Мюнхен для українця. Частина 1. Місто в затінку Альп

"Карл Великий старанно забезпечує свою державу зі сходу, тобто з боку слов’ян. Будує лінію оборони, укріплену щільно розташованими вежами та фортецями з постійним гарнізоном. Ця лінія Мажино ІХ ст., перетинаючи європейський континент, відділяла слов’янські території від людей, які мешкали на заході."

С. Коссак, З. Шатковський, Троя Півночі

В серці Європи

Баварська земля має стару та цікаву історію. Мюнхен розташований у підніжжя Альп. Початок виникнення цих гір відноситься до нижньої крейди, коли накопичувалися осадові породи, наразі покладені в основу цих гір. Головне гороутворення відбувалося одночасно з добре знайомим нам карпатським, кримським та кавказьким між 40 – 60 млн. років внаслідок тиску африканської плити на європейську. Ціле дане гороутворення на честь Альп називають альпійським. В минулі льодовикові періоди плейстоцену альпійські льодовики поширювалися далеко вниз, майже досягаючи території сучасного Мюнхена. Наразі в горах залишилося біля 3 тис км2 льодовика, а слідами його булого поширення є вирізьблені в передгір’ях озера. З історією Альп та гірськими породами цієї системи можна познайомитися в саду біля альпійського музею на острові Пратер (Praterinsel).

Поширення льодовиків в передгір’ях Альп в рісс-в’юрмі

Строката мозаїка тектонічної будови Альп

Альпійський музей на острові Пратер (Praterinsel)

І тис. до н.е. на територію Баварії прийшли кельти. ІІ ст. до н.е. кельтів витіснили германці – тевтони. З того часу ця назва, значною мірою реанімована також лицарським тевтонським орденом, міцно асоціюється з німцями. За часів правління Октавіана Августа центральна частина сьогоднішньої землі Баварії, т. з. Стара Баварія (нім. Altbayern), заселена тоді кельтськими племенами, стала частиною Римської імперії. Римляни усвідомили, що поширити свою владу на неозорі та лісисті простори варварського світу за Дунаєм в них сил не вистачить. Тому визначили північний кордон імперії за цією річкою. На землях південної Баварії існували римські провінції Норик та Реція. Тут засновано міста: Ратисбона (Регенсбург), Августа Венділікорум (Ауґсбурґ), Бойдорум (Пассау). Проте потік варварів на початку н.е. зніс не тільки римський кордон на Дунаї, але й саму імперію.

Скульптури Баварії та Швабії на мосту Леопольда (Lutipoldbrucke)

Після розпаду Римської імперії місцеве кельтське населення, що значно романізувалося за часів римського правління, та римляни, які мешкали на південь від течії Дунаю, поступово асимілювувалися з германцями. Останні прийшли з півночі. Так з плином часу викристалізувалося плем’я баварців (баюварів, нім. Baier відповідно Bajuwaren). Про колишніх кельтських мешканців свідчать ще до сьогодні назви місцевостей, річок та водойм.

В ІХ ст. Баварія увійшла до Імперії Карла Великого. В той час вона безпосередньо межувала з слов’янським світом. Як вказано в епіграфі Карл Великий побудував так звану Сербську лінію (Limes Sorabicus), яка брала початок від Адріатики, проходила в околицях сучасного Лінца берегом Дунаю до Ратисбони, а звідти до Нюрнберга. Від Нюрнберга вона бігла до Ерфурта, Бамберга і Магдебурга, а далі йшла вздовж річок Салі та Лаби (див. також Любек, Гамбург і Бремен для українця). В районі гирла Лаби вона становила східну межу саксонських земель, тому на північному відрізку її називали Саксонською лінією. При цьому по західний бік цього кордону опинилися слов’янські племена з-над річок Фульди та Мени (Майна). За Дунаєм на схід від Регенсбурга та Пасави мешкали чехи, а на південний-схід від Зальцбурга хорутани (карантанці або прасловенці).

Карантанія, за А. Панікарським

Про далекі Про цих слов`ян в переліку інших, згадує київський літописець Нестор: «По довгих же часах сіли слов’яни по Дунаєві, де єсть нині Угорська земля і Болгарська. Од тих слов’ян розійшлися вони по Землі і прозвалися іменами своїми,— [од того], де сіли, на котрому місці. Ті, що, прийшовши, сіли по ріці на ймення Морава, і прозвалися моравами, а другі чехами назвалися. А се — ті самі слов’яни: білі хорвати, серби і хорутани. Коли ж волохи найшли на слов’ян на дунайських, і осіли між них, і чинили їм насильство, то слов’яни ті, прийшовши, сіли на Віслі і прозвалися ляхами. А від тих ляхів [пішли одні, що] прозвалися полянами, другі ляхи [прозвалися] лютичами, інші — мазовшанами, ще інші — поморянами».

Слов`янська кераміка, Баварія, VII-IX ст.

Хорутани, зважаючи на загрозу з боку обрів вимушені були укласти в 745 р. союз з баварцями, а згодом прийняти християнство та перейти під владу франків. Останнє слов’янське державне утворення, князівство принца Коцеля, втратило свою незалежність у 874 р. Словенська етнічна територія з часом зменшилася через тиск німців із заходу й появу угорців на Тисо-Дунайській низовині, набувши сучасних абрисів в XV ст. В середньовіччі словенців називали альпійськими слов`янами. Чехи ж побудували свою власну державу, яка опиралася німецькій експансії.

Розміщення племен в Центральній Європі в VIII-XII ст. та лінії укріплень Карла Великого

В Мюнхені, в Баварській державній бібліотеці (Людвигштрассе, 16) зберігаються так звані Фрейзінгські уривки, що є першим слов’янським текстом написаним латинкою. Разом із

У 1722 р. в Баварській державній біліотеці був виявлений і зберігається також т.з. рукопис «Баварського географа» з переліком слов`янських племен, які жили на схід від держави франків – документ на двох сторінках. За палеографічними даними рукопис «Баварського географа» впевнено відносять до IX століття. За історичними даними, пов’язаними з описами племен, згаданих в списку, дослідники датують список часом від 817 до 840-х років. Список близько 850 р. був включений до складу більш великого рукопису, який належав монастирю Рейхенау на Боденському озері, що підтверджує дату написання рукопису як 1-ша половина IX століття.

