В. Е. Монастир Святої Бригітти // Луцьк: старе місто: істор.-краєзнавч. нарис / В. Е. Пясецький. – Луцьк : Волинські старожитності, 2013. – Кн. 1. – С. 136−138;
Cучасна релігійність: зміст, стан, тенденції. – Луцьк., 2007. – 131 с.
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Волинська область. . – К.: 2018 р., с. 43 – 46.