Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни.

Собор св.Володимира

2001 р. Володимирський собор у Херсонесі - пам’ятник над колискою християнства в Україні-Русі

Леонід Крощенко, Євген Осадчий

Мис Херсонес, що на крайньому південному заході Кримського півострова, здавна був залюднений. Ще в V столітті до н.е. тут виникла грецька колонія, яку заснували вихідці з Гераклеї. Вигідне з погляду оборони розташування, зручні гавані сприяли швидкому розвиткові міста, що невдовзі стало важливим осередком античної цивілізації на сході. Пізніше Херсонес підпав під юрисдикцію Риму, а згодом – Візантії. Процвітаюча колонія вела постійні війни з варварським оточенням і водночас підтримувала з ним жваві торговельні й культурні зв’язки. Херсонес був впливовим релігійним осередком, звідки християнська церква східного обряду поширювала місіонерську діяльність на прилеглі території поганського світу.

988 року київський князь Володимир Святославич здійснив військову виправу до Криму й обложив добре уфортифікований Херсонес (відомий на Русі під назвою Корсунь). “Перейнявши” воду місту й змусивши цим корсунців здатися, Володимир зажадав від імператорів Візантії віддати за нього їхню порфірородну сестру. Ті погодилися за умови, що князь зречеться поганства й прийме хрещення. Ця умова відповідала Володимировим намірам і була негайно виконана. Нестор пише: “хрестився ж [Володимир зі своїми вояками] в церкві святої Софії, і стоїть та церква в Корсуні посеред города, де торгують корсунці. Палата Володимира окрай церкви стоїть і до сьогодні, а царицина палата – за вівтарем” (1).

Отже, місце події було добре відоме сучасникам і нащадкам князя. Знищений ордою Едигея в ХV столітті (2) середньовічний Корсунь-Херсонес уже ніколи не звівся з руїн і, засипаний попелом історії, чекав свого часу. Православна церква завжди надавала великого значення цьому місцю, але доступ до святині уможливило тільки остаточне завоювання Криму в 1789 році. Вже 1825 року комадувач Чорноморської флоти адмірал О.Ґрейґ радив Олександру І відвідати Херсонес. Там імператор сподівався спорудити невеличкий храм з притулком для старців, але його нагла смерть завадила здійсненню цього задуму (3).

І все ж таки в 1829 році по всій Росій-ській імперії проведе-но збір коштів для спорудження пам’ят-ника на честь хре-щення св. Володими-ра. Монумент у ви-гляді кам’яного обе-ліска з написом пе-редбачалося встановити на херсонеському городищі поблизу решток церкви, де, за літописною звісткою, відбулося Володимирове хрещення. Руїни тієї споруди розкопав адмірал О.Ґрейґ. Тоді ж оголосили конкурс на проект пам’ятника. Переміг на ньому київський архітект О.Беретті, але його проект, незважаючи на схвалення Миколи І, лишився не втіленим з технічних причин (4). У 1843 році імператор, перебуваючи в Севастополі, відвідав Херсонес, де знову розглядалася справа відзначення місця хрещення князя Володимира. За розпорядженням імператора замість обеліска мав бути збудований храм (проект архітекта К.Тона), причому не в Херсонесі, а в самому Севастополі. Місце для храму Микола І вибрав сам (5). А проте православне духовенство не втрачало надії створити в Херсонесі свій осередок. Тож коли в 1850 році архієпископ Херсонський і Таврійський Інокентій дістав дозвіл на відродження в Криму давніх християнських святинь, він насамперед звернув увагу на Херсонес. За підтримки адмірала М.Лазарева територію мису було передано з підпорядкування командуванню Чорноморської флоти духовній владі, городище відокремлено від міста парканом. Того ж року тут засновано кіновію з трьома келіями й закладено невеличку церкву (освячено її 24 лютого 1853 р.) (6). Оскільки кіновія була присвячена св. Володимиру, планувалося звести згодом храм над рештками стародавньої церкви, де, за переказами, він прийняв хрещення. Під наглядом архієпископа Інокентія й члена Одеського товариства історії і старожитностей М.Мурзакевича в 1852 році складено перший проект майбутнього храму. З літератури відомо, що в ньому мали бути “витримані всі деталі стародавньої форми візантійських храмів ІХ століття” (7). Однак і цього разу будівництво не розпочалося, бо адмірал М.Лазарев і генерал-губернатор М.Воронцов висловили сумнів щодо ідентифікації місцезнаходження давнього храму (8).

У 1854 році вибухнула Кримська війна, і Севастополь опинився в облозі. Кіновія була зруйнована, а територія городища перекопана французькими шанцями й гарматними капонірами (9). Одразу по війні кіновію відроджено, а на кошти купців Петра й Михайла Телятникових 1857 року зведено нову церкву в ім’я Семи Херсонеських Мучеників. Тоді ж почали будувати головний монастирський корпус з домовою церквою Покрови, яку освячено щойно 1863 року (10).

