2018 р. Звід пам’яток України

Синагога (мур.) кін. 14 ст. 1629 р., розташована по вул. Д. Галицького, 19, в історико-культурному заповіднику «Старий Луцьк».

Велику синагогу Луцька можна назвати справжнім символом оригінальної, маловідомої, але дуже цікавої єврейської історії міста, збудовану у 1620-х роках у центрі одного із єврейських штетлів Луцька.

Перші відомі дослідження, або просто описи, згадки, які стосувалися великої синагоги в Луцьку, походять ще з середини XIX ст. Так, Тадеуш Стецький писав про синагогу в 1876 р. Головна відмінність від пізніше встановлених відомостей полягала в тому, що автор вважав цю споруду збудованою ще до правління Вітовта у Великому князівстві Литовському. В цьому ж столітті були ще згадки, які не вирізнялися глибиною дослідження, тому не внесли нічого суттєвого. Це роботи Володимира Антоновича, Ореста Левицького та Миколи Петрова. Так, Антонович писав про те, що бачив на одній зі стін цеглину із написом, який свідчив про другу половину XV ст. Проте пізнішим авторам цеглини з таким написом знайти не вдалося.

Вперше детальний розгляд об’єкта зробив Олексій Мердер у 1910 р., підсумувавши думки попередніх авторів. Він зробив невелику розвідку з історії синагоги, а також описав архітектурні особливості. Проте згідно з сучасними відомостями, Мердер припустився помилок, бо висунув кілька абсолютно необгрунтованих тверджень, а також некритично прийняв відомості про синагогу попередніх авторів.

В той час уже було дуже багато авторів, які писали про синагогу, зазвичай повторюючи інших. Проте Маєр Балабан вперше опублікував відомості, які кардинально змінили хронологію синагоги. А Збігнєв Ревський вперше повідомив про підземелля споруди. Дослідником, який вніс суттєво нові дані, був Леонід Маслов. У 1930-х роках вийшла серія його робіт, де зокрема розглядалася луцька синагога. Він підтвердив відомості Балабана про хронологію та уточнив їх, зробив архітектурний опис будівлі. Після Другої світової війни синагога згадувалася в кількох радянських та польських виданнях. Деякі радянські видання були дуже низької якості, оскільки переписували помилки, які були аргументовано відкинуті ще міжвоєнними авторами.

Підсумок усіх досліджень, їх аналіз та висування гіпотез щодо розв’язання ще не вирішених питань з історії та архітектури пам’ятки зробив Ростислав Метельницький у 2001 р.

Перші згадки про євреїв Луцька сягають ще 1388 р., коли великий князь Вітовт Великого князівства Литовського надав привілей усім євреям князівства.

Зазвичай євреї займалися збиранням податків, торгівлею, тримали пивоварні, різноманітні цехи. Про існування синагоги в місті свідчить повідомлення про присутність єврейського рабина на з’їзді європейських монархів у 1429 р. У 1506 р. після десятирічного вигнання із князівства Литовського євреї Луцька отримали від короля Сигізмунда I привілей зокрема на ліквідацію податку розміром 12 кіп грошей за дерев’яну синагогу. Це диктувалося і без того складним становищем євреїв після повернення до міста. У XVI ст. було вже кілька малих синагог у місті. Наприклад, у 1569 р. король Сигізмунд II Август наказав луцькому старості Богушу Корецькому зняти замки з синагоги та випустити євреїв-боржників.

У 1600 р. єврейська громада Луцька отримала привілей від короля Сигізмунда ІІІ на право самоуправління у єврейському кварталі міста.

Дослідники висувають думку, що вже з другої половини XVI ст. в місті була мурована синагога, яка згоріла під час татарського набігу у 1617 р.

У 1626 р. король Сигізмунд ІІІ надав привілей луцьким євреям на побудову кам’яної синагогина тому місці, де стояла стара. Роботи почалися, проте не всі до цього ставилися прихильно. Адміністрація сусіднього домініканського монастиря подала скаргу, суть якої полягала в тому, що велика синагога розташована занадто близько до костелу і висотою може його перевищити.

Два роки тривала судова тяганина. І врешті-решт, у 1628 р. справа закінчилася перемогою єврейської громади. Суд постановив, що висота синагоги не перешкоджає монастирю. Тоді ж король видав повторний привілей на будівництво синагоги: до неї мали прибудувати оборонну вежу, поставити на ній гармату і в разі необхідності захищати місто.

