Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

Любек, Гамбург, Бремен для українця

«Кілька поколінь триваючі запеклі бої римлян з варварами вбили германцям в свідомість повагу до доскональної римської цивільної та військової організації, навчили їх наслідувати її. Зіткнення, хоча і примусове з римською цивілізацією дало їм ще більш важливу річ, а саме державницьку ідею. Поняття, що сила народжується із спільних дій. Тієї базової істини слов’яни не знали»

С. Коссак, З.Шатковський, «Троя півночі»

Подорожуючи за кордоном мені завжди хочеться знайти місця цікаві з точку зору української чи загальнослов’янської історії, місця які промовляють до нашої власної історії. Надзвичайно цікаві в цьому плані землі простираються між р. Лабою, на якій стоїть суч. Гамбург – друге за величиною місто Німеччини і саме велике нестоличне місто Євросоюзу, та річці Травні, на якій знаходиться відоме місто Ганзи – Любек. Так, я не помилився не Ельби, а саме Лаби! Адже саме так називали її наші предки, так і досі називають її поляки та чехи. Так, і саме Травни, яку німці назвали Траве. Від назви річки Лаби походить і назва – полабські слов’яни.

Повноводна Лаба – Ельба у Гамбургу

Лаба поруч з Віслою та Дніпром без сумнівів одна з найважливіших річок для становлення слов’янського світу. Тому варто хоча б у своїх розмовах повернути її історичну назву. У відданості своїй історії ми багато в чому можемо повчитися у тих же німців, які незважаючи ні на що, вперто називають Гданськ – Данцигом, а Калінінград – Кенігсбергом.

Про те, що Лаба – жива річка, свідчать скупчення водоплавних птахів на ній, зокрема сірих гусей

Як вважається, в VI ст. н.е. слов’яни (а саме в цей час вперше вони з’являються в письмових згадках) скористалися з повалення гунами готської держави та почали розселятися приблизно з району сучасного Полісся в напрямках на південний-захід (на Балкани) на північ та схід, а також на північний-схід – в Прибалтику. Зазвичай вони заселювали спустошені та залишені германськими племенами землі, лише в районі Прибалтики потіснили чи асимілювали тутешні готські племена. Так виникла величезна Слов’янська ойкумена, а слов’яни до цього часу є найчисленнішою етнічною групою Європи. В той час досить примітивний проте дуже життєздатний слов’янський спосіб життя швидко поширюється в значній частині Європи. В той же час слов’яни активно наслідують досвід народів-попередників. Так зокрема прибалтійські слов’яни. Предки яких навіть не чули про існування морів стають вправними мореплавцями. Загалом слов’янські поселення на східних теренах Гольштейну датуються VIII ст., коли германські племена відійшли звідси на захід, а на їх місце пришли слов’яни.

Розселення слов`ян в міжріччі Лаби та Одри

В Х ст. н.е. в районі гирла Лаби проходив кордон між слов’янськими землями ободритів та велетів – зниклих наразі західних слов’янських племен та імперії франків Карла Великого. Тож, на захід від річки жили германці, а на схід – слов’яни. Нимжню течію Лаби та узбережжя, що лежить на захід від неї, займав племінний союз полабських слов’ян на чолі з ободритами (чи ободричами), детальніше див тут. В нього входили й інші слов’янські племена вендського кореня – смоляни, варни, вагри та ін. Місцеві германці, залишивши у спадок варнам і ваграм свої назви, вже повністю осолов`янилися. На заході по Лабі ободричі межували з саксами. Проте невелике плем’я слов’ян – древани перейшло Лабу і, потіснивши германців, поселилося на її західному березі. Східна межа земель ободритів проходила по землям варнів від узбережжя південніше Руяни (суч. о. Рюген, де розташовувалося останнє західнослов’янське капище у Арконі, дет. див тут).

Острів Рюген, та залишки Аркони ваблять проробити довгий шлях

З ободритами межували войовничі велети (лютичі), оплотом яких став заснований на землях варнів стольний Веліград (або Рерик, детальніше див тут). До складу велетського союзу входило також плем’я укранів чи укрів, з приводу якого наразі багато новомодних спекуляцій. Реальні укри жили на берегах р. Укер (з слов`янської топоніміки – швидкої) та залишили багато пам’яток, які ретельно досліджуються археологами. Їх землі в сучасній Німечиині називаються Uckermark, а в Торгелові знаходиться скансен Украненланд, в якому реконструйовано їх життя та побут.

