Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань

Богдан Хмельницький

?

2012 р. Скарб графа Потоцького

Мирослава Іваник

19 Чер 2012

Я працював у замку. Кімнати там великі і красиві. Навіть узимку було тепло, бо стіни товсті. Усюди лежав дубовий паркет, у приймальні директора стояв гарний камін, а в найбільшому кабінеті завжди проводили наради – до 1974 року тут було училище, – згадує пан Ярослав, мешканець Поморян і колишній викладач того навчального закладу

– Потім сталася пожежа. Замок згорів, а училище перенесли. Ще за радянських часів перекрили дах, почали робити проводку… Але Союз розпався, і стали грабувати – хто що міг.

Дорога на Поморяни та сама, що й на Золочів. Тільки, доїхавши до районного центру, минаємо його і їдемо далі. Кілометрів через десять за містом вказівник – «Поморяни 15». Звернувши праворуч, прощаємось із рівним асфальтом – до села веде вузька польова дорога, всуціль помережана ямами. Єдиним перехожим, якого зустріли, був лелека. Він поважно і впевнено перейшов дорогу, приглядаючись до машини.

Нарешті доїхали до Поморян. На в’їзд у місто, яке колись навіть мало Магдебурзьке право, вказує хіба заіржавіла збита табличка. Від колишньої величі тут залишилися майже зруйнована ратуша, занедбаний костел та руїни замку (колись він був королівським – належав Собєським, але в пам’яті людей залишився останній власник – родина графів Потоцьких). Знайти давнє графське обійстя не дуже складно. Від дороги розкішний колись палац ніби ховає від чужого ока великий парк. Він уже не такий доглянутий, як на світлинах 50-літньої давнини, але все ж заворожує красою та спокоєм під кронами столітніх дерев. У його глибині й ховається замок-палац.

Сьогодні про його величність нагадують частина вцілілих стін, вежа та поодинокі збережені декори. Стан замку погіршується з кожним роком від 1974-го, коли тут, у тодішньому приміщенні училища, сталась пожежа. Нині замок на балансі управління охорони культурної спадщини ЛОДА і перебуває в аварійному стані.

– Замок горів двічі – у 1954-му та 1974 роках, – згадує Богдан Янчинський, колишній завгосп училища. – Перша пожежа сталася через те, що під час ремонту на даху завелися шершні. Робітники хотіли їх викурити, що й призвело до біди. Тоді згоріла частина даху, але решта все вціліло. Після пожежі відразу приїхали зі Львова, робітників заарештували. Але коли дізналися, що то не був навмисний підпал, відпустили.

Офіційно причиною пожежі 1974-го вважали погану проводку. Через сильний вітер полум’я за лічені хвилини перекинулось на всю будівлю. Але в Поморянах певні: не обійшлося без шукачів скарбів. «Є версія, що там зберігали золотий посуд, яким у замку користувались після перемоги над татаро-монголами. Кажуть, син Потоцького знав про це, і власне він організував пожежу, аби викрасти той скарб. Є така версія, але наскільки вона правдива, вам не скажу», – розповів Богдан Янчинський.

Не по скарб, а щоб побачити те, що залишилось від колишньої величі, приїжджають сюди туристи. Попри жалюгідний стан пам’ятки та відсутність будь-якої туристичної інфраструктури, щотижня сюди хтось таки завітає.

– Бачили інформацію про цей замок у туристичних путівниках. Давно мріяли сюди потрапити, були тут проїздом і вирішили заїхати. Перше враження погане – чудові краєвиди, гарна природа, але повний занепад, більше ніде у світі такого немає. Були тут 15 років тому. Відтоді стало ще гірше, – поділилась враженнями пані Уляна, яку ми зустріли біля замку.

Місцеві зізнаються: більшість туристів – поляки. Однак навідуються сюди й українці, і навіть канадці тут бували. Останнім часом замком зацікавився Міжнародний союз козацтва.

– Пообкошували траву, зараз складаємо цеглу зі стіни, що впала. Ще цього року хочуть перекрити дах і підмурувати стіни. І повільно робитимуть ремонт. Хотіли би зробити музей. Тим паче, що частину експонатів люди зберегли – меблі, ікону, багато фотографій. Тут також можна влаштувати відпочинковий корпус, – поділився на прощання з журналістами сподіваннями пан Ярослав.

Довідка. Перша письмова згадка про Поморяни датована 1437 роком. Проте Броніслав Заморський, автор «Поморянської хроніки», вважає, що поселення бере свій початок із середини ХIV ст. Поморяни стали містом лише 1456 року, а 1504-го їм було надано Магдебурзьке право. За «Хронікою», першими жителями Поморян були 32 українські родини і дві єврейські. Перший власник замку – український шляхтич Микола Свинка. У різні часи тут хазяйнували Якуб Собєський та польський король Ян ІІІ Собєський. Останніми господарювали в палаці графи Потоцькі. Сьогодні Поморяни – селище міського типу із населенням 1,5 тис. осіб.

Перша фортифікаційна споруда на цьому місці з’явилася ще у XV столітті, однак простояв замок недовго – згорів. На початку XVI ст. його доволі швидко відбудували. Первісний замок був чотирикутною двоповерховою спорудою з круглими наріжними баштами та невеликим внутрішнім двором. Він був оточений ровом, який заповнювала вода з річки Золота Липа. Значних пошкоджень зазнав палац під час пожежі 1771 року.

У кінці XVIII ст. Еразм Прушинський реставрував і пристосував частину замку під житлові приміщення. Донині збереглись два крила замку заввишки два поверхи та чотириярусна вежа. В селі досі пам’ятають останніх власників палацу – родину Потоцьких, у чию власність твердиня перейшла 1876 року. Останній його власник – Юрій Потоцький реставрував маєток після руйнувань Першої світової війни й опікувався ним до 1939 року.