Споруди вцілілі і втрачені
На території Качанівської садиби за весь період існування її зведено понад 50 різних житлових, господарських і службових будівель. На початок 1918 року в Качанівці було понад 30 споруд, включаючи сторожки, повітки, теплиці, льодовні. Крім того, поруч із садибою (де тепер Петрушівська школа) містилася економія з 10 будівлями (з них збереглися частково приміщення школи та комора з підвалом). У парку стояв будинок сторожа Кирила Коваля, на дамбі між Великим і Майорським ставками – водяний млин. Ще 6 будівель – на дворі священика, 3 – при дворі дяка. На підставі документальних даних можна стверджувати, що в садибі були створені оптимальні умови для життя, господарювання, приймання гостей і відпочинку. На високому рівні тут займалися тваринництвом, птахівництвом, садівництвом, овочівництвом. Господарським потребам служили свої кузні, цегельні, млини, пекарні тощо. За Григорія Тарновського була навіть майстерня з вишивання бісером, де виготовляли високохудожні вироби, відзначені на міжнародних (всесвітніх) виставках.
Більшість споруд архітектурно-паркового ансамблю кінця XVIII – початку XX століть у Качанівці втрачені за перші 50 років радянської влади. І все ж таки до нашого часу на колишній садибі лишилися будівлі різної о призначення, величезний парк і ставки. Це все дає підстави вважати Качанівку архітектурно-парковим ансамблем. Причому це єдина в Україні садиба, де в такому порівняно задовільному стані заціліли житлові, господарські й паркові споруди.
Усього збереглося п’ятнадцять будівель, не рахуючи “романтичних руїн” і паркових мостів:
1. Палац з флігелями. Кін. XVIIІ – поч. XX ст.
2. Водонапірна вежа (при палаці). Др. пол. XIX ст.
3. Службові флігелі (па парадному дворі). Кін. XVIII – поч. XX ст.
4. Альтанка з гротом (Альтанка М.Глинки). Кін. XVIII – поч. XX ст.
5. Будинок електростанції. Поч. XX ст.
6. Будинок електротехніка (біля електростанції). XIX – поч. ХХ ст.
7. Будинок для службовців (казарма). Поч. XX ст.
8. Телятник (колишній службовий будинок). Др. пол.ХІХ ст.
9. Свинарник (колишня стайня). Др. пол. XIX ст.
10. Стайня для робочих коней. Поч. XX ст.
11. Корівник. Поч. XX ст.
12. Льодовня. Поч. XX ст.
13. Каретня. Поч. XX ст.
14. Будинок-квартира завідувача двору. Поч. XX ст.
15. Георгіївська церква. 1816 – 1828 рр.
Палац (парадні зали, житлові й гостьові кімнати) використовували традиційно; у флігелях – кімнати частково для челяді й господарських потреб.
Водонапірну вежу побудував, очевидно, Василь Тарновський-молодший для забезпечення водою всього житлово-господарського комплексу садиби. У верхній частині її був металевий бак на 1200 відер, вода перепомповувалася з “абіссинського” колодязя за 15 сажнів від палацу. Відомо, що ця водонапірна вежа використовувалася за призначенням навіть у 1928 році. Згодом на господарському подвір’ї встановили типову металеву башту і вежа при палаці перестала діяти.
Службові флігелі (на парадному дворі) використовували, принаймні з половини XIX століття, майже незмінно – для обслуговування життя в палаці. На початку XIX століття один флігель називався гостьовим, другий – челядським. У 1905 році, скажімо, в правому (північному) флігелі розміщувалися пральня, прасувальня, кімнати дворецького, конторника й приїжджих; у лівому (південному) – кухня панська, посудомийня, кухня і їдальня для челяді, кімнати слуг та шафарки, продуктова комора. До 1918 року призначення лівого флігеля не змінилося, а в правому були кабінет, спальня, їдальня і ванна М.Оліва; у чотирьох кімнатах розміщувалися картини, індійські та єгипетські сувеніри. Підвали обох флігелів завжди використовували для зберігання вин та окремих видів продуктів.
