Тарновські

У XIX сторіччі чимало прислужилися розвиткові української літератури, мистецтва, науки поміщицькі родини Ґалаґанів, Маркевичів, Кочубеїв, Скоропадських, Миклашевських, Білозерських, Милорадовичів, Горленків. Меценатством уславилася й родина багатих поміщиків Тарновських, власників садиби в Качанівці. Зусиллями трьох її поколінь, починаючи з 1824 року, Качанівка стала своєрідним культурно-мистецьким осередком, де збиралася й спілкувалася творча інтелігенція. Поетів і письменників, художників і композиторів до творчості на лоні чарівної природи спонукало художньо-архітектурне середовище, їх запрошували сюди заможні, привітні й гостинні господарі.

Започаткував меценатство в Качанівці титулярний радник, пізніше – камер-юнкер при імператорському дворі Григорій Тарновський (бл. 1784-1853), діставши 1824 року садибу в спадок від матері. Йому належали величезні володіння в Київській, Полтавській та Чернігівській губерніях з дев’ятьма тисячами кріпаків. Він мав ґуральні, цукроварні, кінні заводи та вовняну фабрику. За успішну підприємницьку діяльність його обрали членом Вільного економічного товариства в Санкт-Петербурзі. Всебічно розвинута людина, Г.Тарновський підтримував тісні стосунки з В.Жуковським, М.Глинкою, К.Брюлловим, М.Маркевичем, конференц-секретарем Академії мистецтв В.Григоровичем, багатьма іншими літераторами та мистцями. Був відомий і як покровитель молодих талантів.

На запрошення Григорія Тарновського і його коштом протягом 1836 -1838 років у Качанівці проводив свої вакації талановитий учень Петербурзької академії мистецтв Василь Штернберг. Ці три роки були найпліднішими в його творчості. За картини качанівського циклу рада Академії мистецтв представила В.Штернберга до нагородження золотими медалями 1-го і 2-го ступенів. У цьому успіху художника – чимала заслуга господарів Качанівки. Академія мистецтв у звіті за 1837 рік висловила подяку Г.Тарновському за його “милості до Штернберґа”. Тарновські зібрали в Качанівці велику бібліотеку й колекцію високохудожніх творів, серед них полотна Д.Терніса [Тенірса ?], А. Ван-Дейка, Б.Деннера, К.Брюллова, О.Кіпренського, І.Айвазовського та інших. За допомогу художникам і любов до мистецтва Г.Тарновського обрали почесним вільним членом Академії мистецтв. Гостинністю і щедрістю Ганни й Григорія Тарновських були оточені в Качанівці Микола Маркевич, Михайло Глинка, Микола Гоголь, Тарас Шевченко, Лев Жемчужников, Віктор Забіла.

Доброчинцем був і наступний власник Качанівки – Василь Тарновський (1810-1866), який успадкував садибу разом з іншими маєтками в 1853 році. Усе свідоме життя він присвятив справі здобуття волі для селян-кріпаків. Його заслуги в підготовці селянської реформи 1861 року відзначені золотою медаллю на Олександрівській стрічці, орденом св.Анни 2-го ступеня, орденом св.Володимира 3-го ступеня, бронзовою медаллю в пам’ять звільнення селян з кріпацтва. Меценатство для В.Тарновського-старшого не було самоціллю. Однак, як людина високоосвічена, віддана українській справі і до того ж заможна, він не стояв осторонь культурно-просвітницького руху в Україні. Мав тісні зв’язки з Миколою Гоголем, Марком Вовчком, Тарасом Шевченком, Петром Редькіним, Михайлом Максимовичем, Пантелеймоном Кулішем. За його життя Качанівка залишилася відкритою для всіх, кому дорога була Україна.

Літо 1854 року в садибі провів Опанас Маркевич з дружиною Марією Олександрівною, відомою в літературі як Марко Вовчок. Тут подружжя зібрало багатий фольклорний матеріал, пізніше частково використаний у “Народних оповіданнях”. В.Тарновський подавав Маркевичам і матеріальну допомогу.

Протягом 1853 – 1854 років у маєтку Тарновських Потоки дістав притулок художник Олексій Волосков, який бував і в Качанівці. Гостювали в садибі у 1850 – 1860 роках Михайло Масимович, Пантелеймон Куліш із Ганною Барвінок, академіки живопису Віктор Рєзанов та Андрій Горонович, інші відомі люди.

Справжнім добродійником став Василь Тарновський-старший для П.Куліша. Усі твори цього великого поборника української ідеї, не опубліковані в журналах, видавалися коштом тодіш нього господаря Качанівки. Допомагав Кулішеві й матеріально (позичаючи йому гроші). Як підрахував сам боржник, він одержав 3660 карбованців. Коли згодом П.Куліш хотів повернути борг, Василь Васильович Тарновський-молодший, як спадкоємець батька, відмовився його прийняти. В.Тарновський-старший поклав початок колекції українських старожитностей. Його син з молодих літ призбирував її далі.