У 1858 році Олександр ІІ погодився з тим, щоб собор на честь Володимира Великого був збудований на раніше вибраному місці, а синод дав санкцію на збір пожертв для цього будівництва по всій території Російської імперії (11). Опікуватися будівництвом доручалося комітетові на чолі з генерал-майором З.Аркасом (братом батька відомого українського історика М.Аркаса) (12). Тоді ж оголошено загальноросійський конкурс проектів собору, на якому першість здобув ректор Академії мистецтв, професор архітектури Д.Ґрімм. Його проект затвердив Олександр ІІ 2 липня 1859 року (13). Відтак створено спеціальну комісію, яка мала керувати будівництвом (14). Зайнятий викладацькими справами в Петербурзі, Д.Ґрімм не міг сам наглядати за роботами в Херсонесі. За його рекомендацією, підтриманою президентом Академії князем Г.Ґаґаріним, на посаду виконавчого архітекта призначили Антонова (15).

Протягом 1860 – 1861 років провадили перепланування місцевості, вивчення геології будівельної ділянки, заготовляли будівельні матеріали (16). Статус Херсонеської обителі, до того часу доволі скромний, не відповідав розпочатому грандіозному будівництву. Тому навесні 1861 року кіновію підвищено до статусу першокласного монастиря (17). Про вагу розпочатої справи свідчила й присутність імператорського подружжя на урочистих закладинах 23 серпня 1861 року наріжного каменя у фундамент головного вівтаря. Там було замуровано пам’ятну мідну таблицю з переліком імен світських і духовних осіб, які брали участь в урочистостях (18).

Спорудження фундаментів тривало два наступні роки. 15 жовтня 1863 року великий князь Михайло Олександрович поклав перші камені в стіну горнього місця центрального вівтаря нижнього храму, чим відзначив початок зведення надземної частини споруди (19). На замовлення імператриці вилили дзвін вагою 111 пудів, для якого збудували тимчасову дзвіницю (20). Але невдовзі, через фінансові негаразди, будівельні роботи загальмувалися.

Тільки 1867 року підрядник І.Кухтін під наглядом архітекта К.В’яткіна закінчив “начорно” спорудження ярусу нижнього храму (21). 14 серпня того ж року великий князь Володимир Олександрович поклав перший камінь у стіну головного вівтаря верхнього храму (22). Проте через брак коштів будівництво спинилося, 1 березня 1872 року будівельну комісію ліквідовано (23). На допомогу прийшов синод. За сприяння обер-прокурора К.Побєдоносцева 26 квітня 1873 року Господарче управління уклало контракт з будівничим Лозово-Севастопольської залізниці П.Ґубоніним на завершення споруди. Будівництво очолив інженер-архітект М.Арнольд (24). Після майже чотирьох років інтенсивних зусиль основні будівельно-монтажні роботи було, нарешті, закінчено. У приймальному акті від 20 грудня 1876 року відзначалося, що “всі закінчені роботи щодо зведення храму начорно виконано з матеріалів чудової якості, правильно, ретельно й тривко відповідно до новітніх вимог будівельної техніки; так що виконання будівлі не залишає бажати кращого й може вважатися зразковим як з технічного, так і з художнього погляду…” Серед інших документ підписав і Д.Ґрімм (25), засвідчивши цим, що його проект втілено без істотних відхилень. Чимала заслуга тут належала М.Арнольду, якому довелося знаходити розв’язки багатьох складних інженерних проблем (26).

Отже, на той час собор св. Володимира являв собою зовні чотириярусну споруду з однією центральною банею. Основу плану становив просторовий хрест, витягнений із заходу на схід на 42 м, завширшки 35 м. Висота собору сягала близько 36 м. Із західного фасаду до основного об’єму прилягав притвор у формі підвищеного гранчастого ризаліту, у його нижній частині було зроблено головний вхід до приміщень першого ярусу. Три апсиди такої ж форми визначали вигляд східного фасаду. На заході, півдні й півночі основний об’єм на рівні другого ярусу оперізували обхідні галереї. Усі приміщення собору перекривали склепіння різної конфігурації. На першому ярусі, що мав виконувати ролю т.зв. теплої церкви, лишалися рештки давнього хрещатого в плані храму, де нібито відбулося хрещення князя Володимира. Через бічні двері (на південному й північному фасадах), а далі по сходових клітках можна було дістатися на другий ярус собору, до верхньої церкви.

