Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

Церква Вознесіння

Церква Вознесіння

Завадка. Церква Вознесіння Господнього, 1939 р. Світлина 1998 р. Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 352.

Завадка (Мала Чингава) Виноградівський район

Церква Вознесіння Господнього. 1939. (УГКЦ + УПЦ)

У 1775 р. згадується дерев’яна церква, збудована 1624 p., що вже зовсім розпалася. У 1915 р. йдеться про дерев’яну каплицю. Востаннє дерев’яну церкву з вежею, без ґанку, збудовану 1693 p., згадано в 1923 р. Поряд була дерев’яна дзвіниця.

Дерев’яну церкву розібрали, коли завершувалося спорудження мурованої базиліки. Засідання церковної громади, на якому вирішили будувати нову церкву, відбулося 19 січня 1936 р., а в червні того ж року інженер Еміліян Еґреші дав фахову оцінку планові архітектора А. Кнебела, де вказав на такі недоліки, як відсутність захристії, надмірна товщина стін, тощо.

У жовтні того ж року Е. Еґреші запропонував громаді свої послуги, назвавши максимальну вартість робіт 140 тисяч корон. У селі розповідають, що спорудженням нової церкви керував інженер-чех, а головним майстром був чоловік з Іршави. Спочатку дахи були вкриті етернітом. Кураторами тоді були Василь Онисько та Михайло Віщак. Завершену споруду посвятили на Благовіщення, але згодом парох І. Грабар переніс храмове свято на Вознесіння.

У радянський період церкву було знято з реєстрації 21 листопада 1960 р. і до 1985 р. її мали перетворити на клуб. У кінці 1980-х років вірники повернули собі храм, встановили в ньому новий іконостас, замовили Іванові Андрішкові нове малювання.

Поряд стоїть дерев’яна одноярусна каркасна дзвіниця під шатровим дахом. З чотирьох дзвонів два відлито в Ужгороді в 1926 р., один виготовив у 1884 р. в М. Ґеївцях майстер Лайош Ласло, ще один дзвін “у Францій зароблен” Михайлом Вішаком, Василем Марзаничем, Миколою Пантьом, Андрієм та Іваном Ониськами в 1928 р.

Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 353.