Мюнхен для українця. Частина 4. 1960-2019 р. Пульс українського життя

«Під Твою милість припадаємо, Богородице Діво. Молитв наших в час журби не відкинь, а від бід визволяй нас, Єдина Чистая і Благословенная. Пресвятая Богородице, спаси нас».

Мюнхенські українці на своєму Майдані на Оденосплатц

Мюнхен 1960-тих рр. Українська громада в місті стабілізувалася. Більшість з тих хто хотів залишити Німеччину емігрувала. Активна фаза других визвольних змагань в Україні вже завершилася. Після загибелі Степана Бандери, коли ЗЧ ОУН очолив Степан Ленкавський, зусилля організації вже були спрямована на підтримання ідеологічної боротьби з радянською системою, в чому найважливіше значення відводилося налагодженню життя самої української спільноти в Мюнхені та Німеччині, налагодженню її органічної праці. Якщо говорити власне про Мюнхен, то якраз в 60-80-х рр., порівняно не чисельна громада наших співвітчизників зуміла зберегти й примножити наукові здобутки УВУ, виникли такі інституції як Українська суботня школа та Інтернат товариства «Рідна школа», створено Українську греко-католицьку церкву Домівку на Шонштрасе, де під опікою УГКЦ примістилась ціла низка національних об’єднань. А це було зовсім не просто.

У сучасній Німеччині, за даними Федерального відомства статистики, проживає близько 123 тисяч громадян України. Ще декілька десятків тисяч українців, які багато років проживають тут, вже отримали громадянство Німеччини. Попри таку чималу українську діаспору, повноцінної згуртованої громади, як скажімо, у США чи Канаді, тут немає. Час від часу громадські діячі роблять спроби скоординувати свою роботу і представляти інтереси української діаспори «в один голос». Труднощі пов’язані з тим, що українська громада як Німеччини загалом, так і сучасного Мюнхена зокрема (станом на 2012 р. 5751 українців), складена представниками різних еміграційних хвиль, а тому дуже різнорідна. Сучасними об’єднуючими центрами слугують церква, студентські об’єднання та неформальні контакти через Інтернет. В житті мюнхенського українця не бракує цікавих можливостей провести час з співвітчизниками, а в українській домівці та інших місцях регулярно відбуваються цікаві культурні заходи.

На окресленому періоді історії та сучасності української громади ми і сконцентруємося в цій статті. При цьому як завжди попробуємо відшукати конкретні історичні місця та будівлі пов’язані з сучасним періодом української еміграції. Тож запрошуємо Вас в подорож четвертою – заключною частиною Мюнхена для українця.

***

Українські церкви

Першим нашим об’єктом стануть культові споруди, які слугували українцям в зазначений період. Розпочнемо з Церкви св. Марка на Ґабельсберґерштрасе (Gabelsbergerstrasse) 6.

Церква св. Марка на Ґабельсберґерштрасе (Gabelsbergerstrasse) 6, де відбулося урочисте богослужіння на честь Другого Здвигу українців у Німеччині. Тут перебували чолові особи української еміграції

Фактичним визнанням Мюнхена як столиці житті українства в Німеччині став Другий Здвиг українців у Німеччині, що відбувся в днях 31 липня і 1 серпня 1965 р. в Мюнхені. Він був зорганізований Центральним Представництвом Української Еміграції в Німеччині (ЦПУЕН) з нагоди 20-ліття існування цієї громадської організації в рамах цього заходу. В неділю 1-го серпня, зокрема відбулися урочисті Богослужіння обох українських церков – православної і греко-католицької. Українське православне Богослужіння було відправлено у цій великій євангелицькій церкві св. Марка на Ґабельсберґерштрасе в центральній частині міста. Простора церква була заповнена кількома сотнями українців, як місцевих, так і тих, що приїхали на цю подію з інших околиць. Серед присутніх був Голова ЦПУЕН А. Мельник та представники різких українських, наукових, ветеранських, громадських і політичних установ та молодіжних організацій.

Далі проїдемо на вул. Ам-Гастейг (Am Gasteig) до церкви св. Миколая та каплиці при ній – хронологічно-наступну локалізацію православної української церкви в Мюнхені.

Старовинна римсько-католицька церква Святителя Миколая по вул. Ам-Гастейг (Am Gasteig), та каплиця біля неї, де проводиться українське православне богослужіння в Мюнхені

Православні Богослужіння відбувалися в просторій залі на Дом-Педро Пляц, яка належала Євангелицькій Церкві до 1967 р., коли в ній змінився настоятель. Він відразу заявив церковному проводові, що до кінця цього року православні мають звільнити залу, бо він потребує цю залу для біблійних вистав та роботи з євангелицькою молоддю. Після кількох невдалих пошуків знайти щось відповідне для православних богослужінь, о. настоятель П. Дубицький звернувся до Кардинала Юліуса Дефнера, який дав дозвіл відправляти наші Богослужіння в старовинній римо-католицькій Церкві Святителя Миколая на Гастайгу, де вони відправляються і до сьогодні. Ця церква була заснована в ХІV ст., а теперішня її будова походить з ХVІ ст. Зважаючи на те, що в цій церкві відправляли свої богослужіння також румуни, українські православні служби могли відбуватися лише два рази на місяць після католицьких богослужінь, що відбувалися вранці. Проте коли церква буває зайнятою, православні літургії відправляються в невеликій каплиці, що прибудована до церкви Св. Миколая і знаходиться під патронатом Альтетінгської Божої Матері.

