Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації.

Література про Качанівку

2008 р. Садиб такої збереженості в Україні більше немає

Дата: 10.10.2008

Розмова з Інною Шевченко, вченим секретарем Національного історико-культурного заповідника «Качанівка»

10 жовтня 2008 року. с. Качанівка Ічнянського району Чернігівської області. Національний історико-культурний заповідник «Качанівка». Корпус дирекції. Кабінет вченого секретаря.

– Інно Миколаївно, останнім часом чи не вся інформація про ваш заповідник пов’язується з якимись заходами, пленерами, виставками. А як поживає власне комплекс пам’яток?

– Комплексу пам’яток, про який йде мова, сьогодні вже 230 років. Це унікальна садиба, що заслуговує на увагу, в першу чергу, держави. Оскільки за певних досягнень ми маємо і суттєві проблеми, які потребують негайного вирішення.

– Проблеми є, мабуть, у кожного українського музею. А які саме негаразди у вас?

– Найперше нас турбує питання реставрації пам’яток архітектури, історії і природи. Адже поряд з архітектурним комплексом Качанівка пишається величезним парковим масивом площею 443 гектари. І сьогодні парк потребує не біднішого господаря, аніж той, який створив це диво.

На території заповідника уціліли 16 архітектурних споруд – унікальних пам’яток кінця 18-го – початку 20-го століття. Майже всі вони тепер потребують реставрації, а більшість навіть негайної реставрації.

– Те, що потребують, вже зрозуміло. А чи реставруються?

– Так. Реставраційні роботи розпочаті, хоча й не в тому обсязі, якого хотілося б. Триває реставрація Південних служб – архітектурної пам’ятки кінця 18-го – початку 20-го століття…

– Тобто, доби Харитоненка…

– Ні, не доби Павла Івановича Харитоненка, а ще часів Тарновських. Там була колись панська кухня, людська їдальня, пральня і сушильня. Роботи почалися два роки тому за рахунок субвенцій з державного бюджету і тривають досі.

– І якісь гроші продовжують надходити?

– Так, надходять. Згідно бюджетної пропозиції, поданої заповідником до Міністерства культури і туризму. На щастя, роботи продовжуються й зараз.

– Коли говорити про Качанівський архітектурний комплекс, його головною перлиною, безумовно, є палац. Від самої появи тут музею, а згодом заповідника, постала проблема якомога повнішого відтворення інтер’єрів, включно з внутрішньою обстановкою. Як Ви оцінюєте здобутки заповідника в цьому напрямку? Як далеко вдалося просунутися?

– Стан палацу оцінюю добре. Що я маю на увазі – лише п’ять років тому кімнати і зали споруди лишалися порожніми, голими. Не «жили». Коли ж до керівництва заповідником прийшов Генеральний директор Володимир Борисович Буренко, за його ініціативи почали активно з палацовими інтер’єрами працювати. В результаті вже відреставрована ліва частина цієї великої споруди, а також проведений там капітальний ремонт. Водночас активно відновлювалися інтер’єри.

На жаль, палацовий декор потребує постійної реставрації.

– А які зали Ви могли б зараз назвати, як найбільш автентичні? Найбільш збережені чи, можливо, відновлені?

– Насамперед, це панська парадна їдальня на другому поверсі. Її відреставрували ще у 1990-х роках. Також можна згадати бібліотеку, чайну кімнату, де частково зберігся, а частково відновлений інтер’єр часів Тарновського. На першому поверсі збереглися кілька кімнат для гостей, де зараз влаштовуються різноманітні виставки з фондів заповідника.

– Наскільки я зрозумів, більшість палацових інтер’єрів і збереглася, і відновлюється у тому вигляді, який мала за Тарновського…

– Тарновських. Їх було троє.

– Я мав на увазі останнього, «молодшого». Відомого мецената і колекціонера. Але ж палац з’явився тут ще за Румянцевих, та й після Тарновських тривалий час функціонував під новими господарями. Від цих «нетарновських» періодів, мабуть, теж залишилося чимало цікавого?

– Справа в тому, що родина Тарновських володіла Качанівкою найдовше. Майже все 19-те століття, впродовж 70-ти років. І це був найкращий період в житті дворянської Качанівської садиби.

– І саме тому ви свідомо орієнтуєтеся на цей період?

– Так. Хоча й час Павла Харитоненка був дуже цікавим. У нас будуть кімнати, оформлені саме за Харитоненка.

– А від Румянцевих щось лишилося? Бодай якісь деталі інтер’єру?

– Ні. Тоді й палац був зовсім іншим: це була одноповерхова споруда. Першу ж ґрунтовну перебудову провели українські поміщики Почеки, які володіли Качанівкою одразу після Румянцевих. У 1808-му році вони переробили палац в стилі російського класицизму, докорінно змінивши його зовнішній вигляд. Далі були інші зміни, перепланування і нам споруда дісталася в тому вигляді, який мала за Павла Івановича Харитоненка. А він також проводив тут серйозні роботи.

