Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

2. Гості

Як і кожна велика дворянська садиба, Качанівка мала свої традиції і неповторну культурно-побутову, духовну атмосферу. Її формували не тільки художньо-архітектурне середовище, не тільки господарі, а й значною мірою їхнє оточення, гості. Качанівка уславилася гостинністю, надто за господарювання трьох поколінь Тарновських (1824 – 1897). Вони пишалися своїми гостями, завели навіть окремий альбом “Качанівка”, у якому найбільш бажані й імениті з них залишали свої автографи. У публікаціях, присвячених Качанівці, серед гостей здебільшого називають найвідоміших: Миколу Гоголя, Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Михайла Глинку, Семена Гулака-Артемовського, Василя Штернберга, Льва Жемчужникова, Льва Лагоріо, Іллю Рєпіна, Михайла Врубсля, Володимира і Костянтина Маковських. Рідше згадують, скажімо, поета-романтика Віктора Забілу, художників Григорія Честахівського, Олександра Агіна, Гаврила Васька, Віктора Рєзанова, Олексія Волоскова, Андрія Гороновича, Володимира Орловського, Миколу Бодаревського. Однак історія садиби була б неповною без багатьох інших імен. Насамперед без цілої і руни вчених, літераторів, громадських діячів, які мали близькі, іноді приятельські стосунки з Тарновськими й були гостями садиби. Назвімо їх.

Микола Маркевич (1804 – 1860) – історик, поет, етнограф, музикант. Родич Тарновських по лінії дружини Уляни (до заміжжя – Ракович). У Качанівці гостював часто й довго, особливо в 1833 – 1852 роках, коли майже безвиїзно жив на Чернігівщині. Задумав написати “Історію Малоросії” в Качанівці. У Пушкінському Домі в Санкт-Петербурзі зберігається його щоденник із записами про перебування в садибі та зв’язки з Тарновськими. Іноді приїздив разом з дружиною. Пізніше в садибі бував їхній син Андрій Маркевич, відомий діяч культури, дійсний таємний радник, сенатор.

Михайло Максимович (1804 – 1873) – вчений-природознавець, історик, фольклорист, етнограф і письменник. Перший ректор київського університету св.Володимира, близький приятель Тараса Шевченка й Миколи Гоголя. Автограф в альбомі “Качанівка” залишив 1856 року, хоч, певно, бував у садибі не один раз.

Микола Костомаров (1817 – 1885) – історик, етнограф і письменник. Бував у Качанівці неодноразово. Його автограф в альбомі – від 1 серпня 1881 року. Збереглися відомості, що Костянтин Маковський написав у Качанівці портрет М.Костомарова. Гостювала в садибі також його дружина Аліна Леонтіївна. Надавав В.Тарновському-молодшому значну допомогу в комплектуванні збірки української старовини. У Качанівці довго зберігався ослін, на якому любив сидіти М.Костомаров.

Пантелеймон Куліш (1819 – 1897) – письменник, історик, етнограф, перекладач. Був у близьких стосунках з усіма Тарновськими, одержував від них значну матеріальну допомогу для видання своїх творів. Усіляко сприяв формуванню в Качанівці колекції української старовини. У садибі бував не один раз, автограф в альбомі орієнтовно датується 1859 роком. За тих відвідин разом з ним була його дружина Олександра – письменниця Ганна Барвінок. На одній липі в парку на згадку про перебування в садибі вирізав свій вензель.

Дмитро Яворницький (1855 – 1940) – історик, археолог, етнограф, фольклорист і письменник. Відомий також як колекціонер козацьких старожитностей і музейник. Відвідав Качанівку за рекомендацією М.Костомарова влітку 1887 року. Автограф в альбомі залишив 4 червня того ж року. Після цих відвідин разом з В.Тарновським-молодшим і полковником Є.Корбутом (чоловіком сестри Софії Тарновської Олександри) Яворницький виїхав у подорож по козацьких місцях на півдні України. Залишив спогади про Качанівку й Тарновських.

