Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пімсти смерть великих лицарів

Богдан Хмельницький

?

Палац Бандінеллі (№ 2)

Палац Бандінеллі (№ 2)

Розмір зображення: 600:800 піксел

Житловий будинок 17 ст. [Пам’ятники архітектури УРСР, що перебувають під державною охороною: список. – К.: Держбудвидав, 1956 р., с. 49].

Будинок поч. 17 ст. [Нариси історії архітектури України: дожовтневий період. – К.: Держбудвидав, 1957 р., список пам’яток].

Жилий будинок 17 ст. [Постанова Ради міністрів УРСР “Про впорядкування справи обліку та охорони пам’ятників архітектури на території Української РСР” № 970 від 24.08.1963 р.].

Кам’яниця Бандінеллі кін. 16 ст. – 1750 р. [Державний реєстр національного культурного надбання: пам’ятки містобудування і архітектури України (проект). – Пам’ятки України, 1999 р., № 2-3].

Цікавим зразком наріжної кам’яниці є будинок № 2 (так зв. Бандінеллі) на Площі Ринок. Його фасад з боку площі оздоблено міжповерховими карнизами та строгого малюнка обрамленням вікон з трикутними фронтонами. Вікна першого поверху увінчують композиції з зображенням дельфінів. Всередині приміщення щедро оздоблено орнаментальним різьбленням, зокрема світлиці, що мають кожна по три вікна. [Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 80]

У цій будівлі мешкав на поч.17 ст. Роберт Бандінеллі – внук відомого флорентійського скульптора Бачо Бандінеллі, який вдосконалив першу у Львові пошту (1629 р.), засновану Доменіко Монтелуко, що була розміщена в тій самій будівлі. Саме від імені свого власника споруда отримала назву.

1973 року було проведено реставрацію фасадів під керівництвом архітектора Старосольського.

У 2004 р. закінчено грунтовну реставрацію з пристосуванням під Музей історичних коштовностей.

За польських часів у будинку № 2, більш відомому як палац Бандінеллі, був магазин алкогольних напоїв Юзефа Коркеса, за радянських часів до початку реставрації на першому поверсі був невеличкий продуктовий магазин, а на верхніх – помешкання львів’ян. Із кінця 2004 року будинок № 2 разом із № № 4, 6, 10 і 24 став п’ятим музейним будинком на площі Ринок, щоправда, цьому передувала довга та драматична історія.

Наприкінці 1970-х виявився аварійний стан будинку. Заступниця голови міськвиконкому Алаєва, яка була одночасно й головою Львівського товариства охорони пам’яток культури, разом із дирекцією Львівського архітектурного заповідника вирішила провести реставрацію палацу Бандінеллі в доволі дивний спосіб. Узагалі радянські можновладці вважали пам’яткою архітектури те, що ззовні, а не те, що всередині, тож для економії коштів тодішня дирекція заповідника уникла ґрунтовних досліджень, архівних пошуків – і безцінну пам’ятку передали в роботу ремонтникам. Організація “Ремпроект” узялася не за реставрацію, а фактично за ремонт. Але ремонтники шукали доброго заробітку та підвели будівлю не під поточний, а під капітальний ремонт із заміною перекриття. Перекриття палацу Бандінеллі було дерев’яне, балочне, а це ніби не відповідало нормам протипожежної безпеки. Старі дерев’яні сходи з боку вулиці Ставропігійської знищили і на їхнє місце поставили типові залізобетонні. На верхньому поверсі знищили старовинні різьблені дерев’яні балки й теж замінили їх на залізобетонні, власне це призвело до непередбачуваних наслідків. Нові гнізда під залізобетонні балки ослабили внутрішню верству мурування, значно збільшилося навантаження – і стіни почали тріскати. Потім здерли дах – і будинок зсередини почали заливати дощові води.

Лише тоді, коли громада міста забила на сполох, будинок нарешті передали реставраторам. І ось після майже

26 років (!) ремонту та реставрації 28 грудня 2005 року відбулося урочисте відкриття відновленого палацу Бандінеллі. Спочатку тут планували відкрити Музей пошти, потім цю ідею скоротили до експозиції історії пошти, а відтак тут розмістили найрізноманітніші експозиції.

Ілько Лемко

Джерело: “”, 10 листопада 2006 року, № 35 (35)

У будинку № 2, колишньому палаці Бандінеллі, а теперішньому історичному музеї, з боку вулиці Ставропігійської за польських часів торгували кінським м’ясом Галушча.

Ілько Лемко

Джерело: “”, 8 грудня 2006 року, № 55 (55)