Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину,
якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

Частина 9: Індустріальна революція та світові війни

Зараз ми стоїмо перед питанням, чи все вищий

«стандарт життя» вартий своєї ціни,

що сплачується коштом того, що є природне та дике

О. Леопольд

Віфлеєм – це не тільки місто Різдва, його ще називають сталевою столицею США. Він та розташований поблизу Алентаун дозволяють нам також наочно познайомитися з історією американської індустріальної революції. Саме вона є предметом особливої гордості американців. Адже вона перетворила США з країни фермерів на країну з найпотужнішою у світі економікою. Вона ж назавжди змінила до невпізнання обличчя континенту. До 1830 р. долина Ліхаю була тихим ведмежим кутком. Будівництво ж Ліхайського каналу, що, своєю чергою, з’єднувався з каналом Делавар (частиною Пенсільванського каналу) в Істоні, призвело до розвитку промисловості та швидкого росту значення тутешніх міст. Канал використовувався, головним чином, для поставки вугілля до Філадельфії. Ліхайський канал став останнім діючим у США і був виведений з експлуатації 1940 р.

Ліхайський канал у Віфлеємі, фото поч. ХХ ст.

Наразі з функціонуванням системи каналів можна познайомитися в Істоні, тут же можна прокататися на справжньому канальному човні.

Алентаун та Віфлеєм стали ареною розгортання індустріалізації, що перетворило їх на центри важкої та легкої промисловості.

Промисловість Алентауна, архівне фото

Алентаун лишався меншим за Віфлеєм, а місцева металургійна індустрія у ньому забезпечувала більшу частину робочих місць. Важливе значення мала також активно діюча у той час Ліхайська залізниця.

Наразі Ліхайська залізниця використовується лише частково для локальних перевезень вантажів, а її пам’ятками є вокзали у Віфлеємі та Алентауні

Саме з залізницею пов’язано і народження Ліхайського університету. Адже 1865 р. президент залізничної компанії Ліхайської долини Аса Пакер виділив 500 тис. доларів для будівництва університету, який би робив внесок в «інтелектуальний та моральний розвиток» населення Ліхайської долини.

Пам’ятник А. Пакеру у Ліхайському університеті

Це був найбільший на той час внесок з тих, які отримали американські навчальні заклади. Місце під університет обрав сам Пакер з розрахунком, щоб воно було недалеко від офісів залізниці. А для будівництва Пакер Холу на територію університету навіть протягнули залізницю.

Пакер Холл – старе і сучасне фото

Першою спорудою містечка (кампусу) Ліхайського університету стала колишня Моравська церква (тепер – Крістмас-Саукон-хол (Christmas saucon hall)).

Крістмас-Саукон-хол – перша споруда кампусу Ліхайського університету будувалась в якості моравської церкви

Ліхайський університет виправдав своє призначення. Тут, наприклад, навчалися Д.В. Рено – винахідник ескалатора, Г. Макклінток та Ч. Маршал, фірма яких будувала мости у США, зокрема, знамениті Золоті Ворота, та Панамський канал і багато інших.

В 1857 р. було засновано металургійне підприємство, яке потім перетворилося на корпорацію «Бетлехем Стіл». Реліктами колишнього гіганту Бетлехем-Стіл залишилися низка виробничих приміщень, подекуди – дуже старих. Серед них гігантський, один з найбільших у світі машинний цех № 2 1889 р., сталеливарний цех приблизно 1872 р., цех повітродувної машини 1911 р. та електричний цех 1913 р. В останньому наразі формується експозиція індустріального музею у Віфлеємі.

Цех повітродувної машини (Blowing Engine house), 1911 р.

Електричний цех (Electrical Repair Shop), 1913 р.

Сталеливарний цех колись був ще більшим, ніж зараз, про що свідчать окремі колонади його колишнього закінчення

Домни Бетлехем-Стіл

Індустріалізація мала і свою обернену сторону – повсюдне руйнування дикої природи острова Черепахи. Так під час так званої «великої чистки» в Пенсільванії було вирубано маже всі природні ліси. Відомий американський природоохоронець та екофілософ О. Леопольд писав про це: «Вирубування листяних дерев прийшло набагато пізніше; ще декаду тому остання велика фірма, що займалася пошуками твердої деревини тягнула кругляк по коліях своєї останньої вузькоколійки. Наразі все що залишилось після фірми – це «бюро оберту землею» в вимерлому робітничому містечку, що продає його околиці пришельцям. Які мають ще якісь надії. Так закінчила своє існування певна епоха американської історії –епоха, що пролітала під гаслами «вирубати і накивати п’ятами».

Так між 1890-1930-ми роками повністю вирубано природні ліси Пенсільванії. Наразі ж вони майже суцільно являють собою продукт спонтанного відновлення на місці колишніх рубок.

«Велика стрижка» Пенсільванії

Зростання економічної потуги США призвело до все більшого зростання зовнішньополітичної активності Сполучених штатів, вони швидко починають грати роль нової світової імперії.

Повідомлення про торпедування Лузитанії

Тим не менш, США намагались уникнути участі у Першій світовій війні. Необхідно зазначити, що велика німецька громада, особливо на східному узбережжі, виступала категорично проти такої війни. Мало кому відомо, що поворотним пунктом того, що 1917 р. США вступили до цієї війни на боці свого давнього ворога – Великобританії, стала зовсім не «Лузітанія», а інформація про перемовини німців з мексиканцями – розшифрована британцями так звана «телеграма Зімермана». Взамін за участь у війні проти США німці обіцяли повернути Мексиці втрачені території. Ось коли так несподівано далася взнаки американцям давня образа сусіда.

