Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба.

Антарктика

Відкриття Антарктики

Коли вперше людина побачила ці величні скелі крижаного континенту? Антарктика досі приховує безліч таємниць. Це породжує низку чуток та фантастичних припущень. Однією з них є загадка так званої мапи Пірі Рейса, складеної в XV ст. турецьким мореплавцем Хаджі Мухеддін Пірі ібн Хаджі Мехмедом. Вона начебто не тільки з дивовижною точністю показує абриси континентів та морів, але й наводить берегову лінію відкритої багато століть по тому Антарктиди. При цьому ділянка антарктичного півострова показана без льодового покриву. Проте якщо поглянути на даний фрагмент мапи, трудно зрозуміти, чому фрагмент Антарктиди не відділений від Південної Америки протокою Дрейка? І взагалі що за фрагмент Південної Америки тут показано?

Картографи минулого інтуїтивно відчували необхідність існування на південному полюсі континенту, тож гіпотетичні його абриси можна знайти на низці інших стародавніх мап.

Поряд з цим, в антарктичні води, імовірно, заносило і аборигенів прилеглих континентів. Це, зокрема, могли бути полінезійці – предки сучасних маорі Нової Зеландії. Зокрема, Л. Куартермейн, базуючись на полінезійському фольклорі, пише: «Прибизно в 650 р. як оповідає раротогонська легенда великий мандрівник Ху-те-Рангіора проплив у своєму каноє «Те-іві-Атеа» в Південний океан і побачив льодові скелі, вершини яких пронизували небеса, що височіли над замерзлим морем».

У вересні 1819 р. іспанський фрегат «Сан Тельмо» з 644-ма людьми на борту потрапив у жахливий шторм поблизу мису Горн і був затягнутий ним до безіменних островів, поблизу сучасного о.Левінгстон, де затонув. Кому вдалося з нього врятуватися, загинули на березі, змагаючись з антарктичним кліматом. Наразі на о. Лівінгстон встановлено меморіальний знак екіпажу судна – людям, які першими померли в Антарктиці.

В міру дослідження південної півкулі площа континенту, який зображали на південному полюсі, ставала все меншою, а дослідники вперто намагалися дістатися до його берегів. Зокрема, таку спробу робили іспанці. В березні 1603 р. група кораблів під командуванням адмірала Габрієля де Кастилья вийшла з Вальпараісо у Чилі в Південний океан у пошуках землі. Вони дійшли до 64 градусу південної широти і не побачили землі – тільки льоди.

Після встановлення регулярного корабельного сполучення з Чилі через протоку Дрейка, кораблі, які потрапляли у миса Горн в шторм, часто уносило на південь. Більшість з них розбивало береги Південних Шетлендських островів. Проте подекуди морякам вдавалося повернутися і росказати про відкриті субантарктичні острови. Так, зокрема, голландця Дірка Герітца (Dirk Gherritz) 1599 р. занесло до 64 градусу південної широти, і він побачив острів з групи Південних Шетлендів.

У квітні 1675 року, обігнувши мис Горн по дорозі з Чилі в Бразилію, судно лондонського купця Антоні де ла Роше потрапило в шторм біля південного входу в протоку Ле-Мер і було закинуто далеко на схід, де знайшло притулок в одній із заток Південної Георгії протягом двох тижнів. На картах стали позначати її як острів Роше на честь відкривача. Вдруге острів побачили в 1756 році, коли іспанський корабель «Леон» натомість занесло до Південної Георгії, і він обплив її. Іспанці назали цей острів Сан Педро. У другій експедиції на суднах "Resolution" і "Adventure" відомий англійський мореплавець Дж. Кук також спробував підтвердити або спростувати існування шостого континенту. Йому вдалося просунутися далі інших, в 1773 р. перетнув Південне Полярне коло і досяг 71о10 пд.ш., але далі пакові льоди блокували його шлях. У 1775 р. Дж. Кук ще раз спробував пробитися на південь, але знову його зупинили пакові льоди і, повернувши на схід, він остаточно відкрив Південну Георгію і Південні Сандвічеві острови. Дж. Кук був засмучений перепонами, які не дозволили йому пробитися до континенту.

У вересні 1819 р. іспанський фрегат «Сан Тельмо» з 644-ма людьми на борту потрапив у жахливий шторм поблизу мису Горн і був затягнутий ним до безіменних островів, поблизу сучасного острова Лівінгстон, де затонув. Кому вдалося з нього врятуватися, загинули на березі, змагаючись з антарктичним кліматом. Наразі на острові Лівінгстон встановлено меморіальний знак екіпажу судна – людям, які першими померли в Антарктиці.

