2002 р. З історії Богданових церков у Суботові

Надія Кукса

Розмір зображення: 800:429 піксел

Панорама Суботова з видом на церкву святого архістратига Михаїла. Світлина Сквирського. 1912 р. Джерело: Пам’ятки України, 2002 р., № 2, с. 41.

В архівних документах, творах історіографів козацької доби трапляються лише окремі згадки про церкви святого архістратига Михаїла і святого пророка Іллі в родовому маєтку Хмельницьких Суботові. Через обмеженість джерельної бази й неповноту документальних звісток немає більш-менш цілісної картини їх кількасотлітньої історії, достеменно невідомо навіть часу заснування цих храмів.

У місцевих переказах, які на зламі XIX і XX століть записував фольклорист і етнограф, суботівський священик Марко Грушевський [1], ідеться про існування Михайлівської церкви ще задовго до появи на Чигиринщині Хмельницьких. В одному з листів до Михайла Грушевського він наводить таку оповідь старого селянина („літ, казав…82”) Кіндрата Холода:

„На Зеленому (острів на Тясмині) була Михайлівська церква до татар. А татари – це мій дід чув од свого діда – ограбили цю церкву і батько Богданів вистроїв оце на цьому місці, що й зараз вона є. На Зеленому – я малим був – знаходили два дзвони з тії церкви – зруйновані татарами, оден витягли з калюки… бо Зелений серед води під пловом були ті дзвони. Оден узяли у Мордв’янську церкву і, либонь, і досі він є там, а одного, більшого, ніяк не витягли…” [2]

У праці „Гетьманське гніздо” Марко Грушевський подає ще такі перекази, почуті з уст літніх суботян:

„Михайлівську [церкву] то ще батько Богданів строїв, кажуть. Бо як оце перестроювали її, то там видко було усе: на одвірках, на камені під престолом написи були, коли, хто й за ким строїв і перестроював її…” („Йван Пушкар, літ багато, більш сотні”) [3]; „[Хмельницький]… мав батькову церкву святого Михайла…” („Василь Стець Кириченко, літ 90”) [4].

Перша документальна згадка про хутір Суботів як осаду чигиринського підстарости Михайла Хмельницького припадає на 1616 рік [5]. Цілком імовірно, що, як твердить народна традиція, саме він фундував зведення на майдані в центрі Суботова Михайлівської церкви (трибанної дерев’яної).

На місці храму було давнє кладовище. Про це свідчать спогади одного зі суботівських старожилів – Маркіяна Бердника, зафіксовані Марком Грушевським у літопису Михайлівської церкви. М.Бердник виявив під підлогою церкви уламок надмогильної плити з написом „1600 года, мая 7 дня”, збиту літеру „К”, а також велику кількість кісток зі старих могил [6].

Цінним свідченням існування Михайлівської церки на початку 50-х років XVII століття є покрайній запис на Євангелії із збірки НБУ ім.В.Вернадського:

„Рок(у) тисача ХНА (тобто 1651) м[ісяц]а февъ[раля] КВ (22) дня Игна[тїй] обиватєл Суботовскїй отменилєм сию книгу рєкомую єва(н)гєлиє тє(т)р за отпущєние гріхов так моих як жони и дітокъ и надалєм сию книгу до храму с(ва)того архистратига хр(и)с(то)ва Михаїла в місті Суботові в маетности его м(и)л(о)сти пана гетмана войска его королєвск(о)є м(и)л(о)сти запорозкого. а хто бы сию книгу мєл штдалити сот сего храму виш(є) реченого таковый нехай буде пр(оклят) анафтєма…” [7]

Михайлівська церква була під особливою опікою гетьманового сина Тимоша, який прикрасив її захопленою в Молдові здобиччю. Це зазначає польсько-український письменник-історіограф Й.Ролле в нарисі „Жінки при Чигиринському дворі”, написаному на маловідомих матеріалах польських архівів [8]. Далі цей автор описує загибель Тимоша і його похорон:

„Ховали Тимоша 27 грудня (1653 р. – Н.К.) в Суботові, у церкві св. Михайла. Тіло везли з Чигирина. В траурній процесії йшли батько, мачуха, сестри та козацька старшина” [9].