Згодом баварські землі відійшли до Священної Римської імперії німецької нації. Цією назвою німецькі володарі підкреслювали свій зв’язок з колись могутньою античною імперією. Наразі в ансамблі сучасного Мюнхена збереглися численні архітектурні та скульптурні свідчення що демонструють продовження античної традиції. Аналогічне захоплення пережила майже вся Європа, що вилилося в поширенні стилю класицизм. Не оминуло це і наші землі. Характерним прикладом є, скажімо, споруди Нової київської фортеці в Києві (класицизм) чи Національний художній музей України (некласицизм).

Пам’ятник Ангел миру (Friedensengel) поблизу мосту Леопольда (каріотиди) (Luitpoldbrucke) має виразну античну стилізацію

Х ст. – час становлення слов’янських держав в Центральній та Східній Європі. На берегах Дніпра твориться Русь, торгові шляхи з якої через землі західних слов’ян протягуються до головної водної артерії Європи – Дунаю і кордону земель франків – Ратисбони (Регенсбургу). Саме сюди – на кордон земель франків, приводив торговий шлях з Києва через Краків та Прагу. Головними творами, що збігалися до Регенсбурга з Русі були мед, віск, хутра та невільники. Проте як виглядав тоді герой нашої розповіді – Мюнхен?

Могутні буки в Англійському парку (Englischer Garten) дозоляють уявити колишні ліси, на місці яких було засновано Мюнхен

З Альпійських схилів на північ – до Дунаю несе свої води річка Ізар (Isar). Вона, як і інші тутешні водотоки, має типову гірську природу. Дно тут кам’янисте, місцями порожисте. В водах річки Ізар може мешкати форель, а глибина не дозволяла використовувати її для судноплавства. Береги Ізар найімовірніше були порослі бучинами з липою, кленами та ясенами. Деяке уявлення про те як виглядали тутешні ландшафти на час закладання міста можуть дати зарослі ділянки т.зв. Англійського парку Мюнхена, зокрема товстезні буки.

Вид на р. Ізар та Мюнхен, XVII ст.

Річка Ізар сьогодні

В центрі сучасного міста – пагорбі Петра (нім. Petersbergl) на лівому березі Ізар ще в VIII ст. оселилися монахи з розташованого неподалік монастиря Шефтларна. Сьогодні на місці поселення монахів розташована церква Святого Петра (Kirche St. Peter). Ця найдавніша в Мюнхені церква пережила низку послідовних перебудов. Її найстаріша частина – прямокутна кімната, збудована біля 1150 р. розташована в приалтарній частині. Пізніше після 1150 р. було зведено романську базиліку з двома вежами, потім в 1294 р. в готичну споруду, нава і бічний простір якої частково збереглися до нашого часу.

Церква Святого Петра (Kirche St. Peter)

Найстаріша частина церкви св. Петра, де знаходиться прямокутна кімнатазбудована в районі 1150 р.

Виникнення Мюнхена як поселення пов’язано з постаттю Саксонського та Баварського герцога Генриха Лева. Інформацію про це знаходимо в рішенні так званої Ауґсбурґської суперечки (Augsburger_Schied), в справі конфлікту герцога з єпископом з Фрайзинґа за контроль над соляним торгівельним шляхом з Ауґсбурґа. Герцог звів новий міст на річці Ізар в місці колишнього броду, започаткувавши тут неподалік монастиря поселення – «forum apud… Munichen». Одночасно він зруйнував міст, який знаходився у віданні єпископа в Унтерфьорінґу. Зважаючи на це дата укладання рішення по цій суперечці (оригінал якого зберігається в Мюнхенському центральному державному архіві) 14 червня 1158 р. вважається офіційною датою заснування міста. Хоча міські права Мюнхен отримав пізніше.

Цікаво, що в тому ж 1158 р. руський літописець записав «Князь же Андрій сам у Володимирі-[Суздальському] заклав кам’яну церкву святої Богородиці місяця квітня у восьмий день, на святого апостола Родіона, у вівторок. І дав він їй багато маєтностей — і слободи, куплені і з данинами, і села ліпші, і десятини од стад своїх, і [з] торгу десяту [частку]. Зробив же він церкву [на] п’ять верхів і всі верхи золотом прикрасив, і зробив у ній єпископію, і город Володимир більший зал ожив.».

Наразі на місці моста герцога Льва знаходиться міст Людвіга (Ludwigsbrucke).

Міст Людвіга на місці переправи, у зв’язку з якою Мюнхен вперше згадується в літературних джерелах

Поселення (імовірно укріплене) розміщене неподалік «монахів» (звідси і назва міста – Мюнхен) розташовуване біля мосту на р. Ізар на торгівельному шляху сіллю викликали його швидкий розвиток. Статую Генріха Льва ми можемо побачити на фасаді Старої ратуші.

Зображення Генріха Льва на фасаді Старої ратуші в Мюнхені

Проте оглядаючи зображення войовничого герцога слід пам’ятати, про те, що його загарбницькі погляди були спрямовані не тільки на доходи від соляної торгівлі. Герцог був одним з організаторів та керівників так званого Хрестового походу 1147 р. проти західних (полабських слов’ян). Прикриваючись лозунгами християнізації , хрестоносці вторглися в землі ободритів та лютичів. В Магдебурзьких анналах зафіксовано: «…З найкращим видом і добрим спорядженням а також гідним подиву запалом ввійшли на землі поган окремими відділами і земля дрижала на їх вигляд». Проте цього разу непрошені гості зазнали нищівної поразки.

Потужні Леви – символи роду Віттельсбахів на Одеонсплатц нагадують і про хижого баварського герцога Генріха Льва

На відміну від Києва та інших міст Русі, Мюнхен як типове західно-європейське місто, розвивався в межах міських мурованих укріплень. Наразі міські стіни Мюнхена розібрано. Проте деякі фортифікаційні елементи лишилися. Це зокрема міські брами: головна – Ізарська (Isartor), Карлова (Karlstor), та Зендлінгер (Sendlingertor). На вулиці поблизу церкви св. Петра можна побачити також реконструйовану міську Лев’ячу башту (Lowenturm), висота якої сягає 23 м. Припускається, що вона збудована як башта замку ще в ХІІ ст., отже є ровесницею нашої Золотої брами.