Західно-слов`янські землі

Розміщення наайважливіших племен західних слов`ян в VIII-XII ст.

Одним з міст ободрицького союзу були Любичі (Старий Любек, збудований в 819 р. ).

Річка Травна (по німецьки – Траве) – місце скупчення водоплавних птахів та мартинів

Закладка міста Любичі пов’язана з союзницькими відносинами ободритів та Карла Великого у війні проти саксів. Сакси опиралися спробам імператора франків християнізувати їх, тож, були вигнані з цих земель. На їх місці оселилися союзні ободрити. Як вважається, саме в цей час на віддаленому на 4 км від центру сучасного старого міста (острів Altstadtinsel) острові Teerhofinsel поблизу місця, де річка Schwartau впадає до Травни, було закладено перші Любичі. Як тут не згадати інше місто з подібною назвою на іншому кінці слов’янського світу – Любеч на північ від Чернігова.

Локалізація найдавнішого слов’янського поселення на місці суч. Любека (А) та другого городища Адольфа ІІ (В)

Від X ст. Любичі були найважнішим, поруч з Старогродом, містом ободритів. Зважаючи на постійну загрозу з боку сусідніх лютичів (велетів), місто найімовірніше вже тоді мало сильну систему укріплень. Незваєжаючи на те, що Любичі були портом на Балтиці, місто не зацікавило вікінгів, так як тут до смерті Генрика Готшалковича знаходилася садиба князя. Лише після цього з 1127 р. розпочалася ганзеатична історія Любека.

З ободритами пов’язана і найдавніша історія Гамбурга. Залишки перших побудов на території сучасного Гамбурга датуються археологами V-VI ст. нашої ери та відносяться до епохи Великого переселення народів. Найдавніші сліди житла належать до племен північно-альбінгських саксів і знаходяться в районі впадіння р. Альстер до Лаби (сучасний центр міста) і датуються IV ст. н. е. Втім подальший розвиток міста був пов’язаний з ободритами.

Найдавніша частина Гамбурга знаходиться в місці впадіння р. Альстер до Лаби (А)

Історичні записи про наявність вендів в сучасній східній Німеччині з’являються з 781 р., коли король франків Карл Великий боровся з їхніми сусідами саксами. Протягом десятків років ободрити були вірними союзниками франків Карла Великого під час війни останніх із Саксонією та слов’янськими велетами (Veleti). У 798 р. обдрицький князь Дрожко (Drozko) переміг саксів в битві під Свєцяною (Swieciana). Переможені сакси були розпорошені імператором, а частина їхніх земель, включаючи Гольштейн (Holstein) та Гамбург (Hamburg), була передана ободритам у 804 р., як нагорода за їхню перемогу. Отже, впродовж VIII-IX ст. ободрити вели боротьбу проти саксів. В часи Карла тут на березі Лаби було біля 808 року закладено місто, оточене земляним валом – Хаммабург тобто «фортеця на берегу річки».

Розміщення племен Великого князівства ободритів та Союзу Велетів (за Коссак та Шатковським, 1960)

В 983 р. усі західнослов’янські племена, за виключенням лужичан та сербів, підняли повстання проти німецького панування на схід від Лаби. На чолі повстання стояв охрещений німцями, а тепер знову язичник Мсцівой. Тетмаєр пише, що «Наші гріхи надавали нам страху, а їм мужності. Князь ободричів Мсцівой спалив та спустошив Гамбург». Таким чином, опанований Гамбург палає так як палали колись Бранна, Гана, Лончин і ще багато слов’янських міст. Війна переноситься на лівий – західний берег Лаби. Німецькі феодали спромоглися дати опір лише в районі Білоземі між річками Тонгерою та Мульдою. Битва тут була кривавою та не мала переможця. Слов’яни після цілоденного бою відступили на схід, німці ж не переслідували їх, а вичерпані розійшлися по домах. Але не було вже німців на землях ободричів та велетів. Імператор Оттон ІІ дізнавшись про те, що справа залізних графів рухнула в один момент, дістав удару та помер. Погано знав слов’ян. Покінчивши з німцями, ті зайнялися міжусобицями, що давало німцям нову можливість влізти. Якби одразу після перемоги західні слов’яни прийняли б християнство від чехів, сформували сильну державу та укріпили б західний кордон, землі над Лабою можливо і не були б захоплені німцями?

