Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Ольга Друг, Борис Єрофалов, Петро Скрипник

571.3. Житловий будинок 1901 – 02, в якому проживав Бажан М. П. (архіт., іст).

Вул. Шовковична, 19. На червоній лінії забудови вулиці.

Ділянка, на якій розташовано будинок, у 19 ст. входила у велике міське землеволодіння, що включало сучасні прибудинкові ділянки № 17 і 19. 3 1898 адреса будинку – вул. Левашовська, 15, з 1900 – вул. Левашовська, 15-б у наявних межах ділянки. З 1918 – № 19. З 1830-х рр. садиба у складі сучасних ділянок № 17/2 і 19 належала генералові П. Константиновичу – кадровому військовому, учаснику багатьох військових походів російської армії, який відзначився 1812 під Смоленськом та у битві при Бородіно. З 1836 – командир Київського артилерійського гарнізону, з 1848 – генерал-майор. 1850 майно успадкувала вдова В. Константинович, після смерті якої 1862 спадкоємці поділили садибу за роздільним актом. Частинами володіли дружина статського радника Г. Вернадська, дружина генерал-майора Є. Нейолова і дружина колезького асесора О. Кравченко (всі – дочки П. Константиновича).

Впродовж 1870 – 74 усі частини великої садиби скупила баронеса С. Ікскюль-Гільденбанд, яка належала до естляндського роду. На ділянці пл. 612 кв. сажнів (0,28 га) був сад пл. 200 кв. сажнів, що виходив на межу з вулицею. Тут були два дерев’яні будинки: на червоній лінії забудови вулиці та у дворі, а також господарські споруди. 1897, після смерті баронеси, вся садиба перейшла у власність її сина – барона В. Ікскюль-Гільденбанда. У квітні 1899 він продав наріжну частину садиби пл. 321 кв. сажень з одноповерховим дерев’яним будинком підприємцю, управителю контори Київського державного банку С. Могилевцеву, який 1899 – 1901 спорудив на ній особняк (сучасний № 17/2). Його садиба отримала № 15-а, а садиба барона пл. 281 кв. сажня (№ 19 у сучасних межах) – № 15-б. На замовлення власника тут було споруджено триповерховий прибутковий будинок за проектом цивільного інж. М. Вишневського.

В. Ікскюль-Гільденбанд – барон, полковник, служив у Київському арсеналі, обирався гласним Міської думи, був членом міської управи (1902). Родовід естляндських баронів сягав у 12 ст.

1648 грамотою шведської королеви генерал-комісар Естляндії О. Ікскюль та його нащадки отримали баронський титул з прізвищем Ікскюль фон Гільденбанд, підтверджений 1868 рішенням Державної ради Російської імперії. Над парадним входом у будинок міститься герб дворянського роду Ікскюль-Гільденбандів із зображенням корон, левів, зброї.

Первісно будівлю прикрашали шість малих і одна велика вежа. До 2000 залишилася тільки одна вежка, яку раніше увінчував ажурний шпиль. На кожному поверсі було по дві квартири: п’яти-, шести- і семикімнатні з кухнями. Кімнати вздовж чолового фасаду утворювали анфіладу. На садибі містилися дві стайні, два сараї з кімнатами для кучерів. У підвалі – дві пральні, одна кімната для швейцара й одна – для кучера. На кожну квартиру припадали окремі льох і склад для дров. Парадні приміщення опалювало сім теракотових камінів. З вестибюлю бічні двері вели у проїзд, куди подавали екіпаж.

1912 – 18 помінялося чотири власники будинку. В листопаді 1912 його купив купець В. Меснянкін, навесні 1917 – дворянка М. Новаківська, у жовтні того ж року – київський купець Г. Бобер, у вересні 1918 – княгиня Я. Любомирська, яка була останньою домовласницею. 1919 будинок націоналізовано.

У радянський період квартири переплановано на комунальні. 1943 горів, 1944 – 45 відбудований. 2000 – 01 надбудовано четвертий поверх.

Триповерховий з підвалом, цегляний, пофарбований, у плані Г-подібний, двосекційний (складається з чолової та дворової секцій). Планування суміжних квартир чолової секції симетричне відносно сходової клітки. Перекриття пласкі, над проїздом і вестибюлем – стрілчасті склепіння. Оформлений у стилі неоготика.

Архітектурна композиція чолового фасаду симетрична, грунтується на використанні мотиву стрілчастих арок.

Центральну частину виділено розкріповкою з двоярусною нішею, в яку вписано стрілчасті портали проїзду і голов-ного входу, а також здвоєні вікна другого поверху. Розкріповку завершує розвинений готичний щипець, увінчаний фіалом. Всю поверхню центрального щипця прикрашено в’яззю цегляних нервюр, поодинокими та здвоєними колонками, стрілчастими прорізами.

Карниз складають стилізовані машикулі. Фланкують фасад дві розкріповки з балконами, увінчані трикутними щипцями. Здвоєні вікна-біфорії з готичною колонкою у простінку облямовують півциркульні, кілеподібні, стрілчасті та прямокутні лиштви, виконані з модульної цегли. Цегляний декор доповнюють ліплені декоративні деталі.

Оформлені в готичному стилі інтер’єри вестибюля та сходової клітки прикрашають ліплення на стінах і стелях, ковані огорожі маршів й сходових майданчиків.

Споруда – зразок оригінального архітектурного рішення прибуткового житлового будинку на рубежі 19 – 20 ст.

В 1940 – серед. липня 1941 в будинку проживав Бажан Микола Платонович (1904 – 83) – поет, перекладач, учений, акад. АН УРСР (з 1951), заслужений діяч науки УРСР (з 1966), заслужений діяч мистецтв Грузинської РСР (з 1964), народний поет Узбецької РСР (з 1974), Герой Соціалістичної Праці (1974), заступник голови Ради міністрів УРСР (1943 – 49), голова Спілки письменників України (1953 – 59), головний редактор Головної редакції Української Радянської Енциклопедії (1958 – 83).

У зазначений час здійснював поїздки по території СРСР, зокрема брав участь в Установчих з’їздах письменницьких організацій Латвії та Литви в червні 1941. У Литві на його честь було організовано літературний вечір.

Перебуваючи в липні 1940 на лікуванні в Трускавці (тепер Львівська обл.), здійснив поїздку в Карпати. Побував у населених пунктах: Бориславі, Ворохті, Дрогобичі, Жабиному, Косові, Кутах, Моршині, Нагуєвичах – батьківщині І. Франка, Яремчі. Як результат – написання циклу «Бориславських оповідань», опублікованих 1940, в яких поет перегукується з І. Франком. У цьому ж році вийшли три поетичні збірки М. Бажана: «Ямби» і дві збірки «Вибраних поезій».

Література:

Архів СПУ. Особова спр. Бажана М. П.; ДАК, ф. 100, оп. 1, спр. 1063; ф. 143, оп. 2, спр. 832; ф. 163, оп. 41, спр. 2203, 2580; оп. 46, спр. 157; ЦДІАУК, ф. 2194, оп. 1, спр. 391; Васильевич С. Титулованные роды Российской империи. – СПб., 1910; Воспоминания о Миколе Бажане. – М., 1989; Карбованих слів володар: Спогади про Миколу Бажана. – К., 1988; Крижанівський С. Микола Бажан. – К., 1974; Микола Платонович Бажан (Некролог) // Рад. літературознавство. – 1984. – № 2; Модзалевский В. Л. Малороссийский

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 2014 – 2015.