Лев`яча башта (Lowenturm)

Зендлінгерська брама Мюнхена (Sendlingertor)

Ізарська брама – це цілий фортифікаційний вузол. Численними амбразурами досі зустрічає Зендлінгерська брама, тоді як колись грізна Карлова (до 1791 р. – Neuhauser Tor) брама наразі виглядає як урочистий в’їзд до старого міста. На ній ми зокрема можемо побачити монаха – герб Мюнхена.

Карлова брама Мюнхена (Karlstor)

В 1240 р. (рік нападу монголів на Київ) Мюнхен перейшов під володарювання Віттельсбахів і після розділу Баварії в 1255 р. був їхньою резиденцією в Верхній Баварії до 1918 р. З об’єднанням Баварії в 1507 р. Мюнхен став її столицею, а в 1806 р. – столицею Королівства Баварія. Сьогодні Мюнхенська резиденція Віттельсбахів (Residenz) функціонує як публічний музей. Дана резиденція величезний комплекс з кімнат та коридорів, в яких виставлено незліченну кількість об’єктів образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва.

Мюнхенська резиденція Віттельсбахів – ціла система вишуканих кімнат та коридорів

Вишукані інтер`єри резиденції зберігають історію аристократичного німецького роду, а також численні дорогоцінності нагромаджені впродовж століть. Варто відвідати також літню резиденцію королівської династії Віттельсбахів – Німфенбург (Nymphenburg). Замок був побудований в 1664 р. На сьогоднішній день це один з найбільших палаців тієї епохи, що збереглися до наших часів практично без змін.

Величний замок Німфенбург (Nymphenburg)

Впродовж середньовіччя-нового часу Мюнхен розвивався як адміністративний, культурний та господарський центр Баварії. Баварські володарі, зберігаючи вірність католицизму, продовжували курс експансії на прилеглі слов’янські землі Чехії, що як відповідь сприяло розквіту тут протестантизму. В XVІ ст. сам Мюнхен став центром опору реформації і до цього часу більшість його церков католицькі. У кінці XVI-поч. ХVII ст. протягом 55 років тут володарював Максиміліан I – яскравий представник династії Віттельсбахів.

Пам’ятник погромнику чехів Максиміліану І Баварському

Максиміліан був одним з активних учасників 30-річної війни. Саме він очолив інтервенцію Католицької ліги в Чехію та виграв сумно відому для слов`ян-протестантів битву на Білій горі. На честь цієї перемоги звели статую Богородиці на Марієнплац (Marienplatz). Цей програш обернувся для Чехів втратою незалежності та інкорпоруванням в державу Габсбургів. В Україні мало-відомо, що участь в тридцятирічній війні на боці католиків приймали участь найманці-запорожці.

В пізньому середньовіччі посилюються зв’язки Баварії з Україною. Українська молодь, починаючи з XVI ст. вчилася і вчиться по високих школах Баварії. Спочатку в Діллінгені та Інгольштаті, пізніше у Мюнхені, Ерлянгені, Вюрцбургу. Мистецькі вплив в Україні представляють Панкрац Лябенвольф (1493-1563) – автор пам’ятника Гербуртів у Львові, Ганс Гольбайн-старший (бл. 1470-1524) і скульптор Тіц (1708-77). Пилип Орлик обговорював плани антиросійської коаліції з кюрфюрстом Карлом Альбрехтом.

12 жовтня 1810 р. в день одруження баварського кронпринца Людвіга I на принцесі Терезії фон Саксен-Хільбургхаузен на одній з міських лук були влаштовані скачки і гуляння. З тих пір свято стали проводити щороку, а луг назвали «Theresienwiese», тобто «Лугом Терези». А саме святкування зараз відоме як Октоберфест. За наказом Людвіга І у Німфенбурзі також була створена галерея красунь. Король був великим шанувальником жіночої краси і попросив свого палацового художника на прізвище Штиллер зібрати найкрасивіших жінок Баварії і написати їхні портрети.

Портрет Хелени Седмайр – звичайної мешканки Мюнхена, яка приглянулася королю Людвігу І

Портрет Кароліни фон Холштейн з галереї красунь замку Німфенберг

В 1864 р. королем стає Людвіг ІI онук Людвіга І, син Максиміліана ІІ. Король полюбляв мистецтво будував замки та плаци. За великі трати Людвіга визнали божевільним, після чого він загинув при не з’ясованих о кінця обставинах. Проте створене ним притягає туристів з усього світу і приность немалі доходи в бюджет Баварії.

Необхідно зауважити, що Мюнхен це своєрідний музей архітектурних стилів під відритим небом. Пам’яткою XV ст. (хоча відбудованою) є готична споруда Старої ратуші (Altes Rathaus) на Марієнплатц (Marienplatz), яка дещо нагадує ратушу старого міста в Празі. За 20 років (1468-1488 рр.) була побудована велична будівля Фраункірхе з характерними напівкруглими банями, яка представляє своєрідний південно-баварський стиль. Загалом такі цибулеподібні бані, характерні також для православних церков, – звичайний елемент баварських костелів.

Стара ратуша в Мюнхені

Фраункріхе вважається символом Мюнхена

В той же час на Одеонсплатц (Odeonsplatz) варто звернути увагу на бароковий костел театинів (Theatinerkirche), на фронтоні якого красується герб Речи Посполитої – держави до якої входила і Україна.

Костел театинів на Одеонсплац

Герби Баварського електорства та Речи Посполитої на фронтоні костелу театинів

Численними в Мюнхені є будівлі в стилі класицизм з правильними фронтонами та рустом. Саме в такому стилі зокрема виконано резиденцію Вітельсбахів та Мюнхенський національний театр. Еру класицизму змінив період захоплення різними історичними стилями минулого. Так званий історизм. Надзвичайно цікавою пам’яткою історизму початку ХХ ст. є Нова ратуша (Neues Rathaus), виконання якої нагадує київський костел святого Миколая.

Нова ратуша в Мюнхені (Neues Rathaus)

Яскравим прикладом поєднання різних стилів – еклектики є будівля баварського національного музею (Bayerisches Nationalmuseum) на Принцрегентштрасе Prinzregentenstrasse, 3. Еклектика, яка поширювалася переважно з Австрії, була модною і на київських вулицях в кінці ХІХ ст.

