Частина 7: Наразі ми маємо велику громадянську війну...

Чи можете ви уявити собі сучасних американців, які зриваються з власної хати і абсолютно безкоштовно ідуть захищати ідеали свободи та рівності в кривавому конфлікті. Проте були часи коли вони були на це здатні…

Світ не буде пам’ятати що ми говорили тут

Але буде пам’ятати, що вони зробили тут

А. Лінкольн, Гетисберзька промова

Що мене завжди захоплювало в американській історії – це боротьба Півночі проти рабовласницького Півдня. Символом тієї боротьби був Гетисберг – місто, біля якого у кривавому двобої зійшлися Південь та Північ і три дні билися за своє уявлення того, як має виглядати Америка. Місто, в якому все наразі начебто залишилося так, як було 1863 р. Вузькі вулички Гетисберга виглядають так, ніби ними тільки що проїхала кавалерія Буфорда, а на околиці міста можна щохвилини очікувати появи колони конфедератів, які стрімко наближаються до міста.

Місце, де почалася триденна Гетисберзька битва

Ось і лютеранська семінарія, звідки Буфорд керував першим боєм, не давши блискучому полководцю Роберту Лі зайняти позиції, вигідні для його заповідної мрії – розгрому армії Потомак. Розгром цієї останньої надії Півночі мав автоматично перетворитися на ультиматум до Вашингтона та кінець війни. Мав, але не перетворився. Відвідавши Гетисберг, я ще раз переконався, що радість від того, що так не сталось, є і моєю радістю.

Самовбивча атака Пікета – апофеоз битви під Гетисбергом

Приємно було довідатися, що багато наших співвітчизників приєдналися до загонів Півночі (1861-1865). Інколи можна прочитати, що генерал Василь Турчин, прозваний «грізним козаком», який був другом президента Лінкольна і став відомим після битви під Чікамоге 1863 р., був українцем. Втім, аналіз його біографії свідчить, що він був родовитим донським козаком і вірним слугою царя і вітчизни.

Натомість над усією завірюхою того конфлікту, як і над низкою політичних діячів Америки, на кілька голів підвищується постать А. Лінкольна. У тій війні і у тій історії він, здається, був визначальною особою. Ця непересічна людина насправді виглядає найдостойнішою з тих, які планували нові засади життя на Острові Черепахи і його внесок у подолання рабства є вирішальним.

Абрахам Лінкольн – останнє фото…

Згадуючи про нього, Мартина Лютера Кінга та ін., і оглядаючи байдужі обличчя американської молоді будь-якої раси, задаєш питання, чи ті хлопці на Кладовищенській гряді у Гетисбургу захотіли би знову за них битися. Українська молодь, на жаль, нічим не краща. Це питання справедливе для всієї європейської культури. Quo vadis, цивілізація?

На національному кладовищі у Гетисбергу поховані як солдати Півночі, так і солдати Півдня. Тут А. Лінкольн виголосив свою знамениту Гетисберську промову

Втім, звичайно, причини громадянської війни були більш глибокі, ніж боротьба з рабством. Адже, торгуючи на пряму з іноземними державами, американський Південь тим самим відчутно бив промисловість Півночі. Зважаючи на це, федеральний уряд підвищував податки на імпортні товари, що, звичайно, не подобалося Півдню.

Цікавою була підтримка, яку надала Сполученим штатам Російська імперія: її Тихоокеанський флот увійшов у води біля тихоокеанського узбережжя США, що, як вважається, утримало Британію від участі у війні на боці конфедератів. За це американці підтримали розправу Росії з польським повстанням 1863 р. Знали б про це Т. Косцюшко з К. Пулявським, які так відважно билися за США… Та політика, як відомо, – це постійна гра. До речі, те зближення під час громадянської війни було чи не вирішальним для того, щоб під загрозою втрати Аляски на користь Британії та встановлення спільного кордону з нею, російський уряд не гребував навіть підкупом американських сенаторів аби будь що продати їм Аляску.

Будівля суду у Нью-Йорку, вартість зведення якої дорівнює сумі, що сплатили США за всю Аляску

Є куточок пам’яті Громадянської війни і у Віфлеємі. Колись він стояв у центрі міста на ринковій площі між Main та New streets. Та він заважав там ділкам, зважаючи на що він був перенесений до Саду Троянд (Rose Garden) 1967 р. А на старому моравському кладовищі також покояться солдати громадянської війни.

Монумент громадянській війні у Віфлеємі колись і тепер

Надгробки солдат громадянської війни на старому моравському кладовищі у Віфлеємі

А з Алентауном пов’язана історія так званих перших оборонців. У критичний час початку війни, коли військо Союзу представляло собою сумне видовище, А. Лінкольн закликав мешканців міста йти на оборону федеральної столиці – Вашингтона. І вони, добираючись, хто як міг, прийшли (цікаво чи зараз би це було можливе?). У центрі міста відвідаємо колонну героїв громадянської війни, а у західному парку – виразний пам’ятник «першим оборонцям».