Інтер’єр каплиці при церкві св. Миколая, де правдяться православні богослужіння

Разом з тим служби на всі свята серед тижня відбуваються в мюнхенській українській православній церкві св. Первоверховних Апостолів Петра і Павла в оселі Мюнхен-Людвігсфельд, Granatstrasse 1. Тут розташована невелика церковця, гарно, з любов’ю влаштована та прибрана українськими вишивками. Ця церква виникла при селищі переміщених осіб, яке утворилося після переміщення сюди вигнанців з таборів в Кемптені, Фюссені та Шлясхаймі. Під опікою ІРО – міжнародної організації, яка займалася біженцями, у таборах американської зони українці розвинули бурхливе громадське життя, заснували різні організації, видавництва, церковні парафії. У 1947 р. загалом налічувалося 57 українських таборових церков. Із припиненням 1951 р. діяльності ІРО та переселенчої акції всі біженці різних національностей перейшли під німецьку опіку, почали працювати на німецьку економіку. Німецька влада побудувала для них селища, такі, як Людвігсфельд, а табори один за одним були ліквідовані. Тож до церкви, що розмістилася в бараці біля машинобудівного заводу, потрапило все що залишилося від таборової церкви з Обершляйсгайму, іконостас із Фельдмохінгу і дещо з Ляндсгута.

Фото церкви св. Первоверховних Апостолів Петра і Павла, 1950 р.

Церква має квадратний в плані об’єм і нагадує звичайну хату. 1957 р., коли церковна громада УАПЦ, яка збиралася в Мюнхені на Дахауерштрассе, 9, змушена була звільнити це приміщення, сюди до селища Людвігсфельд перевезли ворота, виклепані з мідної бляхи в 1945-1946 рр. Ярославом Корсунським. Ще перевезли бічні двері архістратигів Михаїла і Гавриїла, мальованих митцем Михайлом Михалевичем, а також 4 великі образи писані ним на полотні.

Михайло Михалевич

Працював маляр доброчинно. Не маючи на той час належних фарб, ані інших матеріалів, усе ж розмалював і церкву УАПЦ в Мюнхені на Дахауерштрассе, 9, і вищезгадувану церкву УАПЦ у величезному таборі Фрайман. На жаль, з ліквідацією того табору від церкви нічого не залишилося.

Фото церкви св. Первоверховних Апостолів Петра і Павла, 2012 р.

Про самого митця відомо не багато: народився 1906 року в Києві, 1932 року втік із Радянського Союзу разом з братом, сестрою і матір’ю в Румунію; перебравшись до Чехо-Словаччини, навчався в Мистецько-промисловій школі та Академії мистецтв у Празі, виконав мистецьке оформлення зали в Хусті, де 14 березня 1939 р. було проголошено незалежність Карпатської України; у роки війни на якийсь час повернувся до Києва, потім знову еміграція – Німеччина, США; помер у Філадельфії, 1984 р. (див. Українці у Пенсильванії та Новому світі)

Останні 30 років парохом цієї церкви був протопресвітер отець Палладій Дубицький. Під кінець війни був капеланом першої дивізії Української національної армії, а вже влітку 1945 р. просто неба правив перше богослужіння.

Крім двох десятків вірних, є люди, що приходять до церкви на великі свята або на панахиду. Дуже малій громаді наразі бракує коштів, щоб утримувати храм. У церкві зберігаються цінні ікони, які потьмяніли, фарба не тримається, їх треба реставрувати.

Ікона розп’яття з церкви св. Первоверховних апостолів Петра і Павла в оселі Мюнхен-Людвігсфельд

Перше українське православне Богослужіння в Церкві Святителя Миколая на «Гастайгу» було відправлено в неділю 26 листопада 1967 р. при великій кількості вірних та гарний спів хору, а перше храмове свято – Свято Покрови Божої Матері – Мюнхенська парафія святкувала в 1968 р. яке було перенесено з 14 на неділю 20 жовтня. 28 червня, з США прибув до Мюнхену ВПР Архієпископ Мстислав. Першу свою офіційну Службу Божу, як заступник Митрополита УАПЦ в Діаспорі, Владика Мстислав відправив 6 липня в Мюнхені саме тут, на Гастайгу. 8 липня в Мюнхені під головуванням Владики Архиепископа Мстислава сесія Вищої Ради Митрополії відбулися засідання Вищого Церковного Управління й Передсоборної Комісії, де були обговорені питання, пов’язані з скликанням Надзвичайного Собору УАПЦ, а зокрема усталено порядок нарад Собору, який мав відбутися в вересні 1969 р. 12-14 вересня 1969 р., в приміщенні для Церковної Діяконії Євангелицько-Лютеранської Церкви Баварії, в місцевості Оттобрун (Ottobrunn), біля Мюнхену, відбувся Надзвичайний Собор Української Автокефальної Православної Церкви. На становище Митрополита УАПЦ в Діаспорі одноголосно обрано Владику Мстислава з титулом Архієпископа Київського та Переяславського, а на Єпископа – архімандрита Ореста Іванюка з США, який мав нести архіпастирську обслугу у таких країнах Західної Європи, як Австрія, Бельгія, Західна Німеччина і Франція. Закінчився Собор у неділю 14 вересня, урочистою Службою Божою, що відбулася в вищезгадуваній церкві св. Марка, одному з найбільших храмів евангелицько-лютеранської Церкви, в центральній частині міста Мюнхена.

В 1971 р., з ініціативи о. протопресвітера П. Дубицького та при допомозі довголітнього секретаря Українського Вільного Університету п. мгр. Володимира Дідовича та Сенату УВУ, відбулися в Мюнхені при УВУ два православні Богословські семінари.

28 червня 1981 р., в Мюнхені, відбулося урочисте введення Єпископа УАПЦ в діаспорі Анатолія на кафедру Західноєвропейської єпархії. Урочистість відбулася в головній церкві св. Миколая на Гайстагу. Урочистою Службою Божою в неділю 6 жовтня в нашій парафіяльній Церкві Святителя Миколая, яку відправив Високопреосвященніший Архієпископ Анатолій, за допомоги всього духовенства, що прибуло на Собор, закінчено діяння Собору, відзначено 40-ліття нашої Церкви в Німеччині, а Мюнхенська Свято-Покровська парафія відсвяткувала своє храмове свято, що було перенесено на цей день. Святковий обід відбувся у великій залі ресторану «Гофбройкеллер».