Повстання Мсцівоя очистило землі на схід від Лаби від німців

Перед наступним критичним вибором велети стали в 1004 р. в часи панування великого польського короля Болеслава Хороброго. Проте перспектива входження в слов’янську, але християнську державу Пястів лякала їх більше ніж сусідство німців. Велети воюють на боці німців. Ця короткозорість без сумнівів була для них роковою, адже штовхнула їх в сферу впливів німців, які до слов’ян жодного сентименту не мали і тільки й мріяли розжитися їх землями. При цьому одним з перших засобів німецької експансії було церковне підпорядкування їм тієї чи іншої слов’янської країни. Тим ціннішою була втрачена можливість союзу з Болеславом. Адже він мав затверджену Римом незалежну від німців церкву. І хоча син Болеслава – Мешко ІІ схилив таки велетів на свій бік, втім язичницька реакція, яка охопила державу Пястів, а також знищення чехами архієпископства в Гнєзні перекреслили молодий союз. Велети ж 1018 р. в свою чергу скерували свою войовничість на сусідів ободричів, князі яких намагалися прищепити християнство. Прості ободричі не становили опору, тож, християнська верхівка мусила рятуватися в Німеччині. Не вдовольнившись землею ободричів велети хлинули через Лабу. Знову запалав Гамбург.

Після розгрому ободричів датчанами біля Хейдеби (Hejdeby) в 1043 р., до Травни увійшли захоплені датчанами ободритські кораблі начолі з ободричем-християнином Готшалком. Він опанував Любичі і всю землю ободритів і намагався привити тут християнство. Проте спирався більше не на віру а на мечи датських воїнів. Це викликало ненависть ободричів. В 1056 р. велети перемогли каральну виправу німців під Преславою. Битва принесла словеном шокуючий успіх. Втім вони почали ділити славу і в наступний рік вибухла міжусобна війна. В 1063 р., коли помер саксонський князь Бернард ІІ, що тримав у спокої кордон ободричів та саксонців, вибухло повстання проти Готшалка. Його було вбито, а ободричі знову перейшли Лабу, вкотре запалав Гамбург. Почалася різанина християн.

Як вказують С. Коссак та З. Шатковський в цей час Любичі були центром ободрицьких племен, тут на старому городищі вони збирали віче і приймали важливі рішення. Однак перша писемна згадка про Любичі походить лише з 1076 р. з переказу Адама Бременського, який згадував як слов’яни закидали каменями пріора Ансверсуса з кляштору бенедиктинів в Ейнхаусі (Einhaus).

Після Готшалка ободричі поставили у себе князем представника войовничого племені ранів з острова Рана (Рюге) – Крута. Крут панував на городищі в Любичах, а в землі слов’ян царив мир. Проте син Готшалка – Генрік підступно вбив князя Крута і піддався під владу саксонців. Ні повстання слов’ян-ободричів ні вторгнення Ранів., які спробували захопити Любичі, але були біля стін міста розбиті, не змінили ситуацію. У 1093 р. владу над ободритами отримав Генрік Готшалкович, який чеканив свою монету, а Любичі зробив своєю резиденцією. В часи панування Генріка землі ободритів залишалися язичницькими. Єдиний костел він звів на старому Любецькому городищі, (Старому Любеку), який слугував йому особисто. В часи панування Генрика було також вирубано святі гаї ободричів.

Після смерті Генріка, його сини затіяли братовбивчу війну і загинули, загинув і його онук, тож, владу над ободритами викупив собі в германського імператора найпотужніший з васалів датського короля Канут Лавард, який був коронований як король ободричів. Його коронація остання згадка про державу цього слов’янського племені. Хроністи будуть згадувати сам народ, його землю, проте не державу.