Нова мурована синагога складалася з таких частин. Основним приміщенням був кубічний молитовний зал «італійсько-польського ренесансу» із товщиною стін до 1,5 м з двома одноповерховими прибудовами: для жінок та для школи. На південному куті молитовного залу була збудована оборонна вежа з бійницями за вимогою короля. Вежа могла входити до одного із оборонних кілець тодішнього Луцька. У вежі зокрема містився невеликий арсенал. В перші роки діяльності нової синагоги при ній була відкрита єшива.

Таким чином, синагога стала відігравати як оборонну, так і містобудівну й релігійно-освітню роль. Нова мурована синагога стала одним із об’єктів, які суттєво змінили архітектурний вигляд тодішнього Луцька, адже в першій половині XVII ст. на острівній частині міста були збудовані єзуїтський костел Святих Петра і Павла, Хрестовоздвиженська церква Луцького братства, костел Марії Магдалини ордену боніфратрів.

У 1648 р. Луцьк зазнав нападу козаків. За цих подій синагога зіграла оборонну роль. Так, відомо про найманий єврейською громадою військовий загін, який захищав єврейський квартал із синагогою. Загалом місто не витримало нападу. Було пограбовано луцькі будинки, костели, та вбито кілька людей.

Чисельність єврейської громади Луцька постійно зростала. Більше того, постійно зростали темпи збільшення мешканців. Так, У 1648 р. в місті проживало близько 525 євреїв. А в другій половині XVIII ст. вже близько 1331 чоловік. Це змусило трохи розширити головні єврейські споруди.

Найімовірніше, саме в XVIII ст. була зроблена добудова другого поверху бокових приміщень синагоги, які використовувалися для єшиви та жінок. Це дозволило збільшити використовувану площу на 230 м².

У 1869 р. синагога постраждала від пожежі. Відновлення почалося лише через 15 років і тривало до 1886 р. У 1881 р. рабином був складений список усіх синагог і молитовних будинків Луцька. Цей список зберігся і є важливим джерелом дослідження. Із другої половини XIX ст. на території навколо синагоги містилися й інші єврейські побудови загального користування. Це були лазня та шпиталь. Крім того, навколо розташовувалися й інші синагоги, кількість яких із цього часу в Луцьку почала стрімко зростати і сягнула згодом кількох десятків.

Внаслідок певних економічних та юридичних особливостей устрій життя єврейської громади Луцька із другої половини XIX ст. почав змінюватися.

З’явилися нові штетли зі своїми синагогами. Тогочасні тенденції призводили до територіального та громадського розпорошення громади. У штетлі з давньою назвою Жидівщина, в центрі якого містилася оборонна синагога, проживали тільки бідні євреї. Забудова була густа, зазвичай дерев’яна з поганими умовами побуту. Все це призвело до того, що колись головна синагога перестала грати роль центру єврейського життя міста. Так, на початку ХХ ст. вибори правління Головної синагоги зривалися кілька разів через відсутність виборців.

Під час Першої світової війни синагога була трохи пошкоджена обстрілами. У 1936 р. за фінансової підтримки воєводського уряду відбувся ремонт споруди. Зробили реставрацію входу в підземелля, відновили вікна та деякі інші деталі. Архітекторами були С. Словіковський та З. Ревський.

У Другу світову війну Волинь вступила у вересні 1939 р., проте за 2 з половиною тижні була анексована до СРСР, тому військові дії в Луцьку відтягнулися на кілька років. У 1942 р. місто було окуповане німецькими військами. Вони створили на території міста 3 єврейські гетто. Все єврейське населення міста було піддане нападу, помешкання та громадські споруди понівечені, знищені. Одне із гетто включало колишній район Жидівщини, де знаходилася і Головна синагога. У серпні та вересні 1942 р. близько 17 000 в᾽язнів гетто були розстріляні. Тоді ж була закладена вибухівка в головну синагогу. Поки що точно не відомо, в який день відбувся вибух. Було повністю знищено двоповерхові приміщення, місцями дах молитовного залу й аттик, сам зал сильно зруйнований, вежа майже не зазнала руйнувань, втративши тільки верхні перекриття. Проте біма та внутрішнє декорування стін ще добре збереглися, згідно з описом 1946 р.

Збереженням пам’ятки ніхто не займався, і протягом наступних 30 років вона повільно руйнувалася від природних явищ та спрямованих людських дій.