Будівля Баварського національного музею на Принцрегентштрасе (Prinzregentenstrasse), 3

Баварський Національний музей варто не тільки оглянути зовні,але й відвідати, адже саме тут опинилися випадково виявлені на Мюнхенському аукціоні в 1999 р. 6 ескізів-боцеті українського майстра XVIII ст. Івана Георгія Пінзеля.

Школа українських малярів

Наступним в хронологічному порядку після історизму архітектурно-мистецьким напрямком стала сецесія або модерн, одним з центрів виникнення якої був Мюнхен. Загалом в кінці ХІХ ст. Мюнхен вважався другою після Парижа мистецькою столицею Європи.

Максиміліанштрасе в Мюнхені. К. Янк, 1864 р.

Саме з сецесією і Мюнхенською академією мистецтв пов’язаний хронологічно перший український акцент Мюнхена, який нам вдалося відшукати. Простора будівля Akademie der Bildenden Kunste Munchen знаходиться на Акдемішештрассе (Akademiestrasse) поблизу тріумфальної арки на Людвігштрасе (Ludwigstrasse). Поруч з Краківською академією (див. Краків для українця) вона була «alma mater» для низки українських художників. Академія походить від заснованої в 1770 р. баварським курфюрстом Максиміліаном III Йосипом школи-академії художників та скульпторів. Проте офіційним днем створення академії вважається 13 травня 1808 р., коли король Баварії Максиміліан І відкрив Королівську академію образотворчих мистецтв. У 1876–1885 рр. для Академії архітектором Готфрідом фон Нейрейтером було споруджено нову будівлю на Леопольдштрассе, в яку вона переїхала 1886 р. й розташовується до наших днів. Першим директором академії був Йоганн фон Лангер, першим секретарем — філософ Фрідріх Вільгельм Шеллінг.

З середини XIX ст. Мюнхенська Академія стає одним з найвідоміших мистецьких навчальних закладів Європи. Окрім викладацької діяльності, вона стає центром, який об’єднував художників-пейзажистів «мюнхенської школи». Найбільш визнаними художниками-педагогами, які працювали тут, були Петер Корнеліус, Франц фон Штук, Вільгельм фон Каульбах та Карл Теодор фон Пілоті.

Мюнхенська академія мистецтв

В момент розквіту академії в середині-кінці ХІХ ст. тут навчалися художники з усієї Європи, серед яких було чимало українців. Слід перш за все згадати такі постаті, як Мурашко Олександр Олександрович, Івасюк Микола Іванович, Бойчук Михайло Львович (1906—1907 рр.— вдосконалювався в Мюнхенській академії), Федюк Микола Іванович (український пейзажист та реаліст), Пстрак Ярослав Васильович, та Рубо Франц Олексійович. Напередодні першої світової війни неподалік Академії виникла артистична колонія. Цілий район міста був нафарширований студіями, художніми та книжними салонами, арт-кафе, де збиралася богема і студенти, які мріяли про славу і успіх. В той час Мюнхен мав велику колонію вихідців з Російської Імперії, серед яких було багато українців.

Олександр Мурашко – автопортрет

Одним з найяскравіших українських вихованців Мюнхенської академії був Олександр Мурашко. Засвоївши в Парижі імпресіонізм, Мурашко переїхав до Мюнхена. В той час з цього міста, з його атмосферою передвоєнної сецесії (модерну), вплив цього нового стилю поширювався і в Україну. І одним з тих, хто переніс настрої сецесії на нашу землю був О. Мурашко. Виразний вплив модерну на творчість О. Мурашка, був опосередкований новаторським рухом сецесіонізму, в становленні якого важливу роль відіграв один з найбільших майстрів європейського мистецтва Макс Ліберман, який працював в Мюнхені та Берліні. «Дисциплінований» Мюнхен безперечно лишив більше слідів у творчості Мурашка, ніж Париж, і сам артист пізніше не раз казав, що Париж добрий для загального розвитку художника, а Мюнхен — для зосередженої творчої праці. На певний час відбився в праці Мурашка і блиск паризького життя в таких роботах, як «Кафе», «На вулицях Парижу». Але, як свідчить дружина покійного майстра, це поставила йому на докір московська критика і московські художні кола. Він сам пізніше називав свої картини цього часу — гріхами молодощів і не охоче їх показував.

«Карусель» О. Мурашка

Навпаки, з Мюнхеном пов’язано визнання художника світовою громадськістю. Адже саме на десятій Міжнародній виставці в Мюнхені 1909 р. своїм полотном «Карусель» художник дебютував. «Карусель» було відзначено Золотою медаллю. Але не тільки вона стала нагородою експоненту. Його ім’я стало популярним на Заході. Редакції журналу «Мистецтво для всіх», «Лейпцизькі ілюстровані відомості», видавничі фірми в Лейпцизі, Берліні та Мюнхені просили дозволу зробити кольорові чи однотонні репродукції картини, гарантуючи їй почесне місце на сторінках своїх видань. Комітет Берлінської виставки запросив Мурашка до участі в ній, а фірма Едуарда Шульте запропонувала влаштувати персональні виставки в Мюнхені, Дюссельдорфі та Кельні, чим художник скористався згодом, експонуючи на них 25 своїх робіт. Але найпочеснішим стало запрошення взяти участь у дев’ятій Міжнародній виставці в Венеції у квітні-жовтні 1910 р.

Ярослав Пстрак

Важливе значення мало перебування в мюнхенській академії і для Ярослава Пстрака. 1895 р. за допомогою меценатів талановитий юнак потрапив до академії. Тут Пстрак із запалом береться за навчання. Захопившись пастельним живописом, він незабаром оволодіває цією складною технікою. Молодий художник особливо цікавиться портретним жанром. Закінчивши 1899 р. академію, художник повернувся до Львова. У цей час у Львові Пстрака знають як портретиста й ілюстратора журналів і гумористично-сатиричних видань.

Гуцулка, Я. Пстрак

З Мюнхенською академією мистецтв пов’язано і долю українського баталіста М. Івасюка. Художник навчався тут у професора Олександра Ліцен-Мейєра. У 1893 р. М. Івасюк познайомився в Мюнхені з І. Рєпіним і показав йому перший ескіз своєї картини «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ». У своїх «Листах про мистецтво» Ілля Рєпін дав ескізу наступну оцінку:

«Перший ескіз, який Івасюк зробив сам, без всякого ради – кращий. Хоча загальні плями картини зовсім європейські, а архітектура Києва – щось краківське, готичне, але все ж в ескізі є життя і натуральність у творі».