А остаточно Старі Любичі будуть знищені в ході боїв поміж слов’янами у 1138 р. В 1143 р. Адольф ІІ Гольштинський заклав нове поселення Любек в місці іншого давнього слов’янського городища на горі Буку поміж річками Травна та Wakernitz. Це був перший німецький порт на Балтійському морі, в якому купці могли проводити торгівлю на підставі німецького права. Адольф збудував замок та земляний вал, що охороняв місто. Так місто стало німецьким…

Північно-західна частина західнослов’янських земель, зокрема землі вагрів під керівництвом графа Адольфа Гольштинського стають зоною колонізації з теренів Західної Європи. В цей же час оголошено новий хрестовий похід на сарацинів. Саксонські князі ж, знаходять ближчу та кращу жертву для хрестового походу – полабських слов’ян. Рим охоче на це погодився, тож, у 1147 р. над велетами, ободричами та ранами нависла смертельна небезпека – Хрестовий похід проти слов`ян. Чекаючи на вторгнення, слов’янський князь Ніклот розорив поселення колоністів в землі вагрів. Після цього, обережно підкравшись по Траві, він спалив Новий Любек.

Схема хрестового походу проти слов’ян 1147 р.

Загарбники прийшли двома арміями: північною Генриза Льва та південною -Альбрехта Ведмедя. В Магдебурзьких анналах зафіксовано: «..З найкращим видом і добрим спорядженням а також гідним подиву запалом ввійшли на землі поган окремими відділами і земля дрижала на їх вигляд». З півночі підійшов флот з 100 тис. (так в джерелах) датських солдат. Слов’яни застосували тактику випаленої землі та, вимотавши загарбників, зустріли їх в пристосованих до оборони фортецях в глибині своєї території. Спроба при оказії захопити Щецин теж провалилася, так як мешканці міста продемонстрували, що вони християни і більшість простих хрестоносців відступилося. Загалом похід закінчився повним провалом. Проте загарбники не здалися.

Пам’ятник князю Ніклоту – останньому вільному володарю oбодричів, Шведин, Німеччина

В 1160 Вальдемар I Великий і Генріх Лев об’єдналися для вирішального походу проти ще незалежних слов’янських племен. Датчани, що під владою Вальдемара знову відчули силу, напали з півночі, а Генріх Лев вторгся у володіння Никлота із заходу. Сили бодричів не могли зрівнятися з об’єднаними силами супротивників і князь Ніклот загинув в бою, при обороні замку Верле, ставши останнім незалежним представником бодріцкого племінного союзу. Таким чином, незалежна слов’янська влада над землями Мекленбурга була ліквідована аж до річки Піни. Ще деякий час сини Никлота Прібислав і Вартіслав намагалися чинити опір, однак після полону і страти Вартіслава, Прібислав був змушений визнати себе васалом саксонського герцога, ставши засновником династії Ніклотінгов, яка правила в Мекленбурзі до 1918 р.

Захоплення слов`янських земель німцями в ХІІ ст.

Активні починання грабіжника Альбрехта на прізвисько Ведмідь призвели до поетапного захоплення слов’янських земель. Альбрехт посувався етапами, намагаючись не злити своїх конкурентів та імператора, а чергову порцію захоплених земель обсаджував переселенцями з Голландії та Бельгії, де тоді спостерігався голод спричинений неврожаями. Поселенцям віддавали слов’янські житла, землю. Прийняття слов’янами християнства не давало ефекту. Поводження з ними на тих землях нагадувало поводження адміністрації Катерини ІІ з козаками на запорізьких землях чи європейських колонізаторів з індіанцями в обох Америках. На місці старих слов’янських міст поставали нові – німецькі. І багато хто з нас наразі захоплюючись німецькими містами, навіть не підозрює, що Берлін, це колишній Барлін, Бранденбург – Бранна, Вісмар – Вишомир, Розток – Розтока, Стралсунд – Стшалув, Рацебург – Рацебор, Шверін – Звірин, Демин – Димин, а земля, що лежить поміж Лабою та її західними притоками Ільмень та Єтше до наших днів носить назву Вендланд – земля слов’ян. Правда вражає? Німецьким феодалам вдалося знищити та германізувати полабських слов’ян, проте не вдалося стерти пам’ять про них.

Останньою в 1168 р. підкорилася агресору «Троя півночі» – острів Рана. Впав до ніг жадібних християн ідол Святовид, проте вони знайшли на Рані свого божка – скарби накопичені впродовж століть в його святилищі.

