2003 р. Звід пам’яток Києва
Олена Апанович, Василь Галайба, Тетяна Маніфасова, Тетяна Трегубова, Лариса Федорова
267.2.3. Готель для прочан («Странноприїмниця») 1858–97, в якому проживали Кушнір М. О., Максимович М. О., Марко Вовчок, Риб Є. А. (архіт., іст.).
Вул. Трьохсвятительська, 4-б, 4-в. На південь від будинку трапезної, з виходом торцевих фасадів на червону лінію забудови вул. Трьохсвятительської та до парку «Володимирська гірка».
Складається з трьох побудованих у різний час об’ємів.
Найдавніша поперечна частина, орієнтована паралельно вулиці, розташована у глибині подвір’я. Будувалася 1857–58 за проектом арх. П. Спарро за настоятеля монастиря Аполлінарія Вигилянського на місці Димитріївської церкви 11 ст. У ній була влаштована тепла церква на пошанування ікони Смоленської Богородиці Одигітрії з іконостасом 1832, перенесеним з Хрестової церкви св. Миколи при архієрейському будинку (іконостас, Хрестова церква та архієрейський будинок не збереглися).
1884 за проектом арх. В. Ніколаєва добудовано західне крило, що виходить на вул. Трьохсвятительську, і разом з попереднім будинком утворило у плані Г-подібну конфігурацію корпусу № 4-б, в одну лінію із західним крилом зведено східний корпус (№ 4-в), завдяки чому план споруди став Т-подібним. Всі будівлі були у плані прямокутні, двоповерхові з напівпідвалами, призначалися для нічлігу найбідніших прочан. На верхніх поверхах містилися номери.
У 1930-х рр. східне крило надбудовано на два поверхи.
Будинок цегляний, пофарбований, у плані Т-подібний, з двобічним коридорним плануванням в усіх крилах. Вікна прямокутні. У найбільш збереженому двоповерховому корпусі № 4-б (включає найстаріше поперечне та західне крила) на східному дворовому фасаді виступає тригранна апсида колишньої теплої церкви. На північному фасаді місце прилягання поперечного крила позначено трикутним щипцем, декорованим зубчиками.
Головний тривіконний фасад з боку вул. Трьохсвятительської оздоблено у неоросійському стилі із застосуванням цегляного декору у вигляді лопаток, ширінок, диньок, хрещатих нішок і трикутних надвіконних сандриків.
Первісно завершувався кілеподібним кокошником і високим дахом у вигляді двоярусного шатра із заокругленою нижньою частиною та пірамідальним верхом. Цей фасад, з’єднаний цегляною огорожею з суміжним будинком № 4, відіграє роль виразного архітектурного акценту в забудові вулиці.
Фасади чотириповерхового корпусу № 4-в (східне крило) розчленовані міжповерховими гуртами, не мають архітектурного декору.
Готельний комплекс, що зберігся до нашого часу, є важливою функціональною частиною ансамблю монастиря.
1917–18 вірогідно у цьому готелі в номері № 15 мешкав Кушнір Макар Олександрович (1890–1951) – журналіст, громадсько-політичний діяч. Член УЦР і Малої ради, УПСФ та її ЦК. Входив до складу української делегації на З’їзді поневолених народів Росії в Києві, який відбувся у вересні 1917.
Співробітничав у газеті «Нова Рада» (1917–19), після гетьманського перевороту – в газеті «Трибуна». Висувався від УПСФ до Всеросійських установчих зборів на виборах у листопаді 1917 (не обраний). Емігрував, жив у Франції, Австрії, Бельгії, у 1920–30-х рр. – один із засновників ОУН, член її Проводу, редактор націоналістичних видань, голова Українського пресового бюро в Женеві.
