Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу
або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України

Палац

Лівадійський палацово-парковий комплекс займає значну територію. Головна частина її з палацом, парком і господарським двором розташована на південь від Севастопольського шосе. Колись вона простягалася майже до передмість Ялти і її східна частина була зайнята виноградниками, через які проходила головна під’їзна дорога з воротами, що збереглися донині. Ця дорога тепер не діє, а нова проходить через Чорний двір. На північ від Севастопольського шосе на крутосхилі одна над одною розташовані окремі ділянки, поєднані поміж собою серпантином дороги. Тут розміщувались Лівадійські училища та фруктовий сад (нині – міська лікарня), молочна ферма (нині – селище Куйбишево) і на самій горі – дача “Ереклік” (“Повітряний дзвін”), побудована імператором Олександром II для своєї дружини Марії Олександрівни, хворої на туберкульоз (нині – санаторій “Гірське повітря”).

До складу комплексу входять 53 будинки, а на його території та в парку розміщено 30 малих архітектурних форм і 25 мармурових декоративних ваз.

Особливу архітектурну цінність становлять палац барона Фредерікса, свитський корпус та перлина архітектури початку XX ст. – Білий палац.

Удокументована історія Лівадії розпочинається лише з 2-ї половини XVIII ст., коли ці землі належали Л.Потоцькому. На 1860 р. маєток складався з двоповерхового будинку, господарських споруд, оранжереї. Було закладено сад, виноградники, а садівник Е.Делінгер створив парк.

Після смерті Л.Потоцького Лівадію, за порадою лікарів, купив цар Олександр II і подарував своїй дружині.

Підготовчі роботи для прийому царської родини були виконані 1861 р. архітекторами Есауловим та Ешліманом. У 1862 р. для повної реконструкції палацу був запрошений петербурзький архітектор І.Монігетті, який першу половину року присвятив проектам реконструкції наявних будинків та проектуванню нових. Початок розбудові царської резиденції покладений перебудовою будинку Потоцького під Великий царський палац зі збереженням католицької каплиці. У 1864 р. І.Монігетті перебудував каплицю у Здвиженську палацову церкву, надавши її архітектурі грузино-візантійських стилістичних рис. Східною екзотикою вражав Малий палац, збудований архітектором, як він казав сам, в “арабо-татарському” стилі. Палац зруйнований під час Другої світової війни.

У 1862-1866 рр. будується старий свитський корпус (нині – корпус № 4), будинок садівника, пізніше реконструйований архітектором Венсаном (вул.Батурина, 23), будинки на Чорному Дворі, зокрема Великий будинок стаєнь (вул. Батурина, 22), перебудований у 1880-х роках, сторожка (вул. Батурина, 5) тощо. Частина будівель – військово-похідна канцелярія (нині – корпус № 6), казарми або телеграф (зруйнований 1988 р.) – лаконічні за архітектурою, інші розвивали лінію “мавританської” та місцевої татарської архітектури. В ній особливу увагу звертало на себе майстерне поєднання каменю та дерева, використання дерев’яного пропилювального різьблення, застосування дерев’яних карнизів великого винесення з ажурними підзорами й розвиненими декоративними кронштейнами та ін.

Відрізнялися за стилем побудована І.Монігетгі в характері швейцарських шале молочна ферма (корівник, пташник, будинок лісника) та одноповерховий дерев’яний будинок імператриці Марії Олександрівни в Ерекліку (не зберігся), виконаний архітектором А.Резановим за мотивами російського народного житла, що було винятком в архітектурі південнобережжя.

За чотири роки праці в Лівадії архітектор І.Монігетті побудував чи реконструював кілька десятків будинків і споруд, які в подальшому вплинули на архітектуру Південного узбережжя Криму.

Другий значний будівельний період, який суттєво вплинув на архітектуру комплексу, припадає на початок XX ст., коли за розпорядженням імператора Миколи II був розібраний Великий палац (крім Здвиженської церкви) та на його місці створене нове ядро комплексу – ансамбль споруд, серед яких перлина палацової архітектури початку XX ст. – Білий палац.

Для визначення архітектурного образу майбутнього палацу Микола II вдався до короткої подорожі в Італію, маючи на меті уважно оглянути класичний взірець італійського Ренесансу – палац королів у Раконіджі (П’ємонт).

Розроблення проекту палацу було доручене ялтинському архітектору М. Краснову, відомому своїми будівлями в Криму. Задум до найменших деталей ретельно обговорювався архітектором з царським подружжям під час його перебування в Криму у жовтні -грудні 1909 р. Надалі вони пильно стежили за будівництвом на підставі тижневих звітів М.Краснова з додаванням фото.

Закладений 23 квітня 1910 р. палац урочисто освячено вже 20 вересня 1911 р. Царська родина була в захопленні від споруди та від таланту архітектора, який за гранично короткий термін водночас зумів збудувати ще великий свитський корпус і разом з садівником упорядкувати та прикрасити парк.

Швидкість не завадила ґрунтовності робіт, завдяки яким будиноку 1927 р. витримав без пошкоджень найсильніший в історії Криму землетрус, що сягав 8 балів за шкалою Ріхтера.

Палац використовувався Миколою II не лише для відпочинку, але й для роботи. Тому сюди, до його кабінету на 2-му поверсі, який особливо подобався цареві, викликалися державні діячі. Тривалий час тут перебував запрошений на лікування прем’єр-міністр П. Столипін. Частим гостем палацу був емір бухарський – Сеїд-Абдул-Ахаз-хан, з яким Миколу II пов’язувала взаємна особиста симпатія.

28 червня 1925 р. в палаці відбулося офіційне відкриття селянського курорту. У 1945 р. палац правив за резиденцію американської делегації на Ялтинській конференції. Конференція, на якій були присутні глави урядів антигітлерівської коаліції Й.Сталін, Ф.Рузвельт та У.Черчілль, відкрилася 4 лютого 1945 р. в Білому залі палацу. У 1 974 р. парадну частину будинку було надано для музейної експозиції.

Є.В.Тиманович

Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 63 – 64.