Надвірні поверхні стін собору мали вигляд квадрового рустованого муровання. Стіни й шпилі споруди завершували розвинені профільовані карнизи, прикрашені різьбленими орнаментами й декоративними маскаронами у вигляді лев’ячих голів. Шість кам’яних хрестів вінчали фронтони собору. Віконні прорізи скрізь були аркові, різних розмірів. Арки обхідних галерей підтримувалися спареними колонами з романськими капітелями й базами, виконаними з різноколірного італійського мармуру. Фасади другого й третього ярусів прикрашали втоплені в муровання т.зв. латинські хрести в профільованому облямуванні. Міжвіконні простінки світлового барабана акцентувалися дванадцятьма грецькими хрестами. Високий ступінчастий цоколь, вимуруваний з твердого гаспрійського вапняку, мав підкреслювати монументальність споруди. Покрили храм цинковими аркушами з налютованими на них штампованими елементами, що справляло враження дахівкової покрівлі. Центральну баню вінчав позолочений шестираменний хрест.

Вибудуваний “начорно” й законсервований собор проіснував у такому стані майже 10 років, і лише напередодні святкування 900-ї річниці хрещення Русі, у 1888 році, знову зайшла мова про його остаточне викінчення. За клопотанням таврійського єпископа Мартиніана й обер-прокурора синоду К.Побєдоносцева Олександр ІІІ асигнував на подальші роботи 300 тисяч карбованців, визначивши трирічний реченець виплати їх (27).

У зв’язку з наближенням ювілею доводилося інколи діяти нашвидкуруч. У нижньому храмі встановили тимчасовий іконостас і 13 липня 1888 року церкву освятили на честь Різдва Богородиці (28). Почала діяти нова будівельна комісія, яка, після чергової відмови Д.Ґрімма, доручила керувати будівельними роботами архітектові М.Чаґіну (29). Зусилля комісії зосереджувалися на внутрішньому опорядженні будівлі. Ще на початку будівництва було домовлено, що майбутньому соборові в Херсонесі передадуть ікони, які написали М.Майков і Є.Сорокін ще до Кримської війни для Володимирського собору в Севастополі, а також дві картини – “Хрещення Володимира” і “Хрещення киян” Т.Неффа й Ф.Рисса. Ці полотна реставрував Г.Молокін, і невдовзі їх використали для опорядження іконостаса й площин стін над дверима нижнього храму (30). Відомо також, що пензлю Г.Молокіна належали 10 ікон, написаних на “ліноліумних дошках”. Ще 10 його ікон – на бельгійському матовому склі – вмістили у вікнах апсид верхнього і нижнього храмів (31). В інших вікнах і фрамугах у металеві вітражні заповнення вставили прозорі й кольорові шиби з гравійованими орнаментами у “візантійському” стилі (32).

Багато зробив для художнього опорядження інтер’єрів собору петербурзький художник М.Прокоф’єв. Зокрема він виконав орнаментальні мальовання в нижньому і верхньому храмах та на стінах сходових кліток і галерей. Цей майстер написав також композиції в куполі світлового барабана. У центрі купола було зображено Святого Духа у вигляді голуба в сяйві блакитного неба, в оточенні Сил Небесних, а нижче, між вікнами, – крилатих серафимів. У розпалубках вікон третього ярусу також були зображення серафимів, мальовані восковими фарбами із золотом і сріблом. Ці роботи виконувалися за ескізами під наглядом М.Чаґіна та його помічника О.Тихобразова (33).

Особливо відповідальні роботи в інтер’єрі другого ярусу довірили відомому представникові академічної школи О.Корзухіну – академікові живопису. Йому належала композиція “Тайна вечеря” в апсиді головного вівтаря верхнього храму, а також зображення 12 апостолів під вікнами світлового барабана і євангелістів на пандетивах. На стінах у північному й південному раменах простору верхнього храму О.Корзухін написав композиції “Хрещення” та “Преображення”. Це були кругоподібні медальйони, виконані, так само як і “Тайна вечеря”, на тогочасному “лінолеумі”, що закріплювався на спеціальній підоснові з лозових фашин. Зі станкових робіт О.Корзухіна відомо про ікони в іконостасах – у головному вівтарі й приділі св. Олександра Невського (34). У головному вівтарі верхнього храму на спеціальних постаментах були розміщені копії двох ікон з Успенського собору московського Кремля. За переказами, ті ікони нібито вивіз князь Володимир з Корсуня. Скопіював їх І.Малишев. Там зберігався й великий запрестільний хрест його роботи (35). Авторська належність ще кількох зображень сакрального характеру на стінах верхнього храму дотепер не з’ясована.

Ще на стадії ескізного проекту, коли Д.Ґрімм працював над варіантами внутрішнього опорядження храму, він розробив ескізи іконостасів для верхньої і нижньої церков, але за практичне здійснення авторського задуму взялися тільки на останній стадії будівництва. Як уже згадувалося, перший тимчасовий іконостас у нижньому храмі встановлено в 1888 році. Невдовзі М.Чаґін створив проект головного іконостаса для верхньої церкви, що передбачив виготовлення його з карарського мармуру. Для виконання робіт до Італії відрядили майстрів-каменярів братів Бескаріні. По двох роках готовий іконостас за допомогою майстра Й.Сеппі було встановлено у вівтарі верхнього храму (36), а 17 жовтня 1891 року нарешті відбулося урочисте освячення собору (37).

