Народний будинок (№ 71)
Клара Карафін, Олександр Тищенко
Розмір зображення: 1599:650 піксел
Фото 2013
Народний будинок, 1901 (архіт., іст.). Вул. Горького, 71. Формує ріг важливого у плановому відношенні перехрестя вулиць Горького та Леппіка.
Споруджений протягом 1901 – 1902 на кошти міської Думи, виділені Комітету піклування про народну тверезість для побудови народної аудиторії на ділянці у 600 кв. саж. (вона мала називатися Пушкінською). У глядацькій залі ставилися спектаклі та читалися лекції, а з серпня 1901 почав працювати сінематограф. У червні 1917 міська Дума, залишивши будинок у розпорядженні міста, прийняла постанову щодо його використання для проведення читань, лекцій і т. п., цією ж постановою виділялося безкоштовне приміщення у будинку товариству «Просвіта».
Із будівлею Народного дому та товариством «Просвіта» пов’язана діяльність в Олександрівську Українських січових стрільців (1918), які допомагали олександрійській «Просвіті» у справі українізації міста, брали участь у випуску українського тижневика «Січ» та налагодженні роботи театру. У січні 1919 тут відбулися збори молоді, на яких було утворено соціалістичну спілку робітничої молоді м. Олександрівська. Секретарем організації було обрано Л. Мальцева. У квітні 1919 у будинку був відкритий червоноармійський та робітничий клуб ім. Леніна. У жовтні 1920 тут було розміщено музей та архів міста, які очолив відомий краєзнавець Я. Новицький. У 1927 Народному будинку присвоєно ім’я В. Леніна.
У 1928 в цьому будинку виступав поет В. Маяковський. За даними післявоєнного періоду тут розміщувався кінотеатр (до 1990) та деякий час будівля використовувалася православною релігійною громадою як діюча культова споруда. Протягом останнього десятиліття 20 ст. її стан було значно погіршено у зв’язку з використанням більшості приміщень у якості господарчих складів. Однією з найбільш значних втрат є висока сценічна коробка з двосхилим дахом, яка добре помітна на старих світлинах.
Одноповерховий, на підвалах та цоколі, що підвищується за характером рельєфу вздовж вул. Леппіка. Цегляний, фасади не потиньковані, перекриття пласкі, деревобалочні. Дахи вальмові та двосхилі, вкриті покрівельним залізом. План близький до Н-подібного. Головний вхід – з боку вул. Горького, розташований у центральному ризаліті з відкритою галереєю на п’ять арок.
Центральними входами обладнано також обидва бічні фасади. Внутрішня планувальна схема базується на наявності композиційного центру – прямокутної у плані глядацької зали на 440 місць. Раніше вертикально розкритий простір сценічної коробки нині є висотно не виділеним, він завершений спільним з об’ємом глядацької зали двосхилим дахом. Вхідна група приміщень репрезентована вестибюлями та фойє. З тильного боку розташовані бічні сильно винесені в плані споруди і симетричні її повздовжній осі «кармани» і т. зв. ар’єрна сцена в центральній частині тильного торця.
Високий (за рельєфом ділянки) цоколь в тильній частині споруди має характер окремого поверху, приміщення якого (як і приміщення «карманів») та вестибюльної групи) використовуються під господарчі склади з окремими додатковими входами. Репрезентований за центральноосьовою (11 осей) симетричною схемою. Основою його членувань є мотив вписаного у велику прямокутну нішу малого вікна з виразним прямокутно-сітчастим заскленням.
П’ять арок центрального ризаліту мають завершення складного модернізованого абрису, основу якого складає широка променева цегляна перемичка. Центральну арку виділено порталом з двох бічних лопаток, що несуть стилізований трикутний фронтон на тлі монументального високого прямого аттика, бічні від нього ділянки завершені повним антаблементом з гладким фризом та профільованим карнизом. В ризалітній частині останній підкреслює задрібнений ритм дентикул, мотив яких повторюється також у верхніх частинах віконних ніш бічних компартиментів.
Подібні ж засоби, з додержанням зафіксованої положенням входів центральноосьової схеми, властиві й організації обох видовжених бічних фасадів, центральні частини яких створюють з обох боків споруди глибокі курдонери. Помітну роль відіграє ритм лопаток й відповідних їм на гладкому фризі подвійних ліпних кронштейнів, які в центральних частинах рівномірно членують простір стін і слугують п’ятами перекинутих між ними виразних, у дусі ампіру, напівциркульних архівольтів.
Звертає на себе увагу слабо виражений променевий характер клинчастих перемичок вікон, ще більш модернізованим він є на чільному фасаді. Тут до цих ознак додаються також орнаментальні елементи у вигляді рельєфних колоподібних розеток з висульками, вже вказаного, модерністського характеру арочні завершення та рішення порталу. До центрального входу підведено високий кам’яний ганок з широкими маршами сходів. Це довершує сприйняття лаконічного монументального образу цієї доволі репрезентабельної будівлі, яка розташована у планувальному вузлі та сприймається з багатьох дальніх оглядових точок.
У 1966, 1987 на фасаді будинку встановлено мармурову та гранітну меморіальні дошки з текстом. Будинок має неабияке значення як чи не єдиний у місті Народний будинок з рисами, властивими театральним спорудам передреволюційних часів. Змістовний він і як пам’ятка історії, пов’язана з визначними політичними подіями та діячами культури першої половини 20 ст.
2005 проведено капітальний ремонт будівлі. Зараз не використовується.
[Державний архів Запорізької області – Ф. 24, оп. 1, спр. 1533. – Арк. 4; Ф. Р.-2030, оп. 1, спр. 71. – Арк. 1; Ф. Р-1398, оп. 1с, спр. 1; На баррикадах, 1905 год в Александровске. – Запорожье, 1925. – С. 41.]
Джерело: Матеріали до багатотомного «Зводу пам’яток історії та культури України»: Запорізька область. – К.: 2016 р., , с. 93 – 95.
Більше фотографій: