Садибний будинок Тихоцьких
Валентина Марьонкіна, Олександра Мойсеєва, Михайло Уманський, Катерина Черкасова
Розмір зображення: 684:377 піксел
Загальний вигляд. Фото 1970-х рр.
Садибний будинок Тихоцьких, 1830 (архіт., іст.). Пров. Тихоцького, 5. На північно-західній околиці села, на пологому схилі, який пролягає паралельно до головної вулиці. На південь від будинку зберігся невеликий парк, котрий входив до складу ансамблю садиби.
Побудований на замовлення О. Тихоцького. Автор невідомий. Одноповерховий, цегляний, на високому цоколі, прямокутний у плані (4,0 × 28,0 × 12,0 м) з виступом. Стояково-балкова конструкція, балки дерев’яні і невогнестійкі. Перекритий чотирискатним дахом. Мурований.
Фасади виконані у стилі класицизму, мають чітко виражені осі симетрії. На головному фасаді це підкреслено шестиколонним приземкуватим портиком доричного ордеру. З боку дворового фасаду влаштована відкрита півкругла галерея у вигляді ротонди з такими ж колонами. Всі колони вставлені на кубічні постаменти. Увінчує фасади тричастковий фриз нескладного профілю. Роги будівлі закріплені рустуванням. Віконні прорізи прямокутні, прикрашені сандриками на кронштейнах і розташованими над ними прямокутними нішами. Планування приміщень змішане, коридорно-анфіладне. У торцевій частині будівлі розташована велика зала. В інтер’єрі зали збереглися залишки декоративного оздоблення у вигляді ніші у профільованому обрамуванні, ліплений декоративний карниз та розетка на стелі. Споруда є характерним прикладом заміських садибних будинків дрібнопоміщицьких маєтків українського дворянства поч. 19 ст.
У цьому будинку мешкала дворянська родина О. Тихоцьких, нащадки (по лінії бабусі) декабриста П. Коновніцина, зокрема народилися та мешкали (з перервами) три брати – учасники революційно-демократичного руху 2-ї пол. 19 ст.:
Тихоцький Микола Олександрович (1840 – 1901) – майор 8-го Лубенського гусарського полку, в 1882 – один із організаторів спроби заколоту проти імператора Олександра ІІІ, засланий до Сибіру. Після 5 років каторги (роботи в кайданах), мешкав на засланні, працював управляючим Ленськими золотими копальнями;
Тихоцький Олександр Олександрович (? – 1919) – учасник «Народної волі», утримував нелегальну квартиру в Харкові. Мав товариські стосунки з В.Фігнер, надавав свою квартиру для зустрічей народовольців. Одружений на онучці декабриста І. Якушкіна і сестрі Л. Дмоховського (засновник одного з перших народницьких гуртків) – Софії (? – 1919). Заарештований 1884 і засланий на 5 років до Сибіру, за вироком мав заборону жити в столицях і центральних губерніях. Після закінчення терміну заслання мешкав у м. Єкатеринбурзі, займався ремонтом годинників, утримував разом з дружиною приватну публічну бібліотеку і кабінет для читання;
Тихоцький Віктор Олександрович (1850 – 1929) – революціонер-народник. Народився і отримав початкову освіту в цьому будинку. Був одружений на дочці поміщика І. Сарандінакі – Марії Іполитівні. З 1870 (з перервами) проживав разом із сім’єю: дружиною – М. Тихоцькою (дівоч. – Сарандінакі; 1856 – 1961), дітьми – Зінаїдою (1875 – 1950), Левом (1879 – 1920), Єлизаветою (1883 – 1961), Миколою (1889 – 1917). Після дворічного відвідування лекцій та навчання музики 1868 – 70 в Цюріхському університеті, де зблизився з революційним гуртком (Швейцарія), повернувся в маєток. Працював вчителем початкових класів (викладав усі предмети) в сільській школі та проводив революційну пропаганду серед населення.
1872 переїхав до м. Санкт-Петербурга, вступив у народницький гурток О. Долгушина. Заклав свою землю в банк і на отримані гроші профінансував придбання підпільної друкарні та будинку для революціонерів під Москвою, в с. Сареєве (Звенигородський пов., Московська губ.). В листоп. 1872 він і Л. Дмоховський перевезли друкарський верстат у с. Синиха. Частина обладнання була закопана в маєтковому саду, решта – сховане в маєтку сестри В. Тихоцького – М. Балавенської в с. Чорнобаївка (Ізюмський пов.). В тому ж році був заарештований.
Після звільнення з-під арешту в 1875 повернувся на Харківщину, брав участь у роботі місцевих гуртків «Земля і Воля» (1876 – 79), а коли до Харкова приїхав А. Желябов (1879), вступив у партію «Народна воля». Народовольці, з метою заміни політичного устрою, готували замах на царя. Всього відбулося 8 спроб, а 1 берез. 1881 російський цар Олександр II був убитий революціонерами-терористами. Останні роки свого життя (1918 – 29) провів у с. Сенькове у свого зятя, лікаря Є. Горчакова, а також 1920 – 24 – у Куп’янську, мешкав на квартирі сім’ї Олександрових по вул. Гімназичній (тепер вул. Короленка). У маєтку Тихоцьких бували С. Перовська та В. Фігнер і С. Перваке. У 1920-х рр. друкарське обладнання відкопали в саду садиби Тихоцьких і передали на зберігання у Харківський музей революції, воно експонувалося у Харкові спочатку на виставці істпарту ЦК КП(б)У, а потім у Музеї революції в 1925 – 30. Друкарня народовольців знищена під час німецько-радянської війни 1941 – 45.
З 1930 будівлю пристосовано під дитячі ясла, потім перебудовано для школи. На теперішній час будинок майже зруйнований, перебуває в аварійному стані.
Джерела та література:
Будинок, в якому народився і жив Тихоцький В. О., революціонер-народник ХIХ ст. Харківська обл., Куп’янський р-н, Лісностінківська сільрада, с. Синиха, провулок Тихоцького, 4 / Обласний комунальний заклад «Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини»: паспорт об’єкта культурної спадщини; Путятін В. Д. – 19.11.2008.
Тихоцкий В. А. Подпольная типография долгушинского кружка // Огонек. – 1925. – № 22 (113). – 24 мая.
Беркович А. Библиотека и кабинет для чтения С. А. Тихоцкой // Харьковский исторический альманах. – Х.: Издательский Дом «Райдер», 2004. – Весна-лето.
Борисова Т. М., Дяченко М. Т., Уманський М. В. Історичні та пам’ятні місця Харківщини. – Х.: Прапор, 1966.
История городов и сел Украинской ССР: В 26 т. – К.: Гл. ред. Украинской Советской Энциклопедии АН УССР, 1976. – Харьковская область.
Кукса М. Ф. Куп’янщина в потоці історії. – Х.: Харківський приватний музей міської садиби, 2009.
Кункль А. А. Долгушенцы. – М.: Издательство Всесоюзного общества политкаторжан и ссыльных, 1932. Летопись революции. – № 1(6). – 1924.
Лист Куп’янського краєзнавчого музею № 16 від 05.02.2015.
Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог-справочник. – К.: Наук. думка, 1987.
Удовик І., Кукса М. Україна, Слобожанщина, Куп’янщина. – Куп’янськ: Друкар, 1998. – Кн. 1.
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України: Харківська область. . – К.: 2018 р., с. 109 – 110.