Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пімсти смерть великих лицарів

Богдан Хмельницький

?

1968 р. По Україні

Г. Н. Логвин

1968 р. По Україні

Розмір зображення: 800:604 піксел

Успенський собор у Володимирі-Волинському. 1160 р. Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 164.

Володимир-Волинський, в давнину – столиця Волинського князівства, а тепер звичайне рядове місто. Воно належить до найстаріших міст Волині, його заснував, за літописом, князь Володимир у X ст. У 992 році тут створено одну з перших єпархій. Місто, яке лежало на шляху з Києва до Західної Європи, швидко розвивалось і перетворилось у видатний центр культури і мистецтва.

З мистецтвом Володимира-Волинського зв’язана дуже важлива пам’ятка XI ст. – так званий кодекс Гертруди, або «Трирська псалтир»; вона була власністю дружини князя Ізяслава, який князював у Володимирі-Волинському.

До цього кодексу, написаного між 1078 і 1087 рр., було додано кілька аркушів з мініатюрами. Більшість дослідників схиляється до думки, що мініатюри ці виконано у Володимирі-Волинському. Для них характерні яскрава каліграфічність та сплав західних романських і візантійсько-київських форм. Гостротою портретних характеристик, широтою і енергією живописної манери вони відбивають той етап у мистецтві, коли місцеві художники знаходили і виробляли свою самостійну мистецьку мову, свої форми вислову.

Дванадцяте століття і для Володимира-Волинського було порою розквіту місцевої архітектурно-мистецької школи, тісно зв’язаної з Придніпров’ям і Києвом. Про це свідчать уцілілий в реставрації Успенський, або Мстиславів, храм, збудований у 1160 р., і розкопана в урочищі «Федорівщина» велика церква. Обидві споруди за планом повторюють Успенський собор Києво-Печерської лаври. В них немає ні башт для сходів на хори, ні будь-яких інших прибудов, що порушували б сувору замкненість об’єму. Розмірений ритм півколон, який розчленовує фасади, завершені арками-закомарами, та крупні лаконічні форми бані з шоломовидним верхом були втіленням нових форм у мистецтві.

Розквіт міста зв’язаний з князюванням Романа Мстиславича й припадає на останнє десятиліття XII ст. і початок XIII ст. За короткий час була створена велика держава, що могутністю і розмірами не поступалася перед першою.чпшою з країн Європи того часу, а багатьох і перевершувала. Для зміцнення своєї влади в Галичі Роман Мстиславич розправився з великим галицьким боярством, а потім поширив вплив і на Київ. Він також вів успішну боротьбу проти нападів половців і литовських феодалів, укріпив західні кордони Галицько-Волинського князівства. Літопис зве його «пріснопам’ятним самодержцем всея Русі», «великим Романом», що наслідував свого діда – Володимира Мономаха. У 1205 р. Роман трагічно загинув під Завихостом. Його сини, на час князювання яких припало татарське лихоліття, зумі\и зберегти від занепаду свою державу і не тільки відбудувати зруйновані татарами міста, але й збагатити їх новими утворами.

Про архітектуру Володимира-Волинського в XIII ст. в літопису є згадка про те, що король угорський, побачивши Володимир, захоплено вигукнув: «Така града не изобретох ні в Німечких странах!» Можливо, що до кінця XII – початку XIII ст. належить великий чотиристовповии храм, розкопаний у 1958 р. професором М. Каргером.

Археологічні дослідження показують, що за передмонгольських часів міста були розвиненими центрами виробництва. Згодом, у післямонгольський період, особливо наприкінці XIII ст., на Волині теж існувало багато міст, де ремісники і купці становили значну силу. Важливо, що мистецтво розвивалось не тільки при дворах князів чи в монастирях, але і в скромному житлі талановитого ремісника-міщанина, в хатині селянина. їхні руки мурували могутні стіни замків і фортець, гідні подиву собори, ткали килими, виробляли золотий і срібний посуд, кували зброю, різали дерево і камінь на оздоби палаців і храмів. У ці утвори вони вкладали свій талант, уміння, свій смак. Саме завдяки цьому вся тодішня культура починає набирати демократичного характеру. В літературі мова стає ближчою до народної, виразнішою і яскравішою (досить прочитати опис хвороби князя Володимира Васильковича). Галицько-Волинський літопис вражає соковитою стислістю і сильною образністю, в ньому знаходимо елементи народної мови. Прагнення до конкретного зображення в літературі та мистецтві виникло як результат розвитку пізнання, поглиблення спостережень над навколишнім світом. Вже в пам’ятках XII ст. можна помітити, як естетичний інтерес починає переміщуватися з героїчних і легендарних тем у площину повсякденного реального життя. Правда, це відбувається надзвичайно повільно. Свідченням цього процесу є той же Галицько-Волинський літопис. Розповідь про хворобу князя зігріта щирим співчуттям до тяжкохворого. Видно, що людяність високо цінилася. Це відчувається і в заповіті князя перед смертю. Він не забуває і своєї вихованки сироти Ізяслави, про яку піклується як про рідну дочку «…іже миловах ю аки дщерь родимую; бо бог не дав мені своїх родити… но ся же бисть аки от своєї княжни ро-жена, взем бо есм ю от своєї матері в пеленах і викормив». Князь турбується про її майбутнє, щоб заміж «не віддавали її неволею ні за кого же, но де їй любо, туди і віддають». Перед смертю Володимир Василькович пише: «А княжна моя, по моїм животі, оже восхочет в черниці пойти, піде; а же не восхочет іти, а як їй любо, мені не вставши дивитись, що хто має робити по моїм животі». Це знаменні слова: в них немає й тіні деспотичного бажання розпоряджатися чужою долею.

У мистецтві й архітектурі теж виявляється ця увага до людини. Тому поряд з будівництвом величезних церков і фортець, де провідною темою було звеличення держави та її правителя, дедалі більше споруджуються невеликі парафіяльні храми та каплиці або родинні мавзолеї-усипальниці, де все позначене затишністю, ліризмом.

Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 157 – 160.