Олександр Лазаревський (1834 – 1902) – історик, громадський діяч, літератор. Активно допомагав В.Тарновському-молодшому в комплектуванні його колекції. У Качанівці бував не раз, в останні роки життя В.Тарновського майже щоліта. Час то приїздив сюди з мистецвознавцем і публіцистом Миколою Шугуровим. Збереглася світлина Лазаревськог, Шугурова й Тарновською на призьбі хати “Порада” в Качанівці. 1888 року в альбомі залишив автограф: “Восхищался и с тревогой думал о ее будущем. Александр Лазаревский”. Умовив В.Тарновського передати його збірку Чернігівському губернському земству. В серпні 1894 року Качанівку відвідали сини О.Лазаревського – Борис і Гліб (мабуть, разом з батьком). Пізніше в спогадах “Київська старовина” Гліб писав про Качанівку й Тарновських.

Павло Житецький (1836 – 1911) – філолог і фольклорист. Автор праць з історії давньої української мови й літератури, теорії словесності. З В.Тарновським-молодшим зблизився у зв’язку з вшануванням пам’яті Т.Шевченка. Автограф П.Житецького в альбомі можна датувати осінню 1890 або весною 1891 року. Напевне, це були не єдині його відвідини Качанінки.

Гнат Житецький (1866 – 1929) – історик і літературознавець, культурний діяч. Син Павла Житецького. Автограф в альбомі датується 1892 роком. Очевидно, в Качанівці побував разом з батьком, Миколою Шугуровим і Миколою Біляшівським, оскільки їхні автографи в альбомі стоять поряд.

Микола Біляшівський (1867 – 1926) – археолог, етнограф, мистецтвознавець і музейник. За дорученням В.Тарновського-молодшого розкопував Княжу гору, завдяки чому качанівська колекція значно поповнилась археологічними матеріалами великокнязівської доби. В альбомі автографів записав: “1892 г. 5 июня руку приложил гробокопатель Николай Беляшевский”.

Володимир Науменко (1852 – 1919) – філолог, педагог, громадсько-політичний діяч, редактор “Киевской старины”. Вивчав життя і творчість Т.Шевченка та його сучасників. Мав близькі стосунки з В.Тарновським-молодшим. Його автограф в альбомі датований 14 вересня 1891 року.

Микола Стороженко (1836 – 1906) – історик літератури. Був директором Рум’янцевського музею, близьким приятелем Льва Толстого. Залишив в альбомі автограф: “Был, восхищался Качановкой и вспоминал об ее незабвенной очаровательной хозяйке. Николай Стороженко”. Автограф датується 1889 роком. Судячи з тексту, це був не перший його приїзд у садибу.

Венедикт М’якотін (1867 – 1937) – історик, публіцист. Автограф в альбомі датований 29 серпня 1894 року.

Олексій Маркевич (1847 – 1903) – історик, громадський діяч. Відвідав Качанівку 1887 року.

Микола Новицький (1883 – 1906) – офіцер. Близький приятель Т.Шевченка. Член товариства “Земля і воля”, належав до кола М.Чернишевського. У Качанівці гостював 1887 року.

Євген Богданович (1832 – ?) – генерал, літератор. В альбомі автографів зробив такий запис: “10-го октября, 1890 года. Евгений Васильович Богданович приложил руку и сердце к сему дневнику, в котором начертаны имена даровитых, именитых людей, очарованных гостеприимсгвом в Качановке и ее легендарными красотами”.

Василь Горленко (1853 – 1907) – літератор, мистецтвознавець. Мав близькі стосунки з В.Тарновським, готував публікації за матеріалами його колекції (статті “Альбоми й малюнки Шевченка в збірці В.В.Тарновського” (1886), “Альбом офортів Шевченка” (1891). У Качанівці бував неодноразово, автограф в альбомі орієнтовно можна датувати 1887 роком.

Микола Білозерський (1883 – 1896) – фольклорист і етнограф. Брат В.Білозерського (редактора журналу “Основа”, одного з організаторів Кирило-Мефодіївського братства). Був близько знайомий з В.Тарновським-молодшим, допомагав збирати його колекцію. Качанівку відвідав 1857 року. Автограф В.Білозерського в альбомі не виявлений.

Петро Кочубей (1825 – 1893) – учений, співзасновник, а з 1870 року – голова Російського технічного товариства. У Качанівці бував за життя В.Тарновського-старшого. Автограф його в альбомі можна орієнтовно датувати 1860 роком.