Ресторан «Гофбройкеллер» – місце урочистостей з нагоди 40-ліття УАПЦ в Німеччині

Ювілейні святкування українцями Мюнхену 1000-ліття Хрещення України мали екуменічний характер. В Днях від 28 квітня до 2 травня 1988 р., в реколекційному осередку – замку Фюрстенрід (Furstenried) у Мюнхені, відбувся Український Науковий Конгрес з нагоди Ювілею, який підготовив Діловий Комітет, що його очолив проф.др В. Янів.

Замок Фюрстенрид

В Конгресі взяла участь Українська православна Колегія св. Андрія у Вінніпезі, що її репрезентували Митрополит Василь Вінніпезький і всієї Канади, митр. прот. др Ст. Ярмусь, прот. Т. Міненко, прот. О. Кравченко ї проф. д-р Р.Єренюк, а українську православну семінарію св. Софії у Бавнд Бруку, СПІА, репрезентував прот. В. Іващук. Від УАПЦ в Діаспорі на Конгресі були присутніми Архиєпископ Володимир і архипресвітер П. Дубицький, а в неділю на полудневій сесії – Владика Архієпископ Анатолій. 20-22 жовтня 1995 р. відбулося урочисте відзначення 50-ї річниці Української Православної Церкви в Мюнхені та Німеччині. 26 лютого 1998 р. помер в м. Мюнхені, на 87 році життя перший настоятель Свято-Покровської Парафії о. Архіпресвітер Палладій Дубицький.

о. Архипресвітер Палладій Дубицький

Величавий похорон відбувся в українській частині Мюнхенського цвинтаря Вальдфрідгоф (430 сектор) під духовним проводом Владики Лондонського і Великобританського Іоанна Дерев’янка, який виголосив прощальну проповідь і висловив родині співчуття від митрополита УАПЦ в Діаспорі Костянтина. Після смерті о. П. Дубицького, настоятелем Парафії був призначений о. прот. Валентин Смоктунович.

Могила Палладія Дубицького в секторі 430 цвинтаря Вальдфрідгоф

10 і 11 липня 2010 р. відбулося урочисте відзначення 65-ліття Української Православної Церкви у Мюнхені.

Частина української спільноти є греко-католиками. Станом на 1960-ті рр. храмом, в якому відправляли свої богослужіння українські греко-католики була кірха святого Хреста на вул. Хереста (Kreuzstrasse), 10.

Кірха святого Хреста на вул. Хереста (Kreuzstrasse), 10.

У зв’язку з їх спільнотою слід згадати жіночий церковний хор «Діброва», заснований блія 1964 р., який 20 років очолювала сподвижниця С. Бандери Марія Гарабач. Хор також їздив на святкування уродин патріарха Йосипа Сліпого до Риму. Хор співав Богослужби і в часі посвячення Собору св. Софії в Римі. В сучасному церковному греко-католицькому хорі Мюнхена співають учениці М. Гарабач. Ось як про хор цей хор згадує Христина Марцюк-Фрей: «Крім того ми мали дівочий хор «Діброва». Диригентка Марічка Гарабач навчила нас безліч пісень, які мені досі ходять в голові: закарпатські, гуцульські. стрілецькі. Але ми також співали Службу Божу, Бортнянського і багато інших композиторів» та «Хор «Діброва» співав Службу Божу по перше в Kreuzkirche, яка довгий час була осередком українських греко-католиків. Але ми співали і на інших українських подіях (вшанування 1-го листопада, Тараса Шевченка і т.і.). Це все відбувалося в різних приміщеннях, домівках німецьких церков, але і в Kolpinghaus (центральний Adolf-Kolping-Str. 1 – авт.), будинків якого в Мюнхені небагато. Просто ми були біженцями і для культурних вечорів знаходили притулок то тут то там. Також ми співали в «Haus der Begegnung» (будинку зустрічей), в якому перемишляки (біженці з Перемишля) завжди знаходили якусь можливість для прекрасного українського буфету…Ми самі повишивали борщівські сорочки, що коштувало багато роботи. Плахти і крайки хтось нам виткав на замовлення, а швець зробив стильні чобітки. Вперше ми виступали з нагоди освячення українського храму в Римі. На це святкування приїхало багато українців з різних країн, низка хорів, солістів та ін. В приступності Папи Римського Павла VI відбувся великий концерт в Ватикані».

Дім Зустрічей – «Haus der Begegnung» знаходився на Раухштрассе (Rauchstrasse) в люксусному районі Bogenhausen. Це було місце зустрічей представників народів, які входили до Радянського блоку. Цю інституцію підтримувала німецька влада. Що ж до Кольпінґ-хауса, то у XIX ст. німецький священик Кольпінґ, який почавши від Кельну поширив рух допомоги і опіки над молодими хлопцями, що ішли до міст челядниками, робітниками. Повстали (римо)католицькі гуртожитки з духовною опікою, окремимим каплицями. У тих каплицях правили і дальше правлять ті церкви, що немають власного храму. У мюнхенськім Кольпінґ-Гауз біля головного вокзала відбуваються служби РПЦ МП, позаяк вони – на відміну від «зарубіжної» немають власного храму. Рух Кольпінґ є дуже поширеним і активним по сьогодні.

