1976 р. Монументальна дерев’яна архітектура лівобережної України

С. Таранушенко

Вознесенська церква, збудована в 1759 р.

[Картины церковной жизни Черниговской епархии из ІХ-вековой ее истории. Киев. 1911;

Филянский М. Наследие Украины. «Искусство», М., 1905, № 3;

Нариси історії архітектури Української РСР (Дожовтневий період). Київ, Держбудвидав УРСР, 1957]

Тип плану Вознесенської церкви (без слупів) традиційний – п’ятиверха хрещата в плані будова, що складається з трьох шестигранних і одного квадратного (бабинець) рукавів [такий самий план має церква Різдва Богородиці в Мені і мурована церква Миколи в Ніжині]. Перші 40 років свого існування досконало, збудована з добірного матеріалу церква капітальних ремонтів не потребувала і не зазнала.

В 1875 р. Грицько Симоненко розмалював церкву всередині арабесками. Далі йдуть часті записи про пофарбування церкви зовні і всередині. Під час малювання 1893 р. в інтер’єрі було орнаментовано куполи і позолочено карнизи.

[156]Всі ремонти – крім заміни на дахах ґонти залізом – не змінили форм будови.

Березинську Вознесенську церкву будував майстер ніжинець П. Шолудко, про що свідчить напис, вирізьблений на одвірках південних дверей. Зберігся також і текст контракту [«Киевская старина». Киев, 1889, кн. І, стор. 229].

Контракт підкреслює характерну рису дерев’яного народного монументального будівництва – його традиційність. Майстер мав збудувати нову церкву за відомим і схваленим заказником зразком: «в.меру и вышину таковую, как Благовещенская березинская церковь зделана и таковым же манером». Одночасно контракт фіксує і нову характерну рису – церкву майстер мав збудувати «без абасань» (опасання). Риса ця визначала новий напрямок українського дерев’яного монументального будівництва. Новий напрямок ставив перед майстрами нові завдання: підкреслення висоти і стрункості зрубів стін. Ця нова тенденція з’явилася, а згодом цілком запанувала в будівництві церков Лівобережжя, і частково захопила Правобережну Україну.

Контракт підкреслює велику, вирішальну роль громади в визначенні характеру і стилю будови. Контракт переконливо доводить, що українське монументальне будівництво тої доби було сферою активної творчості народних мас і що будівники в значній мірі були художньо-технічною виконавчою силою в руках громади, втілюючи її волю. Майстер контрактом зобов’язувався роботу виконувати «рачительно», церкву «сделать искусно, а ежели… что неискусно сделается, то тое своим коштом пополнять должен».

Бажання створити пам’ятку виключну, визначну за своїми мистецькими якостями і у березинців, і у майстра П. Шолудко було настільки гарячим, що в контракті з’явився характерний додаток: «В добавку сего мого контракта еще задолжаюсь по точному примеру Покровской березинской церкви два преддвернии слупи сделать з банями манерными и превосходя ту работу, как можно красивейше делать старатимусь». Переддверні слупи Вознесенської церкви збудовані за зразком березинської Покровської церкви, виведеної в 1692 р. Отже, тип дерев’яних церков з переддверними слупами утворився не пізніше XVII ст. В березинській Вознесенській церкві південний слуп призначався для сходів на хори. Вежі з сходами в них, що ведуть на хори в церквах, на Україні мають давню традицію; їх ми зустрічаємо в пам’ятках XI і XII ст. (Чернігівський Спас, Київська Софія, собор київського Михайлівського монастиря, Спаса на Берестові, церква Василя в Овручі на Волині). Цю традицію продовжують в XVII ст. такі пам’ятки, як церква Михайла 1636 р. в Білостоці, собор Троїцького монастиря 1679 р. в Чернігові, церква Миколи 1690-1693 рр. на Печерську, Богоявленський собор 1695 р. Братського монастиря в Києві. Інших мурованих пам’яток в Києві з такими, як у Миколаївській та Богоявленській церквах, парами веж, що фланкують кути західної стіни церкви, автор не знає. Виходить, що в Березному в дерев’яній Покровській церкві слупи з’являються одночасно з побудовою в Києві Миколаївської і раніше закладання Богоявленської церков. Це наводить на думку, що на Україні, зокрема в Києві або Чернігові, існували невідомі нам будови подібного типу, старіші за київську Миколаївську та Богоявленську. Вони не дійшли до нас, але в свій час стали взірцем для березинської Покровської, а можливо і інших церков [були слупи в Успенській церкві в Переяславі-Хмельницькому. Вони, як і у Березні, сполучались кутами з західними кутами бабинця. Після реставрацій 1789 і 1820 р. в церкві замість 7 верхів залишився один. В такому вигляді її описав М. Арендаренко, а пізніш обміряв архітектор А. Павлинов. Кресленики А. Павлинова стверджують, що Успенська церква в Переяславі-Хмельницькому та Вознесенська в Березні мали немало спільного в плані, обидві мали по два слупи і в одному містилися сходи на хори та ін.

На Чернігівщині є ще одна будова з слупами: церква Миколи в Нових Млинах, збудована в кінці 1760-х чи на початку 1770-х років. Але у цій церкві слупи виконують інші, ніж у церкві в Березні, функції. В церкві в Нових Млинах слупи – бокові приділи, а не сходова клітка на хори. Води зовсім відмінно, ніж в церкві в Березні, скомпоновані з бабинцем].

