Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пімсти смерть великих лицарів

Богдан Хмельницький

?

Церква св. Симеона Стовпника / св. Івана Богослова

Церква св. Симеона Стовпника / св.…

Найдавніші згадки про церкву датуються 1520 р. 1 У податкових реєстрах 1564 р. записана “руська церква”. 2 В книзі записів присяг новопосвячених священиків, заведеній єпископом Атанасієм Пакостою у 1620 р., під 1621 р. є єдиний запис присяг дяків до церков, між якими є і дяк Гурій, призначений до сичинської церкви св. Симеона Стовпника:

“Дъяк Гури… до церкви Преподобного отца Симеона Стовпныка… в маетности пана Крывецкого… в року АХКА… Холмъской земли” 3

В актовій книзі Холмського гродського суду в записі 1629 р. в списку церков, за які сплачено особливий податок по 1 zł., встановлений 1628 р., згадується і місцева церква. 4 В акті візитації 1741 р. сказано, що церква св. Симеона Стовпника дерев’яна. 5 У 1758 р. нову дерев’яну безверху церкву з маківкою над навою і дзвіницею над бабинцем своїм коштом збудував дідич граф Вацлав Ржевуський, гетьман коронний польний, і надав їй ерекційний акт. 6 У 1863 р. була збудована окрема дзвіниця. 7. В акті візитації 1870 р. зазначено, що церква Успення св. Івана Богослова потребує ремонту. 8 З 1875 р. – православна.

У 1906 р. проект нової дерев’яної церкви в неоросійському стилі виконав єпархіальний архітектор Александр Пуринґ. 9 Урочисте освячення наріжного каменя нової церкви відбулося 10 травня 1909 р. 10 Будівництво вів майстер Леонід Домбровський з Ковеля. 11 Іконостас для церкви виготовив власник Київської іконописної майстерні Г. Володін. 12 Урочисте освячення церкви здійснив єпископ Володимир у 1912 р. 13 Зачинена у міжвоєнний період. Знову діяла як православна парафія у 1939-1944 рр. 14 Зачинена після виселення українців під час акції “Вісла”. Стара церква розібрана у 1952 р. 15, а нову на початку 1950-хрр. перенесено, ймовірно, в місто Білу Підляську і встановлено там на цвинтарі для відновленої православної парафії.

Зі збереженого проекту і фотографії видно, що церква 1912 р. була будівлею, зведеною в неоросійському національному стилі. Складалася з широкої квадратової нави посередині, до якої зі сходу прилягав вужчий квадратовий вівтар з двома захристіями по боках, а з заходу – квадратовий дещо вужчий бабинець, до якого з заходу примикав вужчий присінок з двома прямокутними приміщеннями по боках (в північному розташовані сходи на хори, а в південному – невеликий склад). Наву і бабинець вкривали двосхилі дахи, вівтар – трисхилий. Двосхилий дах нави мав великі начілки. На його гребені здіймалася посередині велика восьмибічна вежа, увінчана високим вось-мибічним наметом з цибулястою маківкою на тонкій шиї, прикрашеним в нижній частині кокошниками трикутної форми. Над присінком здіймалося два яруси восьми-бічної вежі, завершення якої повторювало завершення вежі нави. Стіни церкви були шальовані горизонтально дошками, багато прикрашені архітектурними оздобами в російському національному стилі.

1. Крип’якевич І. Церкви Холмщини і Підляшшя. – Холм, 1944. – С. 45-49.

2. Źródła dziejowe. Tom XVIII. – Warszawa, 1902. – S. 186.

3. ЦДІА, фонд 201, опис 46, справа 205, аркуш 192.

4. Акты издаваемые Виленскою комиссиею для разбора древних актов. Том XXIII. – Вильна, 1896. – C. LXIII.

5. Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Konsystorz Grecko-Katolicki w Chełmie, sygn. 772, a. 66.

6. Słownik geograficzny królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. – Warszawa, 1890. Т. П. – S. 737.

7. Историко-статистическое описание церкви и прихода в селе Сычинъ, уезд Холм. // ХВЕВ, . 1891. № 3. – С. 38-40.

8. ЦДІА, фонд 201, опис 1, справа 3326, аркуш 35.

9. ЦДІА, фонд 693, опис 1, справа 724.

10. ХЦЖ, 1909. – С. 464.

11. ЦДІА, фонд 693, опис 1, справа 724. 12. ХЦЖ, 1912. 4. 17. – С. 610.

13. Там само.

14. Холмський православний народній календар на 1942 р. – Холм 1941.

15. Górak J. Typy i formy drewnianej architektury sakralnej Lubelszczyzny. // Kwartalnik architektury i urbanistyki. – Warszawa, 1987. Т. ХХХІІ. Z. 3-4. – S. 239-250.

Джерело: Слободян В. Церкви Холмської єпархії. – Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 2005 р., с. 372 – 375.