Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш
ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2007 р. Інтерв’ю з директором Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника…

Інтерв’ю взяла Серафіма Василькова

2007 р. Інтерв’ю з директором Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника Людмилою Павлівною Станіславською

Дата: 17.03.2007

Кам’янець-Подiльською фортецею відтепер можна блукати уночі. А вдень – вивчати фортифікацію середньовічного міста. Бо Старе місто Кам’янець знаходиться на півострові, оточеному глибоким скелястим каньйоном, на дні якого джурчить натяк на річку під назвою Смотрич. Колись це рятувало від завойовників, тепер – від урбанізації. Місто-фортеця підкорялось лише двічі, у 1393 році доброму знайомому школярів і студентів литовському князю Вітовту, а також турки домоглися свого в 1672 році. Башти по усьому периметру півострова та бійниці на храмах нагадують, що колись це був геть мілітаризований форпост християнського світу.

Мешканцю індустріального сходу та центральної України не відома бойова слава Кам’янецької фортеці, зате польських туристів, які вважають її частиною своєї історії, там вдосталь. Цілий день вони проводять в Кам’янці, а на другий їдуть у Хотинську фортецю – усього лише 25 км і зручна дорога. Цієї осені темпи реставрації Кам’янецького Старого міста й Старого замку скидались на будівельну лихоманку. Про нові перспективи Старого замку запитуємо в директора Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника Людмили Павлівни Станіславської:

– Взагалі-то, ми не виділяємо одну лише фортецю, особливість Кам’янця у збереженні, разом з нею, усього Старого міста. Тому що поодинокі замки зберіглися по Україні, а от Кам’янець – це місто-фортеця. Зараз ми працюємо над відтворенням історичного середовища середновічного Старого міста. В баштах самої фортеці будуть розташовані періоди по її історії – литовський, польський, турецький, російський. Там використаємо муляжі. Під експозицію буде задіяно тільки перший поверх, пройдетесь другим – там її немає, пройдетесь ходом – також немає, тобто башта виглядатиме як в давнину. В Східній вежі запустимо колесо і відвідувач зможе, покрутивши його, дістати воду з криниці. Відчути як тоді діставалась вода. Вже зараз в підземеллі східної галереї відвідувачі, навіть діти і жінки, стріляють з арбалету по мішенях.

– Побачивши муляжі середньовічних в’язнів в підземеллі Ратуші та в Кармалюковій башті фортеці, на все життя стаєш гуманістом. Вони створюють враження неабиякої достовірності…

– В мене були хитання відносно використання муляжів – чи етично це? Після того як я подивилась експозиції в музеї мадам Тюссо, зрозуміла – ми сміливо можемо експериментувати. Звичайно, ми не можемо дати такої якості. Хоча ці фігури, які Ви бачили під Ратушею в підземеллі – це робив скульптор. Там уже є лице, вираз обличчя, характер.

– А з якого вони матеріалу?

– Мусимо пристосовуватись до умов, в яких воно експонується. Там весь час волого, тому задіяна пластмаса. Скульптор також зробив нову фігуру Устима Кармалюка у Кармалюковій башті. Перші фігури ми змушені були робити з пенополіурітану, але зараз вже трошки більше маємо грошей, і можемо собі дозволити якісніші речі. Нині відтворюємо історію самої нашої фортеці у сценах. Бачите костюми – це для екскурсоводів – старости та його дружини. Будемо робити театралізовані нічні екскурсії, вже йдуть репетиції.

Дія відбувається в кінці XVI – на початку XVII століття. Це польські часи. Гостей будуть зустрічати воїни зі списами, староста та його дружина проведуть фортецею, яка буде підсвічена. Вони розкажуть про те, як було до цього періоду. А після того виступить астролог чи віщунка, яка передбачатиме наступні події. В підземеллі східної галереї наші гості стрілятимуть з арбалетів у мішень. Будемо занурювати відвідувача в історію фортеці!

– Фольклорним та старовинним музикантам знайдеться у вас робота?

– Так, звучатиме старовинна музика, бандуристи. Будемо підтримувати зв’язки з підприємцями і так само з артистами, які будуть ставити художні номери. Ми орієнтуємось на екскурсанта, який живе в урбанізованому світі і хоче відчути оту старовинну атмосферу. Це для організованих груп, зрозуміло, що люди вночі не будуть працювати безкоштовно, то це вже комерційний проект. Він працюватиме в трьох варіантах, залежно від платоспроможності групи. Прийматимемо по-українськи з салом і горілкою. Це найперший варіант, найдешевший. Якщо хтось захоче щось дорожче, то йому буде дорожче.

– Зараз Старий замок активно реставрується, що планується зробити?