Наступного року інтер’єрні роботи продовжив В.Корецький. У нижньому храмі Різдва Богородиці замість тимчасового він виготовив новий, теж дерев’яний, позолочений іконостас. Різьблені з американського горіху іконостаси зробили для приділів Олександра Невського (на півдні) й Андрія Первозванного (на півночі) (38).

Остаточно сформувалися інтер’єри собору тільки перед 1894 роком, коли в обох рівнях виклали мозаїчні підлоги, встановили різьблені з мармуру огорожі на солеях; у нижньому храмі поставили дві меморіальні стели й “пам’ятник” св. Володимирові, у якому зберігалася рака з його мощами у вигляді Євангелії на аналої. Рештки стін стародавнього храму впорядкували й накрили полірованими мармуровими плитами. Усі ці роботи виконав Й.Сеппі за проектом М.Чаґіна (39).

Готовий храм вражав сучасників своєю неординарністю. Попри всі перипетії, пов’язані з понад тридцятирічним втіленням майже двома поколіннями виконавців проекту академіка архітектури Д.Ґрімма, збудований собор став гідним меморіалом великої історичної події. У цілому, незважаючи на деякі будівельні похибки, про які писав інженер М.Арнольд (40), було визнано високу якість і оригінальність розв’язання численних архітектурних та інженерних проблем, завдяки чому собор удостоєний місця в “Архітектурній енциклопедії ХІХ ст.” Г.Барановського (41). Монументальна споруда стала домінантою для всього міста. Її було добре видно з багатьох точок тогочасного Севастополя, а також з моря. Тому в 1896 році дирекція маяків і лоцій Чорноморського й Озівського морів запропонувала керівництву монастиря пофарбувати сіру цинкову покрівлю бані собору в біле й таким чином зробити її навігаційним орієнтиром для кораблів (42).

Після захоплення Криму більшовиками в 1919 році багатолюдний (до 40 насельників) Херсонеський монастир почав терпіти утиски й обмеження. На монастирській території нова влада розмістила будинок інвалідів і військову частину. У 1923 році тут організували музей, а в наступному – монастир ліквідували остаточно. У соборі демонтували іконостаси, кіоти, усунули інше церковне начиння. З фронтонів собору позбивали кам’яні хрести, а хрест на центральній бані обрізали з боків і перетворили на шпиль. У верхній церкві розташували музейну експозицію, у нижній – фонди-запасники. У передвоєнні часи нові володарі не утримували споруду в належному стані. Давно нелагоджені дахи протікали, живопис в інтер’єрах псувався, вибиті вікна затуляли фанерою.

Під час боїв за місто в 1942 році Володимирський собор було дуже пошкоджено прямим влученням гарматня. На південному боці світлового барабана утворився величезний отвір, але цього разу він вистояв. Фатальним для собору став травень 1944 року, коли німці, готуючись до відступу, з наказу коменданта міста оберста Кольба замінували й підірвали будівлю, внаслідок чого обвалилися рештки барабана й перекриття над першим ярусом (43). Масивні блоки на рівні третього ярусу внаслідок сильного струсу зрушились, шви порозходилися. Довершили руйнування храму в повоєнний час місцеві можновладці. Руїни собору в 50-ті роки було фактично перетворено на кар’єр для видобування каменю, використовуваного потім у міському будівництві.

Звичайно, невдовзі стан споруди визнали загрозливо аварійним. У січні 1961 року спеціальна комісія обстежила руїни й дійшла висновку, що собор не підлягає відбудові, а його рештки мають бути розібрані (44). Проте спершу треба було провести підривні роботи, а вони могли мати непередбачувані наслідки, тож, на щастя, пропозицію комісії відхилили. У 1969-1970 роках співробітники Московського архітектурного інституту під керівництвом доктора архітектури К.Афанасьєва виконали обміри й склали проект консервації і пристосування Володимирського собору під музей (45). Передбачалося влаштувати дахи на рівнях стін, що залишалися ще міцними, а також довільно перепланувати внутрішній простір. Цей проект також не було реалізовано.

Наступною спробою вирішити долю руїн був проект реставрації пам’ятки, який підготував у 1986 році київський інститут “Укрпроектреставрація” (науковий керівник – головний архітект проекту Євген Осадчий) на замовлення Херсонеського історико-археологічного заповідника. На відміну від попередніх пропозицій проект 1986 року передбачав цілковиту, а не часткову відбудову собору, відновлення спотвореного архітектурного образу, повне відтворення інтер’єрів для уможливлення функціонування його як православного храму.