Інформація про стада тюленів, одержана Дж. Куком, дуже зацікавила ділків. Тож, одразу після його повернення на південь кинулися звіробої. У 1778 р. перші англійські звіробійні судна припливли на Південну Георгію де розпочали жахливу бійню морських котиків та морських слонів. Перших тотально вибивали на шкіри, а з других витоплювали жир. При цьому знищувалися поголовно самці, самки і малі.

Тож немає нічого дивного, що пляжі Південної Георгії, так як нещодавно до того пляжі Фолклендських-Мальвінських островів стали порожніми. Звіробої шукали нових жертв. Випадкове перевідкриття Вільямом Смітом Південних Шетлендських островів (знахідка там тюленів) в лютому 1819 р. призвело до початку бійні тюленів і на цих островах.

Після з’ясування розташування Південних Шетлендських островів питання відкриття самого антарктичного континенту стало справою найближчого часу.

27 січня 1820 р. Перша морська експедиція Російської Імперії до Південного Льодовитого Океану і Південного Полюса, спрямована на південь царем Олександром I на корветі «Восток» і шлюпі «Мирний» під командуванням німця –вихідця з сучасної Естонії Фабіана Беллінсгаузена, імовірно, оглядала край льодових полів антарктичного континенту. Офіційним завданням Ф. Беллінсгаузена було дослідження південної приполярної області. Спочатку Ф. Беллінсгаузен дослідив Південні Сандвичеві острови, довівши, що це не частина континенту. Він також відкрив нові острови цієї групи – острови Лєскова, Заводовський та Високий. Під час висадки на острів Заводовський (названий на честь командира шлюпа «Восток») дослідники спостерігали десятки тисяч бородатих пінгвінів.

Після цього експедиція вирушила на схід, де вищевказаного дня оглядала край Антарктиди. Рік пізніше експедиція підійшла до Антарктичного півострова з півдня, відкрила острів Петра I, а також оглядав берег, який Беллінсгаузен вважав частиною континенту. Його було названо берегом Олександра І, на честь царя,що вислав експедицію. Пізніше було встановлено, що це острів, з'єднаний з континентом шельфовим льодовиком.

На момент цього плавання на Південних Шетлендських островах тривала вакханалія звіробоїв. Спостергіаючи за нею Ф. Беллінсгаузен (кораблі верталися повз Шетленди) занотував, що ці острови нажаль скоро повторять долю розграбованої Південної Георгії. Експедиція зібрала геологічні зразки, зразки рослинності, а також спробувала довезти живих тюленів та пінгвінів (детально див. книгу Ф. Беллінсгаузена). У біографічному послужному списку Ф. Белінгсгаузена, виданому адміралтейством у 1879 р., ще за життя командора, зазначено: «совершил кругосветное плавание в южный океан, достигнул 70 (градуса – авт.) южной широты и открыл 29 островов».

30 січня 1820 року англійці Е. Брансфілд і В. Сміт на судні «Вільямс» досягають Півострова Трійці (Trinity Peninsula), який є частиною Антарктичного півострова. Вони шукали нових місць добування китів та тюленів. В січні 1820 р. ця експедиція виявила сліди трагедії фрегату «Сан-Тельмо». Лікар Адам Янг, який працював на судні Е. Брансфілда, зібрав на о. Короля Георга природничі зразки. Він занотував, що рослинність острова складається з невеликої кількості злаку, кількох мохів та деяких лишайників, що аж ніяк не виглядало привабливо.

17 листопада 1820 р. до Антарктичного півострова підійшло американське звіробійне судно «Геро» Натаніеля Палмера. Палмер був байдужий до географічних відкриттів. Його цікавив лише пошук нових місць поширення тюленів. Це відбиває занотований Ф. Беллінсгаузеном зміст розмови двох капітанів під час короткої зустрічі біля Південних Шетлендів в лютому 1821 р. Згодом Н. Пламер разом з англійським звіробоєм Г. Повелом в грудні 1821 р. відкрив Південні Оркнейські острови. Г. Повел поспішив оголосити нові острови володіннями британської корони, в той час як Н. Палмер був байдужий до тієї знахідки, адже не побачив на берегах єдиного що його цікавило – тюленів. Тим не менше наразі в США він вважається першовідкривачем Антарктиди. Cаме на його честь названі американська станція на півострові і південна частина самого Антарктичного півострова (Palmer Land).

Джерело:

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2019 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 206

Модифіковано : 29.04.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.