Альтанка з гротом згадувалася ще за часів графа О.Рум’янцева як “грот… с над оным для гульбища залом”. Як місце відпочинку й розваг павільйон служив завжди. Відповідно був і вмебльований: плетені лави, крісла, столи, стільці, канапи, етажерка, плетений килим по всій площі підлоги, троє менших килимів. Грот відповідно правив за винний погріб. У радянський час, коли в Качанівці діяли лікувально-оздоровчі заклади, його використовували для зберігання засолених овочів.
Приміщення електростанції спершу було одноповерховим і мало три відділення: центральне посередині – для динамо-машини (локомобіль “компаунд”, 16-сильний) і парового казана, поряд – акумуляторне відділення і ванна. Горище було пристосоване для різних електротехнічних пристроїв. Там також сушили білизну. Другий поверх надбудовували в повоєнний час, коли в Качанівці розміщувався санаторій.
Будинок-квартиру електротехніка збудували, напевно, ще за Тарновських і спочатку використовували для розміщення сторожових і мисливських собак. В інвентарі садиби за 1905 рік його названо “будинком для собак”. У 1911 році будинок відремонтовано й пристосовано під квартиру електротехніка. До того часу електротехнік і водопровідник мешкали в правому службовому флігелі біля палацу.
Будинок для службовців (теперішній адміністративний корпус) у різних інвентарях називається казармою або кучерським будинком. Це було житло на зразок гуртожитку для кучерів, а також службовців. Внутрішнє перерозпланування будинку виконано вже в радянські часи.
Телятник, збудований за Тарновських, призначався спочатку під житло для службовців і називався кучерським будинком. А коли на початку XX століття поруч постав новий просторий службовий флігель, старий пристосували під телятник. Ще пізніше, коли М.Олів придбав авто, два відділення відвели під гараж.
Свинарник збудували за Тарновських, певне, у другій половині XIX століття. В приміщенні утримували корів. Пізніше, коли в 1898 – 1902 рр. спорудили новий корівник, колишній свинарник пристосували під стайню. В інвентарі за 1918 рік приміщення вже називається свинарником.
Стайня для робочих коней (тепер гараж) збудована в 1911-1912 роках. Мала два відділення, перегороджених дошками. На горищі сушили та зберігали сіно й зерно. Поряд зі стайнею для робочих коней, перпендикулярно до каретні, стояла ще одна стайня – для виїзних коней. Розібрали її за радянського часу (цегляний підмурок будівлі залишився по всьому периметру на глибині 30 – 50 см).
Корівник з самого початку призначався для утримання племінних корів. На 1 березня 1897 року в Качанівці було 15 корів, 2 бугаї, 11 бичків і телиць. Нове приміщення, розраховане на 16 корів, мало два відділення, між якими містився коридор з напувалками.
Льодовні будували на території теплично-парникового господарства і зберігали там кореневища рослин, живці фруктових дерев, насіння, городину, садовину і, звичайно, харчі. В інвентарях садиби різних років зазначаються дерев’яні льодовні, покриті бляхою. У 1918 році їх було дві. Мабуть, одну з них і відремонтували в радянський період.
Каретню, що збереглася, споруджено в 1898-1902 роках. До того часу в садибі, певно, були дерев’яні каретні, збудовані за Тарновських. Нова будівля, крім відділень для екіпажів, мала кімнату з кубом для нагрівання води, дві кімнати для збруї і невеликий коридор, де стояв телефонний апарат. У різні часи в каретні розміщувалося до 20 карет, колясок, ландо, шарабанів, бреків, тарантасів, фаетонів тощо. Були, звичайно, й сани. У радянські часи кареню перебудували й пристосували під житло для персоналу санаторно-курортних закладів.
Будинок-квартиру завідувача двору частіше називають будинком садівника. Справді, в інвентарі за 1905 рік флігель саме так і називається і тільки пізніше він став квартирою завідувача двору. Два поверхи сполучалися двомаршовими сходами і призначалися для однієї сім’ї. В радянський період у будинку влаштували три квартири – дві на першому й одну (з окремим входом) на другому поверсі. Нині це готель для гостей.