Такий підхід до відродження втрачених національних пам’яток архітектури згодом підтверджено Указом Президента України й Постановою Кабінету Міністрів № 567 від 9 червня 1997 року “Про заходи щодо підготовки та відзначення в Україні 2000-ліття Різдва Христового”, де окремим пунктом зазначено: “Здійснити відбудову Михайлівського Золотоверхого собору, церкви Богородиці Пирогощі, Свято-Успенського собору Києво-Печерської лаври у м. Києві та собору Святого Володимира у м. Севастополі (Херсонесі)”. 21 грудня 1998 року серед руїн Володимирського собору відбулася урочиста акція закладення капсули із зверненням Президента України до нащадків.

На виконання урядового рішення інститут “Укрпроектреставрація” в стислий термін склав істотно оновлену проектно-кошторисну документацію, яку було затверджено на науково-методичній раді Держбуду України. Згідно зі схваленою концепцією пропонувалося, як і в проекті 1986 року, відтворення будівельного об’єму споруди в початкових формах з максимальним відновленням архітектурно-художнього облаштування інтер’єрів.

З початком 2000 року розпочалася й практична відбудова собору, а вже 28 липня 2001 року, коли над головною банею піднісся золочений хрест, запланований обсяг робіт з відновлення основного об’єму було завершено.

Щоб упоратися з цим завданням, потрібно було виконати унікальний комплекс будівельно-монтажних робіт із застосуванням сучасних будівельних технологій та матеріалів. Насамперед було ліквідовано аварійний стан споруди. Для цього за допомогою професійних скелелазів розібрали окремі деструктовані ділянки стін, рештки склепінь і попружних лук. Таким чином розчистили й підготували під будівництво залишки споруди, які ще не втратили конструктивної міцності. Особливу проблему на першому етапі становило відновлення складного за конфігурацією склепіння над першим ярусом собору. Первісно його конструкція складалася з щільно припасованих один до одного кам’яних блоків, повторити яку в даному разі було неможливо. По-перше, техніка виконання цих робіт потребувала особливих навичок і кваліфікації виробничників; по-друге, передумовою складання такої конструкції є одночасне будівництво споруди. Через це було вирішено виконати склепіння в монолітному залізобетоні. У результаті відновлено склепіння, а споруду, крім того, підсилив жорсткий диск, що вимагала й загальна антисейсмічна програма.

Наступним кроком стало відновлення стін третього ярусу собору та влаштування над ними так само монолітних залізобетонних попружних лук і склепінь з розпалубками над вікнами. Натомість втрачені ділянки стін, як і в минулому, складали з окремих, спеціально виготовлених блоків каменю-вапняку і скріплювали їх між собою металевими піронами з нержавної сталі. Тут також виконано спеціальні роботи за програмою антисейсмічних заходів. Але справжнім випробуванням для проектантів і виробничників у цьому контексті стало відновлення в залізобетоні центрального інженерного вузла собору – конструкції основи світлового барабана з чотирьох попружних лук з парусами (пантадивами) і потужної кільцеподібної балки. Завдяки цій конструкції здійснюється перехід від прямокутного плану споруди до круглого, тобто світлового барабана. Коли згадаємо, що вага світлового барабана з внутрішнім діаметром 10,5 м перевищує 900 тонн, стане зрозумілим, якою міцною має бути конструкція його основи.

До руйнування собору цей вузол був виконаний з окремих, різних за конфігурацією кам’яних блоків, взаємозв’язаних металевою арматурою. Конструкція його являла собою надзвичайно складну систему, проте перевага її полягала хіба що тільки в тому що будівельники працювали з однорідним матеріалом (46). Відтворюючи тепер вузол у монолітному залізобетоні, проектанти мусили врахувати антисейсмічні вимоги й водночас подбати про те, щоб залізобетонні конструкції не “з’явилися” на фасаді світлового барабана, бо фасади не мають тинькового опорядження. Зважаючи на це, вирішили змінити форму парусів: вони стали меншими, проте загальні пропорції світлового барабана збережено. Найближчий відповідник парусів такої форми можна бачити у Володимирському (адміральському) соборі в Севастополі, будованому в той самий час, що й херсонеський.

Одночасно з роботами на рівні третього ярусу й відтворенням об’єму світлового барабана на четверику, також перекритого залізобетонним куполом (47), ремонтовано стіни й склепіння на рівні ярусу галерей. І хоч через брак фінансування ці роботи й досі ще повністю не завершені, це не затримало подальшого будівництва.