У 1955−1956 рр. Республіканською науково-реставраційною виробничою майстернею був складений технічний проект та робочі креслення консервації пам’ятки. Проте нічого зроблено не було. Оглядачі споруди у 1959 р. зазначали, що багато з того, що ще зберігалося у 1956 р., вже нема. В наступні роки продовжувалася руйнація. Так, підземелля частково були засипані сміттям, західна стіна майже розібрана, з інтер’єру зникла біма, ліпнина, декоративні елементи. Зрештою, об’єкт був викреслений зі списку пам’яток архітектури, які охороняються державою.

На початку 1970-х років міською адміністрацією було вирішено знову закласти вибухівку під єврейську руїну для наочних навчань із цивільної оборони. За кілька днів до вибуху головний архітектор області Н. Санжаров повідомив про акцію Держбуд, звідки негайно була відправлена телеграма до відповідальних осіб про заборону підриву.

Аби хоч якось зберегти пам’ятку старовини, було розроблено проект із перетворення руїн у спортивний клуб. Проект і його втілення реалізувалися у 1976−1977 роках. Архітектор − Ростислав Метельницький. Швидкі темпи виконання робіт не дозволили провести наукові дослідження руїн, також остаточно було втрачено внутрішній поліхромний декор, збережений на той час на 30%, була здійснена прибудова спортивного залу із південного боку колишньої синагоги. Крім того, в обхід проекту було отиньковано кам’яним тиньком всю споруду з вежею, хоча це суперечило принципам реставрації. Фігурний гребінь над карнизом відновленим не був.

Третій етап знищення пам’ятки все ж мав і позитивні сторони. Їхня суть полягає в наступному: руйнування споруди було зупинено; було відновлено декоративний фриз з аттиком, які частково надали синагозі колишнього вигляду; добудова спортивного залу навмисно була зроблена так, щоб заховати її за основним об’ємом будівлі; колишній синагозі повернули статус пам’ятки архітектури.

Останньою роботою, яка охопила історичний та архітектурний аспект синагоги від перших авторів і до сучасних, стала праця Ростислава Метельницького «Деякі сторінки єврейської забудови Луцька» у 2001 р.

Пам’ять про луцьку Велику синагогу підтримується закордонними дослідниками та музейниками. Так, у музеї єврейської діаспори Бет-Атфуцот в Тель-Авівському університеті зберігається макет синагоги, якою вона була до другої половини XIX ст. На макеті відображено елементи, які після цього часу з певних причин були втрачені. У Центрі єврейського мистецтва Єврейського університету в Єрусалимі є електронна 3D-модель екстер’єру та інтер’єру синагоги.

30 травня 1995 р. на стіні колишньої синагоги встановлено пам’ятний знак загиблим євреям Луцька, де також коротко розповідається про будівництво споруди.

Джерела та література:

Берлач П. О. Історична пам’ять як основа сучасного храмобудування (на прикладі культових споруд Луцька) / П. О. Берлач // Стан та перспективи інноваційно-інвестиційного розвитку міста Луцька: зб. наук. праць: наук. – практ. конф. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. – С. 303−307;

Волинська старовина: (опис архітектурних пам’яток) // Хроніка – 2000. – 2005. – Вип. 63−64. – С. 4−48;

Історія української архітектури. – К. : Техніка, 2003. – 472 с.;

Колосок Б. В. Луцьк – пам’ятка архітектури та містобудування : історико-архітектурний нарис / Б. В. Колосок. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2011. – 124 с.;

Колосок Б. В. Луцьк : Архіт.-іст. нарис / Б. В. Колосок, Р. Г. Метельницький. – К. : Будівельник, 1990. – 192 с.;

Колосок Б. В. Архітектура Луцька періоду барокко / Б. В.Колосок // Українське барокко та європейський контекст. – К., 1991, С. 38–39;

Клагсбальд В. Еврейское искусство в предметах синагогального культа / В. Клагсбальд // Искусство в еврейской традиции. – Израиль, 1989. – С. 97;

Луцьк: (нариси історії міста). – Луцьк, 1959. – 119 с.;

Метельницький Р. Деякі сторінки єврейської забудови Луцька / Р.Метельницький. − К.: Дух і літера, 2001. −С.64−84;

Овсійчук В. А. Українське мистецтво другої половини ХVI – першої половини ХVII ст. / В. А. Овсійчук. – К., 1985. – С. 48;

Памятники архитектуры и градостроительства Украинской ССР. Т. 2. – К., 1985. – С. 53.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Волинська область. . – К.: 2018 р., с. 77 – 84.