Микола Івасюк – також навчався в Мюнхенській академії мистецтв

Тісно пов’язаний з Мюнхеном і одесит – французький підданий Франц Олексійович Рубо (5 (17) червня 1856, Одеса, -13 березня 1928, Мюнхен) — український та російський художник-баталіст. В 1878-1883 рр. він навчався в Мюнхенській академії мистецтв. У 1902-1904 рр. під його керівництвом в передмісті Мюнхена група німецьких художників створила панораму «Оборона Севастополя» (відкрита 1905 р. в Севастополі в зведеній для неї будівлі). Він же автор Бородінської панорами в Москві. У 1912 р. художник остаточно влаштувався в Німеччині. Не маючи останніми роками значних замовлень, він жив майже в повному забутті. Помер та похований на острові на озері Кімсе між Мюнхеном та Зальцбургом.

Франц Рубо

Запорізькі козаки атакують, Ф. Рубо

Окрім українських художників в Мюнхені навчалися художники з інших слов`янських земель, такі як польський майстер жіночого портрету Владислав Чахорський (Wladyslaw Czachorski).

В Мюнхені навчався польський майстер жіночого портрету Владислав Чахорський

До Мюнхена художник потрапив з Варшави де навчався в 1866-67 рр. в класі малюнку у Рафаеля Хадкевича, потім в Дрездені (1868) і Мюнхені (1869-73). З 1879 р. оселився в Мюнхені, де здобув визнання та став почесним професором тутешньої академії. В Мюнхені навчалися також брати Грабовські Войцех та Анджей Броніслав – польські художники тісно пов’язані з Львовом.

Після закінчення першої світової війни мюнхенська Академія поступово втрачає своє значення. У 1933 р., після приходу в Німеччині до влади націонал-соціалістів, Академія зазнала так званої «арізації», наперед вийшли вірні політиці НСДАП художники. Така ситуація була імовірно викликана і тим, що до першої світової війни сюди невдало намагався вступити молодий і нікому не відомий тоді Адольф Гітлер.

Варто оглянути також приміщення та колекцію Мюнхенської пінакотеки по вул. Барер (Barer Str.) 27. У 1909 р. її за порадою М.Добужинського вивчав Григорій Нарбут, який три місяці вдосконалювався в студії відомого графіка Ш.Холлоші.

Стара пінакотека (Alte Pinakothek), яку вивчав Григорій Нарбут

Духу Мюнхенської академії мистецтв чудово відповідають зразки європейської сецесії на вулицях міста. Німецька сецесія чи югендситиль (Jugendstil) більш відома на київських вулицях як стиль-модерн.

Будинок в стилі модерн на Тхеймштрасе (Theimstrasse)

Вілла (Borse) в стилі модерн на Кароліненплатц (Karolinenplatz)

Казимир (Клементій) Шептицький

1 жовтня 1888 р. навчання у Мюнхенському університеті Людвіґа-Максиміліяна розпочинає Казимир Шептицький – в майбутньому отець Кліментій – брат митрополита Андрія Шептицького. Про несподівану зміну планів щодо місця навчання з Кракова на Мюнхен свідчить факт, що Казимира Шептицького було обрано бібліотекарем Студентського товариства філаретів, про що краківська преса повідомила 17-го липня того року. Слід зазначити, що у Мюнхені Казимир провчився тільки один семестр. Неподалік, у місті Галле — у землі Саксонія-Ангальт, в Галле-Віттенберзькому університеті ім. Мартіна Лютера протягом 1887–1888 рр. — навчався старший брат — Олександр граф Шептицький. Із листа Софії Шептицької до Софії Попель, написаного 25-го листопада, дізнаємося про деякі факти з перебування Казимира на навчанні в Мюнхені:

"Казик lance в Мюнхені. Запанібрата з нунцієм, до якого раз і назавжди запрошений на чай. Має з поляків Плятерів, Казя Любомирського і ще повно німців з католицького середовища. Пізнав професорів і католицьких провідців, із найкращих домів молодь. Рухається трохи a la Ромтух, і страшно цим послуговується".

Із інших листів, написаних 7-го і 13-го листопада цього року, довідуємося, що Казимир тут вчиться рисунку. Софія Шептицька просить його в першому листі особливу увагу звернути на «орнаменти, особливо лінії», повторюючи це прохання кілька днів пізніше:

"Прошу Тебе, обов’язково бери уроки рисунку, навіть якщо вивчатимеш лише лінії орнаментики, — Ти не знаєш, як це може стати Тобі у пригоді."

Із навчання Казимир повернувся додому на Різдвяні свята, про що згадує мама в листі до Софії Попель. Відтак, у Баварії Шептицький провчився тільки один семестр — третій. Перші місяці 1889 року Казимир був ще у Мюнхені і до Кракова повернувся десь перед 23-им березня.

Перша українська організація

Як розповів Т. Федорів – докторант Українського вільного університету в Мюнхені в часописі «У нас в Баварії», №7, 20016 р. 22 березня 1911 р. міською владою була зареєстрована українська організація «Українське освітнє товариство». Ініціатором її створення і головою став саме Михайло Паращук – тоді студент Академії Мистецтв. Першими членами стали: Кость Морозовський – кандидат медичних наук – виходець з Сербії, Володимир Кобринський – студент Академії Мистецтв, Кость Стаховський, Олександр Бокров, Олександр Скоропис, Еусебіус Ліпецький, і вже згадуваний Микола Федюк. Більшість з них були студентами мистецтвознавчих напрямків, в складі Товариства був також вказаний вище медик та навіть різьбяр О. Боков. Товариство було зареєстровано за адресою Teresienstrasse 112 (старий будинок не зберігся).Його метою було об’єднувати та підтримувати земляків з України, розвивати українську освіту, культуру та науку.