Однак проблемою виявився ремонт “старих” фасадів. Річ у тім, що камінь-вапняк, з якого збудовано весь собор, простояв в умовах агресивного морського підсоння більше ніж 150 років і за цей час його поверхня, не забезпечена спеціальним захистом, виявилася дуже деструктованою. Додали клопотів також наслідки використання в минулому піронів з чорного металу, які від іржавіння збільшили свої розміри, що призвело до численних сколів каменю. До того ж під час воєнних дій 1942-1944 років фасади вельми потерпіли від куль і гарматнів. Траплялися навіть фрагменти взагалі без фасадної поверхні. За таких обставин доводилося розробляти спеціальні заходи для кожного конкретного випадку. Врешті було вирішено застосувати т.зв. спосіб протезування, коли у спотвореній поверхні вибирають прямокутний фрагмент, у який потім вклеюють на спеціальному розчині “протез” – пластину з такого самого каменю. Згодом відремонтовану поверхню ретельно шліфують, у результаті шви стають практично непомітними.

У міру завершення відтворення втрачених фрагментів і ремонту фасадів споруду накривали дахами. Замість колишнього аркушевого цинку нині використали червону мідь, бо вона має кращі механічні властивості. Форма дахів не зазнала змін. Так само, як і колись, на поверхню суцільного покриття навісили елементи декоративної “черепиці”, завдяки чому вигляд дахів став таким, як на архівних світлинах.

Колишні оригінально оформлені віконні заповнення у “візантійському” стилі відтворено з урахуванням сучасних теплотехнічних вимог – замість одинарних шиб використано склопакети, до речі, із дзеркального скла, як і передбачалося первісним авторським проектом: “…у рами вставити дзеркальні стекла” (48).

Щодо вхідних дверей, то про них бракувало історичних відомостей, окрім згадок у літературі, що вони були розкішні. Аж ось у самий розпал будівництва знайшлися кілька передвоєнних світлин собору, на яких зафіксовано й вигляд дверей. Побачене вразило проектантів – масивні полотна, суцільно вкриті позолоченим бронзовим рельєфом, більше скидалися на шати коштовної Євангелії, ніж на двері. Після виготовлення їх, вони знову стануть окрасою собору.

Коли було завершено зведення третього ярусу й світлового барабана і в одну ніч демонтовано багатоярусні риштовання, перед будівельниками відкрився величний простір Божого храму. Отже, першорядне завдання – відбудову фізичного об’єму Володимирського собору – виконано.

28 липня 2001 року в присутності президентів України і Росії Л.Кучми і В.Путіна відбулося урочисте піднесення головного хреста над центральною банею собору. Проте попереду залишається ще дуже багато роботи, зокрема потрібно закінчити викладення мозаїчних підлог, завершити декоративне оздоблення інтер’єрів, змонтувати мармуровий іконостас у вівтарі верхнього храму, підвісити бронзові люстри (зауважимо, що тільки центральна люстра – панікадило має діаметр 5,5 м і важить близько 1 тонни). І, нарешті, найголовніша робота – виконання мальовань. Адже первісно всі стіни й склепіння були суціль укриті різнобарвними золоченими орнаментами й витонченими сюжетними композиціями. Роботи академіка О.Корзухіна, професорів Т.Неффа і Ф.Рисса, прекрасних художників М.Майкова, Є.Сорокіна, Г.Молокіна, М.Прокоф’єва, І.Малишева та інших загинули назавжди. А відповідь на питання, яким буде відновлений живопис, має дати концептуальний проект оздоблення інтер’єрів собору, який нині готується. Залишається відкритим наразі й питання із золоченням центральної бані. Як і в минулому, нині ця ідея не реалізується через нестачу коштів.

Влітку 2002 року планується закінчити фарбування відремонтованих фасадів спеціальними захисними фарбами фірми “РЕМЕРС”, після чого собор набуде “смугастого” вигляду, як і передбачав авторський проект Д.Ґрімма (49). Завершаться роботи остаточним упорядкуванням прилеглої до споруди території. Після ліквідації будівельного майданчика ділянку вимостять т.зв. судацьким плитняком, який має шорстку поверхню. Рештки фундаментів давніх споруд, що їх виявили тут археологи, будуть протрасовані на поверхні вапняком. І, нарешті, у вечірні й нічні години собор планується підсвічувати спеціальними освітлювальними приладами, це сприятиме ще більшому увиразненню архітектурного образу споруди.

Примітки

1 Повість врем’яних літ: Літопис (за Іпатським списком) / Переклад, післяслово та коментарі В.В.Яременка. – К., 1990. – С.175, 177.

2 Крикун Е. Архитектурные памятники Крыма. – Симферополь, 1977. – С.8.

3 Херсонисский первоклассный монастырь святого равноапостольного великого князя Владимира, в Херсонесе Таврическом (древний Корсунь). – Симферополь, 1910. – С.33.

4 Никанор, архиеп. Херсонесский монастырь в Крыму. – Варшава, 1907. – С.16.

5 Херсонисский первоклассный монастырь… – С.36.

