Богородиця Одигітрія. Ікона 14 ст.

Наше уявлення про іконопис XIV століття на Волині поки що обмежується невеликою, очевидно намісною, іконою «Богородиця з дитиною» з Луцька (Державний музей українського образотворчого мистецтва УРСР), щодо часу створення якої думки розходяться. Є спроби датувати її навіть XII – XIII століттями або кінцем XIII – початком XIV століття [Г.Логвин. Украинское искусство X – XVIII вв. М., 1963, стор. 97; Л.Miляєва, Г.Логвин. Українське мистецтво XIV – першої половини XVII ст. К., 1963, стор. 21], пов’язуючи її виникнення з часом Петра Ратенського. Ікона привертає увагу лаконізмом і глибокою емоційністю образу. Вражає скорботний вираз очей Марії з нахиленою в бік сина головою. Цей рух порушує строгість канонічного типу одигітрії, вносить у зображення чимало тепла, зворушливої ніжності й людяності, ніби органічно пов’язуючи постаті в єдине нерозривне ціле.

Композиція побудована на чіткому силуеті й контрастному поєднанні кольорових площин – темно-коричневого, що впадає у фіолетовий колір, мафорія Марії, насичено вохристого тла та золотисто-оранжевого й синьо-зеленого з білим одягу Христа. Радісні, дзвінкі акценти вносить кіноварна червінь на хрещатому німбі Христа та на широких поперечних смугах обрамлення (бічні зрізані).

У виразному малюнку, тонкому моделюванні облич, особливо Марії, по оливково-зеленому санкіру з легким рум’янцем та червонястими рефлексами на шиї відчуваються малярські традиції Київської Русі. Своєрідна фактура – накладання фарби у деяких місцях тіла дрібними мазками – нагадує античну техніку енкаустики. Але в малюванні очей, уст, в укладенні волосся тощо помітні прийоми, властиві деяким майстрам XV століття («Нерукотворний образ» з Терла). В зв’язку з тим, що іконографія зображення відхиляється від загальноприйнятої, що не у всіх деталях витримано один стиль, зокрема у трактуванні драпіровок одягу Христа, можна думати, що це український майстер повторив якийсь давніший зразок, можливо південнослов’янського походження, де набула поширення більш лірична інтерпретація образу (с. 216 – 217).

Богородиця з дитиною. Ікона з Луцька. XIV ст. Державний музей українського образотворчого мистецтва УРСР.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 216.

Але найповніше тодішні народні ідеали і смаки втілені у видатному творі волинського живопису – іконі Волинської богоматері з Покровської церкви (тепер зберігається в Музеї українського мистецтва в Києві). Можливо, що її замовив для кафедрального собору ще Мстислав Данилович, отже, вона могла бути написана десь коло 1289 р. Ікона, як видно, повторює давній тип богоматері-Путевідниці («Одігітрії») XII – XIII ст. В українському живопису XIII – XV ст. немає більш довершеного твору. Величний силует богоматері в темно-червоному мафорії окреслений мужньою і впевненою лінією. Горда постава голови, тільки трохи схиленої в бік дитини, овал по-античному правильного обличчя, тонкі, з довгими пальцями руки і суворий колористичний лад залишають незабутнє враження. Але особливо вражають великі, з непомітною асиметричністю розставлені смутні очі, спрямовані з докором на глядача. Вони ніби вимагають від нього подвигу і самопожертви в ім’я вітчизни.

Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 151.