Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

“Романтичні руїни”

У качанівському парку, на березі Великого озера, неподалік дороги до села Власівки містяться руїни дивної цегляної споруди. Є кілька переказів щодо походження та призначення її. Одні кажуть, що то замок польських магнатів (можливо, Рагузинських, у спадкоємному володінні яких Качанівка перебувала за часів Петра І). Інші запевняють, що то рештки козацької фортеці, спорудженої ще за тих часів, коли річка Смош була судноплавна.

Проте це тільки легенди. Висловлювалися здогади, ніби споруда призначалася для розміщення колекції українських старожитностей і її побудував Василь Тарновський-молодший у другій половині XIX століття. У листопаді 1877 року Микола Білозерський писав у листі:

“По Вкраїні я зовсім не їздив. Тільки двічі був у молодого Тарновського. У нього вже чималенький музей нашої старовини… Для тих книжок і усякої старовини він мурує кам’яницю на пречудовому місці…”.

Але достеменно відомо те, що в Качанівці не було окремого приміщення для музейної збірки В.Тарновського. Принаймні про це не йдеться в жодному з відомих джерел з історії Качанівки. Відомо, що В.Тарновський-молодший у 1859 році проводив археологічні дослідження руїн. Саме за цим заняттям застав його Тарас Шевченко, завітавши до Качанівки в серпні того року. Можливо, Василь Васильович збирався пристосувати під музей споруду, про руїни якої йдеться?

Ключ до розгадки таємниці руїн дає відомий український історик Олександр Лазаревський, який товаришував з господарем і доволі часто бував у нього в Качанівці. У журналі “Пчела” (1875, № 30) вміщено малюнок, підписаний як “Руїни будинку Б.Хмельницького в Суботові. З начерка Шевченка”. Потім його надрукував “Исторический вестник”, взявши, мабуть, із “Пчелы”. Перебуваючи влітку 1889 року в Качанівці, Олександр Лазаревський побачив зображене на тому малюнку в натурі. Це були руїни качанівського парку. Тоді ж господар показував історикові й оригінал надрукованого в “Пчеле” та “Историческом вестнике” – написану олійними фарбами картину Василя Штернберга, який у 1836 – 1838 роках проводив у Качанівці вакації. Молодий художник змалював паркові руїни. Потім хтось зробив з картини ескіз олівцем, а ще хтось додав заманливий підпис у “Пчеле”, який перекочував в “Исторический вестник”. З цього приводу О.Лазаревський опублікував у “Киевской старине” спростовання, де, зокрема, писав:

“Названі будинком Хмельницького руїни качанівського парку, певне, і споруджені для представлення тих руїн, які мода XVIII ст. вважала неодмінністю кожного гарного парку. Власниками Качанівки в другій половині XVIII ст. послідовно були: граф Раґузинський і граф Рум’янцев-Задунайський; за одного з них, звичайно, і виникли “руїни” качанівського парку”.

До цього можна додати, що за Раґузинських у Качанівці парку як такого не було, отже не могло й бути якихось паркових атрибутів. Уперше розпланували парк за Рум’янцева в 1770-х роках. Тоді ж, очевидно, і влаштували руїни, щоб надати паркові романтичності, таємничості, загадковості. Це відповідало уподобанням графа, якого вабила екзотика. Досить згадати паркові споруди в інших його садибах, зокрема у Вишеньках і Черешеньках на Чернігівщині. Зрештою і сам палац у Качанівці задуманий і збудований у романтичному стилі. На користь цієї версії свідчать також покладені перед руїнами величезні кам’яні брили, які мали підсилювати враження. Таким чином, з великою мірою вірогідності можна стверджувати, що руїни качанівського парку постали у XVIII столітті.

Це унікальна пам’ятка садово-паркового мистецтва. Нічого подібного, принаймні в Україні, не збереглося. Серед таких пам’яток можна назвати хіба що деякі об’єкти в Павловському парку кінця XVIII – першої чверті XIX століття – колонаду Аполлона, руїни, руїнний каскад і колону “Кінець світу”. На жаль, “романтичні руїни” в Качанівці збереглися дуже погано. Це вже фактично руїни руїн. Уявлення про їхній первісний вигляд може дати вже згадана картина Василя Штернберга, яка, на жаль, не віднайдена, та ще малюнок з неї, вміщений у “Пчеле”. Щоб остаточно ідентифікувати малюнок з руїнами качанівського парку, варто провести археологічні дослідження на місцях втрачених елементів, зображених на малюнку.

А втім, було ще одне зображення “романтичних руїн” – на полотні Костянтина Маковського “Вакханалія”. Син художника Сергій згадував:

“Восени 1888 року батько постійно їздив до Парижа, де закінчував свою “Вакханалію”, одну з найменш вдалих своїх картин – приємне в ній лише пейзажне тло з оповитими виноградом “руїнами” Качанівки. “Вакханалію” передали згодом моїй матері, на забезпечення сім’ї, за особистим розпорядженням Олександра III. Картина висіла в петербурзькому помешканні до революції. Була придбана Рельженом, потім вона опинилася в Парижі. Здається, дотепер перебуває вона в майстерні чоловіка моєї покійної напівсестри Марії Костянтинівни Агабабової”.

Можливо, картина й справді зберігається в одній із паризьких збірок. Проте маємо й іншу, неперевірену інформацію – нібито “Вакханалія” дісталася Третьяковській галереї. Хоча гадаємо, там, радше, може зберігатися копія чи репродукція картини. Є надія віднайти репродукцію цього твору в давніх художніх виданнях або в каталогах пересувних виставок. Що ж до використання руїн, то із спогадів старожилів відомо, що на початку XX століття, коли власниками Качанівки були Харитоненки, в одному з приміщень виготовляли свічки. А після того як садиба лишилася без господарів, добротну цеглу руїн розбирали як будівельний матеріал жителі сусіднього села Власівки. Саме через це споруда й потерпіла найбільше. Із розміщенням у Качанівці дитмістечка в руїнах на якийсь час обладнали були пекарню. Нині унікальна пам’ятка потребує передусім розчищення, закріплення і консервації.

Примітки

Киевская старина. – 1897. – Т.56. – Янв. – С.149.

Там само. – 1890. – Т.28. – Март. – С.533.

Маковський С. Портреты современников. – Нью-Йорк, 1955.