Крипта у соборі Здвиження

Володимир Фенич, Степан Пеняк

У лівій зовнішній частині собору влаштовано прибудову з металевими кованими дверима, що ведуть до пантеону – усипальні, де спочивають вічним сном достойники греко-католицької єпархії. У підвальних склепінчастих приміщеннях під собором в крипті знаходяться в спеціальних нішах поховання єпископів Мукачівської єпархії: Івана Брадача, Андрія Бачинського, Олексія Повчія, Василя Поповича, Стефана Панковича, та ще понад 70 поховань 1772–1970-х рр. Ніші з похованнями мають меморіальні таблички з написами про особу блаженного та роки життя, і лише окремі з них внаслідок невблаганного часу втрачено. Вхід у крипту з внутрішнього двору. До головної галереї пантеону (завдовжки 9 м, завширшки – 3 м і заввишки 2, 5 м) ведуть стрімкі бетонні сходи. Приміщення у вигляді довгого коридору зі склепистим перекриттям, який має кілька відгалужень. По обидва боки в стінах пантеону містяться ніші з похованнями, розміщені у три ряди. У лівій стіні – 27 поховань, у правій – 32.

Центральна стіна галереї прикрашена фрескою «Ісус Христос, розіп’ятий на Хресті», перед нею своєрідний вівтар. Від основної галереї веде хід у розгалуження крипти, де знаходяться поховання священнослужителів: єпископів, вікаріїв, папських прелатів та ректорів і професорів Ужгородської богословської семінарії. Про їх поховання свідчать таблиці. 14 ніш-поховань залишилися без таблиць, дані про яких відсутні. У 1949 усипальню собору після ліквідації Мукачівської греко-католицької єпархії радянською владою було закрито. Тільки 4 жовтня 1991, коли Ужгородський кафедральний собор було повернуто єпархії, відкрився і доступ до цієї унікальної пам’ятки. Вигляд відкритих ніш з останками достойників і понівечених таблиць з написами свідчать про грубий акт вандалізму, який зазнала пам’ятка за радянської доби. На даний час у крипті проводяться відновлювальні роботи, їх ремонт та реставрація.

У крипті поруч з іншими знаходяться похованя священнослужителів.

Поховання єпископа Бачинського Андрія, 1809 (іст.) У першій верхній ніші зліва. На металевій таблиці міститься напис на латинській мові. У нижній частині розміщено невеликий вівтар, при якому відправляються молитви.

Андрій Бачинський (17.11.1732, с. Бенятина Унгського комітату (тепер Сх. Словаччина) – 07.11.1809, м. Ужгород, Закарпатська обл.).

Народився у сім’ї священика Теодора Бачинського (1693-1775) та Анни. Початкову освіту отримав, як і більшість дітей священиків того часу, від батька. Після закінчення Ужгородської гімназії (1752), навчався на богословському факультеті Трнавського університету. Після богословських студій повернувся додому, 2.09.1756 єпископом М. Ольшевським був висвячений на священика.

Після висвячення А. Бачинський повернувся в Трнаву щоб продовжити навчання. У 1758, здобувши вчений ступінь доктора теології, повернувся до своєї єпархії. У ц. р. був призначений на службу помічним священиком у містечко Дорог (тепер Гайдудорог, Угорщина). У 1760 став парохом м. Дорог і деканом Дорозького деканату, а пізніше – Саболчським і Сатмарським архідияконом. Упродовж 12 років був парохом м. Дорог.

1768 владика Іван Брадач почав реорганізацію Мукачівського єпископства і А. Бачинський став одним з чотирьох членів капітули (єпархіального управління). У 1772 після смерті єпископа І. Брадача А. Бачинського обрано капітульним вікарієм Мукачівської єпархії. 8.03.1773 іменований Папою на Мукачівського єпископа і в травні висвячений Крижівським єпископом Божичковським у Відні, у цісарській каплиці. 1774 створив капітулу (консисторію) і 7 вікаріатів. До того часу мукачівські єпископи не мали своєї палати і кафедри; тому австрійський уряд віддав Бачинському колегію єзуїтів в Ужгороді, де він мав свій постійний осідок.

Завдяки його старанням священикам встановлено платню. 1775 ініціював за згодою і покровительства правительки Марії Терезії перехід резиденції Мукачівської греко-католицької єпархії з Мукачева до Ужгорода. 1798 А. Бачинський відкрив в Ужгороді духовну семінарію, розширив фонди єпархіальної бібліотеки, яка за його життя налічувала 9 тис. манускриптів і стародруків, заклав основу єпархіального архіву. За його наказом єпархія використовувала лише кирилицю, всі підручники мали друкуватися цим письмом. Перші три кириличні букви стали його ініціалами (Андрей Бачинський, Владика). Враховуючи заслуги єпископа і незаперечний авторитет, у 1789 його було запрошено до Вищої палати магнатів. Відстоював інтереси єпархії у верхній палаті Сейму, куди обирався в 1790-1791, 1792 і 1796. Помер на 77 році життя.

