Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору
Української держави

Богдан Хмельницький

?

Церква Покрови

Церква Покрови

Розмір зображення: 646:800 піксел

Залужжя. Церква Покрови пр. Богородиці, 1912 р. Світлина 1998 р. Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 202.

Залужжя Мукачівський район

Церква Покрови пр. богородиці. 1912. (УПЦ)

У 1692 р. село було філією парохіяльної церкви в Неґрові. У 1733 р. згадано про дерев’яну церкву св. Івана Хрестителя з трьома дзвонами.

Пізніші згадки про дерев’яну церкву належать до 1772 р. (бідна церква, бідно всередині прикрашена) та 1797 р. (тоді Рада намісництва вирішила будувати нову церкву замість підупалої старої, що ледве вміщала 50 осіб і стояла в урочищі Корелаш, на місці поховання померлих від холери).

На початок XX ст. кількість греко-католиків у Залужжі становила 523 особи, в Ромочевиці – 423, в Яблунові – 331. За записами Михайла Алмашія, перша дерев’яна церква стояла в Ромочевиці в урочищі Ліщани і те місце до комуністичних часів позначав хрест, а другу церкву збудували на високому пагорбі між селами Залужжя та Ромочевиця.

На початку XX ст. вірники Ромочевиці збиралися збудувати свою окрему церкву на тому ж бережку (на землі Василя Гомоная), на якому збиралися будувати церкву 200 років тому, але священики вмовили громаду погодитися на спільну церкву. Вирішальним стало слово авторитетного старости Василя Гомоная (Грицака).

Муровану церкву почали будувати 1909 p., вимурувавши стіни довкола старої дерев’яної церкви, а посвятили нову споруду в день Покрови 1912 р. За іншим переказом, війна перервала працю і посвятили завершену церкву церкву 14 жовтня 1923 р.

За спогадами місцевого вчителя Василя Івановича Малелька (1916 р. н.), церкву будували майстри-італійці, а дерев’яну – розібрали і начебто передали в інше село.

Гроші на будівництво зібрали в селі (жер -товністю відзначилися Іван Плескач, Іван Товт, Василь Греба та інші, а також місцеві євреї), але основну частину внесли земляки з Америки. Цеглу випікали в селі. Вежа була вищою приблизно на 4 м за рахунок конструкції для дзвонів, яку згодом розібрали. Згадано також, що війна перервала працю.

До 1928 р. дахи вкривала черепиця. Церква має чудовий іконостас із майстерно намальованими іконами. Стіни прикрашено картинами зі сценами Хресної дороги, подарованими храмові жителями села в 1933 р. Кивот зробили І. Павлишинець та Ю. Логойда.

Настінне малювання (22 фрески) виконали Юрій Балог та Іван Павлович з Мукачева в 1994 – 1995 роках за священика Василя Грицька та голови громади Івана Кампова. Посвятили помальовану церкву в листопаді 1995 р.

Кажуть, що окрема дзвіниця стояла біля дороги вже на початку XX ст. Теперішню дерев’яну каркасну дзвіницю збудували для дзвонів, найбільший з яких виготовила ужгородська фірма “Акорд” у 1925 p., а середній – майстер Октав Вінтер у чеському місті Броумов у 1924 р. Малий дзвін – робота Ф. Еґрі.

Зі священиків, що служили в селі, запам’яталися Антон Яроміс (згадують в 1855 і 1877 роках), який добився прокладення дороги через село, та Павло Яцкевич – активіст духовного та соціального життя в селі. Останній греко-католицький священик Микола Бобита був ув’язнений радянськими органами безпеки в 1949 р.

Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 202 – 203.