6 Никанор, архиеп. Зазнач. праця. – С.16; Херсонисский первоклассный монастырь… – С.37.

7 Гергомен, еп. Таврическая епархия. – Псков, 1887. – С.466.

8 Там само. – С.464.

9 Ливанов Ф.В. Древний Корсунь в Крыму с открытым в нем ныне первоклассным монастырем Святого Владимира. – Москва, 1871. – С.76; Сосногорова М. Путеводитель по Крыму для путешественников. – Одесса, 1874. – С.224; Гермоген, еп. Зазнач. праця. – С.464; Никанор, архиеп. Зазнач. праця. – С.16; Херсонисский первоклассный монастырь… – С.39.

10 Державний архів при Раді міністрів Автономної Республіки Крим (далі – ДАК). – Ф.118. – Оп.1. – Спр.6065. – Арк.33, 34 зв.; Ливанов Ф.В. Зазнач. праця. – С.77, 89; Караулов Г., Сосногорова М. Путеводитель по Крыму. – Одесса, 1883. – С.40, 65.

11 Державний архів м. Севастополя (далі – ДАС). – Ф.19. – Оп.1. – Спр.8. – Арк.3; ДАК. – Ф.118. – Оп.1. – Спр.6065. – Арк.34; Ливанов Ф.В. Зазнач. праця. – С.77; Гермоген, еп. Зазнач. праця. – С.46.

12 ДАС. – Ф.19. – Оп.1. – Спр.8. – Арк.6, 9.

13 ДАК. – Ф.118. – Оп.1. – Спр.6065. – Арк.34.

14 Там само; Гермоген, еп. Зазнач. праця. – С.466.

15 ДАС. – Ф.19. – Оп.1. – Спр.8. – Арк.24.

16 Херсонисский первоклассный монастырь… – С.41 – 42.

17 ДАК. – Ф.118. – Оп.1. – Спр.6065. – Арк.33 зв.; Ливанов Ф.В. Зазнач. праця. – С.77; Гермоген, еп. Зазнач. праця. – С.464; Головкинский Н. Путеводитель по Крыму. – Симферополь, 1894. – С.310; Никанор, архиеп. Зазнач. праця. – С.17; Херсонисский первоклассный монастырь… – С.41.

18 ДАК. – Ф.118. – Оп.1. – Спр.6065. – Арк.94; Ливанов Ф.В. Зазнач. праця. – С.77; Сосногорова М. Зазнач. праця. – С.224; Караулов Г., Сосногорова М. Зазнач. праця. – С.286; Никанор, архиеп. Зазнач. праця. – С.17; Москвич Г. Иллюстрированный практический путеводитель по южному берегу Крыма. – Одесса, 1909. – С.33; Херсонисский первоклассный монастырь… – С.43.

19 ДАК. – Ф.118. – Оп.1. – Спр.6065. – Арк.95 зв.

20 Там само. – Арк.94 зв.

21 Херсонисский первоклассный монастырь… – С.43.

22 ДАК. – Ф.118. – Оп.1. – Спр.6065. – Арк.34 зв., 185; Гермоген, еп. Зазнач. праця. – С.467; Никанор, архиеп. Зазнач. праця. – С.18; Херсонисский первоклассный монастырь… – С.43.

23 ДАС. – Ф.19. – Оп.1. – Спр.8. – Арк.125.

24 Гермоген, еп. Зазнач. праця. – С.467; Херсонисский первоклассный монастырь… – С.45-46.

25 Херсонисский первоклассный монастырь… – С.46.

26 Арнольд М. Паруса храма Св. Владимира в Херсонесе // Зодчий. – 1876. – №2-3. – С.13-24; Він же. Железные связи в храме Св. Владимира в Херсонесе // Там само. – №5. – С.51-55.

27 ДАК. – Ф.118. – Оп.1. – Спр.6196. – Арк.4 зв.; Никанор, архиеп. Зазнач. праця. – С.18; Херсонисский первоклассный монастырь… – С.48.

28 ДАК. – Ф.118. – Оп.1. – Спр.6196. – Арк.4 зв.; Никанор, архиеп. Зазнач. праця. – С.18; Херсонисский первоклассный монастырь… – С.49.

29 Херсонисский первоклассный монастырь… – С.53-57.

30 Там само. – С.41, 42, 54.

31 ДАС. – Ф.19. – Оп.1. – Спр.8. – Арк.206 зв., 207.

32 Там само. – Арк.133.

33 Там само. – Арк.203; Херсонисский первоклассный монастырь… – С.55.

34 Херсонисский первоклассный монастырь… – С.54.

35 Там само. – С.55.

36 ДАС. – Ф.19. – Оп.1. – Спр.8. – Арк.207, 207 зв.

37 ДАК. – Ф.118. – Оп.1. – Спр.6196. – Арк.4 зв.; Никанор, архиеп. Зазнач. праця. – С.18; Херсонисский первоклассный монастырь… – С.57.