На честь єпископа в його рідному Бенятині (Словаччина) на фасадній стіні місцевого храму встановлено меморіальну дошку з написом: «Я свій шлях пройшов і закінчив життєві битви. Я віддав Богу життя, церкві – працю, а серце – народу». У його честь в Ужгороді названі площа біля кафедрального собору та одна з вулиць міста, на фасаді кафедрального собору встановлено меморіальну дошку з написом. У передмісті Мішкольца – Герембель (Goromboly) в Угорщині, є вулиця, названа на честь А. Бачинського, тут же на стіні греко-католицької церкви Покрови Пр. Богородиці у 1990 встановлену меморіальну дошку з написом: «Андрію Бачинському милістю Божою Мукачівському єпископу, Герембель-топольцькому абату».

Поховання єпископа о. Теодора Ромжі, 1947 (іст.). У лівій частині приміщення Собору Здвиження Чесного Хреста Господнього під бічним престолом розп’яття. Частину тлінних останків єпископа поховано у крипті храму.

Теодор Ромжа (14.04.1911, смт. Великий Бичків, Рахівський р-н – 01.11.1947, м. Ужгород, Закарпатська обл.) – священик, єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії. Народився у сім’ї залізничного службовця. У 1930 закінчив Хустську гімназію і в цьому ж році поступив в Ужгородську духовну семінарію. Потім був направлений до Риму, де вивчав теологію у коледжі св. Терезії «Russicum». У 1936 рукоположений на священика.

Повернувшись додому (1937), мобілізований до чехословацької армії, а восени 1938 призначений парохом у с. Нижній Бистрий з філією у с.

Березово Хустського р-ну. У вересні 1939 призначений духівником і професором теології Ужгородської духовної семінарії. 1942 одержав титул монсеньйора, а навесні 1943 від Папи Римського Пія ХІІ отримав титул почесного папського капелана. 8 вересня 1944 призначений помічником Гайдудорозького греко-католицького єпископа М. Дудаша з правом адміністратора Мукачівської греко-католицької єпархії.

Після встановлення радянської влади в краї й оголошення греко-католицької церкви поза законом, планувалося її возз’єднання з РПЦ. У 1947 Закарпатський облвиконком розпочав передачу греко-католицьких храмів православним вірникам.

Єпископ Т. Ромжа, який категорично відмовився на об’єднання греко-католицької церкви з православною, став великою перепоною у здійсненні цих заходів. У вищих ешелонах влади в Москві визріло рішення таємно вбити Мукачівського єпископа.

Групу з ліквідації Т. Ромжі очолював керівник 4-го Розвідувально-диверсіійного управління НКВС СРСР П. Судоплатов, а М. Хрущов, за згодою Й. Сталіна, ініціював таємну розправу над єпископом. 27 жовтня 1947 на Т. Ромжу було здійснено замах, коли він у супроводі групи осіб на бричці повертався до Ужгорода після посвячення оновленого храму в с. Лохово Мукачівського р-ну. Між селами Череївці та Іванівці всі пасажири були важко травмовані наїздом вантажівки. Попутний поштовий автомобіль доставив потерпілих у Мукачівську міську лікарню, де Ромжа після наданої допомоги став одужувати.

Тоді до Ужгорода прибули міністр держбезпеки УРСР С.Савченко і начальник токсикологічної лабораторії МДБ СРСР Г. Майрановський з наказом ліквідувати Т. Ромжу. Медсестра-агент органів безпеки отримала ампулу з отрутою кураре, від смертельного уколу якої єпископ помер в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1947. Тлінні останки Т. Ромжі було поховано 3 листопада у крипті під Ужгородським кафедральним собором, про що свідчить встановлена мармурова плита із зображенням єпископа-мученика.

Але за часів радянської влади крипта з похованнями греко-католицьких священнослужителів була зачинена і знаходилася у занедбаному стані, а тлінні останки окремих поховань були поруйновані вандалами. Понищено й поховання о. Теодора Ромжі. У червні 2001 Папа Римський Іоан Павло ІІ проголосив о. Теодора Ромжу Блаженним. У 2007 у с. Шаланки Виноградівського р-ну на пошанування Т. Ромжі встановлено пам’ятник. 2007 на фасадній стіні Мукачівської лікарні, у якій36 помер Т. Ромжа, встановлено пам’ятну меморіальну таблицю з написом про цю сумну подію. Ім’я блаженного Теодора Ромжі носить Ужгородська богословська академія.

Джерела і література

Даниїл Бендас. Єпископ Андрей Бачинський. – Ужгород. – Благовісник». – 2009– 2010; Іван Бачинський. Історико-генеалогічне дерево родини Бачинських. – Ужгород. – «Благовісник». – 2010. – січень; Задорожний Володимир, Фенич Володимир. – Андрій Бачинський – церковний діяч. – «Срібна Земля». – 1993 – 12 листопада; Судоплатов Павел. Спецоперации. Лубянка и Кремль 1930-1950 годы. – М.: ОЛМАПРЕСС. – 1999. – С. 412-414; Довганич О., Хланта О. Смерть Теодора (Федора Ромж). – У жорнах сталінських репресій. – Ужгород: «Карпати»- «Гражда», 1999. – С. 25; Реабілітовані історією. Закарпатська область. Книга друга. – Ужгород: ВАТ «Видавнцтво «Закарпаття», 2004. – С. 205-209; Теофіла. Як помер єпископ Ромжа… – Молодь Закарпаття. – 1990. – 10 листопада; Фенич Володимир. Блаженний, хто відвідав цей світ у його хвилини рокові. – Соціал-демократ. – 2001. – 10 листопада.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 33 – 36.