Мирча с

Історичні адміністративні поділи

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі Бородянської волості Київського повіту Київської губернії мешкало 290 осіб, налічувався 31 двір, існували водяний млин і склозавод.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 554 осіб (274 чоловічої статі та 280 — жіночої), з яких 509 — православної віри.

12 листопада 1921 р. під час Листопадового рейду через Мирчу проходила Подільська група (командувач Сергій Чорний) Армії Української Народної Республіки.

За 5 кілометрів на північний захід від села, у лісі, на правому березі тепер висохлої ріки Таль, розташоване округле городище 65 на 75 метрів – залишки військового форпосту ХVII–ХVIII століть. Зберігся потужний кільцевий вал заввишки 3,5 метрів. Про це городище, яке розташоване за 15 верств на північ від Бородянки, а також біля села Гути Тальської, є відомості з ХІХ століття.На підставі розташування та характерних ознак побудови валів Олег Сєров дійшов висновку, що, найімовірніше, городище було збудоване представниками мілоградської (поліської) археологічної культури. Ця культура була поширена на теренах сучасної Білорусі, Житомирщини і Київщини з ІХ ст. до н.е. до І ст. н. е. Геродот називав мілоградців – неврами. Схоже, городище не являло собою постійно заселеного поселення, а використовувалося як оборонний пост на південному кордоні цієї культури. Про це свідчить і його розташування на річці Таль, по якій легко доплисти до ріки Тетерів, а потім і Прип’яті. Адже у ті далекі часи Полісся було заболоченою лісистою місцевістю по якій можна було пересуватися лише водою. Якщо Олег Сєров має рацію, то пам’ятці поблизу Мирчі не менше двох тисяч років і вона напрочуд добре збереглася. Проте у офіційному переліку городище датується XVIIІ сторіччям нашої ери, хоча в письмових польських та російських джерелах згадки про нього відсутні. Ще більший подив викликає твердження авторів статті «Обстеження гут у Київському Поліссі» Чміля Л.В., Козюби В.К., Починка Е.Ю. та Оленич А.М. про те, що городище поблизу Мирчи є «є залишком буди — місцем лісохімічного виробництва» (УДК 904(477) А-87 Археологічні дослідження в Україні 2016 / гол. ред. Ю. В. Болтрик. — Київ: ІА НАН України, 2018, с. 354). Складається враження, що вищеназвані дослідники на городищі взагалі не були. Проте, остаточно поставити крапки над «і» у цій детективній історії зможуть лише додаткові, неупереджені дослідження.

Джерела:

Підготував І. Парнікоза, НІАМ «Київська фортеця».