2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України
Собор св.Володимира в Херсонесі
Собор розташований на мисі св.Володимира, на території Національного заповідника “Херсонес Таврійський” і є однією з силуетних домінант морського фасаду Севастополя. Закладено його в 1861 р. над залишками середньовічного (за іншою версією – давньогрецького) храму, який вважається пов’язаним з хрещенням тут у 988 р. київського князя Володимира Святославовича.
Перший проект, складений у 1858 р. архітектором М.-А.Еппінгером, не був здійснений. Собор побудовано 1861-1892 рр. за проектом архітектора Д.Грімма (1859 р.). Будівництвом керували архітектори К.Вяткін, М.Арнольд, В.Чагін. У 1887 р. в основному завершено будівельні роботи. Опорядження лишилося незакінченим через брак коштів. Роботи відновилися в 1887 р. оформленням інтер’єрів, яким керував архітектор В.Чагін. Розмалювали інтер’єри художники О.Корзухін, Т.Нефф, І.Малишев, Н.Майков та ін. У 1883 р. освячено нижню (Богородицьку) церкву з законсервованими руїнами стародавнього храму, у 1892 р. – правий верхній бічний вівтар св. Олександра.
Під час Другої світової війни собор зазнав значних руйнувань: знищено баню, перекриття між 1-м і 2-м ярусами, майже весь монументальний живопис, пошкоджено стіни й мармурове оздоблення. У 1999 р. корпорація “Укрреставрація” розпочала реставрацію пам’ятки з елементами відтворення за проектом архітектора Є.Осадчого (інститут “Укрпроектреставрація”).
Споруда собору вирішена у формах русько-візантійського стилю. Належить до типу хрещато-баневих, з трьома гранчастими апсидами та притвором. У західній частині поділена на два яруси: нижній, з руїнами стародавнього храму та Богородицькою церквою, і верхній, з Олександро-Невською та Володимирською церквами. Яруси сполучені кам’яними сходами, що розміщуються в південно-західній та північно-західній частинах храму. Побудований собор з вапняку й різних сортів мармуру. Більшість перекриттів – коробові склепіння.
Західний та східний фасади вирішені з застосуванням центрально-осьової симетрії, а північний та південний – асиметричні. Композиції фасадів властиві вишуканість пропорцій, рівновага об’ємів, образно-стилістична єдність. Виразний ритм вертикалей, що задається центральними ризалітами та звуженими прорізами вікон, органічно поєднується з горизонталями низького цоколю, профільованих гуртів і карниза та широких стрічок відкритих аркадних галерей 2-го ярусу, що імітують візантійські зразки. Композиція акцентована хрестоподібним віконним прорізом над головним входом та самими входами, оздобленими перспективними порталами.
Собор є однією з найвизначніших церковних споруд України 2-ї половини XIX ст.
О.І.Тищенко
Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 215 – 216.