В «Добавках» до контракту записано, що в зв’язку з рішенням «зделать слупи… отпущено мне от прихожан делать пятую над женским [157]приделом баню и преддверній бабинець. Но где должно быть пятой бане, там засклепить и покрить под вильчик шаліовницами і гонтою, а вместо бабинца зделать щит посредине помянутых слупов как можно искуснейшою работою». В дійсності П. Шолудко п’ятого верху над бабинцем не «опустив» і не покрив склепіння двосхилим дахом під вільчик, а поставив повний верх, аналогічний до верхів над трьома останніми рукавами. Записане в контракті «опущеніє» збіднило б вигляд пам’ятки, значно порушило б симетрію будови, якої майстер дотримувався скрізь, де було потрібно і де можна було дотриматись. П. Шолудко не використав права на «опущеніє», відмовився від нього заради збереження художньої цільності пам’ятки. Щит поміж слупами майстер зробив, а ґаночок перед західними дверима був «опущений».

Вознесенська церква в Березні – дерев’яна на цегляному підмурку. Під час закладання фундаменту під бабинцем було змуровано цегляний льох. Підмурок і льох складено з цегли розміром 27:14:6 см. Зруби самої будови виведено з соснових брусів товщиною 16 см.

В прогонах вінця дерево часом зв’язується з двох брусів. На церкву, крім нового дерева, пішло і старе, годяще з попередньої церкви, та інше. Старе дерево в зрубі слупу має темний колір. На ньому видно чопи, гнізда, замків, зарубки-мітки; зрідка зустрічаються порохняві місця. Вгорі зрубу південного слупу, в кутку можна було розглянути і систему [158]замка. На Слобожанщині замок цей мав назву «німецького». Конструкцію його показано на викресленій схемі, доданій до опису церкви Миколи в Лебедині. Вінці в замках прошивались вертикально круглими тиблями.

Вознесенська церква збудована на замковищі. Від дороги будова чітким силуетом вимальовується на фоні неба. Звідси верхи виглядають дуже стрункими. Якщо розглядати верхню частину церкви з заходу, то північний, південний, західний і центральний верхи компонуються урівноваженою симетричною групою; домінує в ній в центрі головний верх, на крилах – південний і північний верхи, а між ними й головним верхом в просвітах проглядають верхи слупів; західний верх проектується на фоні головного. Арка з слупами і затінена ніша між ними міцно тримають цілу композицію.

Цвинтар з південного сходу круто спадає в пересохле річище Гайстрових Струй. З південного сходу верхи не складаються у завершену симетричну групу. Вони сприймаються не як чітко організована композиція, а як симетричний аморфний «ліс» верхів. Зі сходу взаємне розміщення групи верхів нагадує симетрично завершену компоновку, яка спостерігається з заходу, але композиція верхів має значно спокійніший характер, ніж з заходу, втрачає гостру динамічність, властиву вигляду верхів з заходу. З півночі, північного заходу і північного сходу [159]верхи церкви характеризуються асиметричністю, певною незлагодженістю композиції, яку надають будові верхи сдупів. В плані компоновка групи верхів цілої будови асиметрична. Верхи рукавів – усі однієї величини. Перший залом центрального верху не відрізняється від заломів рукавів. Заломи слупів – стрункіші за інші, висота ж їх така сама, як і у заломів рукавів. Немає різкої відміни у висоті ліхтарів слупів та рукавів. Панівне положення в групі верхів належить верху центральної дільниці. Восьмерик цього верху – тендітний масою, помірної стрункості, прорізаний 4 вікнами, орієнтованими на південний захід, південний схід, північний захід та північний схід. Крива даху другого залому центрального верху – значно енергійніша від кривої першого залому – переводить масу верху у глухий, спокійних пропорцій ліхтар, завершений солідним шоломом-главкою.

Висота усіх верхів значно менша за висоту зрубів стін. Висота центрального верху, навіть разом з глухим ліхтарем, дорівнює лише діагоналі плану дільниці, а сучасна внутрішня висота того ж верху дорівнює діагоналі південної половини плану дільниці, тоді як висота зрубу стін вдвоє перевершує довжину плану дільниці. У верхів рукавів внутрішня висота ще менша – дорівнює половині діагоналі плану бабинця. Проте майстер досягнув гармонійних співвідношень корпусу зрубів стін, з одного боку, і верхів – з другого.

При огляді пам’ятки зі сходу в поле зору потрапляють зруби паламарні й ризниці, трьох вівтарів та південного й північного рукавів; вони складають симетричну, чітку і ясну, динамічно розгорнуту композицію. Маси будови характеризуються поступовим полегшенням знизу вверх об’ємів. Внизу маси будови мають найбільшу ширину: тут на флангах стоять найнижчі зруби – паламарні й ризниці. Вище завершуються зруби бокових вівтарів, ще вище переходять у верхи зруби стін південного й північного рукавів; центральну вісь композиції становить зруб стін і верх головного вівтаря. Гранчастість струнких високих зрубів видно з кожної точки. Вертикальні грані підносяться високо, але без надмірної напруженості. Ніякі тяги, пояси не дрібнять великих площин зрубів. Горизонталей майстер дає небагато, але вони сильні; це підкреслені тінями карнизи підперезаних дахів бокових вівтарів та карнизи, що увінчують зруби стін трьох рукавів. Хвилясті контури дахів заломів переходять у кубічні спокійних пропорцій ліхтарі. Завершують композицію три шоломи-главки. Площини, граней зрубів стін і ліхтарів оживляють і розчленовують віконні просвіти.