Хор «Діброва» виступав у власними руками вишитих борщівських сорочках, з ліва в право: Христя Марцюк (тепер Фрай), Оксана Ребет (тепер Луве – Louvet, живе в Парижі), Марина Бочан, НН, Орися Марцюк, Мотря Заяць, Оксана Марцюк, з архіву І. Марцюк

Наразі греко-католики використовують новий греко-католицький храм Марії та св. Андрія споруджений в 1970-х рр. у стилі конструктивізму. Храм розташований на Шонштрассе (Shonstrasse), 55. Інтер’єр Храму прикрашають мистецькі твори славного іконописця Святослава Гординського.

Нова греко-католицька церква на Шонштрассе

Тут же діє і українська домівка, в якій відбуваються різні події пов’язані з життям парафії.

Великдень 2015 р. у Мюнхені біля греко-католицької церкви

Сучасний церковний хор «Покров»

На Шорнбергштрассе (Schnbergstrae), 9 міститься Апостольська екзархія для Української греко-католицької церкви в Німеччині (Apostolische Exarchie fr kath. Ukrainer des byz. Ritus in Deutschland).

Апостольська екзархія для Української греко-католицької церкви в Німеччині

Ось що згадує Ірина Марцюк: «В Мюнхені ми ніколи не мали розбіжностей між православними і греко-католиками. На літніх пластових таборах, які тривали три тижні на недоторканій природі, кожної неділі відбувалося богослужіння. Їх відправляли священики обох церков спільно».

В Мюнхені існував також великий чоловічий хор «Україна». В найкращі часи він складався з 100 українців, які народилися в Німеччині. Хор співав переважно церковну музику. Усі були непрофесіонали окрім тенора Тимченка. Диригентом був Євген Захарко з міста Ульм. Цей хор не був чисто мюнхенським, бо в ньому співали мешканці Інгольштату, Штутдгарту ті ін. міст. Хор також з великим успіхом виступав в Україні.

Політична еміграція

Наступною нашою зупинкою буде головний офіс Закордонних частин ОУН на Цеппелінштрассе (Zeppelinstrasse), 67. Він пов’язаний з діяльністю двох провідних членів ОУН, які очолювали організацію після вбивства С. Бандери: Степаном Ленкавським та Ярославом Стецько (1912-1986) – першим заступник омПровідника С. Бандери, був головою Проводу ОУН-Б, головою Антибільшовицького блоку народів. Саме Я. Стецьку та його дружині на стіні бюро ОУН було відкрито меморіальну дошку, яку нещодавно помальовали вандали.

Меморіальна дошка подружжю Стецьків на стіні офісу на Цеппелінштрассе (Zeppelinstrasse), 67

Наступна зупинка пов’язана з історією української політичної еміграції в Мюнхені – цвинтар Вальдфрідгоф – головний український некрополь Мюнхена. Це місце має відвідати кожен українець, який приїжджає до Мюнхена. Адже С. Бандера не єдиний похований тут українець. Так, в архіві Українського вільного університету зберігається список Українських вояків та громадських діячів похованих на цвинтарях в Мюнхені (складений десь у середині 80-х років), він нараховує 85 імен. Тож тут можна годинами відшуковувати співвітчизників. Згадаємо лише деякі поховання.

Схема розташування українських поховань на цвинтарі Вальдфрідхоф: 43 сектор – могила С. Бандери, 421 сектор – поле українських поховань: М. Коновалець, Я. Стецько, Є. Побігущий та ін., 430 сектор – ще одне поле українських поховань – колонна в пам’ять загиблих за свободу України, могила Степана Ленкавського

421 сектор

430 сектор

Тут на Вальдфрдгофі в 430 секторі поховані Степан Ленкавський, а в 421, могила: nr. DW 22 – Ярослав Стецько.

Степан Ленкавський

Могила Степана Ленкавського, 430 сектор

Могила Ярослава Стецька, 421 сектор

Іван Бутковський (1910-1967) – провідний член УВО та ОУН, командир 4-ої Військової округи «Говерла» групи УПА-«Захід». Він також відповідав за мюнхенську редакцію «Логос», де видавалося багато української літератури;

Іван Бутковський

Євген Побігущий (Рен) (1901-1995) – командир батальйону «Роланд», командир 29-го піхотного полку Дивізії «Галичина». По закінченні війни, незважаючи на постійні вимоги радянського уряду видати його до СРСР, поринув у вир громадянсько-суспільної праці, працюючи в різних ділянках та українських товариствах, які постали в той час у Німеччині. Він довший час працював як старшина у Вартівничих Сотнях при англійській армії в Німеччині, бо знав, що Україна потребує багато людей, які б пройшли добрий військовий вишкіл. Крім громадської праці, він чимало часу присвятив політичній діяльності, зокрема в Організації Українських Націоналістів, працював в її установах, а також в міжнародній організації Антибільшовицького Блоку Народів. 1982 р. видав книгу «Мозаїка моїх споминів» (Мюнхен-Лондон). Євген Побігущий помер 28 травня 1995 р. в Гаар, біля Мюнхена, Німеччина.

Могила Євгена Побігущого, 421 сектор

Зенон Пеленський (1902-1970)— член УВО, член-засновник ОУН, в’язень польських тюрем, діяч УНДО. На еміграції у Мюнхені – головний редактор тижневиків “Українська трибуна” (1946–1947) і “Український самостійник” (1950), член редакції українського відділу Радіо “Свобода” (1955–1967), член Закордонного Проводу УГВР.

Могила Зенона Пеленського, 421 сектор

Дмитро Миськів 1907-1960, — член Проводу Закордонних Частин ОУН 9 листопада 1907, с. Гайворонка в Підгаєччині – 27 березня 1960, Мюнхен, Німеччина) — член куреня Лісові Чорти від 1948 р.; видатний громадський і політичний діяч; член Проводу Закордонних Частин ОУН, член КПС Німеччини. Близький співробітник Провідника ОУН (б) Степана Бандери.