Одночасно із зведенням будинку поруч збудували великий сарай для господарських потреб мешканців, дві напівзруйновані цегляні стіни сараю збереглися дотепер, дві інші, дерев’яні, повністю втрачені.
Георгіївська церква була, напевне, задумана спочатку як садибна церква з родинною усипальнею. За часів Г.Тарновського вона, мабуть, і була такою. З другої половини минулого століття, коли порядки в садибі стали демократичнішими, до храму дістали доступ усі парафіяни з довколишніх сіл – Власівки, Петрушівки, Ковтунівки, Купини. За спогадами старожилів, у післяреволюційний час церква була закрита. Коли у Качанівці розміщувалося дитяче містечко, в церкві влаштували крамницю, яка проіснувала до початку війни. За німецької окупації в церкві правилося. У 1948 році постановою Чернігівського облвиконкому № 1576 від 27 травня приміщення її, “зайняте релігійною громадою”, було передане Качанівському курорту. Тут розміщувався клуб курорту, а потім і санаторію.
У підвальному приміщенні церкви свого часу в спеціальних саркофагах були після муміїзації поховані Г.Тарновський і В.Тарновський-старший. Після революції усипальню зруйнували.
Досі ми коротко схарактеризували збережені будівлі. Проте, як удалося з’ясувати за різними документами, в різний час у садибі було втрачено щонайменше тридцять споруд. Це:
1. Телятник дерев’яний, обкладений цеглою, покритий оцинкованою бляхою (збудований за Тарновських).
2. Комора дерев’яна, покрита бляхою (збудована за, Тарновських).
3. Дві повітки дерев’яні, покриті бляхою (збудовані за Тарновських).
4. Льодовня дерев’яна, покрита бляхою (збудована за Тарновських).
5. Оранжерея (збудована за Почеків або Тарновських).
6. Дві сторожки деревяні в парку (збудовані за Тарновських).
7. Будинок у лісі дерев’яний, покритий околотом (побудований за Тарновських).
8. Кам’яниця, покрита околотом (збудована за Тарновських).
9. Повітка мурована біля будинку садівника (збудована за П.Харитоненка).
10. “Китайська альтанка” (можливо, збудована за П.Рум’янцева-Задунайського).
11. Повітка плетена, покрита околотом, біля будинку доглядача парку (збудована за Тарновських).
12. Дві теплиці кам’яні зі скляними рамами.
13. Шість будівель на подвір’ї священика (збудовані за Тарновських).
14. Три будівлі на подвір’ї дяка (збудовані за Тарновських).
15. Кузня мурована, покрита деревом (збудована за Тарновських).
16. Млин водяний (можливо, збудований за Почеків).
17. Вітряк.
18. Дві повітки для виготовлення цегли (стояли, напевне, і території економії; за П.Харитоненка споруджено нову цегельню).
19. “Чайна альтанка” (збудована, можливо, за П.Рум’янцева-3адунайського або Почеків).
20. Пристань для човнів (збудована до 1836 р.).
21. Українська хата “Порада” (збудована В.Тарновським- молодшим).
22. Пташник (збудований 1912 р.).
23. Кегельбан (збудований у 1898-1902 рр.).
24. Абіссинський колодязь. 25. Два покриття над криницями.
26. Стайня мурована, покрита ґонтом (збудована за Тарновських).
27. Альтанка в саду (збудована за Тарновських).
28. Лазня для робітників на стаєнному подвір’ї.
29. Лазня дворянська (збудована за Тарновських).
30. Повітка дощата (збудована за Тарновських).
