Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу
або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

Архітектурний ансамбль монастиря

Архітектурний ансамбль монастиря займає мальовничу територію пл. 22 га, яка складається з п’яти різних за розмірами та просторовою структурою ансамблів і комплексів. На відносно рівному плато навколо соборної площі групуються споруди верхньої території Лаври, в улоговині на невеликому уступі схилу гори розташовується комплекс споруд Ближніх печер, далі, на терасах південного пагорба – комплекс Дальніх печер. Свої назви печери отримали від місця розташування – віддаленості від головної споруди комплексу Києво-Печерського монастиря – собору Успіння Пресвятої Богородиці. У верхній частині улоговини на південь від верхньої території Лаври – територія Гостиного двору. Окрему групу складають споруди поза мурами, що займають ділянку на вул. Січневого повстання між узвозом до печер та вежами Іоанна Кущника і Південною (Годинниковою).

Велична панорама Свято-Успенської Києво-Печерської лаври – гармонійний синтез архітектури і природного ландшафту – найбільш повно розкривається з боку Дніпра. Провідне місце в ній посідає головна частина монастиря – оточений оборонними мурами та вежами ансамбль верхньої території Лаври з висотними домінантами – Великою лаврською дзвіницею, собором Успіння Пресвятої Богородиці, Трапезною палатою з церквою в ім’я преподобних Антонія і Феодосія Печерських на соборній площі і церквою Всіх Святих над Економічною брамою.

Інші храми і споруди мають підпорядковане композиційне значення і сприймаються як елементи архітектурного середовища монастиря або вуличної забудови. Архітектурний ансамбль Дальніх печер акцентований вишуканими за силуетом церквою Різдва Пресвятої Богородиці з дзвіницею та церквою Зачаття св. Анни.

Обидва ансамблі розділено зеленою улоговиною, на північній терасі якої під верхньою територією Лаври розташований ансамбль Ближніх печер.

Його архітектурні домінанти – церква Здвиження Чесного Хреста Господнього і дзвіниця – сприймаються не тільки в загальній панорамі, а й з оглядових майданчиків Лаври і Дальніх печер. Усі три ансамблі об’єднані горизонтальними смугами перехідних галерей і оборонних мурів нижньої території Лаври, ледь помітними серед зелених насаджень. Споруди на Гостиному дворі і на терені за мурами монастиря відіграють у панорамі роль тла.

Кожна частина монастирського комплексу відзначається своєрідним розташуванням та особливостями архітектурного середовища. Найщільніше забудована верхня територія Лаври, що нагадує середньовічне містечко з центральною площею, пов’язаною вулицями-шляхами з трьома головними брамами в оборонному мурі. Периметрально забудовані вулиці ділять територію на своєрідні квартали. У північно-західному, біля Свято-Троїцької надбрамної церкви, розташовано давній Свято-Троїцький лікарняний монастир з церквою св. Миколи, а також внутрішній прохід до вулиці, спрямованої в бік Економічної брами з церквою Всіх Святих. Східний квартал обіймає економічне (господарське) подвір’я. У південно-західному кварталі, окресленому з боку площі визначними спорудами, у зниженій частині біля оборонного муру міститься митрополичий сад. Контрастне зіставлення великих об’ємів з малоповерховими будівлями, замкнене центрично-радіальне планування соборної площі з храмом посередині, Трапезною (з півдня) та окремою дзвіницею (з заходу) стало взірцем для монастирів не лише в Україні, а й за її межами.

Натомість архітектурні ансамблі Ближніх і Дальніх печер з камерними площами мають відкритий ландшафтний характер і лінійно-терасне планування, зумовлене специфікою рельєфу та напрямками підхідних доріг. Якщо на Ближніх печерах спорудження провідних об’єктів – церкви і дзвіниці – визначено місцями входу і галереї до печерного лабіринту, то на Дальніх печерах аналогічні об’єкти акцентують найвищі ділянки рельєфу, які значно підносяться над входом до печер. Різні за композицією ансамблі об’єднують пишні форми бароко та історизму головних споруд і стримані форми класицизму та цегляного стилю з елементами історизму – другорядних.

Просторова організація й архітектура Гостиного двору і території за мурами монастиря відповідають часу їхнього спорудження. Гостиний двір, що будувався у 19 – 20 ст., має перехресно-рядове планування з терасним розташуванням окремих споруд у стилі або у формах пізнього класицизму. Невеликий комплекс з кількох споруд на території за мурами монастиря утворено з утилітарною метою без цілісного композиційного задуму. Функціональну і стилістичну строкатість споруд серед. 19 – поч. 20 ст. (класицизм, неовізантійський, неоросійський стилі) посилює кафе-ротонда, зведена 2003 «під бароко» поряд із вежею Іоанна Кущника.

