Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби
за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

Церква Преображення

Церква Преображення

Розмір зображення: 800:605 піксел

Верб’яж. Воловецький район

Церква Преображення Господнього. 1878. (УПЦ)

Священик служив у Верб’яжі ще в 17 ст. Церкву вперше згадано в 1692 р. У 1733 р. в селі була дерев’яна церква св. Михайла з двома дзвонами. Філія була в поселенні Глибокий Потік.

У 1797 р. йдеться про малу церкву, яку необхідно було збільшити. У 1798 р. згадують нову дерев’яну церкву, яка згоріла в 1877 р. Наступного року на тому місці розпочато будівництво кам’яної церкви. Кошти на будівництво подарував цісар Австро-Угорщини Франц Йосиф І, який відвідав Воловеччину в 1852 р. в супроводі герцога Шварценберґа, графів Шенборна і Естергазія.

Грошей вистачило на спорудження фари і фундаменту церкви, а далі на довгі роки роботи припинилися. Закінчили церкву аж після того, як куратор Павло Чекета пішов колядувати по околиці та в Галичині від Різдва до Пущеня, збираючи гроші на церкву.

На фасаді написано роки спорудження – 1878-1918 та 1956, 1981 – дати ремонтів. У церкві зберігалися дві ікони “Страсті Христові” та “Страшний суд” зі старого іконостаса.

Біля церкви – вкрита бляхою дерев’яна дзвіниця, збудована на початку XX ст. Своєрідно вирішено голосниці під шатровим покриттям: перехрещені бруси зміцнюють конструкцію другого ярусу дзвіниці і водночас створюють цікавий декоративний ефект. Опасання над зрубом чотиригранне, шатрова покрівля – восьмигранна. Один з двох стародавніх дзвонів має дату – 1748, два більші виготовив Р. Герольд у 1923 та 1924 роках.

Упродовж літа 1999 р. перед головним фасадом церкви збудовано нову дерев’яну дзвіницю 8 м завдовжки, 4 м завширшки при висоті разом з хрестом 15 м. Проект дзвіниці виконав місцевий художник Юрій Зорівчак. Будували дзвіницю Михайло Сличко, Павло Дьорка, Василь Чобалько, очолювані куратором із Завадки Василем Рибляном.

Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 325 – 327.