Могила Дмитра Миськіва на цвинтарі Вальдфрідгоф, 430 сектор

Мирон Коновалець (1894-1980) — один із організаторів Листопадового чину, поручник УГА, член УВО, журналіст. Брат засновника ОУН Євгена Коновальця. Багаторічний секретар товариства «Рідна Школа».

Могила Мирона Коновальця, 421 сектор

Дмитро Дорошенко (1882-1951) – відомий діяч гетьманського руху, публіцист. В 1921–1951 рр. професор кафедри історії Українського вільного університету у Відні, Празі і Мюнхені. Дмитро Дорошенко очолював Український науковий інститут у Берліні (1926–1931), Українську вільну академію наук (1945–1951). За визначенням Олександра Оглоблина, Дмитро Дорошенко був першим українським істориком, який дав науковий огляд історії України як процесу розвитку української державності. Його могила розміщена в секторі 71 (Alter Teil).

Дмитро Дорошенко

Осип Бойдуник (8.12.1895–7.04.1966) – хорунжий Української Галицької Армії, член УВО та ОУН, політв’язень німецьких тюрем (01–21.10.1944), діяч Української Національної Ради, її голова (1954). Автор спогадів.

На Вальдфрідгофі поховані також діячка українського жіноцтва з Києва, дружина посла УНР в Туреччині Софія Мурська-Вольська, член Проводу ЗЧ ОУН мгр. Ярослав Бенцаль, Тереновий провідник ОУН д-р Ярослав Дзиндра, археолог Петро Курінний, шевченкознавець Павло Зайцев, композитор Остап Бобикевич, сотник УГА Гнат Мартинець, етнолог Ростислав Єндик, письменник Максим Брилинський, професор педагогіки, ректор Богословської Академії в Мюнхені Григорій Ващенко, вчитель Осип Качанюк, політичний і громадський діяч, сотник УГА Микола Хробак, композитор і диригент Євген Цимбалістий, а також згадувані нами в попередній частині даного циклу: шевченкознавець Павло Зайцев, скульптор Григорій Крук (сектор 421), співачка Іванна Синенька-Іваницька, перший консул УНР в Баварії – Василь Оренчук (сектор 249 (Neuer Teil) та багато інших.

До перепоховання у Львові на Личаківському цвинатрі тут спочивала також Мілена Рудницька – одна з лідерок українського жіноцтва, яка померла у 1976 р. у Мюнхені

В пам’ять про полеглих за волю України на Вальдфрдігофі зведено монумент – колонну на честь полеглих за свободу України за проектом скульптора Г. Крука (430 сектор).

Колона на честь полеглих за свободу України, 430 сектор

Історія цього монументу така. У 1966 р. Похоронний уряд м. Мюнхена вирішив виділити на чотириста тридцятому полі Вальдфрідгофу окрему ділянку для похоронних потреб української громади. Тоді ж було вирішено побудувати нову символічну могилу, завершивши її гранітним пам’ятником. Спорудою зайнявся комітет під головуванням Максима Брилинського. Пам’ятник має форму стрункої чотириметрової колони, завершеною замість волюти терновим вінцем, вирізаним в граніті. Нижче – чорний хрест, а під ним написи українською та німецькою мовами: «полягло за Україну». Між написами – золотий Тризуб. Освячення пам’ятника відбулося на Трійцю 1967 р.

Могила Івана Кашуби на цвинтарі Вальдфрідгоф, сектор 421

Останні десятиліття перелік людей, похованих на Вальдфрідгоф, значно поповнився новими іменами. Іменами людей як похилого віку, так і зовсім молодих. Серед них – вихованка «Рідної Школи» Розалія Савчук, Голова Товариства українських комбатантів Роман Дебрицький, керівник СБ ОУН Іван Кашуба, літературознавець і критик, редактор журналу «Сучасність», професор УВУ Іван Кошелівець, фотограф, літописець життя української діаспори в Мюнхені Микола Жікалюк, професор УВУ Зіновій Соколюк.

На Етінгенштрасе (Oettingenstrasse), 67 знаходилася студія радіо «Вільна Європа», згодом «Свобода»

Далі помандруємо в околиці вже знайомого нам Англійського парку (Englische Garten) до садиби сучасного Інституту Інформатики на Етінгенштрасе (Oettingenstrasse), 67 Саме тут знаходилася студія радіо «Вільна Європа», згодом «Свобода». 1 березня 1953 р. майже водночас зі смертю Сталіна (5 березня 1953) починається мовлення радіостанції під назвою Радіо «Звільнення». Першим її диктором став Сергій Дубровський. Згідно з офіційною історією РС, «Звільнення» було задумане «Американським Комітетом зі звільнення від більшовизму» як емігрантське радіо, рупор «Координаційного центру антибільшовицької боротьби для звільнення Батьківщини від комуністичної диктатури». Ця радіостанція вела мовлення мовами народів союзних республік СРСР, зокрема українською. З радіо «Свобода» пов’язано ще одну цікаву обставину. Ось що згадує Христина Марцюк-Фрей: «і ми в Мюнхені мали свою Капеллу бандуристів. Якийсь співробітник «Радіо Свобода» в Мюнхені навчив наших молодих хлопців як змайструвати бандуру та на ній грати і з того вийшли чудові концерти». В цій каплею грав зокрема Юрій Дубицький – син настоятеля православної церкви Палладія Дубицького. Він проводжав диригента Тараса Яримовича при могилі в Мюнхені. Як згадує Христина Марцюк-Фрей: «він тоді заплакав, як і ми всі, та заграв пісню з якої починалися усі виступи бандуристів».

В редакції Радіо Свобода працювали в редакції і українські письменники: Ема Андієвська та Ігор Качуровський, які на високому рівні організовували літературні вечори.

24 серпня 1991 р. Україна відновила свою Незалежність. Період політичної еміграції закінчився. Відвідаємо офіційне представництво Незалежної України – Генеральне консульство України в Мюнхені по вул. Лессінгштрассе (Lessing Strasse), 14. Треба зазначити, що наразі це напевне єдине місце де розвивається в Мюнхені наш прапор.