По смерті батька, ставши повновладним господарем Качанівки, В.Тарновський-молодший (1837 – 1899) дуже широко розгорнув меценатську діяльність. Важко навіть перелічити всі його щедрі пожертви на розвиток української літератури, науки, освіти, мистецтва. Звичайно, найважливішою справою його життя було колекціонування. Свою збірку він не вважав приватною і передав її Чернігівському губернському земству для влаштування публічного музею. Вартість його колекції разом з шевченкіаною фахівці оцінювали в 300 – 400 тисяч карбованців. Але, звичайно, мав рацію Микола Шугуров, який ще 1899 року називав збірку В.Тарновського-молодшого безцінною. Енергійно й наполегливо, попри великі грошові витрати, В.Тарновський популяризував свою колекцію. 1883 року з його ініціативи і його коштом, за участю відомих учених-істориків побачив світ збірник “Исторические деятели Юго-Западной России в биографиях и портретах. По коллекции Василия Васильевича Тарновского”. 1891 року він видав накладом 100 примірників альбом “Офорты Шевченка в коллекции В.В.Тарновского”. Та найповніше уявлення про колекцію давали видані меценатом каталоги. Перший, 1893 року, присвячений шевченкіані, підготував сам колекціонері. Незадовго перед смертю він випустив ще один каталог колекції з описом українських старожитностей. А підсумок його сорокарічній подвижницькій діяльності підбив Борис Грінченко, упорядкувавши 1903 року каталог усього зібрання.

В.Тарновський був причетний до дуже багатьох важливих подій у культурному житті України. Відомо, наприклад, про його значні пожертви на спорудження пам’ятників Богданові Хмельницькому в Києві, Іванові Котляревському в Полтаві, на видання першого українського історико-літературного місячника “Киевская старина”, створення Київської громадської бібліотеки, проведення археологічних досліджень у Канівському повіті, впорядкування могили Тараса Шевченка й організацію щорічних гуртових подорожей пароплавом для поклоніння праху Кобзаря.

Це далеко не повний перелік доброчинних діянь мецената. Він надавав у Качанівці притулок мистцям, літераторам, історикам, дбав, щоб вони мали там належні умови для життя, відпочинку й творчості. До останніх днів опікувався родиною Кулішів. Доклав зусиль до підготовки українського видання “Біблії”, основним перекладачем якої був Куліш. А коли він помер, то впорядкував його могилу в Мотронівці, матеріально підтримував його вдову – Ганну Барвінок. Це засвідчує, зокрема, її лисі до Шрага: “Мені В.В.Тарновський пачку добру грошей давав, як я була в перший раз у його, але ж я посовістилась узяти – ще нічого не тямила. Він узяв слово – як буде потрібно, щоб до його оберталась…” У листі від 14 січня 1899 року, вже по смерті свого покровителя вона писала: “Яка свята душа з своїми благородними поривами-жертвами для нашої України!” І ще в іншому листі: “У темряві не знайдемо тепер такого прихильника щирого до нашого діла, як В.В.Тарновський”. За значний внесок у розвиток культури та освіти в Україні В.Тарновського 1891 року обрано почесним членом Товариства “Просвіта” у Львові. Витрати колекціонера й мецената поставили Василя Тарновського на межу розорення. 1897 року він змушений був продати Парафіївську економію разом із Качанівкою “цукровому королю”, мільйонерові Павлу Харитоненку.

Примітки

Чернігівський музей ім. В.В.Тарновського (далі – ЧІМ).

Пушкінський Дім (Санкт-Петербург). – Ф.488. -Спр. 40.-Арк.128.

Тарновский М.В. Качановка (Бывшее имение Тарновских, ныне Олив) // Столица и усадьба. – 1915. – № 40-41. – С.8.

Матвєєв А. Роде красний і пресвітлий // Київ. – 1994. – №10.-С.159.

Чалый М. К биографии А.В.Маркевича // Киевская старина. – 1894. -Т.55. – Май. – С.343.

Листи до Марка Вовчка. – К., 1979. – Т.І. – С.50.

Киевская старина. – 1901. -Т.73. – Июнь. – С.349.

Киевская старина. 1899.-Т.64.-С.81.

Сарбей В. До 130-річчя з дня народження В.В.Тарновського // Український історичний журнал. – 1967. -№4.-С.120.

Шугуров Н. Памяти В.В.Тарновского // Киевская старина. – 1899. – Т.66. – Июль. С.132.

Каталог предметов малорусской старины и редкостей коллекции В.В.Тарновского. – К., 1893. – Вип. І. Шевченко.

Каталог украинских древностей коллекции В.В.Тарновского. – К., 1898.

Каталог музея украинских древностей. – Чернигов, 1903. т. II.

Чернігівський літературно-меморіальний музей М.Коцюбинського. – А-2892, А-2831, А-2856.

ЧІМ. – Ал.-944.