Пам’ятник «Скорботний воїн»

Розмір зображення: 1280:960 піксел

Автор нарису: Романова Марія, 12 років,

учениця Білокузьминівскої ЗОШ І-ІІІ ступенів Костянтинівского р-ну Донецької області

керівник: Горічева Олена Володимирівна

«Пізнай свій край…себе, свій рід, свій нарід, свою землю – і ти побачиш свій шлях у життя…» – саме словами Григорія Сковороди мені хотілося б почати свій невеличкий нарис про моє рідне село Віролюбівку та пам’ятку історії, яка знаходиться в ньому.

Любов і глибока шана до рідної землі, до своєї малої батьківщини – одне із найсвятіших почуттів, яке ми проносимо крізь усе життя, усвідомлюючи особисту причетність до долі народу і усієї України. Поняття «рідний край» бере свій початок з батьківської оселі, тихої материнської пісні, чистої як краплинка роси, рідної мови.

Віролюбівка – древній і самобутній куточок України, моєї любимої Донеччини, багатою славною минувщиною і самобутніми традиціями. Овіяна легендою рідна земля, яка приваблює неповторною красою і гостинністю. Ці святі для кожного жителя місця не пов’язані з іменами видатних людей, але від цього не стають для нас менш цінними.

Усі ми разом пишемо нові сторінки історії своєї батьківщини і не забуваємо про минуле.

Ось тому ми – вихованці військово – патріотичного гуртка «Юні музеєзнавці» при Віролюбівському історичному (широкого профілю) музеї «Пам’ять серця» (керівник Горічева О.В.) згадали про пам’ятку історії- пам’ятник загиблим воїнам Другої Світової війни – «Скорботний воїн».

Обеліск у Віролюбівці, Маркове, Іванопіллі, в будь-якому населеному пункті нашого району чи області, просто посеред широкого неозорого поля чи під сінню дерев… Пам’ятники – це реальні сторінки нашої страшної, але незабутньої історії. Вони наближають до нас страшні події війни. З вуст в уста, з покоління в покоління народ передає славу про подвиги, хоробрість і безстрашність тих, хто кров’ю своєю стверджував мир на землі. Навічно написані їх імена на гранітних плитах обелісків.

Я можу заприсягнутися тим, що в нашому селі не кожен знає історію цієї пам’ятки – обеліска. Люди кожен день проходять мимо нього і навіть не замислюються про те, що було на цьому місці багато років тому. І ми просто зобов’язані донести до них те, що нам вдалося взнати від старожилів села.

Членами військово-патріотичного гуртка був добутий документ, датований 7 квітня 1966 року за №4/564 Костянтинівського об’єднаного міського військового комісаріату Донецької області. В той час в Віролюбівську с/раду входило декілька сіл, і в тому числі: Маркове, Віролюбівка, станція Віролюбівка. На території цієї сільської ради знаходилося 3 братські могили воїнів загиблих в боях з німецько-фашистськими загарбниками. В селі Віролюбівка знаходиться братська могила №25 і захоронено 14 воїнів, в селі Маркове – могила №24 і захоронено 2 воїни, на станції Віролюбівка – індивідуальна могила №29 і захоронено 1 воїна.

В різних документах подаються дуже протиречиві факти стосовно кількості похоронених в братській могилі №25, що знаходиться в нашому селі.

В процесі пошукової роботи було добуте історичне свідчення датоване 1958 роком. Хто його написав зрозуміти не можна, але свідчення дійсно цінне.

Серед загиблих в день звільнення села Віролюбівка 2 вересня 1943 року був лейтенант Пантюхін Козьма Фокеєвич. Ось яке посвідчення було відправлене на батьківщину героя:

(мова оригіналу)

Штамп: 19667

Полевая почта

21 сентября 1943 г.