У серпні 1871 у готелі проживав Максимович Михайло Олександрович (1804–73) – вчений-природознавець, історик, фольклорист, етнограф, письменник, чл.-кор. Імператорської Санкт- Петербурзької АН (з 1871). Перший ректор Київського університету (1834–35). Після виходу у відставку 1845 оселився на хут. Михайлова гора на Черкащині (тепер с. Прохорівка Канівського р-ну). Майже щорічно приїздив до Києва, де публікував свої твори. У серпні 1871 брав участь у з’їзді природознавців. Тут зупинявся й раніше, оскільки з ігуменом монастиря Інокентієм його зв’язували давні приятельські взаємини. 6 вересня опівдні у готелі громадськість відзначила день народження М. Максимовича (насправді 3 вересня) і 50-річчя його літературної та наукової діяльності.
Ініціаторами святкування виступили викладачі історико-філологічного факультету Київського університету, рішенням якого вченому було присвоєно ступінь доктора слов’яно-російської філології. Привітали ювіляра служителі монастиря, ректор університету М. Бунге з деканами всіх факультетів, професори В. Антонович, О. Кістяківський та ін., а також студенти майже всіх навчальних закладів міста. 12 вересня ювілейні урочистості відбулися в залі Дворянського зібрання на Хрещатику (будинок зруйнований) за участю представників губернської та міської влади.
1902 в готелі зупинялася Марко Вовчок (справж. – Вілінська Марія Олександрівна: за чоловіком – Маркович; 1833–1907) – письменниця, етнограф.
Приїзд до Києва був пов’язаний з випуском видавництвом «Вік» її творів, зокрема двох томів «Народних оповідань». Відвідала також редакції журналу «Киевская старина», «Киевской газеты». В останній було надруковано оповідання «Хитрий Хаїмка».
У 1900–10-х рр. в готелі мешкав Риб Євген Августович (1859–1924) – композитор, диригент, педагог. З 1885 викладав теорію композиції та інструментовки у Музичному училищі Російського музичного товариства, у 1913–19 – професор Київської консерваторії.
Його учнями були відомі композитори і музично-громадські діячі Р. Глієр, О. Кошиць, К. Стеценко. Брав активну участь у діяльності Київського відділення Російського музичного товариства, диригував на концертах, які воно влаштовувало. Автор оперних, симфонічних, камерно-інструментальних творів, підручника з теорії музики. У 1920-х рр. жив і помер у Варшаві. Раніше проживав на вул. Прорізній, 9.
1968 на будинку готелю на вул. Трьохсвятительській, 4 встановлено меморіальну дошку з барельєфним портретом Марка Вовчка (замість мармурової 1959; арх. А. Ігнащенко, ск. Г. Кальченко).
У радянський період будинок використовувався як студентський гуртожиток та приміщення різних установ.
Тепер у корпусі № 4-в міститься Бюро технічної інвентаризації м. Києва, у корпусі № 4-б – Управління у справах релігії, Перша правнича колегія, Перша українська спеціалізована адвокатська контора, «Укрмашкомплект», «Укрмашсервіс» та інші установи.
Література:
ЦДІАКУ, ф. 169, оп. 6, спр. 138, 272; Верстюк В. Ф., Осташко Т. С. Діячі Української Центральної Ради. – К., 1998; Галайба В. Як ми шануємо пам’ять Максимовича // Веч. Київ. – 1992. – 10 серп.; Киевлянин. – 1871. – 9 сент.; Киевская Окружная по делам о выборах в Учредительное Собрание комиссия, на осн. ст. 52 Полож. о выбор., объявляет для всеобщего обозрения нижеследующие списки кандидатов в Учредительное Собрание по Киевскому избирательному округу: [Листівка]. – К., 1917; Літопис життя і творчості Марка Вовчка. – К., 1969; Лобач-Жученко Б. Б. Марко Вовчок: Воспоминания, поиски, находки. – К., 1987; Його ж. Про Марка Вовчка: Сторінки до біографії письменниці. – К., 1979; Мистецтво України: Біогр. довідник. – К., 1997; 60-річчя члена-кореспондента АН УРСР В. І. Куценка // Вісник АН УРСР. – 1981. – № 2.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 686 – 687.