З метою якомога повнішої музеєфікації садиби, а також перспективного розвитку заповідника (зважаючи на заборону нового будівництва в заповідній зоні) доцільно відтворити архітектурно найцінніші з втрачених споруд, а також деякі господарські будівлі з наступним використанням їх для потреб заповідника. Відтворити частину втрачених споруд XVIII – XIX століть потрібно ще й задля цілісного відновлення і сприймання архітектурно-художнього та історико-побутового середовища періоду розквіту садиби, коли тут жили М.Глинка, М.Гоголь, В.Штернберг, Т.Шевченко та інші діячі культури. Виходячи з цих міркувань, пропонуємо відтворити такі будівлі:
1. “Чайну альтанку”. XVIII – пер. пол. XIX ст.
2. Хату “Пораду”. XIX ст.
3. Повітку біля будинку садівника. Поч. XX ст.
4. Кузню цегляну. XIX ст.
5. Млин водяний. Поч. XIX ст.
6. Стайню для виїзних коней. XIX ст.
7. Альтанку в саду. XIX ст.
8. Будинок доглядача парку. XIX ст.
9. Повітку біля будинку доглядача парку. XIX ст.
10. Два паркові містки.
11. Оранжерею цегляну зі скляними рамами. XIX ст.
12. “Китайську альтанку”. XVIII – XIX ст.
13. Два вітряки.
14. Кегельбан. Поч. XX ст.
Поетапне відтворення споруд передбачається, природно, на віддалену перспективу. Однак для поновлення краєвиду садиби періоду розквіту її, а також для життєзабезпечення заповідника деякі з них доцільно відтворити вже тепер. Крім того, розширивши й поглибивши концепцію розвитку заповідника, доцільно було б створити на базі Качанівської садиби культурно-господарські асоціації з залученням до неї Парафіївського цукрозаводу, цегельного заводу, рибного господарства тощо. Усе це свого часу належало Харитоненкам, за яких провадилась найактивніша господарська діяльність.
Цілісність комплексу можна відновити і в рамках заповідника, якщо приєднати до нього землю, усі ставки, територію колишнього підсобного господарства, деякі інші елементи Парафіївського маєтку часів Харитоненків. При цьому до охоронної зони і зони регульованої забудови мають бути включені всі водоймища й землі, на яких розташовані Парафіївка, Власівка, Петрушівка, Купина, Проліски, Ковтунівка і, можливо, Ступаківка. Мається на увазі, що сюди ввійдуть і мисливські вгіддя, а це дасть можливість організувати, крім традиційного, рибальсько-мисливський туризм. Комплексний підхід до справи вирішить проблему самофінансування, а значить, виживання й розвитку заповідника в ринкових умовах.
Примітки
Державний архів Чернігівської області, відділ у Ніжині. – Ф.356. – Оп.1. – Спр.60. – Арк.1 – 7; Спр.7. – Арк.29; Спр. 60. – Арк.178 – 179. Зразки вишивок цієї майстерні зберігаються зокрема в Чернігівському історичному музеї ім.В.В.Тарновського і Державному музеї українського народного декоративного мистецтва в Києві.
У переліку назви будівель подано за їхнім призначенням станом на 1 березня 1918р. Державний архів Чернігівської області, відділ у Ніжині. – Ф.Р.-393. – Оп.1. – Спр.510. – Арк. 21-29; Ф.356. – Оп.1. – Спр. 9. – Арк. 63, 70 зв.; Спр.60. – Арк. 122 – 136.
Чернігівський історичний музей. – Ан 28-212 515
Державний архів Чернігівської області, відділ у Ніжині. – Ф.356. – Оп. 1. – Спр.60. – Арк. 137-145; Спр. 19. – Арк.2; Спр.60. – Арк. 5; – Арк.6.
Там само. – Арк.4; Спр. 1. – Арк. 11; Спр. 9. – Арк. 3; Спр. 4. – Арк. 55 зв.
Державний архів Чернігівської області. – Ф.Р. – 5036. – Оп. 2. – Спр. 136. – Арк. 94 – 95.
Державний архів Чернігівської області, відділ у Ніжині. – Ф. 356. – Оп. 1. – Спр. 60. – Арк. 16; Спр. 3. – Арк. 80; – Арк. 29.