2009 р. Замок “на честь” чортового хвоста

Ірина Стасишин

Дата: 06.09.2009

“Вас вітає сонячне Закарпаття!” З усмішкою і такими, здавалося б, простими словами вас привітають жителі Хуста чи іншого Закарпатського міста. Проїхавши сім годин потягом із Тернополя, ви дійсно потрапите у напоєну сонцем і майже вкриту виноградними лозами землю. Найперше мандрівника-українця може вразити мова цих засмаглих жителів і велика кількість циган. Наче ти потрапив кудись за кордон.

Закарпатське кулько (“скільки”), никай (“дивись”), ідеме (“ходімо”), айно (“так”), ташка (“сумка”), тісто (солодка випічка) і тому подібні слова спершу трохи ріжуть слух. Але привітні люди, які завжди готові запропонувати смачного домашнього вина, буквально за мить “захоплюють вас у полон” своєю душевністю та оптимізмом.

Однак захоплюють на Закарпатті не лише люди, а й давні замки-фортеці: у Мукачевому – “Паланок”, Ужгородський замок, руїни Невицького замку, фортеця у селі Середнє та інші. Деякі з них, як мукачівський, добре збережені і відбудовані. Там проводять екскурсії і виставки, розповідають цікаві історії та легенди, а інші, як, наприклад, Хустський замок, – зруйновані і практично забуті. Проте не місцевими жителями і, звісно, істориками.

Місто Хуст дуже мальовниче, затишне і досить тихе. Його, наче люблячі батьки, з усіх сторін “охороняють” гори та огортають води Ріки та Тиси. А сам районний центр розкинувся в доволі просторій долині, якою недалеко Замкової гори протікає ще одна річка – Хустець. Зараз вона мілководна і брудна, однак років 40 тому, кажуть місцеві, в ній було де скупатися навіть у центрі міста.

Прогулюючись невеликими вулицями Хуста, ви одразу відчуєте запах кави і обов’язково захочете посидіти в одному з численних кафе. Адже приготування цього ароматного напою в Закарпатті – майже культ. До того ж вас приємно здивує ціна – філіжанка кави в звичайному хустському кафе коштує 3,50-4 грн. А вже побалувавши себе міцним еспресо і на диво смачною випічкою, можна підійматися вгору, на огляд руїн Хустського замку.

Дорога до неприступної колись фортеці (Хустський замок за сім століть його існування як оборонної споруди захоплювали лише двічі: монголи в 13-му ст. і місцеві жителі хитрощами з допомогою дівчат легкої поведінки – прим. авт.) веде через запустілий парк і річку Хустець. Майже у підніжжі тепер уже густо порослої буками та іншими деревами Замкової гори між чотирма старечими липами стоїть пам’ятник загиблим у Першій світовій війні.

Підіймаючись вище старою, вимощеною річковим камінням, дорогою, можна побачити ще один монумент – загиблим за Карпатську Україну 1939 р.

А вже на вершині гори з’являються порослі заростями руїни замкових стін – зовнішньої і внутрішньої. Зберігся і в’їзд у фортецю.

Вузькими, протоптаними туристами і школярами, стежками ходить небагато людей. Однак уява жваво малює вежі та покої, сходи і подвір’я замку. Хоч сама гора не дуже висока – близько 150 м – краєвид із неї відкривається просто фантастичний на 15-20 км, а за доброї погоди і далі.

Хустський замок, згідно з офіційними даними, збудували в ХI ст., однак поселення навколо нього існувало ще задовго до того, розповідає хустянин Іван Чейпеш (52 р.). При будівництві фортеці до розчину, яким скріплювали камінь, для міцності споруди додавали яєчний білок та овечий сир. Ця фортеця належала тоді до п’яти оборонних замків, збудованих над Тисою. Вони охороняли соляний шлях, яким із Солотвино везли сіль у Європу. Сам замок, як і місто, входив до регіону Мараморош. На півдні його (сучасна Румунія) була і фортеця знаменитого Дракули, продовжує пан Іван.

Стіни Хустського замку, порівняно, наприклад, з Кам’янець-Подільським чи Хотинським, були не настільки масивними – якихось 1,5-2,5 м. Та й в часи військового затишшя в фортеці залишалося не більше 100-150 оборонців.

Це зумовлено тим, пригадує історію місцевий житель, що замок був дуже добре захищений природно. Адже за часу функціонування оборонної споруди Замкова гора вичищалася від лісу, що значно підвищувало обороноздатність фортеці.

Вивезти стінобитні засоби було мало можливостей. Та й гарматними ядрами в середньовіччі було не просто атакувати замок (одна з легенд розказує про такий випадок, як відомий опришок Олекса Довбуш намагався це зробити, проте навіть йому вдалося пошкодити тільки дах).

Хоча природа й була найкращим захисником фортеці, вона її і зруйнувала. Наприкінці XVIII cт. блискавка вдарила в порохову вежу замку – вибухом знесло половину споруди. І оскільки в той час фортеця уже втратила своє історичне значення твердині, її і не відбудовували. А каміння розібрали на нові будівлі у місті. Так, нижня частина муру навколо Реформатської церкви у Хусті викладена саме ним, каже пан Іван.

Фахівці припускають, що назва міста Хуст походить від назви річки Хустець, однак місцеві розповідають зовсім іншу історію. Один пастух пас на луці овець. День уже схилявся до вечора, як він не помітив, що каменем защемив хвоста чортові, який жив у тих місцях. Рогатий же почав тягти хвоста, і витяг цілу гору. Потім на ній звели замок, навколо якого розкинулося місто. Його так і назвали – Хвуст, що закарпатською означає “хвіст”. З часом літера «в» випала з того слова і стало місто Хустом.