Скульптор Михайло Паращук, з постаттю якого пов’язано виникнення першої української громадської організації в Мюнхені та Баварії

Практично з моменту реалізації учасники Товариства приступили до праці. Вже 25 березня в Wittelsbacher- Garten на Teresienstrasse 38 (не зберігся) відбулася публічна доповідь Олександра Скорописа «Значення Траса Шевченка для українського народу». Про те що діяльність Товариства була помітною свідчить той факт, що передмову до книги присвяченої становленню українства в Баварії написав тодішній діючий обер-бургомистр Мюнхена Томас Вимер (відомий тим що відновив Октобер-Фест після першої світової війни). В своїй передмові він згадав це Товариство та відмітив його велике позитивне значення. Активна фаза діяльності цієї організації припинилася вимушено з початком Великої війни. В 1958 р. в своїй книжці «Українець в Мюнхені» про першу українську організацію вперше написав Григорій Прокопчук. Цінна інформація: як то прізвища та імена, роки народження та мюнхенські адреси усіх членів УОТ зберіглася в баварському архіві. Цікаво, що сліди плідної діяльності українського скульптора Михайла Паращука ми можемо знайти також в Болгарії, зокрема її столиці Софії. Митець похований в Софії неподалік від М. Драгоманова. Планується подальше вивчення документів про УОТ та встановлення меморіальної дошки на одній з будівель Мюнхена, пов`язаній з діяльністю Товариства. Таким чином, виявляється що організована українська спільнота в Баварії має столітню історію.

Перше консульство

Розглядаючи період Перших визвольних змагань, необхідно також згадати про перше українське консульство УНР в Баварії. Першим консулом Української держави у Мюнхені був Василь Оренчук, призначений на цю посаду 15 листопада 1918 року. Компетенція консульства поширювалася на тодішні землі Баварія, Вюртемберг і Баден. Консульство УНР у Мюнхені припинило роботу внаслідок Раппальського договору і визнання Німеччиною «Радянської України» 21 грудня 1922 року.

Будинок, вякому розміщувалося перше українське консульство УНР в Баварії

Меморіальна дошка Василя Оренчука

Генконсульство УНР розташовувалось у Мюнхені за адресою Ainmillerstrasse, 35. Це підтверджується витягом із вуличного кадастру Мюнхена 1919-1924 років. Нині будівля перебуває у приватній власності. В лютому 2018 р. на будинку консульства відкрито меморіальну дошку. Україньским консульством відновлено також могилу Василя Оренчука у секторі 249 (Neuer Teil) цвинтаря «Вальдфрідгоф» у Мюнхені.

Відновлена українським консульством могила Василя Оренчука на цвинтарі «Вальдфрідгоф» у Мюнхені

Лігво нацистів

Без сумнівів найбільш знаною історії подією пов’язаною з Мюнхеном є т.зв. Мюнхенська змова 1938 р. Подія ця відбилася на долі всієї Європи, не виключаючи України. Проте спочатку варто пригадати обставини того як мирне німецьке місто перетворилося на лігво диктатора, який разом з Сталіним за невтручання «цивілізованого» Заходу розпалив вогонь другої світової війни. Саме тут, в Мюнхені, в Гофбройгаус (Hofbrauhaus) 24 лютого 1920 р. було створено нацистську партію.

У пивній Гофбройгаус (Hofbrauhaus) 24 лютого 1920 р. було створено нацистську партію

8-9 листопада 1923 р. в Мюнхені в пивній Бюргербройкеллер (Розенхаймерштрассе, 15, стався т.зв. Пивний путч, коли прихильники Гітлера зробили спробу повалити Веймарську республіку. Заблокувавши в пивній керівників війська та поліції, Гітлер вимагав від них перейти на бік путчистів та разом йти на Берлін. Ті зробили вигляд, що приєдналися до путчу, та як тільки були звільнені, активізували рейхсвер і поліцію. Тож, колонна путчистів, що слідувала по Резеденцштрассе на Одеонсплац була розігнана поліцією. Внаслідок зіткнень загинуло 16 путчистів та 4 поліцейських. Тут було зокрема поранено Г. Геринга. Хоча, тоді Веймарська республіка і придушила нацистів, до них поставилися безпрецедентно лагідно, визнавши що вони діяли в інтересах народу і в дусі патріотизму. Гітлер був арештований (пізніше — випущений достроково в 1924 р.), а нацистська партія, на той момент практично невідома за межами Мюнхена — тимчасово заборонена на території всієї Німеччини. Незважаючи на події 1923 р., Мюнхен продовжував залишатися столицею НСДАП. Романтичний ареол мучеників та борців лише додав їй прибічників.

Оденосплац в Мюнхені

Оденсплац одразу після придушення пивного путчу

Після приходу нацистів до влади пам’ять про «витоки» була належним чином увічнена комплексом на Королівській площі. Всю площу покрили великими гранітними плитами.

Колишній Фюрербау у Мюнхені наразі та у 1938 р.

Тут побудували дві партійні будівлі Fuhrerbau, де знаходився кабінет Гітлера, і адміністративна будівля Verwaltungsbau з бункером, в якому зберігалося 7 млн. особистих справ членів партії. У Fhrerbau у вересні 1937 р. Гітлер приймав італійського диктатора Муссоліні. І саме тут же була укладена та сама Мюнхенська умова 1938 р., яка передавала в руки Німеччини Судетську область Чехословаччини. Наразі тут вища музична школа.

Мюнхенська угода і карикатура Біструпа на неї

Між будівлями Fuhrerbau були побудовані два мавзолеї – Ehrentempel – вівтарі руху – «Altre der Bewegung». Вважалося, що ці двадцятиколонні кубічні споруди мають класичну форму. У ці мавзолеї 9 листопада 1935 р. з великими почестями були встановлені шістнадцятеро саркофагів мучеників. Саркофаги стояли прямо під відкритим небом, щоб мученики могли безпосередньо спілкуватися з небесами. Близько мавзолеїв несли почесний караул солдати СС. Щороку 9 листопада тут, на площі Форуму Руху – «Forum der Bewegung», влаштовувалися урочисті ритуальні заходи в пам’ять загиблих під час пивного путчу. Ці споруди були знесені американцями ще в 1945 р.

«Храми» пам’яті загиблих путчистів та їх збережені фундаменти

Далі ми оглянемо Королівську площу (Konigsplatz), на якій розташовані музеї виконані в стилі класицизм. На цій площі в часи нацистів відбувалися військові паради.