38 ДАК. – Ф.118. – Оп.1. – Спр.6196. – Арк.5; Херсонисский первоклассный монастырь… – С.54.

39 ДАК. – Ф.118. – Оп.1. – Спр.6196. – Арк.5, 6; Москвич Г. Зазнач. праця. – С.70; Херсонисский первоклассный монастырь… – С.60, 61.

40 Арнольд М. Храм Св. Владимира в г. Херсонесе // Зодчий. – 1875. – №10. – С.109-111.

41 Барановский Г.В. Архитектурная энциклопедия ХІХ века. – Санкт-Петербург, 1902. – Т.1. – С.45.

42 ДАС. – Ф.19. – Оп.1. – Спр.8. – Арк.233-237.

43 Бобровникова Д. Историческая справка Херсонесского мужского монастыря //ДАС. – Без сигн. – Арк.3; Архів Національного заповідника “Херсонес Таврійський”. – Спр.884. – Арк.11.

44 Архів Національного заповідника “Херсонес Таврійський”. – Спр.1488. – Арк.1.

45 Проект зберігається в архіві Національного заповідника “Херсонес Таврійський”.

46 Арнольд М. Храм Св. Владимира в г. Херсонесе // Зодчий. – 1875. – №10. – С.111-114; 1876. – №2-3. – С.19-24.

47 Металевий каркас для залізобетонної бані над світловим барабаном виготовлено на попередньо підготованому палубі на землі, піднято краном на рівень проектної відмітки, після чого виконано бетонування.

48 Російський державний історичний архів. – Ф.1152. – Оп.8. – Спр.125. – Арк.9 зв.

49 Принагідно зазначимо, що проблема збереження фасадних поверхонь Володимирського собору турбувала будівельників мало не з початку будівництва. У 1875 році інженер М.Арнольд з цього приводу писав: “Уже тепер, до закінчення будівлі, деякі частини обличкування, як, скажімо, портики, висічені з цього (інкерманського – Л.К., Є.О.) каменю з різними різьбленими прикрасами, дуже потерпіли від звітрювання. Доведеться вжити проти цього якихось заходів… просочити оліфою, а потім покрити олійною фарбою” (Арнольд М. Храм Св.Владимира в Херсонесе // Зодчий. – 1875. – № 10. – С. 110). На щастя, в наш час такої проблеми не існує – великий вибір сучасних хіміко-технологічних засобів уможливлює ефективний захист природних каменів на довгі роки.

Джерело: Пам’ятки України, 2001 р., № 4, с. 36 – 47

Вкладені елементи

Херсонеське городище. План місцевості, розчищеної під будівництво Володимирського собору. 1860-ті роки
Херсонеське городище. План місцевості, розчищеної під будівництво Володимирського собору.…
План собору на рівні нижньої церкви. Проект Д.Ґрімма
План собору на рівні нижньої церкви. Проект Д.Ґрімма
Східний фасад. Проект Д.Ґрімма
Східний фасад. Проект Д.Ґрімма
Володимирський собор. Вигляд із заходу. Світлина кінця ХІХ ст.
Володимирський собор. Вигляд із заходу. Світлина кінця ХІХ ст.
Володимирський собор. Вигляд з північного сходу. Світлина кінця ХІХ ст.
Володимирський собор. Вигляд з північного сходу. Світлина кінця ХІХ ст.
Інтер’єр нижньої церкви. Погляд на схід. Світлина початку ХХ ст.
Інтер’єр нижньої церкви. Погляд на схід. Світлина початку ХХ ст.
Інтер’єр верхньої церкви. Погляд на схід. Світлина початку ХХ ст.
Інтер’єр верхньої церкви. Погляд на схід. Світлина початку ХХ ст.
Інтер’єр верхньої церкви. Південне рамено. Світлина 1939 р.
Інтер’єр верхньої церкви. Південне рамено. Світлина 1939 р.
Руїни Володимирського собору. Вигляд з північного заходу. Світлина 1978 р.
Руїни Володимирського собору. Вигляд з північного заходу. Світлина 1978 р.
Урочисте закладення капсули з текстом звернення Президента України в руїнах Володимирського собору. 21 грудня 1998 р.
Урочисте закладення капсули з текстом звернення Президента України в руїнах Володимирського…
Урочисте встановлення хреста на центральну баню собору. 28 липня 2001 р.
Урочисте встановлення хреста на центральну баню собору. 28 липня 2001 р.
Володимирський собор. Вересень 2001 р.
Володимирський собор. Вересень 2001 р.
Сучасний вигляд інтер’єру собору. Погляд на схід. Грудень 2001 р.
Сучасний вигляд інтер’єру собору. Погляд на схід. Грудень 2001 р.

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 577

Модифіковано : 27.02.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.