Петро Редькін (1808 – 1891) – правник, педагог, історик філософії. Ректор Петербурзького університету. Навчався в Ніжинській гімназії вищих наук разом з Миколою Гоголем і Василем Тарновським, з яким підтримував приятельські стосунки впродовж багатьох років. Автограф, залишений П.Редькіним в альбомі під час відвідин Качанівки, орієнтовно можна датвати 1859-1860 роками. Поряд автограф його дружини Надії Редькыної.

Опанас Маркович (1822 – 1867) – етнограф, фольклорист, громадський діяч, чоловік М.Вілінської (Марка Вовчка). Був запрошений В.Тарновським-старшим для статистичного опису володінь і влітку 1854 року провів у Качанівці разом з дружиною близько двох місяців. Багато часу вони тоді приділили записуванню фольклору. Автографів подружжя Маркевичів в альбомі немає. А проте перебування їх у Качанівці документально засвідчено.

Василь Вовк-Карачевський (1834 – 1893) – лікар, літератор, громадський діяч. Співпрацював з часописами “Основа”, “Правда”. Перекладав історичні праці українською мовою.

Всього в альбомі “Качанівка” понад 600 автографів. Найбільше серед них записів далеких і близьких, прямих і побічних родичів Тарновських і сусідівпоміщиків, насамперед з Чернігівської та Полтавської губерній. Це Тарновські (понад 20 автографів), Олександровичі, Шеффери, Юзефовичі, Раковичі, Забіли, Корбути, Кочубеї, Миклашевські, Милорадовичі, Маркевичі, Новицькі, Горленки, Скоропадські, Гудими-Левковичі, Ґалаґани та інші. Відвідували вони Тарновських сім’ями, коли в маєтку влаштовувалися пишні бенкети з нагоди традиційних родинних свят. За життя, Г.Тарновського бенкетували щороку 8 грудня – в день народження господині Ганни Дмитрівни, наприкінці квітня – в день народження господаря. Серед цієї титулованої групи було чимало людей видатних. Це Іван Скоропадський (власник Тростянця, засновник славетного дендропарку), Олександр Свірський (власник Загону, приятель К.Маковського, чудовий музикант), Андрій Миклашевський (засновник Волокитинської фарфорової фабрики), Григорій О.Милорадович (флігель-ад’ютант імператора, чернігівський губернський маршалок у 1890 – 1896 рр.), Григорій Л.Милорадович (колезький радник, дипломат), граф Петро Капніст (поет, автор поеми “Ябеда” [поет і автор “Ябеди” – Василь Капніст, не Петро]), Василь Кочубей (відомий колекціонер живопису), Григорій Ґалаґан (власник Сокиринець, засновник колегії П.Ґалаґана).

Окрему групу гостей Качанівки становили урядовці, священики й військові. Дехто з-поміж них займав досить високі посади, як, скажімо, чернігівський губернатор В.Андрієвський, відомий військовий спеціаліст, командувач Київської військової округи М.Драгомиров, генерал-ад’ютант, генерал-губернатор, член Державної Ради І.Дрентельн, єпископ Чернігівський і Ніжинський Антоній та інші. Частими гостями Качанівки були офіцери з сусідніх військових гарнізонів. Іноді В.Тарновський-молодший запрошував військовий оркестр, бо власного оркестру на той час у Качанівці вже не було. Тому невипадково 1887 року поряд з автографами штабс-ротмістрів, поручників, стандарт-юнкерів, корнетів і кадетів в альбомі “Качанівка” залишив запис капельмейстер 27-го драгунського полку В.Фальтисов. Про військовий оркестр у Качанівці згадував у своєму щоденнику і Микола Маркевич.

На жаль, окремі записи в альбомі – їх близько 130 – нерозбірливі. Інші скорочені (саме тільки прізвище або прізвище та ім’я), що також ускладнює роботу з атрибуції їх. Нині з більшою чи меншою певністю атрибутовано близько 120 автографів. Це загалом дає змогу скласти уявлення про склад гостей Качанівки протягом 1820 – 1890-х років.

Примітки

Зберігається в Чернігівському історичному музеї ім.В.В.Тарновського.

Киевская старина. – 1897. – Т.56. – Январь. – С.148.

Пушкінський Дім (Санкт-Петербург). – Ф.488. – Спр.37.