Радянські господарі

Коли в 1918 році останні справжні власники Качанівки Олена Харитоненко та Михайло Олів покинули садибу, почався період її розграбування й руйнації. У доповідній записці Чернігівської губнаросвіти від 27 грудня 1922 року описується варварське нищення місцевими жителями культурних і художніх цінностей у Качанівському маєтку, хижацьке вирубування дерев у парку, зокрема з північного боку палацу і за Майорським ставком [Державний архів Чернігівської області. – Ф.Р.-593. – Оп.1. – Спр.1167. – Арк. 124]. Газета “Красное знамя” 1923 року повідомляла: “Пам’ятки старовини й мистецтва в палаці та на садибі в Качанівці по-хижацькому псують, а почасти зовсім нищать” [Красное знамя. – Чернігів, 1923. – 5 янв.]. Збереглися й інші свідчення, які дають підстави для висновку, що 1918 – 1923 роки були найзгубнішими для Качанівки. 19 листопада 1923 року на засіданні президії Чернігівського губвиконкому розглядалося питання про збереження культурних цінностей. Зокрема було запропоновано Конотопському орквиконкому підготувати матеріали для пристосування палацу під лікарню чи санаторій [Державний архів Чернігівської області. – Ф.Р.-65. – Оп. 1. – Спр.11. – Арк.231].

Однак Качанівка залишилася без господаря до 1925 року, коли було вирішено перевести сюди з Ніжина дитяче містечко ім.Воровського. Почали перевозити дітей 25 квітня. Усього в дитмістечку жило близько 500 сиріт віком до 16 років і 47 службовців (8 учителів, 20 вихователів, 2 кухарі та ін.). Приміщення садиби не підготували для нових численних мешканців. Ремонт і переобладнання будівель тривали увесь час, поки перебувало тут дитмістечко. Згідно з актом від 2 жовтня 1925 року, передусім було заплановано ремонт кухні, флігеля, пекарні, адміністративного корпусу, оранжереї, пташника і т.д. Тоді ж вирішили каміни переробити на груби, полагодити стелю, демонтувати стінні шафи тощо. 25 жовтня 1925 року санітарна комісія повідомляла Ніжинське окружне управління народної освіти: ремонт триває, освітлення немає, помешкання переповнені, повітря тяжке, сперте, замало постільної білизни, бракує чобіт і верхнього одягу для дітей, їжа видається несвоєчасно, не вистачає казанів і посуду, пральня тісна, лазні немає, діти брудні, вошиві, покрівля тече, немає опалення. Лікар дитмістечка Савченко в акті від 8 вересня 1925 року констатував, що вихованці постійно занечищують парк своїми випорожненнями [Державний архів Чернігівської області, відділ у Ніжині. – Ф.393. – Оп.1. – Спр.45. – Арк. 32-34; Арк. 43; Арк. 42; Арк. 21 – 29; Арк. 188; Арк. 84]. Вирішили влаштувати туалет в оранжереї – зазначимо, одній із найцінніших пам’яток архітектури в садибі. У міру того як життя дитмістечка налагоджувалося, донедавна квітуча садиба дедалі більш занепадала.

Складений через неповні три роки акт про пожежний стан (від 1 січня 1928 р.) засвідчує страшне розорення. За кілька днів до того, 21 грудня 1927 року, тут згорів пташник – будівля відомого архітекта А.Білогруда. У приміщенні розміщувалися швацька, столярна, шевська, ковальсько-слюсарна майстерні. Пожежа сталася через необережність дітей. Руїни пташника, а також оранжереї розібрали, знесли стайні. Є свідчення, що вихованці дитмістечка розграбували й зруйнували поховання колишніх власників Качанівки в родинній усипальні, що була в підвалі церкви.

Тривало переобладнання будівель. Як згадує колишній вихованець Микола Нєізвєстний (с.Парафіївка), у дитмістечку влаштували дитячий садок, оскільки було чимало дітей до 10 років, і клуб. Каретню і т.зв. попівський будинок пристосували під школу. У колишній псарні (за Харитоненків – будинок електротехніка) розташовувалася бібліотека. У південному службовому флігелі зробили їдальню. В північному флігелі жили вчителі й вихователі. У т.зв. будинку садівника (за Харитоненків – будинок дворецького) був ізолятор. Там же мешкав лікар.

Нестача приміщень була такою гострою, що використовували навіть “романтичні руїни”. Там обладнали хлібопекарню з двома печами у верхньому (третьому) ярусі руїн. Було і власне підсобне господарство. У 1928 році для потреб дитмістечка збудували млин на два посади. Ще раніше, того ж таки року, окрправлінню ВУСМР передали в оренду на 12 років ставки – Великий, Майорський і Судине.

6 листопада 1928 року наркомові освіти УСРР повідомлялося, що для зміцнення матеріальної бази дитмістечка надано в користування рибні озера. Старожили згадують, як діти самі ловили рибу, вимінювали її в місцевих жителів на хліб, молоко, яйця, сало і так рятувалися від голоду. На їжу міняли й картини, які малювали деякі обдаровані хлопчаки (кілька таких робіт зберігається у фондах заповідника). Смертність серед дітей була високою. Померлих ховали біля кургану Честахівського, перед ялинками. Дивно, що на місці поховань не залишилося жодних слідів.

23 лютого 1928 року постановою президії Ніжинського окрвиконкому Качанівку оголошено заповідником місцевого значення. Проте охорона пам’яток садибного ансамблю не поліпшилася. Дитмістечку належали тільки будівлі й центральна частина садиби, а парк і частина озер – лісництву. Такий поділ одного ансамблю між двома господарями, звичайно, негативно відбивався на збереженні і парку, і пам’яток архітектури. Тому 25 травня 1928 року Ніжинський окрвиконком подав до Народного комісаріату земельних справ клопотання про передачу йому всього заповідника. Відтак він “доручив охорону всього заповідника окрнаросвіті”.

За часів існування дитмістечка лишалася ще частина пам’яток, які втрачені пізніше. Як згадує той-таки М.Нєізвєстний, тоді стояла ще цілою дзвіниця, навколо палацу і вздовж центральних алей було багато мармурових скульптур. Наразі точно не відомо, коли дитмістечко було переміщено з Качанівки в інший маєток П.Рум’янцева-Задунайського – Вишеньки (нині село Коропського району). За різними джерелами це відбулося між 1930 і 1932 роками.

Наступним господарем Качанівки на короткий час стали військові. У 1932 році в садибі розташовувалася військова частина, яка перебувала там до середини 1933 року. 20 вересня того ж року газета “Вісті ВУЦВК” повідомила про початок організації в Качанівці неврологічного курорту на 300 ліжок.

“Під курорт, – писалося в цьому виданні, – передано прекрасний парк на 500 га з системою шлюзових озер на 180 га, сад – 20 га, палац з 72 кімнат, електростанцію, водогін тощо” [Вісті ВУЦВК. – 1933. – 20 верес.].

У 1934 році розпочалися ремонтні роботи. Курорт відкрито 30 липня 1935 року [Комуніст. – 1935. – 1 серп.]. У наступні десятиріччя будівлі Качанівки використовували під різні лікувальні заклади (останнім був туберкульозний санаторій), що супроводилося дальшим переобладнанням і перебудовою приміщень і, звичайно, не сприяло збереженню їх як пам’яток архітектури, аж поки в 1981 році не було ухвалено рішення створити тут заповідник.