Телеграма Зімермана та схема територій, які Німеччина пропонувала повернути Мексиці за участь у війні проти США

Перша світова війна забрала мільйони життів, пройшлася руйнівним смерчем територіями Франції, Німеччини, Австро-Угорщини та Росії. Проте для американського уряду вона стала манною небесною. З 1 серпня 1914 р. до 1 січня 1917 р. Сполучені Штати надали воюючим державам позик на 1,9 млрд. доларів. Вже у квітні 1915 р. один з власників фінансової імперії Моргана Томас Ламонт, виступаючи перед представниками преси, зазначив, що США треба якомога більше допомагати європейським союзникам, т. к. це призведе до викупу американцями їхніх боргових зобов’язань перед Великобританією і Францією. Ще більшим потоком позики європейським країнам пішли, коли США самі вступили до війни. До кінця Першої світової війни загальний обсяг кредитів склав більше 10 млрд. доларів. Приблизно 7 млрд. доларів пішли на закупівлю зброї, боєприпасів, амуніції, різних військових матеріалів. Причому купувалося все це у самих же США. Гроші залишились у Штатах і стимулювали їх економіку.

Система федерального резерву у Вашингтоні – основа фінансової могутності нової імперії. Це тут під нові боргові зобов’язання народжуються нові мільйони доларів

Зрозуміло, що величезні прибутки були отримані фінансовими магнатами і промисловцями. Одним з підсумків Першої світової війни стало перетворення Сполучених Штатів з найбільшого світового боржника на найбільшого кредитора. Франція і Великобританія, навпаки, з найбільших у світі кредиторів перетворилися на боржників.

Хоча бойові дії велися далеко від американської території, втім, кожне містечко США має меморіал, де увічнено тих, хто воював на тій війні.

Меморіали першої світової війни в Віфлеємі та Алентауні

Бетлехем-стіл відгравав дуже важливу роль у військовій промисловості США, поставляючи високоякісну сталь для будівництва військових кораблів. Комбінат виробляв броньові плити та сталь для артилерії. ¼ усього американського океанічного флоту була збудована з запчастин «Бетлехем-стіл». Ця роль зросла під час Другої світової війни, коли комбінат вийшов на рекордну продукцію та рекордне число працівників – 300 тисяч.

Лінкор «Массачусетс» – приклад великого океанічного корабля американського тихоокеанського флоту, який брав участь у війні з Японією, виготовленого за участі Бетлехем Стіл

Зауважимо, що значна кількість американської військової продукції до кораблів включно поставлялася до СРСР у рамках Ленд-Лізу. Про значення цієї програми для боєздатності радянської армії багато хто воліє промовчати, а даремно.

Маловідому і захоплюючу історію, пов’язану з ленд-лізом, мені довелося розшукати на Алясці. Секретна траса Аляска-Сибір. Хоча цією трасою, що сполучала Аляску з Новосибірськом, за 3 роки до СРСР було перегнало біля 8 тисяч бойових літаків, більшість наших співвітчизників не знає про це нічого.

Тоді в умовах критичних перших років війни ця допомога була стратегічно важливою. Адже, наприклад, 50 % танків, що брали участь у Битві під Москвою, були поставлені союзниками. Ще 1941 р. в’язні ГУЛАГу, серед яких і багато українців, у складних умовах будують проміжні аеродроми для приймання техніки з Аляски. А у невеликому місті Аляски – Фейрбанксі, розташовується перший радянський перегінний авіаполк. Адже Сталін рішучо відмовився від пропозиції Рузвельта використати досвідчених американських пілотів для перегонки їх до СРСР. Через важкі погодні умови та слабку підготовленість ризик на перегонці був смертельний. Усього за Лендлізом було поставлено 18 тис. літаків: 8 тисяч перелетіли через Алсіб і 1,5 тисяч машин розбилися. Цікаво, що сам Рузвельт повертався Алсібом з Тегерану, бажаючи побачити як діє цей міст на практиці. Важливо відзначити, що 94 % допомоги за Ленд-Лізом була безкоштовна.

Монумент повітряному мосту Аляска-Сибір. Американський та російський прапори…

Та і сама Аляска вподовж другої світової війни не була спокійним місцем. Вторгнення японців на Алеутські острови викликало трагедію алеутського населення, яке було примусово евакуйоване американцями. Відвойовування цих островів вилилось у криваву битву, де японці захищали захоплені ними острови Ату та Кішка до останньої людини у буквальному сенсі цього слова.

Проте Америка того часу то не тільки велика політика та війни, це центр формування сучасної так званої популярної культури, яка надзвичайно потужно впливає зараз на весь глобалізований світ. Дану культуру підтримує кінематограф – потужна система Голівуду. В той час ще не було виразної прірви між ним і європейським кіно. Але з часом американський кінематограф майже виключно займеться продукуванням блокбастерів для любителів поп-корну.

Сполучені штати вже з 40-х років починають ставати центром світової моди. Тут знову змушений визнати, що часом ретроспектива модних тенденцій свідчить не на користь сучасності. В мене особисто індустріальна міська цивілізація США асоціюється з модою 30-40-х рр., яку можна було побачити в чисельних гангстерських фільмах.

Все це приходило мені в голову під час прогулянки вечірнім Бродвеєм з його численними сяючими вітринами та запрошеннями оглянути наступний мюзікл чи шоу.

Автор висловлює подяку Фонду Фулбрайта, Маменко М., Козрецькій І, Зіхенгу Ю., Хантеру Б., Нуру М., Дусюку Р., Мун О., Заворотній Г. та всім тим, хто допомагав мені під час мого знайомства з Америкою.

Використані джерела:

Іван Парнікоза, НІАМ «Київська фортеця»