Окремі частини монастиря здавна були з’єднані стежками одна з одною і собором Успіння Пресвятої Богородиці. Їхній шлях збігався з сучасною S-подібною у плані дорогою, що спускається від західної брами (корпус № 71-а) та, повертаючи на південь, прямує до площі Дальніх печер. На плані 1638 у творі «Тератургіма» Афанасія (Кальнофойського) до Дальніх печер веде криволінійна стежка з відгалуженнями до Ближніх печер і городів в улоговині, яка прилучається до широкого узвозу, що веде з верхнього плато до нижньої (Печерної, або південної) брами Лаври. Внизу узвозу і верхньої території Лаври зображено два розташовані поряд колодязі, які зумовили вибір місця для будівель пральні (у 17 ст. містилася з боку Ближніх печер) і братської лазні (існує на верхній території монастиря). Перетворення стежок і шляхів на сучасні дороги відбулось у 1-й пол. 19 ст.

У зведенні споруд монастиря, що збереглися до наших днів, брали участь відомі архітектори:

Д. Аксамитов: оборонні мури монастиря 1698 – поч. 18 ст. (корпус № 92);

Д. де Боскет: підпірний мур на Ближніх печерах (серед. 18 ст., корпус № 77, 77-а, 77-б);

О. Ветринський: будинок позолотної, фотографії, іконописної майстерні та школи (1871 – 74, корпус № 31);

І. Дзичканець: вежа Північна (1838 – 41, корпус № 17, класицизм), келії братські з церквою Всіх преподобних Печерських (1830-і рр., корпус № 48, класицизм);

Є. Єрмаков: іконна крамниця (1902 – 03, корпус № 35, цегляний стиль), аптека та новокрилошанський корпус (1902 – 03, корпус № 24, історизм), будинок півчих митрополичого хору (1902 – 03, корпус № 6, цегляний стиль), палітурня (1903 – 04, корпус № 15, історизм), столярна майстерня (1904, корпус № 23, цегляний стиль), церква Благовіщення Пресвятій Богородиці (1904 – 05, корпус № 86, історизм), бібліотека митрополита Флавіана (1908 – 09, корпус № 5, історизм), проскурня нова (1913, корпус № 11, цегляний стиль), оранжерея (1914, 1950-і рр., корпус № 87), каплиця над артезіанським колодязем (1914, корпус № 47, історизм);

М. Іконников: каплиця над склепом подружжя Безаків (поч. 1870-х рр., історизм);

І. Кедрін: келії (1829 – 31, корпус № 55, пізній класицизм);

А. Меленський: архітектурне оформлення брами нижньої (Печерної, або південної), спорудженої 1792 – 95 (поч. 19 ст., корпус № 79, класицизм), вхідний павільйон галереї до Ближніх печер (1829, корпус № 37-а, класицизм; добудований 1901), другий поверх галереї з входом у Ближні печери (1823, корпус № 41, класицизм), перший поверх келій братських над льохом (1-а пол. 19 ст., корпус № 44, класицизм), перший поверх келій схимників (1824 – 25, корпус № 51);

Г. Наумов: надбудова другого поверху книжкової крамниці (1865, корпус № 28), розширення братської лікарні (1859 – 61, корпус № 26, пізній класицизм);

В. Ніколаєв: надбудова кухні Трапезної (кін. 17 – 19 ст., корпус № 85), Трапезна палата з церквою в ім’я преподобних Антонія та Феодосія Печерських (1893 – 95, корпус № 29, російсько-візантійський стиль), набиральня та коректорська (1897 – 98, корпус № 14, історизм), келії братські (1899, корпус № 43, цегляний стиль); келії (1898 – 99, корпус № 53, цегляний стиль), другий поверх келій схимників (1894 – 96, корпус № 51, історизм), ківорій водосвятний на Дальніх печерах (1897, корпус № 96), ківорій водосвятний (1897, корпус № 95);

О. Середа: келії братські (1890, корпус № 45, історизм), крамниця іконна та книжкова (1870, корпус № 39, цегляний стиль), братський корпус (1885, корпус № 60, класицизм), прибудова до контори Гостиного двору і готелю (1870, корпус № 54), перебудова лікарні прочанської з церквою Всіх скорботних Радість (1864 – 66, корпус № 68, пізній класицизм);

В. Сичугов: будинок іконописних школи й майстерні та ключні (1880 – 83, корпус № 30, цегляний стиль), водонапірна башта (1879 – 80, корпус № 113, цегляний стиль);

