Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2007 р. Ужгород нищать! А влада мовчить…

Дата: 05.07.2007

У травні члени Громадського комітету охорони історико-культурної спадщини Закарпаття, відомі та шановані в обласному центрі громадські діячі, науковці та працівники культури надіслали до депутатів Ужгородської міської ради звернення, де висловили стурбованість станом охорони історико-архітектурних пам’яток Ужгорода.

Інтелігенція нагадала міським обранцям та меру, що в Ужгороді на сьогодні взято під охорону держави 132 пам’ятки історико- культурної спадщини, з них 24 пам’ятки архітектури та містобудування, в тому числі 8 – національного значення, 98 – історії та культури, 10 – археології. Однак уже нині деякі з них знищені або піддаються руйнації.

«На наших очах за останні 10-12 років хвороба «перебудови» захлинула історичну частину Ужгорода, яка має статус пам’яткоохоронної зони відповідно до існуючого законодавства», – йдеться у зверненні.

«Внаслідок ігнорування законів про охорону історико-культурної спадщини в різний час зруйновано цілий ряд пам’яток архітектури та містобудування, що були взяті під охорону держави (двоповерховий будинок (1873), споруджений в стилі неокласицизму на пл. Корятовича, 25, будинок угорського художника Д. Іяса, пл. Корятовича, 19, міський млин на Жупанатській, 21, будинок, у якому з 1937 по 1955 рік жив і працював всесвітньовідомий художник, один з основоположників закарпатської школи живопису А. Ерделі.

В аварійному стані знаходяться пам’ятки архітектури національного значення: садибний будинок видатного угорського письменника Іштвана Дьондьоші в мікрорайоні Радванка (1620 р.), а також «Амбар та винний льох» (1781 р.) на вул. Ракоці, 2.

Величезної шкоди історико-архітектурному обличчю міста завдають непродумані реконструкції, розмальовування фасадів на будь-який смак, заміна вікон і дверей, привнесення «чужих» невідповідних матеріалів в оздоблення фасадів архітектурних споруд XVIII, XIX, поч. XX століть, внаслідок чого вони втрачають свою архітектурну автентичність.

Такий волюнтаризм процвітає у всіх заповідних історико-архітектурних зонах вулиць Капітульна, Духновича, Волошина, Корзо, Фединця, Ракоці, Швабська, Мукачівська, Капушанська, Со-бранецька, Підградсь-ка, Цегольнянська, а також на площах Корятовича, Театральній, Петефі тощо.

Із грубими порушеннями чинного законодавства ведеться нове будівництво в історичних частинах міста. Це будинок на віддалі 10-12 м від могили та каплиці Лучкая на Цегольні, потворна металева споруда на пл. Корятовича, яка фактично знівелювала архітектурний ансамбль площі, реконструкція будинку XIX ст. на вул. Волошина, 38, спотворено будинок XVIII – поч. XIX ст. на вул.Капітульній, 2.

Знесено будинки на пл.Петефі та вул.Капітульній, 12, видано дозвіл на будівництво на пл.Народній та в охоронній зоні Народного дому «Просвіта» на пл.Гренджі-Донського, 3.

Частково знищено сад-парк Лаудона на вул.Ракоці, ліквідовано парк культури і відпочинку, колишній парк, закладений Другетами під назвою «Водошкерт», взятий свого часу під державну охорону».

На думку членів Громадського комітету, продовження такої практики призведе до того, що Ужгород повністю втратить своє історико-архітектурне обличчя. У громадськості в цілому складається враження, що в місті вже роками взагалі відсутні головний архітектор, державна архітектурно-будівельна інспекція, генеральний план забудови міста тощо.

«Громадський комітет переконливо просить депутатський корпус Ужгорода згадати свої передвиборні обіцянки, пройнятися відповідальністю за цю важливу справу і винести питання охорони і збереження історико-архітектурних пам’яток міста на чергову сесію та вжити конкретних невідкладних заходів щодо виконання в місті Закону України «Про охорону культурної спадщини», – завершується звернення.

Після цієї заяви минуло більше місяця. Як бачимо, не те що сесії, жодної реакції не послідувало з боку міського голови Сергія Ратушняка та підконтрольних йому міських депутатів. З цього можна зробити простий висновок: думка місцевої еліти, як, власне, й історична спадщина Ужгорода, їх цікавить мало.

Радше навпаки, вона, спадщина, більше заважає міській владі, бо ще сяк-так охороняється Законами України. А так з’явилися б на місці нинішніх пам’яток нові банки, зали з гральними автоматами чи просто генделики. Нова влада – нові цінності!?

Борис Токар