[160]У вигляді зі сходу церкви основні маси – зруби стін і верхи рукавів – розміщені симетрично, панівне положення належить центральному компоненту: східній дільниці будови. З заходу маси теж симетрично скомпоновані, основні компоненти – слупи – розміщені по боках композиції. Зблизька видно лише два слупи та нішу між ними, бо слупи цілком закривають собою церкву. Дуже високі (майже 20 м), напружено витягнуті і різко звужені вверх зруби слупів міцно ув’язує перекинута між ними арка та широкий багатообломний карниз. Балкон з пишною балюстрадою та соковито різьбленими поруччями, перекинутий між слупами, посилює зв’язок між ними. Елемент мальовничості, який вносить гра світлотіні в простір ніші, посилює ритмове розміщення віконних просвітів; організуючий центр їх і тут, як і у вигляді зі сходу,- хрещате вікно.

Високі зруби слупів різко звужуються вверх і ілюзорно здаються ще вищими. Глибока ніша між ними вгорі помітно ширша, ніж внизу. Тильна грань ніші (західна грань зрубу стін бабинця) завжди темніша за лицеві грані слупів. В яскраві сонячні дні значна частина ніші, особливо верх її, потопає в глибоких сутінках; ніша яскраво вимальовується в обрамленні і на фоні сліпуче освітлених західних граней слупів. Тоді слупи з нішою сприймаються майже як самостійна споруда, як монументальна брама.

Між слупами таких мурованих пам’яток, як Миколаївський собор в Києві на Печерську, і слупами дерев’яної Вознесенської березинської церкви зв’язок безперечно є. Слупи Миколаївського собору несуть в собі зародок ідеї композиції, яку використав П. Шолудко в своїй будові. В той же час слупи цих двох пам’яток мають більше відмінного, ніж спільного. Особливо відмінне їх художнє навантаження. В Миколаївському соборі слупи «тримають» західний фасад будови; безпосередньо між собою вони нічим не пов’язані. В Вознесенській церкві слупи стоять перед західною гранню бабинця, з’єднані аркою, карнизом, фронтончиком, нарешті – балконом. Вигляд церкви зі сходу й заходу дуже інтересний. З інших численних точок церква сприймається як будова з підкресленим порушенням симетрії плану. Цим майстер порушив традицію симетричності, і, як наслідок того, порушив залежну від неї традицію безфасадності. Українська дерев’яна церква не мала одного головного вигляду – фасаду, якому були б підпорядковані інші; всі її вигляди з будь-якої точки були рівноцінні. П. Шолудко зберігає симетричну побудову плану самої церкви, принцип безфасадності цієї частини будови, але приставленими слупами руйнує симетрію плану цілої будови і намагається виділити вигляд з заходу, як головний, парадний, намагається надати йому значення фасаду. Доводиться визнати, що розв’язання завдання органічно злити в зовнішньому вигляді традиційні симетрію плану і безфасадність з слупами П. Шолудкові не пощастило. Вознесенська церква – пам’ятка дуже цікава, але її екстер’єрові бракує художньої завершеності. Принцип побудови церков з слупами мав до П. Шолудко попередника (Березна, Покровська церква, 1692 р.) і наслідувачів (церква Миколи в Нових Млинах та Успенська в Переяславі-Хмельницькому). Однак поширення цей тип церков не набув, принцип їхньої побудови масовим засобом компонування не став.

Вигляди Вознесенської церкви (крім двох точок, зазначених вище) характерні непогодженістю в більшій чи меншій мірі мас і форм самої церкви, з одного боку, і слупів, з другого, штучністю і неорганічністю їх поєднання.

Багато уваги приділив майстер вхідним дверям, їх троє. Всі вони вишуканих струнких пропорцій, добре закомпоновані в простінки як зовні, так і в інтер’єрі. Одвірки південних і північних дверей з зовнішнього боку оздоблені різьбленим (барельєфним) орнаментом та врізаними в тіло одвірків написами. Орнамент складається з таких розміщених паралельними рядами елементів: бордюр з плоских напівкруглих зубчиків, ови, бордюр з половинок так званих «перських перчиків», що [161]складають рухливий ланцюжок хвиль; рядок Т-подібних мотивів та бордюр з напівкруглих зубчиків, поставивши, сторч. Такий самий бордюр з поставлених сторч напівкруглих зубчиків оторочує по зовнішньому краю одвірка і текст. Орнаментальне різьблення виконане соковито і в той же час стримано. Написи і орнамент на 75 см не доходять до низу одвірків. Лише на західному полотнищі південних дверей напис спускається нижче: тут міститься підпис майстра будови. Одвірки західних дверей з зовнішнього боку вкриває оточений з обох боків бордюром з зубчиків текст.

Центральна дільниця церкви виділяється в окремий зруб стін лише на рівні 15 м від підлоги [це спостерігаємо в таких пам’ятках, як церква Трійці в Пакулі, Покрови в Смілому та ін.]. Висота зрубів стін усіх 5 дільниць однакова [те саме бачимо в церкві Введення в Артемівці, Покрови в Олешні, Миколи в Осиновому]. У Вознесенській церкві зовні маси зрубів стін справляють могутнє враження. Але якщо зовнішній вигляд характеризується ущільненою зібраністю архітектурних форм, міцним пов’язанням усіх компонентів будови, динамічним устремлінням мас вверх, то в інтер’єрі основне – це підкреслений розмах простору, розгортання об’ємів не тільки вверх, але й вшир та вглиб.

Від західних вхідних дверей видно верхню частину східної грані зрубу стін центра, а також через просвіт – простір вівтарної дільниці аж до ліхтаря. Вузький (порівняно з південним і північним рукавами) простір бабинця до того ж затіснений з боків і з заходу хорами. Ці хори (над ними при західній грані міститься ще лоджія) розчленовують об’єм бабинця по висоті. Просвіт з бабинця до центра, розкриваючись на висоту 15 м, дозволяє бачити з порога простір центра від підлоги і мало не до початку восьмерика його верху. Прямокутний план бабинця, хори та прилеглі слупи надають бабинцю риси, які відрізняють його від інших рукавів: бабинець в західній стіні має аж троє дверей – центральні великі назовні і двоє менших по кутках, що ведуть до зрубів обох слупів.