П. Спарро: другий поверх келій братських над льохом (1847, корпус № 44, класицизм), другий поверх келій «майстрових» (1848, корпус № 20), лікарня братська (1841 – 42, корпус № 26, класицизм), західна брама зі сторожкою (1883, корпуси № 71-а, 71-б), нижня брама на в’їзді до Ближніх і Дальніх печер (1852 – 53, корпус № 71-в), склад книжок і паперу друкарні та книжковий магазин (1850 – 51, корпус № 112, класицизм), готель (1853, корпус № 63, класицизм), готель для заможних прочан (1851, корпус № 56, класицизм), 1224 келії (1853 – 59, корпус № 58, пізній класицизм), контора Гостиного двору і готель (1853, корпус № 54, пізній класицизм), лікарня прочанська з церквою Всіх скорботних Радість (1848 – 50, корпус № 68, пізній класицизм);

Ш.-П. де Шардон: брама нижня (Печерна, або південна; 1792 – 95, корпус № 79, класицизм), підпірний мур тераси з оглядовим майданчиком (перемурований 1793, корпус № 30-а);

Й.-Г. Шедель: Велика лаврська дзвіниця (1731 – 45, корпус № 81, бароко), перший поверх галереї з входом у Ближні печери (1749 – 51, корпус № 41, бароко), галерея з підпірним муром на Дальніх печерах (1744, корпус № 61, бароко);

О. Якушкін: будинок настоятеля Дальніх печер (1812 – 13, корпус № 49, класицизм).

Яскравими пам’ятками українського бароко є мур з брамою біля Великої лаврської дзвіниці (18 – поч. 20 ст., корпус № 81-а), вежа Іоанна Кущника (1696 – 1701, 18 ст., корпус № 88), вежа Онуфріївська (Палатна, 1701, корпус № 83), вежа Південна (Годинникова, 1698 – 1701, корпус № 89), флігель (18 ст., корпус № 22), церква Здвиження Чесного Хреста Господнього (1700 – 04, 1839, корпус № 36), келії полатного та шафаря (1759 – 61, корпус № 13), т. зв. Ковнірівський корпус (17 – 18 ст., корпус № 12), друкарня (18 – 19 ст., корпус № 9), будинок митрополита (1727 – 1867, корпус № 2), економічний корпус (18 – 19 ст., корпус № 7), келії соборних старців (16 – 18 ст., корпус № 4), келії крилошан (1720 – 21, корпус № 3), церква Всіх Святих над Економічною брамою (1696 – 98, 1906, корпус № 82), церква Різдва Пресвятої Богородиці (1696, корпус № 59) та дзвіниця поряд з нею (1761, корпус № 62).

До унікальних пам’яток підземної архітектури належать церкви Введення у храм Пресвятої Богородиці (11 – 19 ст.), преподобного Антонія Печерського (16 – 19 ст.), преподобного Варлаама Печерського (17 – 19 ст.) у Ближніх печерах і церкви Благовіщення Пресвятій Богородиці (11 – 20 ст.), Різдва Христового (11 – 19 ст.) та преподобного Феодосія Печерського (17 – 19 ст.) – у Дальніх печерах.

Рідкісною пам’яткою, що поєднала в собі форми давньоруської архітектури і доби бароко, є Свято-Троїцька церква над Святою брамою (2-а пол. 11 – 18 ст., корпус № 27). Цінна пам’ятка дерев’яної цивільної архітектури кін. 18 ст. – будинок наглядача Ближніх печер (корпус № 42, класицизм).

Наземні храми Лаври оздоблено розписами, що мають значну мистецьку цінність. Переважну їх більшість виконали монастирські художники, учні лаврської іконописної майстерні. Визначними пам’ятками мистецтва доби бароко є розписи Свято-Троїцької церкви над Святою брамою, виконані в 18 ст. художниками Алімпієм (Галиком), Іоанном (Максимовичем), Феоктистом (Павловським), А. Улазовським та ін. На поч. 20 ст. у Лаврі плідно працював І. Їжакевич, під керівництвом якого розписано церкву Всіх Святих над Економічною брамою, він брав участь в оздобленні Трапезної палати з церквою в ім’я преподобних Антонія і Феодосія Печерських, виконав розписи уступів мурів біля Святої брами, на яких намалював собори преподобних Ближніх і Дальніх печер. У підземних і більшості наземних церков збереглись автентичні іконостаси, виконані українськими різьбярами.

До пам’яток монументального мистецтва належать також надгробки Д. Долгорукова і Н. Долгорукової (1774, бароко), А. Ілляшенка (бл. 1886, неоготика), П. Красовського (1857), С. Кудашева і К. Кудашевої (1862), М. Леонова і С. Леонова (1884), Олімпіади (Стригальової) (1830), Ф. фон дер Остен-Сакена (1837), І. Потапова (1842), Є. Путятіна (бл. 1900).