Військовий парад на Королівській площі (Konigs platz)

Варто зазначити також, що саме Мюнхен став містом поруч з яким був заснований в 1933 р. перший німецький концентраційний табір в Дахау, серед в’язнів якого був полковник УНР Смовський Костянтин Авдієвич. Наразі в США та Європі активно поширюється словосполучення «польські концтабори», в якому підступно обігрується їх територіальне положення. Втім перший з них – Дахау розташований тут в Німеччині, поблизу Мюнхена. Успішним мюнхенським адвокатом був і нацистький намісник Генерального -губернаторства, під яке відійшла Галичина – Ганс Франк. Головним з елементів його політичної лінії було підтримання і розпалювання українсько-польської ворожнечі.

За нацистського режиму аж до восени 1945 р. громадське життя українців у Німеччині суворо контролювалося нацистами. Воно концентрувалося передусім навколо лояльних до нової влади організацій – націоналістичного «Українського національного об’єднання» (УНО), створеного 1933 р., та прогетьманської «Української громади». Серед мюнхенських українців того часу було багато православних. Вже в 1943 р. вони творили громаду, очолювану проф. Іваном Розгіним, проте, до кінця війни тут не було української православної парафії, а громада мала лише зв’язок з православною парафією в Берліні, єдиною у Німеччині, що знаходилася в юрисдикції Варшавського Митрополита Діонісія, настоятелем якої був о. прот. Федір Білецький. Треба згадати, що в цей час на терені Німеччини знаходився вже цілий Єпископат Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) – понад 100 священиків та кільканадцять дияконів, але гітлерівська влада забороняла влаштовувати українські парафії, а радянським громадянам, які були вивезені на роботу до Німеччини і носили назву «остербайтерів» забороняли, навіть, відвідувати богослужіння, які час від часу, за спеціальним дозволом відправляло наше духовенство в місцях свого перебування.

Що ж до греко-католиків, то 20-го листопада 1940 р. в Храмі отців Редемптористів в м. Мюнхен (Redemptoristen-Kirche Mnchen) на Каульбахштрассе (Kaulbachstrasse), 47, о. Володимир Маланчук відслужив першу Св. Літургію для українців. Цей день можна вважати початком української греко-католицької громади в Мюнхені. Офіційне створення парафії було лише два роки пізніше, коли о. Петро Вергун в якості Апостольського Візитатора проголосив це декретом. Практично дана парафія на той час вже була функціонуючою, де українці знайшли свою нову духовну батьківщину.

20-го листопада 2015 року Отець Іван Махущак з групою студентів і молоді відслужив вдячну Св. Літургію на тому самому місті, де зароджувалась наша громада. Хоча новозбудований Храм отців Редемптористів, який повстав на місці зруйнованого бомбами другої світової війни, був короткий час місцем притулку нашої громади, проте він залишається місцем історичної пам’яті для українців Мюнхена. Пан проф. Д-р. Дмитро Злепко коротко розказав про ті історичні події з життя нашої громади.

З тилу цієї будівлі по вул. Каульбахштрассе, 47 знаходиться відбудована кірха отців Редемптористів

Учасники українського богослужіння в храмі отців Редемптористів, 2015 р.

В окупованій Рейхом Україні та самій Німеччині виступали українські оперні співаки – Іванна Синенька-Іваницька та Мирослав Старицький. Мирослав Старицький співав зокрема у містах Львів (1941-1942) та Кайзерслаутерн (1943-1944, Німеччина).

На території Німеччини також діяла підпільна мережа ОУН (б), де територіальним керівником був Василь Безхлібнік («Беркут», «Еней»). Зокрема, оунівці поширювали серед українських остарбайтерів листівки, надруковані на ціклостілі. Розслідуванням цих проявів підпільної діяльності й займалося Дрезденське Гестапо, де працював Вільгельм Вірзінг. У вересні 1942 р. йому вдалося заарештувати кур’єра ОУН Сороку і завдяки цьому дещо пізніше розгромити мережу ОУН (б) Дрездена. Це успішну справу і ознаменувало початок його злету як ліквідатора українського націоналістичного руху. Вірзінг отримав підвищення: його перевели на посаду оперативного співробітника 3-го підвідділу («боротьба з іноземцями з ворожих держав») відділу 4-Д («окуповані території») Гестапо. Незабаром за активної участі Вірзінга таємна державна поліція ліквідувала бандерівські осередки по всій Німеччині. 20 листопада 1942 р. в результаті гестапівських облав було заарештовано багато членів ОУН у Гамбурзі, Гільдесгеймі, Потсдамі (всього 210 чоловік), Дрездені (10 осіб), Брауншвейзі (48 осіб). У німецьких пазурах опинився і сам територіальний керівник ОУН (б) на території Німеччини. Поліція безпеки заарештувала в Берліні чотирьох кур’єрів з дистрикту «Галичина». До 1 грудня на території Рейху була викрита левова частка осередків українського націоналістичного підпілля…

Ближче до кінця війни в Німеччині накопичилася велика кількість українських примусових робітників -остарбайтерів. В Мюнхені на Франц-Йозеф-штрассе (Franz-Joseph-Strasse) знаходилося німецьке бюро праці. Тут працювали і українці. Саме там з подачі доктора Білинкєвича і влаштувалася працювати колишній в’язень Равенсбрюку Лідія Марцюк. Тут виник осередок допомоги примусовим робітникам. Його керівником був професор проф. д-р. Олександр Кульчицький. Мюнхен так само як і Берлін піддавався бомбардуванню. А в’язні чоловічого концентраційного табору в Дахау працювали на відновленні зруйнованих бомбардуванням доріг. Міський транспорт був зруйнований. Коли Ліда проходила містом, то підходила до робітників табору, чи не знайдеться бодай якийсь українець. Візуально віднайти українців було важко, бо в’язні мали на одязі літери “П” – поляк, або “Р” – росіянин. А розмовляти працюючим в’язням з перехожими не дозволяли. пошуків. Якось натрапила з запитанням про українців на одного поляка, який її повідомив, що знає деяких українців. “То передайте їм, що вони зголосилися на Францйозефштрассе”, – попросила його працівниця допомогового комітету.

В селі Лебендорф (Leobendorf) біля Лауфена (Laufen) біля 135 кілометрів на південний схід від Мюнхену, під час Другої Cвітової війни знаходилася фабрика хімії. Працювали там воєнно полонені, більшість укрaїнців. Були також росіяни і білоруси. В наслідок отруєння померли згадані на табличках наші земляки, один грек. Неподалік знаходився табір, де утримували невільників. Місцеві німці щороку в перший тиждень листопада вшановують пам’ять наших зеляків разом з Об’єднанням Українських Жінок Німеччини та членами парафії УГКЦ Мюнхену, Розенгайма і Салцьбурґа з Австрії.