В північному слупі містяться одна над одною три комори. Перша (нижня) має вхід крізь двері в північному кутку західної грані бабинця. Друга комора займає середину висоти слупу; хід до неї веде через двері, прорізані над дверима до першої комори. Підлога третьої комори лежить, на рівні помосту балкона, перекинутого вгорі між слупами. Вхід до неї з зовнішнього балкона через двері в південній грані північного слупа. Зовнішньому балкону відповідає в інтер’єрі лоджія, що простяглася вздовж західної грані бабинця. Балкон і лоджія сполучаються дверима, прорізаними в центрі західної грані бабинця. Освітлює нижню комору невелике вікно, прорізане в західній грані слупа; середню і верхню – по два більших вікна, прорізаних одне – в західній і друге – в північній гранях слупа.

Південний слуп – це клітка, в якій містяться сходи на хори і на зовнішній балкон. Товсті бруси, з яких складаються сходи, одним кінцем врубані у вінці зрубу стін слупа, другі кінці їх, накладені один поверх одного, утворюють в центрі зрубу стрижень гвинтових сходів, що підіймаються на всю висоту зрубу стін слупа аж до початку його залому. Вхід в сходову клітку через двері внизу в південному кутку західної грані бабинця. На хори вихід зі сходів через двері, прорізані в тому ж південному кутку західної грані бабинця над нижніми дверима. Треті верхні двері в північній грані південного слупу виводять на зовнішній балкон. Освітлюються сходи вікнами, розміщеними так, як і в північному слупі, але меншими за розміром.

В зрубі стін бабинця в південній та північній гранях вікна прорізано, як і в бокових рукавах, в два яруси: вгорі посередині граней – по одному вікну і на тому ж рівні, що в зрубах стін бокових рукавів та слупів. Нижче в південній і північній гранях прорізано по два вікна, а в західній грані одне хрещате вікно. Ці вікна бабинця розміщені на одному рівні з вікнами бокових рукавів і слупів.

[162]Хори в бабинці тягнуться вздовж західної, південної і північної граней. Потім вони завертають вздовж західних граней бокових рукавів і кінцями впираються в південно-західну та північно-західну грані бокових рукавів. Таким чином, хори об’єднують і пов’язують об’єми бабинця, центра і бокових рукавів, а разом з тим посилюють живописний елемент в архітектурі пам’ятки. Хори збільшують площу церкви, поліпшують її акустику. Внутрішній об’єм будови відіграє роль резонатора; похилі площини заломів відбивають звукові хвилі, повертають їх додолу. Оформлення хорів збагачує архітектуру церкви.

Настил хорів підтримується брусами, які лежать на випущених кінцях вінців зрубів стін бабинця і обох бокових рукавів; другі кінці брусів врубано в зруби стін бабинця і обох рукавів. Знизу опалубка хорів ошальована; вона має злегка ввігнутий профіль. З лицьового боку хорів балюстрада. Поручні її – профільований брус. Прольоти між опорами заповнюють точені балясини. Кутові й проміжні підпори поручнів – плоскі бруски з профільованими бочками. Профілювання брусків відтворює форму ніжок хатніх лав.

На рівні верхніх вікон вздовж західної грані всередині бабинця простягнулася лоджія. Зовні їй відповідає надвірний балкон. Лоджія і балкон збагачують архітектурні форми бабинця і слупів, посилюють елемент живописності будови. Лоджія і балкон повторюють конструкцію і оформлення хорів з тою відміною, що на поручні і основу балюстради лоджії і балкона майстер використав бруси, значно товщі, ніж на хорах; вони соковито профільовані і оздоблені різьбленими сухариками.

Зруб стін бабинця, як і всіх інших дільниць, дає незначний нахил всередину (близько 2 см на 1 м висоти або 30 см на висоту зрубу в 17 м). Вгорі чотиригранний зруб стін бабинця переходить у восьмигранний. В південно-західному і північно-західному кутах на рівні 16 м від підлоги з’являються додаткові дві грані. В північно-східному і південно-[163]східному кутах перехід у восьмигранник починається нижче – на рівні 15 м. На цьому ж рівні переходять у восьмигранники зруби всіх інших дільниць. Перехід західних кутів у восьмигранник вищий на 1 м, ніж східних.

Невисокий восьмигранник зрубу стін бабинця переходить у залом, грані якого заломлено під кутом 51°. При виготовленні залому на землі для шаблона було використано трикутник з основою, що дорівнює довжині плану бабинця, і висотою, що дорівнює половині довжини плану центра. Висота залому дорівнює половині ширини зрубу центра вгорі. Довжина й ширина ліхтаря дорівнюють чверті тих же розмірів плану дільниці. Грані ліхтаря помітно нахилені всередину, отже внутрішня довжина ліхтаря внизу дорівнює довжині вгорі разом з товщиною обох стінок. Ліхтар прорізано чотирма вузькими вікнами, орієнтованими по сторонах світу.