Єпископ Абсалон знищує кумир Святовита в Арконі в 1169

Датські, та саксонські війська в атаці на столицю Рани – Аркону вимушені були підтримати і поморські князі. Подекуди слов`янські князі – васали німців, ще правили залишками колишньої слов’янського світу, проте бажаючи вирівняти своїх синів з німецькими феодами, вони виховують їх в німецькому дусі. Така ситуація може нагадати читачу і наші дні, коли багато наших співвітчизників прагнучи увійти до західного суспільства втрачають свою самоідентичність. Ніщо не є новим під місяцем.

Схема християнизації земель ранів

Тож, ці князі і їх нащадки стають звичайними князьками і не Вендланду, а Макленбургу, лише подекуди згадуючи своє героїчне минуле. Натомість німецькі феодали звертають свої хижі погляди далі на схід – на Помор’я, Польщу. Чехію, Прусію і навіть Русь.

Цікаво, що згодом Любек був містом, з якого хрестоносці тевтонського ордену рекрутували колоністів для наступних завойованих ними для «німецького світу» пруських земель Вармії та Мазур. Звідси ж прийшло і обмежене міське право, так зване Любецьке, що діяло тривалий час в деяких містах Помор`я та Прусії (наприклад Ельблонгу).

Також, саме в цьому місті пройшов судовий процес, який з німецького боку офіційно реабілітував героїчних оборонців Польської пошти в Гданську 01.09.1939 р., які до цього вважалися диверсантами та були в 1939 р. розстріляні.

Доісторичне минуле земель велетів та ободричів також відкривають нам спеціалізовані музеї зоології та палеонтології Гамбурзького університету (вул. Бундерштрассе). Тут ми можемо побачити залишки представників фауни плейстоцену, що була характерна в часи зледенінь для всієї Європи:

великорогого оленя

печерного ведмедя

мамута

шерстистого носорога

Також можна познайомитися з тваринами, які були винищені в результаті зведення лісів та необмежених полювань. Це такі велети як

зубр

шляхетний олень

Вони були пов’язані з колись неозорими лісами Європи, від яких лишилися тепер лише окремі дуже невеликі фрагменти. Але і це стало можливо лише зусиллям таких піонерів природи, як Гуго Конвенц, що є автором концепції пам’яток природи, яка і наразі широко застосовується і в Україні. Винищення непрохідних колись лісів, в яких поруч з германцями ставали на ноги і наші предки, супроводжувалося зникненням їх дикого світу, зокрема таких величних птахів, як глухар чи тетерук.

глухар

тетерук

Є в Гамбургу й інші цікаві для нас місця, наприклад неподалік від ратуші на вул. Гроссейоханішштрассе, можна побачити цікаву пам’ятну таблицю присвячену соратнику гетьмана Івана Мазепи, українському політичному діячу – Андрію Войнаровському (дет. дивіться тут

В Гамбурзі ми також можемо знайти православний храм Іоанна Кронштадтського московського патріархату, а також українську греко-католицьку парафію, що розміщена досить далеко на лівому березі Лаби (

Храм Іоанна Кронштадтського

В церкві св. Прокопія Устюжського (російська православна церква за кордоном), на околиці Гамбурга (вул. Hagenbeckstraße 10) служить Йосип Вовнюк син козака УНР Прокопа Вовнюка. Така іронія долі, син батька який все життя боровся з російською навалою через про-російську орієнтованість Польської автокефальної православної церкви опинився в російській церкві.

Слов’янську мову можна почути також в польському костелі св. Йосифа (див тут)

В Гамбургу ми можемо також побачити цікавий будинок кінця ХІХ ст. так званий Афрікахаус (Afrikahaus). Він розташований на Гросе Ріхенштрасе, 27 (Grose Reichenstrase 27), і його неодмінно мають побачити кияни. Адже як вказує Т. Скібіцька саме цей будинок німецького архітектора Мартина Халлера 1899 р. надихнув київського архітектора В. Городецького на зведення знаменитого київського Будинку з химерами (по вул. Банковій, 10). Пам’ятаєте його зображення слонів на ньому?

