Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

2008 р. Майстер і Місто

Дата: 28.02.2008

Півтора року тому – у листопаді 2006-го – співробітники Музею Булгакова разом із журналістами та мистецтвознавцями влаштували акцію: об’їжджали всі булгаковські місця у Києві й на кожному з них залишали видрукувану на принтері «меморіальну дошку». Чому «дошки» були паперовими? Та тому, що чотири будинки з тих, де мешкала родина письменника, не збереглися.

На Воздвиженській, 28 (у домі священика Матвія Бутовського) 15 травня 1891 року Михайло Булгаков народився. Будинок цей, розповідає «УМ» директор музею Людмила Губіанурі, навмисне довели до стану руїни, знесли і звели на його місці елітний дім. 1892 року Булгакови переїхали на Госпітальну, 4. У 1904 році – на Прозорівську, 30. За два роки – в Діонісійський провулок, 4.

Усі перераховані будинки місто втратило, причому інколи робило це цілком свідомо. Особливо шкода першої адреси: «На Воздвиженській, 28, ми також сподівалися організувати музей, – говорить Губіанурі, – мали навіть концепцію… Ще 15 років тому це був цілком придатний для такої мети будинок…»

Як у Києві «бомжує» Музей Києва

Отже, на сьогодні нам залишається в першу чергу Андріївський узвіз, 13. Пам’ятаєте у «Білій гвардії» – «дом постройки изумительной…»? Цю фразу, не змовляючись, у розмові з «УМ» повторюють і нинішній керівник музею, і перший його директор – Анатолій Кончаковський. Усе треба зберегти так, як було при Булгакові, – і «побудову дивовижну», і увесь зовнішній та внутрішній антураж, наголошують вони. Та перш ніж говорити про ймовірні зміни – невеличка ремарка про статус музею.

Музей Михайла Булгакова є філією Музею історії Києва. (До слова, таких філій у останнього є декілька, включно з музеями Пушкіна, Світлицького, Шолом-Алейхема, Музеєм шістдесятників, Музеєм культурної спадщини тощо). Музей історії Києва орендує для своїх філій приміщення у міської влади, й термін оренди, приміром, будівлі на Андріївському узвозі добігає кінця у 2011 році.

Що буде потім – не зовсім зрозуміло. Людмила Губіанурі сподівається, що нічого прикрого не станеться, адже «музей, як-не-як, має світове ім’я, й просто так ніхто не прийде і нас звідти не викине, хоча «випадкові» пожежі й інші «нещасні випадки» на цій вулиці не рідкість», – говорить вона.

Переукладати орендний договір із київськими чиновниками має Музей історії Києва. Зараз його позиції відчутно підупали, адже п’ятий рік поспіль Музей історії Києва залишається без приміщення. Відкритий у 1982 році у Кловському палаці (пам’ятка архітектури XVIII), він був позбавлений даху над головою й по суті викинутий на вулицю. Справа вийшла гучна, про долю музею писала преса й знімали сюжети телевізійники.

«Погана влада» в особі Януковича 11 серпня 2003-го розпорядилася передати садибу по вулиці Пилипа Орлика, 8 (адреса Кловського палацу) Верховному Суду України, а музею натомість подарувала… недобудоване приміщення на Інститутській, 3.

«Хороша влада» Ющенка-Тимошенко, до якої музейники апелюють із 2004-2005 років, поки що ні на йоту не посунула з мертвої точки цю справу. Тож 260 тисяч одиниць основного фонду Музею Києва і по цей день у коробках та ящиках складують в Українському домі, в умовах, як кажуть фахівці, «неадекватних» до зберігання експонатів.

1991 рік: громаддя планів, громаддя мрій…

Доля Музею Києва – дуже сумна й, без перебільшення, трагічна (в першу чергу, по відношенню до творів мистецтва), але, звичайно, не виняткова. Наступ на культуру, яким характеризуються 2000-ті, підминає під себе не один лише цей музей. Не таким був початок української незалежності, коли, приміром, влада взялася піднімати з небуття дім Булгакових та організовувати у ньому музей.

В 1990-1991 роках у будівлі на Андріївському узвозі, 13, тривала реставрація. Від початку планувалося, розповідає Людмила Губіанурі, що музейно-мистецький комплекс охопить три будинки (одного з них уже не існує, лишилась тільки земельна ділянка). У домі Булгакових розташують власне музей, у сусідній будівлі – літературну кав’ярню, а третій будинок буде під виставкові зали (адже у Музеї Булгакова проводять також і виставки, однією з них була колекція Василя Екземплярського «Ліки Ісуса Христа»).

Проте із виставковим комплексом не склалося. Зате поруч із будинком Булгакових – справді ресторація. От тільки аж ніяк не літературна – просто заклад громадського харчування. Тож на сьогодні музею залишився тільки будинок під номером 13. Усе б не біда, але його, каже Губіанурі, вже включили в план ремонтно-реставраційних робіт. Роботи ці полягатимуть у надбудові додаткових поверхів чи мансард, і це може торкнутися як самого будинку, так і його флігеля у дворі (нині там працюють наукові співробітники музею).

У попередньому матеріалі про Андріївський узвіз (від 21 лютого 2008-го) «УМ» уже наводила позицію київської влади з цього приводу: Подільська РДА не виключає «підростання» будинків на Андріївському, а Руслан Кухаренко (керівник Управління охорони культурної спадщини при КДМА) допускає появу мансард (до речі, чий це винятковий смак підказав, що вони там потрібні?!).

До того ж не забуваймо, що Київрада вже дала дозвіл на землевідвід за адресою Андріївський узвіз, 13. Але коли і куди саме в’їдуть нові господарі – абсолютно не ясно. Зрозуміло інше: «материнська структура» – Музей історії Києва – «булгаковців» навряд чи зможе захистити, а висока влада навряд чи захоче.

До речі

У флігелі будинку № 13 (який майже напевно стане першою жертвою «ремонтно-реставраційних робіт», бо все-таки на самий дім Булгакових рука київського ділка не підніметься – чи це занадто романтичне уявлення?!) жила колись родина Шульгіних, розповідає «УМ» Анатолій Кончаковський. А сам будинок разом із флігелем, що стоїть біля гори Уздихальниці, звів у 1888 році архітектор Горденін.

Належала садиба Василю Павловичу Листовничому, який разом із сім’єю займав перший поверх помешкання. На другому, у сімох кімнатах, жили Булгакови. Михайло Булгаков, у якого не склалися стосунки з домовласником, вивів його пізніше в романі «Біла гвардія» в образі Василя Івановича Лисовича.

Листовничий був головним архітектором київського округу й одним із в’язнів радянської влади. За легендою, він загинув при спробі втечі з Лук’янівської в’язниці. Його дочка Інна залишилася жити на Андріївському узвозі і, як могла, берегла будинок багато років поспіль…

Наталія Лебідь

Джерело: “Україна молода”