[164]Найбільше вражає в інтер’єрі Вознесенської церкви дивовижна легкість, з якою майстер сполучає об’єми окремих дільниць у єдиний об’єм, розкриває внутрішній простір будови. Незважаючи на те, що зруб бабинця, крім власної ваги, несе навантаження хорів, лоджії, балкона і обох слупів, майстер не зупинився перед тим, щоб цілком вийняти східну грань чотирикутного зрубу стін бабинця, не залишивши навіть заплечиків, і зберіг кругову обв’язку зрубу лише вгорі, після переводу четверика у восьмигранник. Південну й північну грані зрубу стін бабинця П. Шолудко сполучив лише одним брусом, закладеним на висоті 11,5 м, тобто на висоті, що дорівнює діагоналі плану центральної дільниці. Переводу чотиригранного зрубу стін бабинця у восьмигранник оптично допомагають гострокуті клини, що вершинами спираються в брус-сполучення, а основою своєю тримають південно-східну і північно-східну грані восьмигранника. В східній грані восьмигранника знизу вирізано легеньке заокруглення, що починає стрімкий рух вверх бокових контурів.клинів.

У Вознесенській церкві майстер дуже скупо використовує в будові ригелі. Замість них він на границі зрубів стін і залому частіше закладає суцільним кільцем помережані сухариками (в 1893 р. позолочені) трямки, що виступають з площин зрубів. Вони виконують ті ж функції, що і ригелі: служать «ощепиною» зрубу стін, підкреслюють границю між двома формами зрубів та оздоблюють їх.

Об’єми центра і обох бокових рукавів сприймаються як єдина, світла, простора, витягнута з півдня на північ урочиста зала, що десь високо вгорі перекрита не одним, а трьома верхами. На рівні 11,5 м повернені до центра кути усіх чотирьох зрубів рукавів пов’язано брусами-стяжками, що й окреслюють чотирикутний контур центральної дільниці.

Від точок з’єднання цих брусів-стяжок починають підноситись похилі плоскі гострокуті клини, що переводять зруби усіх п’яти дільниць (шестигранних – у рукавів і чотиригранного – центральної дільниці) у восьмигранні. На Лівобережжі автору не довелося бачити другої пам’ятки, де б конструктивна система компоновки верхів була проведена так чітко і ясно. В кожному куті, підіймаючись, відділяються по три похилі трикутники-клини. Внизу вони з’єднані в одній точці своїми вершинами, а вгорі сусідні клини (кожна трійка) сполучаються кутами своїх основ. Від основ трикутників-клинів починаються вертикальні вузькі грані восьмикутних ділянок зрубів стін кожної з п’яти дільниць. Невисокі (близько 2 м) восьмигранні зруби переходять (усі на одному рівні) у верхи.

Верхи рукавів повторюють з невеликими відмінами форми і розміри верху бабинця.

Розглянемо верх центральної дільниці – домінуючий в будові і відмінний від усіх інших.

Перший залом центра – низ восьмигранної піраміди, що у поперечному розрізі дає рівносторонній трикутник, низ якого послужив шаблоном при заготовці зрубу залому на землі. Довжина і ширина основи верху дільниці зберігає відношення сторін основи зрубу її стін, тобто 5: 4; у восьмерика ж за задумом майстра довжина дорівнює ширині, тому південній і північній граням першого залому довелось надати кут не 60, а 51-55°. Тому для граней поздовжнього розрізу довелось майстру за шаблон взяти другий трикутник: основа його дорівнює довжині зрубу стін вгорі і боки – ширині плану зрубу стін. Висота першого залому дорівнює третині довжини плану бабинця. Саме на такій висоті при згаданих вище кутах залому восьмерик набуває довжину і ширину, вдвоє меншу за довжину і ширину плану будови. Перший залом невисокий, але стрімкий. В нижній частині залому грані його прогинаються всередині (ніби під вагою верху), а в верхній, навпаки, вигинаються назовні (подолавши напруження). Крім того, бокові контури більших граней (особливо південної та північної) посередині висоти теж опуклі, вгорі ж вони сильно звужуються. Навпаки, вузькі грані мають вгорі таку ж ширину, як і внизу. Таким чином, грані пер[165]шого залому виявляють внутрішню динаміку в межах самого залому. Перехід зрубу залому у восьмерик не дав відбитої по шнуру лінії; вінці одних граней залому заходять вверх у зруб восьмерика, а, окремі грані восьмерика спускаються вниз в зруб залому.

Зруб восьмерика високий (висота дорівнює половині довжини плану бабинця), стрункий за пропорціями, прорізаний чотирма вікнами, переходить у високий і дуже стрімкий (70-74°) другий залом. В верхній частині другого залому слабо намічено (помітніше в східній та західній гранях) перелом, який можна розглядати і як недорозвинений глухий ліхтар (певніше, як залишки переробленого світлового ліхтаря), і як частину залому. Контури граней другого залому утворюють знизу нерівні зигзагоподібні лінії. Зверху другий залом пристелено плафоном. Пропорції частин верху, взаємовідношення висоти всього верху до зрубу стін гармонійні. Верх центральної дільниці не має ригелів, але на границі зрубів стін і першого залому закладено оздоблені сухариками і визолочені (в 1893 р.) трямки. Такі самі позолочені з сухариками бруски позначають бокову границю кожної грані верхньої восьмикутної частини зрубу стін. Там, де зруб восьмерика переходить у другий залом, закладено профільовані бруски без сухариків.