Монумент «першим оборонцям» у Західному парку

Ветерани-«перші оборонці» біля монумента героям громадянської війни в Алентауні

А чи американці зневажають своїх конфедератів? Зовсім ні, вони стараються розглядати їх як тих, хто щиро помилявся. Старий південь, за чим сумувала М. Мітчелл, пішов у небуття. Що ж, наразі ж залишилося королівство фінансів.

Та що ще обов’язково треба згадати, то це підхід до увічнення громадянської війни, місць її окремих битв. І взагалі зразковий підхід до своєї історії. Про це Україні, де увічнення місць національної пам’яті відбувається майже виключно зусиллями волонтерів, залишається тільки мріяти.

Генерал Лі дивиться на Кладовищенську гряду, таку близьку і таку далеку. Цей рубіж не дано було подолати його армії Вірджинія на полі бою у Гетисбергу

Місце кожної частини, що приймала участь у битві під Гетисбергом позначено спеціальним знаком, а командувачам і окремим підрозділам споруджено окремі пам’ятники.

Сліди іншої вирішальної битви громадянської війни ми шукали на півдні США, над берегами розкішної Міссісіпі. Гармати на бастіонах у Віксбургу нагадують нам про жорстоку осаду міста загонами Союзу у травні-липні 1863 р., що призвело до розколу конфедерації на дві ізольовані частини, що фактично вирішило її долю. Ця перемога У. Гранта відбулась одразу після Гетісберга, що остаточно укріпило позиції Півночі.

Гармати над берегами величної Міссісіпі і досі нагадують про жорстоку битву та осаду Віксбурга

Оглядаючи місця пов’язані з громадянською війною, до голови постійно приходили кадри з панорамної екранізації роману Маргарет Мітчелл – «Унесені вітром». За епічністю та багатосторонністю викладу ситуації того часу його можна назвати американським варіантом Романа Л. Толстого «Війна та мир».

В кольоровій екранізації з розкішною Вів`єн Лі ми можемо побачити побут і життя півдня, пережити радість перших перемог конфедератів та сумну розплату за їх самовпевненість. Уявлення про те що коїться виразно приходить після кадрів відступу конфедератів під проливним дощем з Гетисберга та епохальної пожежі Аталанти.

Примхлива панночка Скарлет Охара на наших осах перетворюється в досвідчену жінку. Яка не цурається перев’язувати поранених та власноручно вбиває дезертира-мародера з війська Союзу.

Переглядаючи знову цей фільм згадаймо непросту долю авторки роману – Маргарет Мтічел, що народилася в 1900 р. в тій самій Атланті, в якій ще зберігалися перекази про розкішні бали, які давали тут для того щоб зібрати гроші на армію Півдня та те як конфедерати спалили її перед приходом Шермана. Мітчелл зуміла відтворити «Американську мрію», вона подарувала американському читачеві якийсь зразок поведінки, якийсь символ «справжнього громадянина». Її героїв можна порівняти з міфологічними персонажами древніх легенд – саме такий зміст мали для американців образи «Віднесених вітром». Чоловіки виховували в собі підприємливість і демократичний індивідуалізм Ретта. Жінки наслідували одяг і зачіску Скарлетт.

Гнучка американська промисловість оперативно відреагувала на популярність книги: у продажу з’явилися сукні, капелюхи, рукавички «в стилі» Скарлетт. Відомий кінопродюсер Девід Селзник в поті чола чотири роки трудився над сценарієм фільму «Віднесені вітром». Прем’єра, що відбулася в Атланті – місті, в якому Мітчелл провела більшу частину свого життя – 15 грудень 1939 року став небувалим тріумфом і фільму, і роману, і його авторки.

16 серпня 1949 р. загинула під колесами випадкового автомобіля. Нехай і ця стаття буде даниною її пам’яті…

Липневими днями 2013 р. На полі бою під Гетисбергом пройшли масштабні заходи з реконструкції боїв та побуту того часу, присвячені 150 річниці битви. Окрім розпачливої атаки Піккета та тут можна було побачити бравих кавалеристів а також панночок в стилі Скарлетт-Охара.

Автор висловлює подяку Фонду Фулбрайта, Маменко М., Козрецькій І, Зіхенгу Ю., Хантеру Б., Нуру М., Дусюку Р., Мун О., Заворотній Г. та всім тим, хто допомагав мені під час мого знайомства з Америкою.

Використані та рекомендовані джерела:

Іван Парнікоза, НІАМ «Київська фортеця»