Українське Генеральне консульство України в Мюнхені по вул. Лессінгштрассе (Lessing Strasse), 14

За свідченням активних членів української громади в Мюнхені, українське консульство підтримує українське громадське життя в Баварії. Тут можна побачити плакати про українські заходи, воно поширює оголошення про них у соціальних мережах. Час від часу консульство підтримує їх, як наприклад в випадку заходів культурного товариства «Україна» , концерту Сестер Тельнюк. Представники консульства також відвідують українські заходи, купують на них квитки та складають приватні пожертви коли збираються гроші на потреби української громади, допомагає контактами, підтримує проекти на кшталт відпочинку дітей з зони АТО в Баварії.

Генконсульство України в Мюнхені провело роботу з відновлення могили Василя Оренчука (консула УНР у Баварії) на місцевому цвинтарі «Вальдфрідгоф» (через несплату мита за землю могилу було ліквідовано у 1996 році, проте на цьому місці так і не було розміщено іншого поховання, тому відновлення могили стало можливе). У 2017 році було здійснено оплату мита за землю на могилі на 20 років. Могилу відновлено у 2018 р. В лютому 2018 р. на будинку консульства у Мюнхені за адресою Ainmillerstrasse, 35 відкрито меморіальну дошку.

Важливе значення для сучасної безпеки Європи та України має Мюнхенська щорічна конференція з безпеки. Починаючи з 2014 р. одним з ключових питань на ній є питання агресії Росії проти України.

Українська освіта та культура

Наступна наша мета – садиба і інтернат товариства «Рідна школа», які знаходяться на вул. Ісаррінг (Isarring), 11. В умовах інтернаціонального оточення, посилення процесів асиміляції, втрати більшістю представників молодого покоління мовно-етнічних ознак на товариство покладаються певні надії. «Рідна Школа», була заснована в Мюнхені в 1966 р. До цього в 1950-х рр. існувала суботня українська школа, яка містилася разом з дитячим садком на Дахауерштрассе (у вже добре відомому нам будинку). Після того вона протягом багатьох років знаходилася в садибі екзархату для Української греко-католицької церкви в Німеччині на Шорнбергштрассе (Schnbergstrae), 9. Як згадує Христина Марцюк-Фрей, діти почувалися тут як вдома і під час перерви гуляли собі в саду. Хлопці грали в футбол з нашими каталонськими пастирями. Після цього там же відбувалися зібрання Пласту.

Діяльність «Рідної школи» розраховано на дітей дошкільного та шкільного віку. Для дітей діє інтернат, де навчається біля 50 учнів. Лекції з українознавства (українська мова та література, географія, релігієзнавство) читаються учням після навчання в звичайних німецьких школах по суботам. При цьому діяльність «Рідної школи» орієнтовано на учнів як з усієї Німеччини так із України та інших країн Європи, пропонуючи їм в якості додаткового плюсу відмінне знання німецької мови.

Інтернат товариства «Рідна школа» в Мюнхені, вул. Ісаррінг (Isarring), 11

Важливою є участь активу школи в громадському житті української спільноти, організації акцій на підтримку України та практична допомога українському війську в війні з російським окупантом.

Чергова посилка для українських вояків від Мюнхенської діаспори

Завітаємо також до будинку, де знаходилася редакція журналу «Сучасність» – місячника літератури, мистецтва, суспільного життя, який виходив спершу від 1961 впродовж трьох десятиліть у Німеччині (Мюнхен), а потім у США, а від січня 1992 року «Сучасність» випускають в Києві. В Мюнхені він виходив на Карлсплатц (Karlsplatz), 8. Так це той самий будинок де знаходилася редакція часопису «Українського Самостійника». На сходах цього будинку в 1957 р. було вбито Л. Ребета (Цю адресу відшукав для нас Ігор Гарабач).

В 1999 р. в Мюнхені діяла філія об’єднання українських діячів літератури в діаспорі «Слово», заснованого у 1954 р. в Нью-Йорку. Серед найвагоміших постатей мюнхенської філії «Слова» – літературознавці Юрій Бойко-Блохін та Іван Кошелівець, письменник, перекладач та літературознавець професор Ігор Качуровський.

Далі наша дорога лежить в район Німфенберзького палацу на вул. Барелліштрассе (Barellistrasse), 9а, де наразі розташовується Український Вільний університет. За майже 80-річний період існування УВУ випустив зі своїх стін тисячі дипломованих фахівців, сотні докторів та магістрів філософії, права та інших наук, видав кілька десятків монографій, збірників наукових праць, підручників тощо. Після того як більшість українців емігрувала за океан та в інші європейські країни, УВУ став діяти за зразком аспірантури та докторантури, регулярно організовано курси для випускників вищих навчальних закладів, які бажають спеціалізуватися в галузі україністики. Для цього щорічно видавалося 100-150 стипендій. Останнім часом тут навчалися і отримували наукові ступені також науковці з України. У 1995 р. УВУ серед іншого профінансував навчання на час літнього семестру вчителів-україністів із Казахстану та Румунії. Щороку виходить збірка наукових праць УВУ. На початку 90-их рр. університет надавав притулок українському генконсульству в Мюнхені.

Однак сьогодні УВУ переживає кризу. Впродовж свого існування в Німеччині він фінансувався з бюджету федерального уряду, земельного бюджету Баварії та пожертв української діаспори. З відновленням в 1991 р. незалежності України закінчилася історія української політичної еміграції. Це дало уряду Німеччини підставу порушити питання про переорієнтацію діяльності УВУ з переважно педагогічного на дослідницький – розробку проблем україно-німецьких відносин. У зв’язку з тим, що сенат УВУ фактично відхилив пропозицію німецької сторони, з грудня 1996 р. уряд Німеччини припинив фінансування університету. Український же уряд універистет не підтримує. Український вільний університет змушений був продати свою історичну будівлю, щоб створити інвестиційний фонд та переїхати в район Німфенбурга на Барелліштрассе (Barellistrasse), 9а.