– А де ви берете меблі для відтворення обстановки? Адже справжніх меблів навіть Харитоненка, не кажучи вже про Тарновських, знайти зараз важко.

– Були кращі часи, коли співробітники заповідника закуповували через антикварні магазини, діставали через зв’язки з іншими музеями, через різноманітні обмінні фонди старі речі, які відповідали історичним епохам існування Качанівської садиби. На це виділялися відповідні кошти…

– Ви кажете «були», отже, цього вже не робиться.

– Але тоді вдалося накопичити певний обсяг потрібних речей.

– Але зараз це вже проблематично?

– Проблематично. Але ті часи були для нас дуже «урожайними». І саме завдяки цьому запасу ми можемо зараз відтворювати обстановку палацу. До того ж, нащадки тих місцевих жителів, які після 1918-го року розтягли все цінне з Качанівської садиби, дещо нам повернули. Це унікальні пам’ятки. Справжні раритети, реліквії. Зокрема, ще періоду Рум’янцева-Задунайського. Зараз ці предмети експонуються на нашій постійній виставці «Садибна культура і побут кінця 18-го – початку 20-го століття». Загалом там 80 експонатів.

– А що ж саме лишилося від Рум’янцева-Задунайського? Ви так заінтригували…

– Від них лишилося велике дзеркало у дерев’яній рамі. 18-те століття! І при цьому майже в ідеальному стані.

– І в нього дивився фельдмаршал.

– Звичайно. Від доби Тарновських лишилися крісла-стільці з кабінету, кілька предметів посуду. Від періоду Харитоненка можу виділити чудову мармурову палацову скульптуру «Хлопчик із тамбурином». У парку збереглася скульптура «Алегорія зими» у вигляді фігури ченця. Є дещо і у фондах.

– Врешті-решт, знамениті леви на пілонах.

– Так, ці леви стоять ніби на чатах на в’їзді до парадного двору і тримають геральдичні щити. Вони, до речі, лишилися від Тарновських.

– Їх же колись знімали звідти, але зараз вони знову на своїх місцях.

– Оскільки це оригінали, їх місце від самого початку було у фондах заповідника. Але потім було прийняте інше рішення.

– Це ж своєрідна візитна картка Качанівки.

– Так.

– З палацом все більш-менш зрозуміло. А яка ситуація з Георгіївською церквою? Вона діюча?

– Церква відродилася, як духовний храм, у 1994-му році.

– І якої конфесії?

– Московського патріархату. Історично вона є садибною.

– З автентичним інтер’єром?

– Звичайно. Всередині храм відреставрований, але лишаються роботи з розпису і виготовлення іконостасу.

– На жаль, останнім часом розпис сакральних пам’яток нерідко перетворюється на проблему. Церковні громади, часом без жодних поганих намірів, спотворюють храми-пам’ятки невдалим живописом, невідповідним історичній стилістиці споруди. Георгіївська церква не звичайний храм, а елемент Національного заповідника. Фактично – музейний експонат. Яким бачиться її майбутнє?

– Ви маєте на увазі художнє оформлення церковного інтер’єру?

– Саме це. Тож буде він у перспективі відповідати своєму історичному вигляду?

– Так. Однозначно.

– До того ж, це не звичайна церква, а ще й родинна усипальниця Тарновських. У якому стані зараз склеп?

– Приміщення усипальниці збереглося. Однак екскурсантів ми туди не водимо.

– А від поховань бодай щось залишилося?

– Ні. На жаль, не збереглося нічого. Там поховали Григорія Стефановича Тарновського з дружиною Ганною Дмитрівною, які, до речі, померли в один день з різницею в шість годин. І також був похований Василь Тарновський-старший (двоюрідний племінник Григорія Тарновського).

– І жодних ознак цих поховань вже немає?

– Абсолютно. У 1935-му році в Качанівці влаштували дитяче містечко імені Воровського. Тут жили діти-сироти, вчорашні безпритульники. Саме в цей період склеп Тарновського й був повністю знищений.

– І надмогильних плит не лишилося?

– Григорій Стефанович і Ганна Дмитрівна були спершу поховані на церковному кладовищі і до склепу їх переніс вже Василь Васильович Тарновський-молодший. А Василь Васильович Тарновський-старший був похований у склепі одразу – у чудовій мармуровій гробниці. Днище і кришка цієї гробниці збереглися і саме вони стануть основою для майбутнього відтворення всього склепу.

– А плани такі є?

– Є. В перспективі ми створимо імітацію родинного склепу Тарновських. На жаль, це єдине, що можна зробити.

– Це розповсюджена практика для знищених місць поховань. Головне тут – гідно вшанувати пам’ять цих людей.

– Це для нас дуже важливо.