Цінні відомості про Михайлівську церкву й гробівець Тимоша в ній містять подорожні записи Павла Алеппського. З огляду на автора-очевидця, час і обставини фіксації їх вони належать до найвірогідніших. 2 серпня 1654 року подорожанин занотував:

„…Ми прибули до села Суботова, де звичайно жив небіжчик Тимофій, син гетьмана. Мешканці вийшли нам назустріч з процесією і запровадили нас до великої нової церкви св.Михаїла. Тут зібрані скарби з вірменських церков, що небіжчик Тимофій пограбував і поруйнував у Сучаві, в Молдавії. В сій церкві і гробівець Тимофія, над ним, їх звичаєм, висить велика корогва, а на ній дуже подібний портрет героя – верхи на коні, з мечем в правій руці, з булавою в лівій, і перед ним Молдавія – країна яку він збирається завоювати… Його вдова… кілька разів одвідала нашого владику. В неділю рано (3 серпня. – Н.К.), після заутрені ми в її присутності відправили панахиду над її чоловіком” [10].

Посмертні почесті, віддані Тимошеві 1653 року, описав Михайло Грушевський, покликаючись при цьому на докладні відомості московських послів, які перебували тоді в Чигирині:

„2 листопада привезли його до Чигрина, під доглядом свояка Павла Яненка… Тимошева жінка була тоді в Суботові, стріла його там і з ним приїхала до Чигрина. Там стрічали його: гетьманова дружина, син, доньки, наказний полковник Василь Томиленко і козаки кінні й піші зі зброєю. Духовенство в ризах з образами теж виходило стрічати його за місто, „на поле”. Як заносили тіло до церкви, козаки стріляли з рушниць, а з городу з гармат” [11].

М.Грушевський не називає церкви, у якій поховано Тимоша. Натомість в іншого історика – Д.Бантиша-Каменського, що так само в опису цього епізоду використав московські джерела (з архіву Колегії закордонних справ), знаходимо твердження, що то була церква, споруджена Тимошевим батьком [12].

Згідно з біографом Богдана Хмельницького І.Крип’якевичем, у Суботові „гетьман збудував церкву Св. Михайла (на пам’ять про батька) і церкву Св.Іллі” [13]. Зважаючи на свідчення Павла Алеппського, очевидно, що поховано Тимоша в Михайлівській церкві, бо родову усипальню Хмельницьких – церкву святого пророка Іллі на той час ще не добудували.

Примітки

1. Докладніше про діяльність Марка Грушевського як збирача народних переказів і дослідника суботівських старожитносте» див.: Кукса Н. Збірка Марка Грушевського „Гетьманське гніздо. Урочища і перевози (sic!) села Суботова” як джерело дослідження пам’яток козацької доби // Історичний феномен Чигиринського краю: (Матеріали науково-практичної конференції Національного історнко-культурного заповідника „Чигирин”): 3 – 4 жовтня 2001 року. – [Чигирин, 2001 ]. – С. 106 – 111.

2. Центральний державний історичний архів України в м.Киеві. – Ф.127. -Оп.1. – Спр.291. – Арк. 124 – 125.

3. Гетьманське гніздо: Урочища і перекази села Суботова, зібрані в рр. 1897-9 / Подав Марко Грушевський // Записки НТШ. – 1909. – Т. ХСІ. – кн. V. – С. 14.

4. Там само. – С. 12.

5. Пономаренко М.О. Топонімія в „Гайдамаках” // Краєзнавство Черкащини. – Черкаси, 1996. – Вип. 5. – С. 90.

6. Coca П.П. Легенди про гетьмана // Краєзнавець Черкащини. – Черкаси, 1992. – Вип. 3. – С. 11.

7. Цит. за вид.: Запаско Я.П. Пам’ятки книжкового мистецтва: Українська рукописна книга. – Львів, 1995. – С. 423.

8. Ролле Й. Жінки при Чигиринському дворі. – К., 1994. – с. 30.

9. Там само. – С. 34.

10. Цит. за вид.: Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1997. – Т. ІХ. – Кн.2. – С. 599. У зв’язку з подорожжю Павла Алеппського М.Грушевський зазначає: „Побувавши потім в Чигрині, він описав гробівець Тимоша і свою стрічу з його вдовою, що жила там – пожалував її гірку долю” (Там само. – К., 1997. – Т. ІХ. – Кн. 1. – С.599). Безперечно, Чигирин замість Суботова тут фігурує помилково.

11. Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. ІХ. – Кн. 1. – С. 599.

12. Бантыш-Каменский Д.Н. История Малой России. -К., 1993.-С. 191.

13. Крип’якевнч І.П. Богдан Хмельницький. – 2-е вид., випр. і доп. – Львів, 1990. – С.57.

Джерело: Пам’ятки України, 2002 р., № 2, с. 40 – 42.