Особняк С. Маранца (№ 71)

Сергій Єсюнін

Особняк С. Маранца, фото 2019 р.

Особняк купця Соломона Маранца, 1880-ті рр. Вул. Проскурівського підпілля, 71

Двоповерховий, цегляний, у плані прямокутний, розміщений на незначному схилі та має високий цокольний поверх. Був споруджений у відкритій цеглі, але внаслідок облицювання керамічною плиткою у 1960-ті рр. фасади втратили первісне архітектурне оздоблення. На головному фасаді (орієнтований на північ) виокремлюється вузька центральна розкріповка та бічні ризаліти. На тильному фасаді (орієнтований на південь) – бічні ризаліти великого виносу. Горизонтальне членування визначають міжповерховий карниз (над цокольним поверхом) та розвинутий вінцевий карниз. Віконні прорізи цокольного та другого поверхів прямокутні, першого поверху – аркові. Наприкінці ХХ ст. із східного боку прибудоване триповерхове приміщення, у 2015 р. над старою частиною особняку добудований мансардовий поверх.

На сьогодні особняк С. Маранца є одним з найстаріших будинків міста, має історичну цінність та репрезентує архітектурну забудову Проскурова другої половини ХІХ ст.

Збудований у 1880-х рр. на великій земельній ділянці на розі вулиць Олександрівської та Аптекарської (нині – Проскурівської та Проскурівського підпілля), яка належала купцю, потомственому почесному громадянину Соломону Маранцу (син купця Гершка Маранца) – одному із найбагатших мешканців Проскурова кінця ХІХ – початку ХХ ст. С. Маранц володів цукровим заводом і паровим млином, утримував банкірську контору, вів торгівлю різними товарами, здавав в оренду численну нерухомість.

На момент спорудження особняку земельна ділянка була незабудована, отож особняк був розміщений в оточені зелених насаджень в глибині від червоної лінії вул. Олександрівської, головним фасадом до названої вулиці. На початку ХХ ст. перед головним фасадом свого особняка, родина С. Маранца будує два прибуткових будинки (див. Кінотеатр «Модерн» та прибутковий будинок С. Оксмана). Таким чином особняк опинився на другій лінії забудови вул. Олександрівської, мав заїзд через арку між прибутковими будинками, а також з боку вул. Аптекарської.

Особняк С. Маранца наприкінці ХІХ ст. вважався одним з найкращих будинків Проскурова та з дозволу господарів використовувався для громадських потреб. На початку 1900-х рр. купець надав свій особняк у розпорядження Громадського зібрання – такої собі організації місцевого самоврядування на громадських засадах, до якого входило 96 найвпливовіших проскурівчан. На своїх засіданнях вони приймали рішення (т.зв. «присуди») стосовно різних питань міського життя, та направляли їх до міської думи. Як правило, дума до таких «присудів» прислуховувалась та брала до виконання.

Після смерті С. Маранца, особняк перейшов у власність доньки Августини, яка у 1911 р. продала його Проскурівсько-Летичівському сільськогосподарському товариству. Після встановлення радянської влади (1920 р.) будинок націоналізований. У 1920-х – 30-х рр. тут розміщувалась Проскурівська міська рада, у другій половині ХХ ст. перебували різні державні установи сільськогосподарської галузі – обласне управління сільського господарства, згодом «Хмельницьксільбуд». Нині використовується як будівля адміністративно-комерційного призначення.

Джерела та література:

1. Вся Украина и АМССР на 1929 год. Адресная и справочная книга. – Одесса, 1929. – С.633.

2. Держархів Хмельницької обл., ф.113, оп.34, спр.69.

3. Держархів Хмельницької обл., ф.р.17, оп.3, спр.22.

4. Проскуров 27 лет тому назад. Разсказ местного нотариуса К.И.К. – Проскуров, 1915. – С.1, 8.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Хмельницька область. . – Хмельницький: 2019 р., с. 116 – 117.