1999 р. Звід пам’яток Києва

Ярослав Тинченко, Тетяна Трегубова

Вежа № 3 (Прозоровська), 1838 – 39 рр.

(архіт., іст.).

Вул. Щорса, 34.

Зведена за проектом архітектора 4-го класу О. Штауберта. За розміщенням у крилі укріплення, об’ємно-планувальним рішенням і характером історичного використання подібна до вежі № 2. Вежа була призначена для квартирування військ. Розрахована на батальйон з артилерійським і стрілковим озброєнням.

На відміну від вежі № 2, до неї входила також церква, присвячена князям Володимиру і Олександру Невському. Церква зального типу, з чотирма опорними стовпами, які підтримують хрещате склепіння, розташовувалась у трьох казематах праворуч від в’їзної арки башти. Пізніше плоским перекриттям її розділено на два яруси. Внутрішнє оздоблення втрачено. Фасад храму, що виступає на подвір’я, зберіг особливості миколаївської готики.

У крипті церкви 1841 р. поховано прах Прозоровського Олександра Олександровича (1732 – 1809) – князя, російського військового діяча, генерал-фельдмаршала (з 1807). Військову службу розпочав у 1754 р. після закінчення сухопутного кадетського корпусу. Учасник Семилітньої війни 1756 – 63 рр., росіисько-турецької 1768 – 74 рр. З 1780 р. керував Орловсько-Курським намісництвом, у 1790 – 95 рр. – московський головнокомандувач, сенатор. У 1797 р. звільнений у відставку. У 1807 р. призначений головнокомандувачем російської армії на Дунайському театрі війни з Туреччиною. У 1809 р. помер у своєму таборі поблизу Мачина на Дунаї. За заповітом був похований у Києво-Печерській лаврі. В 1816 р. заходами родича – князя Голіцина, єгермейстера царського двору, прах фельдмаршала перенесено до його кол. власного будинку, що стояв на сучасній вул. Чигоріна і на той час за бажанням небіжчика вже був перетворений на інвалідний дім з церквою святих князів Володимира і Олександра Невського. В ній і перепоховали О. Прозоровського з дружиною. У зв’язку із спорудженням Васильківського укріплення будинок підлягав знесенню. За наказом царя Миколи І вежа № 3 цього укріплення одержала назву Прозоровської і до новоствореної в ній церкви перенесено пізніше прах подружжя Прозоровських (місце поховання тепер не позначено).

З 1863 р. частину приміщень вежі пристосовано для військового суду й утримування арештантів (до 830 осіб). За часів гетьманату П. Скоропадського в ній розташовувався 4-й броньовий дивізіон, захоплений у ніч з 13 на 14 грудня 1918 р. повстанцями. В цьому дивізіоні служив [чекіст, у подальшому за сумісництвом – ] письменник, літературознавець, критик В. Шкловський, який описав свою службу в спогадах «Незвичайна пригода». Завдяки цим спогадам броньовий дивізіон з’явився в романі М. Булгакова «Біла гвардія». Тепер тут містяться підрозділи Київської бригади внутрішніх військ.

РДВІА, ф. 13135, оп. 3, спр. 984;

Военное обозрение Киевского военного округа. – К., 1869;

Киевские губернские ведомости. – 1865. – № 41;

Ситкарева О. В. Киевская крепость XVIII- XIX вв. – К., 1997;

Советская историческая энциклопедия. – М., 1968. – Т. 11;

Фундуклей И. Статистическое описание Киевской губернии. – СПб., 1852.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 440 – 441.