1968 р. По Україні
Г. Н. Логвин
Недалеко від Києва розташований Остер, або, як він колись звався, Городець на Острі. Це маленьке місто в XII ст., у часи найзапеклішої боротьби за Київ поміж різними претендентами, відігравало роль важливого опорного пункту володимиро-суздальських князів, яким він належав. З літопису під 1152 р. довідуємось, що «Изяслав Мъстиславич ськупився с Давидовичем Изяславом и Святославом Всеволодичем, и ту одумавше разведоша Городок Гюргев (Юрія Долгорукого) і пожгоша його, і божницю же святого Михаїла, верх бо нарублен деревом, і то згоріло». «Яко же слишав Гюрги, оже Городець його розвели і пожгли весь город, і тоді зітхнув з серця почав збирати військо». Юрій погрожував: «оже єсте мій Городець пожгли й божницю, то я тому отьожгу противу».
Місце для укріплень вибране було дуже зручно. Невеликий мис над долиною р. Остер укріпили глибоким ровом з боку поля. В XII – XIII ст. тут були звичайні дерев’яні рублені стіни та, мабуть, одна надбрамна башта. У південно-східній частині городища збереглася апсида божниці св. Ми-хаїла, згадуваної в літопису. її збудовано, як гадають, за князя Володимира Мономаха у 1098 р., що підтверджує і мішана система кладки, коли ряди каменю перемежаються з рядами тоненької плінфи. Храм стояв на найвищій точці городища, на краю гори і мав дуже імпозантний вигляд на тлі рівнинного пейзажу; його було далеко видно з Десни або київської дороги.
За архітектурою він належав до типу переяславських пам’яток, для яких характерні проста планова композиція і такий же нескладний інтер’єр. Остерська божниця мала одне прямокутне приміщення з великою півкруглою апсидою і двома маленькими, влаштованими в товщі стіни. Система півциркульних склепінь спиралась на стіни і два опорних стовпи, розташовані ближче до західної стіни. Очевидно вище підпружних арок була виведена база підбанника, а на ній – надрубаний дерев’яний верх. Навіть і тепер вражає краса архітектурного фрагмента будівлі – чіткий рисунок високих вікон з півциркульним завершенням, досконалою кладкою і дуже гарними пропорціями апсиди, що ніби виростає з укосу гори.
У середині апсиди збереглися в поганому стані рештки фресок. У консі апсиди намальована богоматір Оранта з двома архангелами по боках. Видовжені постаті широкого декоративного письма виділялись на блакитному тлі. Майстер сміливо зіставляв червоні, сині і зелені кольори. Особливо тонко, з ювелірною дбайливістю, намальовано одежу архангелів, оздоблену орнаментами, як плахта, і обшиту перлами. Рисунок орнаменту викликає в пам’яті одяг на св. Олені в Єлецькому монастирі у Чернігові. Обличчя ангелів модельовані дуже широко і стилістично нагадують відомий фрагмент фрески св. Теклі з Спаського собору в Чернігові. Під Орантою знаходиться «Євхаристія», в якій Христос повторений двічі. Під «Євхаристією» були написані постаті святителів. Колористичне багатство сюжетних зображень доповнювали великі орнаментальні композиції у віконних нішах і тріумфальній арці з боку вівтаря. Одні орнаменти побудовані на повторенні гілочок візантійського бігунця і схожі на орнаменти Софії Київської, а інші – на рослинні орнаменти з рукописів XI ст. Тло між білими гілочками бігунця – синє, червоне і зелене. Разом з орнаментами фрески утворювали барвистий килим, що органічно поєднувався з архітектурою, являючи собою прекрасний зразок синтезу мистецтв. Майстер добре розумів своє завдання і зробив усе, щоб зорово збільшити розміри споруди; тому постаті в нижньому регістрі близькі до справжніх розмірів людини. В «Євхаристії» вони менші, а в консі, навпаки, більші. Деякі характерні риси в рисунку рук, у прорисовці складок одежі, в орнаментах свідчать не тільки про високу мистецьку культуру, а і про стилістичну своєрідність великого мистецтва 11 ст.
Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 61 – 64.