Просвіти з центра до південного і північного рукавів в верхній частині над першим брусом-стяжкою на висоті середини клинів мають ще по одному додатковому брусу-стяжці. Нижній край південної і північної граней восьмикутної частини зрубу стін, як і західної та східної, знизу має заокруглення. Разом з бортами клинів ці заокруглення сприймаються, як щось подібне до напруженого лука. Напружена крива цих чотирьох кулів – один з найактивніших елементів, що розпочинають динаміку верхів будови. Лукоподібні завершення просвітів з центра до рукавів, що нібито в рівній мірі належать центру і рукавам, справді служать тільки центрові. Саме вони скеровують динаміку розгортання внутрішнього простору центральної дільниці до найвищих точок будови. Лукоподібні завершення просвітів розпочинають також процес зменшення внутрішнього простору дільниці, процес подрібнення форм, полегшення їх мас. Центральний верх посідає домінуюче положення в інтер’єрі, як і у зовнішньому вигляді.

Зруби стін південного і північного рукава як зовні, так і в інтер’єрі здаються трохи менш стрункими, а маси їх об’ємів дещо важчими порівняно з масами бабинця і центра.

На границі переходу зрубів стін рукавів у залом західна, східна і південна (чи північна) грані мають помережані сухариками і визолочені трямки, як і в центральній дільниці, але західну і східну грані з південною (чи північною) сполучають різьблені ригелі – профільовані бруски, оздоблені двома рядками сухариків, між ними – ови. Ригелі закладено на одному рівні з трямками. Краї плафона в ліхтарі південного рукава обкладено також помережаними брусками. Такими ж помережаними брусками обкладено плафони ліхтарів у всіх рукавах; тільки плафон центрального верху їх не має.

Верхи усіх рукавів за формою дуже близькі один до одного і різняться лише за розмірами і то незначно. Зруб залому переходить у восьмигранну призму ліхтаря. Грані ліхтаря виявляють легку опуклість всередину.

Вікна в зрубах стін обох бокових рукавів розміщені в два яруси по два в кожній грані; лише східні грані мають по одному вікну (вгорі, бо низ цієї грані закривають малі вівтарі). Вікна – високі, вузькі (7:2). Верхній ярус вікон прорізано мало не під карнизом (на висоті, що дорівнює полуторній довжині плану центра), а нижній – приблизно на середині висоти зрубу стін. В південній грані південного рукава і північній північного в нижньому ярусі розташовані хрещаті вікна. Вони більші від чотирикутних (9:6). Центр хрещатого вікна лежить на висоті, що дорівнює діагоналі плану центра.

Головний вівтар – східний рукав церкви – в основних формах подібний до бокових рукавів. План вівтаря має довжину і ширину таку саму, [166]як і бабинець; однакова у них і висота зрубу стін. Зруб стін вівтаря сприймається як просторе, високе (реальна висота зрубу стін дорівнює 16,5 м), струнке (висота зрубу вдвоє перевершує довжину плану дільниці), світле (зруб стін має вікон більше, ніж зруб будь-якої іншої дільниці) приміщення. Крім вікон, що їх мають бокові рукави, у вівтарі в південно-східній і північно-східній гранях прорізано ще два вікна (на рівні 2 м від підлоги). Зруб стін вівтаря вільно, спокійно підноситься на значну висоту. Грані його мають дуже незначний нахил всередину.

З точки зору конструкції рукав, у якому розміщений головний вівтар, різко відмінний від інших рукавів. Невідома інша пам’ятка, в якій була б повторена конструкція вівтаря Воскресенської церкви. В кутку, де сходяться зруби головного і південного вівтарів та південного бокового рукава, П. Шолудко при побудові церкви заклав додатковий неви[167]сокий (3,5 м) квадратний в плані (1,5:1,5 м) зрубик. Такий же зрубик майстер заклав в північно-західному кутку головного вівтаря.

У всіх церквах вага зрубів дільниць, що припадала на точки, де пересікалися кінці граней зрубів стін центра і бабинця, вівтаря та південного й північного рукавів, згодом обов’язково давала велике осідання, різко деформувала будову. Це спостерігається в п’ятизрубних п’ятиверхих церквах (наприклад, Трійці в Пакулі, Покрови в Смілому та ін.), п’ятизрубних одноверхих (наприклад, Миколи в Лебедині), коли зруби вівтаря, бабинця, південного і північного рукавів перетинають зруб центра. Спостерігається деформація і велике осідання також в тризрубних церквах (наприклад, Миколи в Вільшані та ін.), де з центральним зрубом пересікаються зруби лише вівтаря та бабинця.

В Вознесенській церкві вагу зрубів вівтарів, південного і північного рукавів в точках перетину їх прийняли на себе опорні додаткові зрубики; завдяки їм осідання і деформації зрубів непомітні. Одночасно опорні зрубики замінили заплечики головного і обох бокових вівтарів.

П. Шолудко побудовою Вознесенської церкви зарекомендував себе як прекрасний знавець традиційних засобів, вироблених народним монументальним будівництвом, усіх їх технічно-конструктивних і художньо-архітектурних досягнень. Разом з тим він виявив себе і як сміливий та кмітливий новатор. Нововведення П. Шолудка – опорні зрубики [168]в головному вівтарі – були цікавим і корисним конструктивно-технічним досягненням. Однак ця дотепна, глибоко продумана, надійна і проста конструкція не набула поширення.

Щоб ще більше зміцнити стабільність будови, майстер південну й північну грані вівтаря (західну грань зрубу стін вівтаря майстер, як і в трьох останніх дільницях будови, цілком вийняв) в’яже не одним брусом-стяжкою, як у бабинці, не двома, як у південному і північному рукавах, а чотирма. Перша стяжка з двох брусів закладена над опорними зрубиками. Нижче цих брусів кінці ще чотирьох брусів уже самого опорного зрубика виходять назовні його у вигляді підкоса, що підтримує стяжку. Другу стяжку (теж з двох брусів) закладено на висоті 8 м. Третій брус лежить на тому самому рівні, що і бруси бабинця та обох рукавів, там, де починаються трикутні клини, що переводять шестигранний зруб стін вівтаря у восьмигранний. Четвертий брус-стяжка закладений на рівні середини висоти клинів.