Нова будівля Українського Вільного Університету на вул. Барелліштрассе (Barellistrasse), 9а

Про історію УВУ ми багато довідалися від українського мешканця Мюнхена проф. Миколи Шафовала. М. Шафовал народився і юнацькі роки прожив в Аргентині. Приїхав навчатися в Німеччину, де існувала сильна наукова школа. 1991 – 1997 рр. працював науковим співробітником Українського Вільного Університету, в 1993 – 31.07.2012 рр. був канцлером УВУ, а 1.10.2009 – 31.07.2012 рр. директором Дослідного Інституту Німецько – українських відносин УВУ. Наразі пан Миколай займається історією Українського вільного університету, а також історією української громади в Мюнхені загалом. Тож автор цієї розвідки не один раз користувався його спогадами і уточненнями, за що щиро вдячний.

Проф. УВУ Микола Шафовал

З будівлею Українського вільного Університету пов’язано діяльність активної організації, що об’єднує українських студентів, в Мюнхені – Союзу українських студентів в Німеччині). Союз українських студентів в Німеччині (СУСН) був заснований у 1949 році у Боні, у 1952 році осідок Управи був перенесений до Мюнхену. Основною метою організації є представлення інтересів українських студентів у Німеччині перед німецькими, європейськими публічно-правовими інстанціями, громадськими організаціями та приватними підприємствами в Німеччині та перед українською спільнотою. Союз українських студентів у Німеччині реалізовує цю мету шляхом обміну інформації між студентами з України на теми “Навчання. Практика. Робота. Проживання” на базі регулярних зустрічей, організації і проведення семінарів, конференцій, виставок та спільних поїздок. СУСН особливу увагу приділяє поширенню інформації про Україну як у німецькому суспільстві загалом, так і між студентами німецьких вузів. Власне це забезпечується тісною співпрацею з різноманітними організаціями в Німеччині. Для того щоб оцінити діяльність СУСН достатньо відвідати її сайт, який до речі повноцінно представлений в українськомовній версії (чого не має багато українських організацій, скажімо в Польщі). Основою діяльності СУСН є організація різноманітних неформальних акцій. Зустрічей, святкувань подорожей, що безумовно притягає до неї молодь, робить організацію живою, актуальною часу. Ось як сформульовані переваги членства в організації:

«Дружимо та цікаво проводимо дозвілля. Влаштовуємо вечірки, виступи артистів, зустрічі з цікавими людьми та майстер-класи, а також походи у гори, мандри в інші міста, відвідування виставок, концертів та екскурсій. А куди хочеш піти ти? Отримуємо свіжу інформацію від партнерів щодо пропозицій практики, навчання, працевлаштування, пошуку житла та інших важливих студентських питань. Шукаєш житло чи нового сусіда, щоб знімати квартиру спільно? Напиши, ми допоможемо поширити цю інформацію! Відвідуємо семінари, тренінги та конференції. Вивчаємо англійську мову. А які теми цікаві тобі? Вчимося працювати у команді, координувати її роботу, організовувати цікаві нам заходи. Набуваємо досвіду в сферах адміністрування громадських організацій, співпраці з німецькими установами та роботи з міжкультурними проектами. Приєднуйся до команди! Отримай досвід та офіційну характеристику від організації. Опановуємо нові для себе вміння у роботі з офіційними документами, комп’ютерними програмами, можливостями Інтернету та багато іншого корисного й несподіваного. А що вмієш ти? Поділись своїми уміннями! Тримаємо руку на пульсі культурного, політичного та економічного життя України. Не лишаймось осторонь! Докладаємо зусиль для того, щоб достойно представляти свою країну за кордоном. Не забуваймо, звідки ми є!»

СУСН співпрацює з багатьма іншими громадськими та релігійними організаціями українців та інших народів в Мюнхені та Німеччині. Цікаво, що в СУСН, який діє вже понад 60 років, однаково представлені українці і зі сходу, і з заходу України. Організація має представництва у понад десятьох університетських містах Німеччини. Але масовою її не назвеш, попри те, що в німецьких університетах вчаться більше шести тисяч українців.

Поза СУСН серед мюнхенських організацій, які працюють з молоддю є Спілка української молоді (СУМ) та Пласт. Необхідно відмітити, що саме в Мюнхені в 1946: відбулися перші збори українських закордонних пластунів. Не дивлячись на свою низьку чисельність СУМ і Пласт в Німеччині проводить інтенсивну роботу з україномовною молоддю, організовує тижневі табори взимку та влітку, куди з’їжджається молодь з різних країн Європи, Північної та південної Америки, з України. завдяки цій організації українська мова збереглася в українській діаспорі в другому і третьому поколінні.

Необхідно згадати і Організацію Українських жінок в Німеччині. Саме вона відповідала за суботню школу і дитячий садочок. Організація також організовувала і організовує багато суспільних подій. В листопаді 2015 р. ОУЖ провела традиційне щорічне вшанування українців – жертв праці на хімічних закладах В селі Лебендорф (Lebendorf) біля Лауфена (Laufen).

Неформальною мережею зв’язку та обміну інформацією, місцем порад та оголошень все більше стають соціальні мережі в яких своїм активним життям живе зокрема група Ukrainians in Munich.