– У мене є до Вас ще кілька запитань, вже суто туристичних. Пам’яток у Качанівці вистачає, дивитися є на що, однак не так просто сюди доїхати. Особливо з Києва, який мав би бути головним вашим екскурсійним «донором». Ну, і суто побутовий момент: чи є тут де зупинитися? Діє бодай мінімальна інфраструктура для людей, які захочуть провести в Качанівці більше часу, аніж пара годин оглядового «галопу»?

– На жаль, шляхи-дороги, які тягнуться до заповідника з усіх напрямків, досі складні, погані. І це дійсно знижує кількість відвідувачів. Якби добиратися було легше, Качанівка б гула від кількості своїх шанувальників.

– А не було спроб об’єднати Качанівку з сусідніми історичними місцями? Адже тут їх ціле гроно – і Тростянець, колишній маєток Скоропадських, і Сокиринці, колишній маєток Галаганів, і історичні Прилуки зі старовинним Густинським монастирем неподалік. Колись ідея такого об’єднання носилася в повітрі, а чим все закінчилося?

– Такий туристичний маршрут вже існує. Качанівка-Сокиринці-Тростянець-Густиня. Є така туристична програма «Намисто Славутича».

– Це чия програма? Чернігівська?

– Так.

– Тобто, це з Чернігова возять людей за цією програмою?.

– Спочатку так і було, але поступово вона розширюється і набирає більших обертів. Вже задіяні і київські турфірми і з інших регіонів України. Сьогодні ми пропонуємо відвідувачам облаштовані місця відпочинку, де екскурсійна група може нормально перепочити, пообідати, милуючись природою.

– Що Ви маєте на увазі?

– Це столи, мангали.

– Тобто, їдальня така?

– Ні. Їдальні у нас немає. Це місця для організованого відпочинку. А проблема харчування, на жаль, існує.

– Готель тут є якийсь?

– У нас діють три гуртожитки. Одночасно Качанівка може поселити близько 100 осіб.

– Тепер зрозуміло, чому у вас проходять і кількаденні заходи. Принаймні, є де зупинитися, переночувати.

– Ми ще й практикуємо відпочинок на воді. Якщо Качанівка має водне плесо 125, 5 гектарів, то чому ж його не використовувати? Хтось милується цією красою, а хтось, можливо, захоче половити рибу, якої тут вистачає. Ми надаємо таку можливість. А в перспективі хотілося б і прогулянки на човнах запровадити. А взимку – на лижах, на санях. Рельєф дозволяє це робити, то чому б ні?

– До ваших сусідів з заповідника у Тростянці ходить маршрутка з Києва. А до вас громадським транспортом як добиратися?

– Є кілька варіантів. Або електричкою до Ніжина, а звідти йдуть через Качанівку два автобусні маршрути до Іваниці. Або доїхати з Києва до Парафіївки різними маршрутами, але потім 4 кілометри ще добиратися до заповідника.

– Тобто, не все так просто.

– Проблеми лишаються. Хоча в добрі часи був і прямий автобус з Києва.

– Будемо сподіватися, що добрі часи колись та повернуться. Адже садибних комплексів такої збереженості в Україні небагато.

– Садиб саме такої збереженості в Україні більше немає. І в цьому головна принада Качанівки.

Розмову вів Іван Дивний

Найчастіше переглядають

Вкладені елементи

pamjatky.org.ua
Леви перед входом до палацу
Ліворуч – корпус Південних служб, що саме реставрується. На передньому плані видно яму для нової теплотраси, яку тягнуть до палацу. pamjatky.org.ua
Південний корпус служб і флігель
pamjatky.org.ua
Панська парадна їдальня – найефектніша зала палацу Тарновських
pamjatky.org.ua
З цього срібного самовара Тарновські, мабуть, не раз пили чай
pamjatky.org.ua
Дзеркало Рум’янцевих-Задунайських
Паркові флігелі маєтку. В одноповерховому нині діє постійна виставка «Садибна культура і побут кінця 18-го – початку 20-го століття». За нею…
Флігель та електростанція
pamjatky.org.ua
Алея парку з перспективою на церкву
pamjatky.org.ua
Церква. Загальний вигляд з позиції С2
pamjatky.org.ua
Інтер’єр церкви
pamjatky.org.ua
Вхідні двері до крипти під Георгіївським храмом, де міститься склеп Тарновських
Мармурова кришка з саркофагу Василя Васильовича Тарновського-старшого нині лежить на церковному цвинтарі pamjatky.org.ua
Мармурова кришка з саркофагу Василя Васильовича Тарновського-старшого нині лежить на…
Ця алея, що з’єднує Георгіївську церкву з палацом, пов’язана з дивовижною історією. Кажуть, коли цукрозаводчик Павло Харитоненко віддавав дочку…
Головна алея парку
pamjatky.org.ua
Паркова скульптура «Алегорія зими» нині має таке почесне сусідство
pamjatky.org.ua
Парк
pamjatky.org.ua
Вид на ставок із парку

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 489

Модифіковано : 16.06.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.