Ваш сын, лейтенант, командир стрелковой роты Пантюхин Козьма (Кузьма) Фокеевич, уроженец Удмурдской АССР, Старо-Зятцинского района, деревня Гобгурт, был убит 6 сентября 1943 года. Похоронен на хуторе Веролюбовка Константиновского района Сталинской области у проселочной дороги.

Ми відразу звернули увагу на місце поховання – «біля узбіччя дороги». Тоді відразу хоронили на примітних місцях, щоб потім, трохи згодом, була можливість віднайти могилу. Це було перше поховання. Згодом останки воїнів поховали в братську могилу на сільському кладовищі, де вони і залишалися до 1947 року. А в 1947 році відбулося друге перепоховання. Виникла ідея перепоховати останки воїнів в центр села, щоб увіковічити їх пам’ять і в 1956 році відбулося останнє – третє перепоховання. Списки загиблих давав Патлатюк Павло Михайлович, 1925 року народження. Він був свідком тих воєнних подій і впізнавав солдат по фотографіях і так складалися списки. Цей свідок довгий час жив в місті Часів-Яр.

Був спочатку невеличкий залізний пам’ятник з червоною зіркою на вістрі, а в 1969 році було прийняте рішення про створення нового пам’ятника. Новий пам’ятник одержав назву «Скорботний воїн».

Пам’ятник «Скорботний воїн» був спроектований у 1971 році і установлений у 1972 році.

Відразу звертаєш увагу на фігуру солдата, який стоїть на п’єдесталі і дивиться нам прямо в вічі. Фігура має 3,5 метрів у висоту. Разом з п’єдесталом становить 6 метрів. З двох боків від пам’ятника стоять меморіальні плити з іменами односельчан, які загинули під час війни. Перед пам’ятником лежить гранітна плита з іменами воїнів, які звільняли Віролюбівку від окупаційних військ. На плиті знаходяться імена 19 воїнів

Серед загиблих за наше село військових особливо виділяється прізвище-

Кальянова Сергія Михайловича. Чим же воно примітне серед інших А тим, що пошуковим загоном велася переписка з його родичами і вони по їх запрошенню приїздили на могилу до сина. Цю зустріч підтверджують документи і фотографії тих років.

А ось прізвища Лістрової Олени на гранітній плиті немає, хоча вона там і похоронена. Молоденька медсестра напередодні звільнення села тільки поступила в розпорядження військової частини і її ще не встигли занести до списків і поставити на «довольствіє» і це і зіграло вирішальну роль в її історії. Під час бою за наше село Олена перебігала від одного пораненого до іншого, все було в диму. Коли Олена підповзла до пораненого, думаючи, що це наш боєць і почала перев’язувати його, а коли закінчила, то німецький солдат загнав в її серце штик. Так як Олена не була в списках частини, то і офіційно на плиті його не занесли. Пошуковці багато років добивалися відновити справедливість, але так і не вдалося. Мати медсестри декілька раз приїздила на могилу до доньки.

На території нашої – Віролюбівської сілької ради знаходиться ще один пам’ятник загиблому воїну – молодшому лейтенанту авіації Козлову А.П, який під час боїв за звільнення села Віролюбівки та станції з одноіменною назвою був поранений і переховувався в домі сім*ї Афанасієнко Віри Іванівни /керівника групи опору під час окупації, яка загинула в застінках гітлерівців в м.Костянтинівка/ і помер від ран. Похований він був на станції Віролюбівка, де і знаходиться йому пам’ятник. Він наш земляк з міста Краматорськ.

Вічні між століть ті, що загинули в бою, славні в віках бійці, безсмертні воїни – солдати – всі, хто сміливо йшов у бій, високо несучи прапор справедливості і боротьби, правди і волі, мужності і Перемоги.

Всіх порахуймо,

Згадаймо усіх поіменно

В місті, в селі і на хуторі дальньому теж.

Ось така історія нашої пам’ятки.

Надіслано О. В. Горічевою 6 січня 2018 р.