– У фортеці буде показано зародження міста і його розвиток на протязі віків. Кам’янець має особливу історію – знаходився на українському порубіжжі, фортеці західного Поділля взагалі грали роль кордону між мусульманством і християнством. Життя тут було, можна сказати, мілітаризоване, і все тут було підпорядковане обороні міста. Ремісничі цехи виділяли кошти на утримання башт, які досі носять їх назви – Ковальська, Різницька, Гончарна, Кравецька, Кушнірська. В місті було три общини – польська (польна), українська (руська), вірменська. Вони всі дбали про укріплення міста. Ми покажемо це переплетіння культур і співробітництво у захисті фортеці й міста.

От Ви через вікно бачите дзвіниці вірменського костьолу, там зверху – бійниці, які були призначені для обстрілу якоїсь території. Тому у фортеці плануємо показати історію фортифікації Поділля з тим, щоб показати роль Кам’янецької фортеці в системі оборони замків, яких на той час – і державних, і приватних, було дуже багато.

Зараз ми працюємо над відновленням бойової стіни. Вона була побудована у XIV, XV, XVI століттях. Будівництво, що цікаво, велось залежно від розвитку озброєння – були каменеметальні механізми – одне, вогнепальна зброя, артилерія – зовсім інше укріплення. На цій стіні буде показано етапи будівництва фортець на Поділлі, їхні особливості залежно від озброєння, які бойові дії проходили тут.

Ця фортеця, як відомо, впала тільки один раз у 1672 році, – і то через помилку військових інженерів, які збудували Новий замок, і він знаходився вище від Старого. І тоді, після захоплення Нового Замку, вона опинилась вся під обстрілом, як на долоні. А Новий Замок турки взяли легше.

– Чи залучаються приватні кошти у відбудову фортеці?

– Це питання в Україні в першу чергу треба вирішити законодавчо. Ті люди, які б вкладали в культуру, мають отримувати від того якийсь свій зиск. Ну хоча б податки нижчі, ще щось. Тоді людина вкладає в культуру, меценатством займається. Є в нас спонсори , коли проводяться свята, фестивалі у місті – міська влада багато працює над цим. Але відносно спонсорства у відбудові – такого ще мало. Зараз фортеця відбудовується за рахунок субвенцій. Можна сказати, з 1999 року зроблено більше, ніж за всі роки радянської влади.

Якщо порівнювати нас із закордонням, треба спочатку змінювати наше законодавство. От, наприклад, в законодавчому плані для нас дивним є те, що ми – музей, неприбуткова організація. Так, ми заробляємо від відвідування, платних послуг, розвиваємось з року в рік. Але ми сплачуємо ПДВ. Як це не смішно. 20 відсотків з нашого прибутку забирають на ПДВ. В нас є дуже багато питань, які необхідно вирішувати – по-перше, придбання експонатів – ми не можемо в повній мірі придбати їх, побудова експозиції. Далі іде реставрація картин, експонатів, матеріалів. Деякі експонати ми не можемо виставити, тому що вони не реставровані. На реставрацію кому-небудь віддати не можемо. Єдину маємо надію – при нашому університеті відкривається мистецтвознавчий відділ, там буде навчатись група реставраторів.

– Комп’ютерів в нас немає – їх треба придбати за свої гроші, але я спершу думаю про те, що потрібно працівникам зарплату, по господарству усілякі потреби. В нас фантазії вистачає, щоб зробити експозиції цікавими, але не вистачає ресурсів. Для того, щоб зробити цікаво – потрібно і освітлення, і звук, і електронно-механічна техніка…

– Це така використовується в експозиції “Штурм фортеці турками”, коли, пострілявши у вікно, голандський захисник гарнізону раптово повертається і наставляє зброю на відвідувача? Екскурсовод пояснила, що турки оточили цю частину укріплень і тут вже пішла рукопашна боротьба…

– Скільки чоловік працює в музеї?

– Музей утримує 25 наукових співробітників, всього 68 працівників в штаті і в нас 130 тисяч експонатів. А також шість найстаріших в місті історико-архітектурних пам’яток, включно з фортецею. Подовжений робочий день і без вихідних. Тобто, працівники мають вихідні, а об’єкти – не мають.

– Певно, складно давати раду такому культурному багатству?

– Річ у тім, що по культурній вазі Кам’янець-Подільський важить більше за інші міста Хмельницької області. В нас є централізована бібліотечна система, Будинок культури, п’ять шкіл. Зараз по бюджету виділяється по 17 грн. на жителя. Виходить, 1 млн. 700 тис. – на 100 тис. мешканція Кам’янця. А ще таку махіну як музей утримувать!

Тобто, важко міському бюджету, хоча вони багато допомагають, але Кам’янець невелике місто, тому ми змушені працювати, ті гроші, які заробляємо, пускаємо на свої господарські потреби. Якщо великі гроші виділяються на реставраційні роботи, що музею не під силу, то частково за енергоносії, частково за охорону та інше ми сплачуємо з тих грошей, які заробляємо.

Така ситуація не з легких. Тому питання спонсорства чи меценатства – в ньому ми дуже зацікавлені і потребуємо. Нам один з підприємців на пошиття цих костюмів для екскурсій виділив 5 тисяч гривень – це одна з перших таких спонсорських допомог.