Південна і північна грані зрубу стін вівтаря вгорі сполучені зі східною різьбленими ригелями, оздобленими такими мотивами: вгорі – вервечка, посередині – ови, внизу – бордюр з півкруглих фестонів.

Сполучається головний вівтар з боковими невисокими дверними просвітами. Над цими дверима (на висоті 6 м) прорізано голосники хрестовидного профілю (1:1 м).

Залом вівтаря восьмигранний в плані, трохи витягнутий по лінії схід-захід. Східна й західна грані залому вівтаря при підошві утворюють напружену криву. Хоч грані залому дають кути нахилу 58-46°, форма залому сприймається як помірно стрімка і помірно висока. Завершує вівтар стрункий ліхтар, прорізаний 4 вікнами. Його грані дають легку угнутість всередину. Вгорі зрубик ліхтаря обшито навколо різьбленим бруском, оздобленим сухариками.

Обидва малі вівтарі – прямокутні в плані зруби. Довжина їх плану дорівнює половині довжини плану центральної дільниці, а ширина – половині довжини плану головного вівтаря. Зруби стін їх дуже витягнуті вверх. Висота їх (10 м) становить 2 2/3 ширини плану. Вікон у кожному з них по три. На схід виходить по два вікна; вони того ж розміру і прорізані на тій самій висоті, що і вікна південно-східної чи північно-східної граней головного вівтаря (але не на одній вертикальній осі). Південне вікно південного вівтаря прорізано на тій самій висоті, що і вікно нижнього ярусу південно-східної грані зрубу стін південного рукава. Аналогічно прорізано вікно і в північній грані північного вівтаря. З паламарнею південний вівтар сполучається невисокими, чотирикутної форми дверима. Такі ж двері ведуть з північного вівтаря у ризницю. В сторону бокових рукавів малі вівтарі відкриваються внизу невисокими просвітами, а над ними прорізано хрещатої форми голосники такого ж розміру і форми, як і голосники між головним і боковими вівтарями. Західні кінці зрубів стін обох бокових вівтариків спираються на опорні зрубики.

Верхи зрубу стін обох бокових вівтарів вгорі зтягнуті різьбленими ригелями (мотиви різьблення – ови, сухарики), що переводять об’єм зрубу стін у восьмигранний залом. Пазухи в кутках під ригелями зашито похилими рівносторонніми трикутниками-клинами. Грані залому дають кути 65-60°, проте сприймаються заломи як помірно стрімкі. Завершують заломи глухі низенькі ліхтарики.

Паламарня в плані – нерівносторонній шестигранник. Приміщення її низеньке, перекрите плоскою стелею по сволоках. Має двоє дверей, одні – назовні, другі – до південного вівтаря. Покрито паламарню зовні крутим дахом на два схили. Ризниця відрізняється від паламарні лише тим, що не має зовнішніх дверей.

Вихідний розмір при розбивці в натурі плану – ширина центральної дільниці. Центральна дільниця в плані – прямокутник з відношенням ширини до довжини 4: 5. Бабинець – прямокутник, близький до квадрата: його ширина дорівнює ширині центра, а довжина більша за ширину на товщину бруса. Вівтар в плані шестикутник; ширина його [169]дорівнює ширині центра, а довжина більша за ширину на товщину бруса. Південний і північний рукави в плані шестикутники; їх довжина дорівнює довжині центра, а ширина – довжині бабинця. Малі вівтарі в плані прямокутники; їх довжина дорівнює половині довжини центра а ширина – половині довжини головного вівтаря, або апофемі трикутника з стороною, що дорівнює довжині самого малого вівтаря. Ширина паламарні і малого вівтаря, разом взяті, дорівнюють половині діагоналі центра; ризниця на товщину 2 брусів ширша за паламарню. Слупи в плані – прямокутники; їх повна довжина наближається до половини довжини центра, повна ширина дорівнює половині ширини центра Відстань між слупами дорівнює довжині слупа. Південна і північна грані вівтаря та східні й західні грані південного й північного рукавів дорівнюють половині діагоналі плану центра. Східна грань вівтаря дорівнює половині ширини дільниці. Південна грань південного і північна грань північного рукавів дорівнюють половині діагоналі плану бабинця.

Розміри верхніх восьмигранних частин зрубів стін усіх дільниць визначають нахил стін всередину, що дорівнює 2 см на 1 м висоти зрубу.

Довжина й ширина восьмерика центральної дільниці дорівнюють половині довжини плану дільниці; у ліхтаря тої ж дільниці довжина [170]й ширина дорівнюють половині довжини восьмерика (вгорі). У ліхтаря головного вівтаря довжина і ширина дорівнюють 1/4 довжини плану дільниці. У ліхтаря бабинця довжина й ширина дорівнюють 1/4 ширини плану бабинця. У ліхтаря північного рукава довжина й ширина дорівнюють 1/4 ширини плану дільниці. У південного рукава довжина й ширина ліхтаря дорівнюють 1/4 довжини зрубу стін рукава (вгорі). У ліхтаря північного малого вівтаря довжина й ширина дорівнюють 1/3 довжини його плану, а у південного малого вівтаря довжина й ширина ліхтаря – 1/3 ширини його плану. Загальна внутрішня довжина будови без слупів дорівнює сумі подвійної повної ширини і повної довжини плану центра. Повна довжина будови разом із слупом дорівнює чотирикратній ширині плану центра; ширина будови дорівнює подвійній діагоналі плану центра.