Вхідна група з слонами та живописне африканське панно Афрікахаус (Afrikahaus)

Місце розміщення Афрікахаус (Afrikahaus) в Гамбургу

Київський слон з Будинку з хімерами по вул. Банковій, 10

Зв`язок з Києвом має і гамбурзька верф. І зв’язок цей досить карколомний. В 1895 р. Міністерство шляхів сполучення Російської імперії замовило в Гамбургу роз’їзний катер для Києва. Під час українсько-польського походу 1920 р. цей катер був відбитий у більшовиків і увійшов до складу польської Пінської військової флотилії як «Кілінський». 1939 р. корабель було захоплено радянськими військами і він увійшов до радянської Пінської військової флотилії і знову базувався у Києві. Тут корабель загинув під час оборони Києва.

Цікаво, що під час німецької окупації в Києві діяв готель «Гамбург» на Короленко (Володимирській), імовірно в приміщенні сучасної закинутої будівлі готелю «Прага».

Готель «Гамбург» (червона позначка) на мапі Києва, 1943 р.

А що може зацікавити на с у Бремені, цьому місті, що розташоване на здавна заселених германцями берегах річки Везер, що несе свої стальні води до Північного моря?

Так виглядав Бремен в Х ст.

Тут ми побачимо унікальні зразки романської архітектури германської цивілізації, яка вперто просувалася на слов’янські землі. Не можна не захопитися криптою костелу Unser Lieben Frauen Kirche, її давньою романською вежею,

а також величним собором св. Петра з рядами романських аркад,

давніми криптами з романськими склепіннями

та великою бронзовою чашею для хрещення з XIII ст., що за стилем трохи нагадує відомого «переяславського водолія».

А на рельєфі Бременського собору можна побачити самого Карла Великого (зліва)

Зауважимо, що відвідувачі Гамбурга чи Любека чи Бремена не знайдуть тут непорушених рядів стародавніх будинків старого міста на кшталт Кракова чи Праги. Це пов`язано з подіями другої світової війни. У 1942 р. виразно стало зрозуміло, що тактика союзників, спрямована на бомбардування виключно військових об’єктів Третього Рейху провалилася. Ціною високих втрат не вдавалося досягнути скільки-небудь відчутної шкоди для німецької промисловості. Зважаючи на це британці змінили стратегію і почали бомбардувати цілі міста, позбавляючи даху над головою робітників, знищуючи робочу силу та підриваючи мораль німців. В 1942 році керівництво бомбардувальної авіації Британії прийняв маршал Артур Гаррис. Першою жертвою нової тактики став власне Любек. 29 березня 1942 року військово-повітряні сили Британії вдарили на Любек, перетворюючи його стару частину в руїни.

В пожежі загинуло 300 людей. Знищено 6 тис. будинків. Потім будуть тотальні бомбардування Кельна, Ессена, Бремена. Одночасно в них бере участь біля 1000 бомбардувальників. Мораль німців підірвано. Гестапо починає переслідувати тих, хто реагує на нальоти «песимістично». Коли по нальоті на Любек пастор Йохан Прассек назвав під час проповіді наліт «Голосом Бога», був одразу арештований і засуджений на смерть. Разом з ним страчено трьох католицьких священників з якими він приятелював. Влітку 1942 року до англійських ВПС долучаються американські Б-17 «літаючі фортеці». На полігоні в США було побудовано ціле місто на якому ВПС США відпрацьовували як краще палити метрополії Німеччини.

Кульмінацією нальотів союзників стала атака Гамбурга, яка розпочалася 25 липня 1943 р. Операція «Гоморра» тривала тиждень. Місто на зміну бомбардували британці (вночі) та американці (вдень). Результат 42 тисячі вбитих, жахливий вогняний смерч, що переміщувався з шаленою швидкістю 270 км/год. На вулицях лежали страшно обгорілі трупи. Був знищений кожний другий промисловий заклад. З міста втекло до мільйона людей.

Спроби німців зводити колосальні споруди для протиповітряної оборони, на зразок бункера-вежі в Гамбурзькому порту (див тут) були скоріше пропагандою, аніж реальним способом захисту.