Приміщення УВУ наразі включають бібліотеку, викладацькі зали, а також численні художні роботи, що накопичилися тут за роки його діяльності. Тут зокрема зберігаються роботи та каталог українського скульптора Григорія Крука. Необхідно також згадати інших українських митців, пов’язаних з суч. Мюнхеном. Це Віталій Сазонов і Володимир Стрельников. Останній ще живе в Мюнхені, походить з Одеси. Обидва представляли так зване неофіційне мистецтво СРСР. Майстри виставлялися в УВУ. Деякі помешкання українців в Мюнхені мають картини, куплені у цих авторів. Багато інших майстрів виставляли свої картини в приміщенні УВУ, наприклад Володимир Макаренко з Дніпропетровська, який живе в Парижі. Ці події зафіксовано в архіві УВУ.

В єпископській палаті греко-католиків знаходяться також роботи Є. Новосельського (див. Краків для українця)

Баварська державна опера

Наступною нашою зупинкою стане Баварська державна опера. Тим разом нас привели сюди сліди нашого сучасника – Тараса Конощенко – киянина, який отримав освіту у найкращих музичних академіях України і продовжив навчання в аспірантурі Мюнхенської вищої музичної школи, а потім як стажер у Баварській державній опері (Мюнхен). В 1994 р. відбувся німецький дебют митця у ролі Зарастро — «Чарівна флейта» Моцарта у Мюнхенському Принцреґентентеатрі під керуванням Сіра Коліна Девіса.

Мюнхенський Принцреґентентеатр

Співак є лауреатом і призером багатьох вокальних конкурсів, він виступав з концертами у Європі, Японії, Північній та Латинській Америці. З 1998 по 2003 р. Тарас Конощенко був солістом Баварської Штаатсопери, де він крім інших заспівав партії Колліне (Богема), Мазетто (Дон Жуан), Фараон (Аїда), Лодовіко (Отелло), Неттуно (Повернення Улісса на батьківщину), Зуніга (Кармен). Восени 2005 р. співака запросили до ансамблю Мангаймського Національного театру (Nationaltheater Mannheim).

Тарас Конощенко – український оперний співак в Німеччині

З Мюнхенським театром пов’язані також виступи Вікторії Лук’янець (1966) – сучасної української оперної співачки, сопрано. Народна артистка України. Примадонна знаменитої Віденської опери. Вона одна з найтитулованіших українських оперних співачок. У її активі – десятки виступів на престижних світових сценах, зокрема у Баварській державній опері у Мюнхені, Гамбурзькій державній опері, Німецькій державній опері у Берліні.

Вікторія Лук’янець

У зв’язку з Державною баварською оперою варто згадати також Оксану Линів, яка за походженням зі Львова і після оперного театра в Одесі в 2014 р. стала асистентом-дириґентом Кирила Петренка в Опері Мюнхена. Дякуючи таким людям як вона можна з цілковитою впевненістю говорити про успіх на Заході української диригентської школи. Ось уже друге літо поспіль під час Мюнхенського оперного фестивалю Оксана Линів диригує складними сучасними операми в нестандартних локаціях. «Приплив» Бориса Блахера — в експоцентрі Reithalle торік. А 2015 р. — опера Поля Рудерса «Сельма Єжкова» за мотивами «Тієї, що танцює у темряві» Ларса фон Трієра в культурному комплексі Alte Kongresshalle. Крім того, на рахунку Оксани і робота над великими творами в Баварській опері.

В. Лук’янець, О. Линів та ін. – це вже не політичні біженці з опанованих тоталітаризмом теренів, вони представники нових хвиль еміграції, пов’язаних з відсутністю можливості гідно реалізуватися в межах своєї країни. Так, детальніше вивчення життя нашої спільноти за кордоном яскраво демонструють як осиротіла Україна внаслідок панування корупції та олігархії, та практично повної відсутності державної політики в плані освіти, культури та науки. Проте і сама діаспора не позбавлена проблем. Аж надто сильно відчуваються «тертя» між різними поколіннями еміграції. Українців за кордоном фактично неможливо об’єднати. Може тому, що приїжджають українці з різних регіонів і в них немає спільного почуття родини… Україна далеко, проблеми в кожного свої і, власне, пошук цієї спільної ідеї – це і є такий камінь спотикання, який досі в нас присутній.

***

Ось і закінчилася наша подорож українськими слідами Мюнхена. Хоча офіційна міська статистика фіксує в Мюнхені тільки 5751 українців (станом на 2012 р.), але достатньо побувати тут хоча б раз, щоб почути на вулиці українську мову, а в церкві українську молитву. Цікаво також що у 1989 р. Мюнхен став містом побратимом Києва, про що свідчить рельєф на стіні Нової Ратуші. Отже навіть повернувшись до Києва вже відчуватимеш постійний зв’язок з цим самим українським з міст Німеччини, мріючи повернутися на береги Ісар та замислитися над непростою долею нашої еміграції.

Рельєф з зображенням міст-побратимів Мюнхена в Новій ратуші

В цьому Вам, сподіваємося допоможе цей віртуальний путівник. Звичайно наша робота на претендує на повне охоплення питання українських слідів Мюнхена і в подальшому, сподіваємося завдяки Вам буде доповнюватися новими фактами. Автор також свідомий того, що не будучи представником мюнхенської громади міг допустити певні неточності, зважаючи на що буде радий прийнятий будь-які Ваші зауваження, які можна надсилати на адресу [email protected]

Автор висловлює подяку Миколі Шафовалу, Ірині Марцюк та Кристині Марцюк-Фрей, Nick Coll, Катерині Проскурі. і усім членам групи Ukrainians in Munich, які підключилися до обговорення даного матеріалу та допомогли зробити його кращим. Використано також матеріали з фейсбук-сторінки Н. Халабурди.

Використані джерела:

Трощинський В.П., Шевченко А.А. Україна крізь віки. Т.15. Українці в світі. Київ: Альтернативи. -1999. – с. 162-168.

Науковий співробітник національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця»

Парнікоза І. Ю.

Вперше опубліковано: