2011 р. Звід пам’яток Києва
Борис Єрофалов
571. Шовковична вулиця, 18 – 20 ст. (археол., архіт., іст., містобуд.).
Пряма планувальна вісь історичного району Липки бере початок від вул. М. Грушевського і спускається схилом пагорба до злиття вулиць Басейної та Мечникова. Перспективу рівнинної нагірної ділянки замикає будівля Верховної Ради України, нижній відтинок на непарному боці межує з озелененою садибою найстарішої клінічної лікарні Києва – Олександрівської (№ 39/1, див. ст. 301).
Проходить поряд з ділянкою, на якій містився Кловський (Стефанич) монастир 11 ст. (вул. Шовковична, 27) і де виявлено фундаменти церкви Богородиці Влахернської (див. ст. 219). Перетинається перпендикулярною вул. Інститутською, прилучаються вулиці П. Орлика, Лютеранська, Академіка Богомольця, Дарвіна, провулки Липський та І. Козловського.
Трасування верхньої ділянки змінено генпланом Києва 1787. З кін. 18 ст. була відома як вул. Аптекарська – від однієї з перших у Києві аптек, що містилася на розі сучасної вул. М. Грушевського. Повністю вулицю прокладено в 1830-х рр. під час заселення району Липки, що супроводжувалося знищенням шовковичного саду (1835), з яким пов’язана назва вулиці – Шовковична, яка вперше згадується 1834.
У 1869 вулицю перейменовано на Левашовську – від прізвища Київського генерал-губернатора в 1834 – 37 В. Левашова, який реалізував планування Липок. 1919 названа на честь діяча німецького і міжнародного комуністичного руху К. Лібкнехта. 1993 вулиці повернено історичну назву.
Забудова сформована, в основному, житловими спорудами кін. 19 – серед. 20 ст., з поміж яких збереглося кілька дореволюційних особняків, що відображають особливості середовища колишнього аристократичного району міста.
Окрім особняків архітектуру періоду історизму та модерну представляють багатоквартирні прибуткові будинки, характерні для забудови центральних вулиць міста. Період соціалістичної реконструкції вніс у забудову значні зміни: визначне місце в ній посіли будівлі у стилях пізній конструктивізм 1930-х рр. і неокласицизм 1950-х рр., частину яких вирізняють високі архітектурні якості та узгодження з архітектурним довкіллям.
Пам’ятки архітектури:
№ 3 (модерн);
№ 5 (арх. Г. Миронович, радянський ретроспективізм);
№ 10 (арх. С. Григор’єв, пізній конструктивізм);
№ 14 (арх. Р.-Ф. Мельцер, історизм);
№ 16-а, 16-б (арх. В. Риков, модерн);
№ 17/2 (за участю арх. В. Ніколаєва, історизм);
№ 19 (арх. М. Вишневський, історизм);
№ 21 (арх. С. Григор’єв, пізній конструктивізм);
№ 32 – 34 (перехідні форми від конструктивізму до радянського неокласицизму);
№ 36/7 (модерн).
Пам’ятки історії:
в № 3 містилося 1918 Головне інженерне управління Військового міністерства Української Держави;
в № 5 проживав головний архітектор Києва О. Власов;
в № 10 – письменниця В. Василевська та її чоловік – драматург О. Корнійчук, кінорежисер О. Довженко з дружиною – кінорежисером, актрисою Ю. Солнцевою, художник О. Пащенко;
в № 12 містилися науково-дослідні установи ВУАН – АН УРСР з вивчення єврейської історії та культури, в яких працювали відомі вчені;
в № 17/2 проживали вчені О. Гермайзе, М. Макаренко, М. Яворський, державні діячі І. Кістяківський, Х. Раковський, підприємець, доброчинник С. Могилевцев;
в № 19 – поет М. Бажан;
в № 26 – партійні та державні діячі УРСР О. Ватченко, О. Ляшко, С. Муха, І. Соколов, В. Щербицький;
в № 29 – перший директор Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка, письменник А. Москаленко;
в № 30 – художник М. Хмелько;
в № 32 – 34 – письменник Л. Дмитерко;
в № 36 – кінорежисер В. Денисенко, актриса Н. Наум, учений Й. Штокало;
в № 48 – арх. Ю. Асеєв.
На розі з вул. П. Орлика міститься визначна пам’ятка архітектури, мистецтва та історії – особняк М. Ковалевського (див. ст. 306.3).
До 1920 на наріжній ділянці (№ 8/20) розташовувався палац (кін. 18 – поч. 19 ст.) Київського, Волинського і Подільського генерал-губернатора, з яким пов’язано багато історичних подій, життя і діяльність відомих державних діячів. 1918 палац був резиденцією гетьмана України П. Скоропадського (підірваний білополяками).
Не збереглися будинки, в яких проживали на поч. 20 ст.:
№ 4 – князь Є. Трубецькой, професор юридичного факультету Київського університету;
№ 22 – історик-медієвіст, професор історико-філологічного факультету І. Лучицький, син якого В. Лучицький став відомим ученим-геологом, академіком АН УРСР; заступник голови Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтва О. Мердер; адвокат, політичний діяч Л. Чолганський;
№ 32 – професор класичної філології університету А. Сонні та ін.
Вулиця є цінним містобудівним та історичним комплексом у центральній частині міста.
Література:
ЦДІАУК, ф. 442, оп. 107, спр. 44; Вулиці Києва. – К., 1995; Київ: Провідник. – К., 1930.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 2012 – 2013.