Описуючи жахи які спіткали тоді німецькі міста, обов’язково необхідно сказати, що німці фактично пожинали плоди своєї власної політики. Саме вони вперше в 1937 р. варварськи бомбардували іспанську Герніку, знищили 1 вересня 1939 р. беззахисний польський Велунь, а також спалили тут же з метою експерименту Фрамполь (добре що люди встигли в більшості звідти втекти) та влаштували «дощовий» понеділок у Варшаві (ціла бомбардувальна авіація люфтвафе рівняла з землею польську столицю) в 1939 р.

Фото спаленого з повітря нацистами в 1939 р. польського селища Фрамполь на Люблінщині

Спалення Фрамполя пережив відбудований наразі костел

Вони ж систематично зрівнювали з землею британські міста в 1940 р. Окрім того повітряні ескадри союзників через відчайдушний опір німецької авіації та протиповітряної оборони несли страшні втрати. З 125 тис льотного складу загинуло 55,5 тис. Нажаль відвідувач німецького меморіалу на руїнах костелу св. Миколая у Гамбургу, чи костелів у Любеці чи Бремені не знайде інформації про це.

В Німеччині домінує однобока демонстрація жахів війни, які спіткали їх німців, причини цих жахів залишаються за вражаючими кадрами зруйнованих німецьких міст та пам’яток. А чого варті хоча б розповіді тих українців, які побували на примусових роботах в німецьких цивільних осіб? В 1940 р. німці вивезли майбутнього українського різьбяра – 17 річного Григорія Пецуха на примусові роботи під Гамбург. Тут він доглядав корів в одного жорстокого бауера. Тут він перебував п’ять років серед нелюдських обставин: «Жив я там тільки з коровами, кіньми і свинями, жив у такій клітці що підлоги тільки бетон, не було печію Взимку гріли мене крови в стайні. Навіть ще на шиї лишилися плями від коров’ячих лишаїв, які перекинулися на мене і з міста злазила шкіра» До свого села Фльоринки він повернувся лише 1945 р. Так, безумовно були і інші господарі, проте у будь-якому разі вони були господарями слов’янських невільників.

Залишається за кадром, та навіть свідомо затирається, не тільки керівна роль Німеччини в розв’язуванні останньої світової війни, але і її столітня жага розбагатіти коштом нещасть сусідів. Як відомо друга світова війна відкинула кордони «німецького світу» за Одру.

Післявоєнний польський плакат «Ми тут не з вчорашнього дня»

А може було втрачено шанс відкинути їх назад – за Лабу? Так, ми усвідомлюємо, яка трагедія спіткала мільйони людей внаслідок примусового переселення. При цьому маємо не забувати, що таке переселення вивернули з корінням небагаточисельні етнічні групи майже повністю германізованих слов’ян, таких яка словінці, а також колишніх прусів – йдеться про так зване німецьке (а значною мірою генетично балтське) населення Східної Прусії. Їх переселення закінчилося остаточною асиміляцією в німецькому етносі. В той же час, слухаючи дуже популярний наразі (з подачи тих самих німців) плач за втраченою на Помор’ї та в Прусії німецькою спадщиною, читаючи спогади німців, які змушені були тікати перед наступом радянської армії, яка несла смерть і руйнування усьому німецькому, дуже часто зустрічаєш волання до Бога: «Боже за що нам це?» Напевне святий Бернард отримавши звістку про розгром організованого ним христового походу на сарацинів та слов’ян, зрозумів, що то була кара Божа, за те що він не зміг полюбити своїх опонентів язичників, як учив того Христос. Втікачі ж Прусії чи інших передвоєнних слов’янських земель так і не змогли відверто відповісти собі на це питання.

ПС: Впевнені, що цей регіон Німеччини, де і зараз проживає велика українська громада, ховає ще багато цікавих для нас таємниць, до яких варто докопатися та поділитися знайденим з іншими співвітчизниками.

Науковий співробітник національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця», к.б.н. Іван Парнікоза, Київ

Дивіться також:

Ободриты, Лютичи, Руяне

Слов’янський порт на острові Рюген

Ранньосередньовічна історія Помор’я

Про українську діаспору в Гамбурзі

Одобрицький союз

Kossak Z., Szatkowski Z. Troja Polnocy – Warszawa: Instytut Wydawniczy “Pax” – 1960 – 393 p.

Wielinski B. T. Aliancy pala Niemcy // Ale historia – 2 kwietnia 2013 – S. 7-9.

Вперше опубліковано: