Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть
не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

2009 р. Музей Бандер

Аліна Небельмес

Дата: 15.06.2009

На місці колишньої плебанії, де мешкали Бандери, сьогодні створено музей-садибу цієї родини – візитну картку села. Музей розташований неподалік від головної дороги, біля сільської ради. За Вікіпедією, у світі є п’ять музеїв С. Бандері: у Лондоні, у с. Ягільниці, в Старому Угринові (де народився С. Бандера), у Дублянах та у с. Воля-Задеревацька.

Трохи географії та історії. Воля-Задеревацька – село за 10 км на схід від Моршина, за 25 км від Стрия, відстань зі Львова – 94 км (ч/з Миколаїв, Стрий, Моршин, Лисовичі). Населення – 871 осіб. Протягом 1933-1936 рр. у селі з родиною проживав відомий український політичний діяч Степан Бандера. На основі колишньої плебанії, де мешкали Бандери, сьогодні створено музей-садибу цієї родини – візитну картку села. Музей розташований неподалік від головної дороги, біля сільської ради.

Можна не повірити, але музеєм садиба Бандер у Волі-Задеревацькій стала ще чи не в перші дні незалежності України. Спочатку за хатою наглядала Анна Іванів – близька подруга Оксани Бандери (сестри політичного діяча). Тепер це справжній музей, щороку тут з’являється щось «новеньке». Перед сторіччям з дня народження Степана Бандери нардеп Віктор Швець подарував музею 100 тис. грн на облагородження території та ремонт хати.

Музей «жив» на самовідданості і патріотизмі людей, дотичних до його створення, – директора Михайла Балабанського та сільської громади. Музей-садиба не є державним музеєм, тому існує виключно на фінансову підтримку Стрийської районної ради та меценатів, зокрема Асоціації промисловців, підприємців і роботодавців Стрийщини. Сюди з’їжджаються школярі найближчих областей, а також заглядають відпочивальники з курортних міст Моршина і Трускавця.

…Мене та мого «провідника» місцями родини Бандер водій таксі погодився завезти до с. Волі-Задеревацької і зачекати трохи. Сам він там ніколи не був. Ми їхали зі Стрия і, доїжджаючи до Волі-Задеревацької, дорогою питалися, де садиба-музей Степана Бандери. Селяни відразу відповідали, куди нам рухатися далі. У селі поблизу школи біля головної дороги стоїть плита з написом та вказаним напрямком руху у невеликий закапелок, до садиби.

Садиба має чимало цікавих місць. Перед її входом праворуч є окремий вхід до частини карпатської скелі, на якій – бронзове погруддя Степана Бандери. Веде до нього бруківка червона і темно-сіра, натяк на червоно-чорний прапор ОУН. Перед входом у будинок – лицарі УНР, ОУН-УПА, увіковічнені у постаментах і барельєфах. Серед них – Симон Петлюра, Євген Коновалець, Роман Шухевич, Ярослав Стецько, Олекса Гасин. У день п’ятої річниці проголошення незалежності України Оксана Бандера посадила у рідному саду дуба.

Сама ж хата – звичайна, сільська, яку можна з кімнати в кімнату обійти колом. Вона містить чимало експонатів про провідників українського народу, боротьбу, ОУН, УПА. Цього дня у музеї ми були не одні – учні 8-го класу із с. Ходовичі приїхали на екскурсію. Ми теж «напросилися», до огляду запросили і нашого водія. Директор музею-садиби Михайло Балабанський енергійно і легко розпочав розповідь про родину, про ті часи; про те, що Степан Бандера у 24 роки знав 6 мов, про те, як мав «ровера», а тоді один велосипед був на три села, «не те що зараз – три мобільні у кожного», – звеселяє розповідь порівняннями для школярів.

У першій кімнаті – родовід Бандер. У наступній – капличка. Тут батько Степана хрестив взимку дітей. Відвідувачі зупиняються біля експонатів, вчитуються у матеріали, розглядають фотографії, побутові речі.

У музеї чимало листівок про рух ОУН-УПА, бойові здобутки повстанців. Привертають увагу фотографії Степана Бандери з юнацьких і студентських часів, його батьків, братів, сестер. Про початки ОУН, про Коновальця, прикмети українського націоналіста, про Варшавський і Львівський процеси над ОУН говорять не лише документи й витяги з них, а й світлини. Розповідає Михайло Балабанський і про те, що Росія була найбільшим ворогом України, наводить приклади від часів козацтва.

Згадав і слова Леніна про те, що «ми (комуністи) від терору не відмовлялися і не відмовлятимемося», про те, як проводили допити-знущання над українцями (пальці вставляли у двері і прищемлювали, ошпарювали ноги дівчатам, кажучи, що у них тепер є гарні чобітки). Школярі слухали, ні хвилинки не перебиваючи. Загіпнотизовують історії про вбивство Євгена Коновальця, який любив шоколадні цукерки, і тому йому в одну коробку підклали бомбу, що «розірвала його на шматки»; про вбивство Степана Бандери Богданом Сташинським із «новітньої» на той час зброї – пістолета з ампулою синильної кислоти. І цю історію, яка стала «трамвайною», що Сташинського завербували після того, як зловили за безквитковий проїзд.

Закінчує Михайло Балабанський розмову у хаті розповіддю про проголошення незалежності України 1991 року. «Кравчук зробив нам ведмежу послугу, проголосивши «незалежність України», насправді першу незалежність проголосили 1918 року, 1941 року було проголошено Акт відновлення незалежності України, у якому відіграв роль і Степан Бандера. Пам’ятайте, ми маємо довшу історію, аніж дехто нам втовкмачує», – зазначив директор садиби-музею.

А далі веде нас усіх на подвір’я, де біля будинку заклали парк імені Степана Бандери, облагородили криницю, збудували «криївку». «Я давно знав про криївку, знав, як вона би мала виглядати. Та все коштів не було, щоб здійснити всі роботи. Однак тепер ви можете навіть побувати у криївці з підземним ходом, де збережено партизанський дух», – зазначив ZAXID.NET Михайло Балабанський.

За словами директора садиби-музею, сюди приїжджає чимало туристичних груп, випадкові туристи мало заходять, однак із курортних міст бувають групи до 50 осіб, наприклад – духовий оркестр з Полтави. «Школярі часто бувають. От зі школи найближчих районів були ледь не всі класи. Для найменших розповідаю по одному, для старших – по іншому, однак ніколи не замовчую фактів.

У мене навіть колишні «кагебісти» були, розповідав їм так, як і сьогодні учням: нехай знають, що ми знаємо, – відверто розповів Михайло Балабанський. – Приємно вражений буваю від груп зі сходу України, які прагнуть знати історію. Хто б не був тут, після цього музею-садиби він виходить іншим».

У пана Михайла ще багато є ідей, як розвивати садибу-музей. Він навіть планує на другому поверсі «криївки» зробити конференц-зал для проведення різних круглих столів та наукових конференцій, для зустрічей товаришів по зброї…