Взаємозв’язки розмірів усіх частин плану будови прості, ясні, чіткі. Такими ж залишаються взаємовідношення розмірів висоти зрубів компонентів будови. В основі пропорційності їх лежать розміри плану будови.

Вознесенська церква належить до такого типу, у якого зруби стін усіх дільниць мають одну висоту. Обмірні кресленики показали, що висота окремих граней зрубів центра, вівтаря, бабинця, бокових рукавів має незначні розходження. За 137 років існування зруби окремих дільниць могли дати неоднакове осідання. Найбільш забезпеченою проти деформації була східна грань центральної дільниці, що обома кінцями спирається на спеціальні опорні квадратні зруби, її висота дорівнює сумі повної, довжини плану центра і бабинця. Ця висота і прийнята за первісну висоту зрубів стін усіх дільниць. Висота зрубів стін малих вівтарів дорівнює діагоналі чотирикутника, в який вписується план головного вівтаря.

Висота верху центральної дільниці дорівнює діагоналі чотирикутника, що становить південну половину плану центральної дільниці.

Вікна нижнього ярусу в зрубах стін закладено на висоті, що дорівнює довжині плану бабинця. Центр хрещатого вікна міститься від підлоги на висоті, що дорівнює довжині плану центра. Відстань від підлоги до першого бруса-стяжки і початку клинів дорівнює діагоналі плану центра. Вікна верхнього ряду в зрубах стін закладено на висоті, що дорівнює полуторній повній довжині плану центра. Вікно у восьмерику центрального верху закладено над верхнім вінцем зрубу стін дільниці на висоті, що дорівнює половині довжини зрубу стін бабинця (вгорі), а вікна в ліхтарях бабинця і північного рукава закладені над верхнім вінцем зрубу стін дільниці на висоті, що дорівнює половині довжини зрубу стін бабинця (вгорі); вікно ж у ліхтарі вівтаря закладено над верхнім вінцем зрубу стін дільниці на висоті, що дорівнює половині довжини зрубу стін (вгорі).

Хори в бабинці настелено на висоті, що дорівнює половині діагоналі плану центра, а лоджія лежить на висоті, що дорівнює сумі повної довжини плану центра і половини довжини плану бабинця. Висота зрубу стін центральної дільниці до початку переходу в восьмигранник дорівнює подвійній довжині плану бабинця.

Архітектурно-художній образ Вознесенської церкви визначається в першу чергу корпусом зрубів стін. Висота ж верхів становить лише частину висоти зрубів стін. Верхи рукавів пропорційно невисокі, висота кожного становить 3/4 його довжини. Висота центрального верху дорівнює приблизно 4/7 висоти зрубу стін і навіть в первісному вигляді за припущеннями автора становила 2/3 висоти зрубу стін. Верхи вівтаря, бабинця, південного та північного рукавів складаються з одного залому та світлового ліхтаря. Форми й розміри цих верхів близькі. При заготівлі на землі зрубу залому бабинця майстер використав шаблон-трапецію, у якого основа – довжина зрубу стін бабинця (вгорі), верхня грань дорівнює 1/4 основи, а висота – довжині південної грані зрубу стін дільниці (вгорі).

При попередньому складанні на землі залому південного рукава [171]майстер використав шаблон-трапецію, у якого основа – ширина зрубу стін дільниці (вгорі), верхня грань дорівнює 1/3 повної ширини зрубу стін дільниці (вгорі), висота трапеції така сама, як і у трапеції, за якою складався залом бабинця. Висота залому бабинця і південного рукава дорівнює половині ширини зрубу стіни центральної дільниці (вгорі), а висота залому вівтаря і північного рукава на товщину бруса менша.

Висота ліхтарів вівтаря й бабинця дорівнює 1/3 ширини плану бабинця; у ліхтаря північного рукава висота дещо менша і ще менша – у ліхтаря південного рукава.

Верх центральної дільниці за розміром вищий за верхи рукавів; його висота більша від довжини. Висота першого залому центрального верху менша за висоту заломів рукавів. При заготівлі на землі зрубу першого залому центрального верху майстер користувався двома шаблонами-трапеціями. Для складання східної й західної граней трапеція мала основу, що дорівнює довжині зрубу стін дільниці (вгорі), верхню грань – половині довжини плану дільниці і висоту – 1/3 довжини зрубу стін бабинця (вгорі). У трапеції для заготівлі південної і північної граней основа – ширина зрубу стін (вгорі), верхня грань і висота такі ж, як і у трапеції для складання східної й західної граней першого залому центрального верху. Перший залом центрального верху мав перевести об’єм дільниці у восьмерик, у якого ширина й довжина дорівнюють половині довжини плану дільниці. Висота восьмерика (правильного восьмигранника) дорівнює апофемі рівностороннього трикутника з стороною, що дорівнює довжині восьмерика.

Другий залом центрального верху у поздовжньому розрізі дає трапецію, у якої основа – довжина восьмерика (вгорі), верхня грань дорівнює половині основи, висота – висоті першого залому, тобто 1/3 довжини зрубу стін дільниці (вгорі); в поперечному розрізі верхня грань трапеції довша і дорівнює 1/3 довжини зрубу стін бабинця (вгорі). Висота першого залому, восьмерика і другого залому дорівнює повній довжині плану центра. Глухий ліхтар центрального верху має довжину й ширину, що дорівнюють половині довжини восьмерика (вгорі), а висота ліхтаря разом з другим заломом дорівнює висоті восьмерика.

[Таранушенко С.А. Монументальна дерев’яна архітектура лівобережної України. – К.: 1976 р., с. 154 – 171]