Український меморіал на місці поховання в Лебендорф

Баварець, який змальовував Україну

Наступна наша зупинка перед будинком на вул. Мауеркірхештрассе (Mauerkircherstrasse), 22. В цьому світло-жовтому будинку в стилі мюнхенської сецесії мешкав художник Август Люйдке (August Ludecke – 1908-2002), який в складі 4-го гірського корпусу пройшов через всю Україну і назад, виконуючи невеличкі акварелі на тему місцевих краєвидів та побуту місцевих мешканців.

Будинок на вул. Мауеркірхештрассе (Mauerkircherstr), 22 – де перед війною мешкав автор акварельного літопису України в 1941-44 рр. А. Люйдке

Люйдке був вихованцем тієї ж самої Мюнхенської академії Мистецтв. Він встиг закінчити її до 1933 р. – тобто приходу нацистів до влади. З 1938 р. він проживав у вищевказаному будинку. В 1940-1945 рр. художника призвали як спостерігача та художника до 91-го полку гірських стрільців, з яким він потрапив спочатку на Балканський фронт, а потім в степи України та на Кавказ. 17 травня 1945 р. перебуваючи в званні штаб-єфрейтора він потрапив в радянський полон неподалік кордонів Німеччини та перебував на роботах в Кірові в Росії.

А. Люйдке. Фото воєнного періоду

A. Ludecke, photo of second war times

Після звільнення в 1948 р. Люйдке працював як вільний художник, зокрема займався ілюстраціями до книжок. Помер в Мюнхені в 2002 р.

«В українській хаті», акварель Августа Люйдке, 1941-43

In Ukrainian chat, art of A. Ludecke, 1941-43

Заплава Дніпра, акварель Августа Люйдке, 1941

Dnieper floodplane, art of A. Ludecke, 1941

Набір невеличких акварелей А. Люйдке це своєрідний літопис тогочасного українського побуту. Тут і єврейські квартали над Бугом в Вінниці і околиці сумно-відомого с. Підвисоке на Уманщині (місце котла Південного фронту) і окремі українські села закинуті в степу, Берислав та Дніпровські плавні, індустріальні краєвиди Донбасу і навіть околиці Чернівців.

«Вінниця» – акварель Августа Люйдке, 1941

Vinnytsia, art of A. Ludecke, 1941

Серед його зображень знаходимо багато цінних з точки зору етнографії фіксацій побуту та костюму місцевих мешканців, а також зображення населених пунктів та місцевостей України в 1941-1943 рр. Зокрема на одній з акварелей художник зобразив українські національні костюми мешканців Донбасу, що яскраво демонструє його етнічну приналежність.

Українські костюми на акварелі А. Люйдке, 1941 р.

Ukrainian costumes on art of A. Ludecke, 1941

***

Ближче до кінця війни Мюнхен став центром антифашистького руху. Розуміючи невідворотність програшу у війні, мюнхенці організували змову для того щоб передати місто американцям. Хоча акція в результаті була придушена есесівцями, своїх цілей вона досягла — американські солдати увійшли в місто навесні 1945 р. без бою, жоден міст не був підірваний.

30 квітня 1945 року. Лідія Марцюк звично йшла на роботу. По дорозі зустріла двох чоловіків в кацетному вбрані, які шукали Францйозеффштрассе. То власне і були українці – колишні в’язні Дахау. До них таки дійшло повідомлення Ліди про адресу їх комітету. З радощів Ліда віддала звільненим в’язням привезені нею до Мюнхена харчі. Мюнхен почав приходити до усвідомлення про звільнення від нацистів. Ліда і двійка українців пішли до міста. Там біля тодішнього нацистського казино зібрався чималий натовп, який вигукував: “Наці раус!” (Геть нацистів!)”. Ліда зі своїми супутниками ввійшли до великого і просторого приміщення. Німці сиділи за баром і пили пиво. Непроханих гостей запросили приєднатися до пива. Ліда ж притаманною їй категоричністю в голосі повідомила: «Ні, вже досить. Ви бачите, що ми є кацетники. Забирайтеся звідси і звільність нам приміщення. Ми не маємо даху над головою. Ми десь мусимо спати.” За хвилину до приміщення ввійшла американська поліція. Побачивши українських колишніх в’язнів і вислухавши їх потребу в дахові над головою, американці викинули нацистів звідти. З того часу цілий поверх приміщення на Дахауштрассе 9 був відданий різноманітним українським організаціям. Від початку там приютився український Червоний Хрест -перша українська організація в Мюнхені. В червні 1945 він був переіменований на Українську медично-харитативну службу. Тут також розташовувався пункт допомоги українцям.

Мюнхен на час вивзолення від нацистів був дуже зруйнований За часи другої світової війни Мюнхен 71 раз піддавався бомбардуванням. Четверта частина населення міста загинула, 60% будівель було зруйновано. Історичний центр міста практично повністю знищений. З 815 000 жителів у місті залишилося лише 480 000. З 10 000 євреїв в місті залишилося лише 746 чоловік.

Руїни аркади державної канцелярії нагадують про кошти, які заплатила Німеччина за своє прагнення бути володарем світу

Але літом 1945 р. Міська рада прийняла рішення про відновлення історичного центру в колишньому вигляді. В ході післявоєнного відновлення було прийнято рішення зберегти первісне вуличне планування.

На Мюнхен осідав вечір, що пофарбував вежі Марієнкірхе в рожевий колір. З ним осідали враження вд подорожі Мюнхенськими вулицями. Проте найцікавіше чекає нас попереду (Продовження див. тут).

Дивіться також:

Любек, Гамбург і Бремен для українця

Краків для українця

Переслідування ОУН-івців на території Гітлерівської Німеччини

Автор висловлює подяку усім членам групи Ukrainians in Munich, які підключилися до обговорення даного матеріалу та допомогли зробити його кращим. Особлива подяка мюнхенським краєзнавцям Nick Coll та Катерині Проскурі.

Використані джерела:

Трощинський В.П., Шевченко А.А. Україна крізь віки. Т.15. Українці в світі. Київ: Альтернативи. -1999. – с. 162-168.

Monumenta Germaniae Historica. Die Urkunden der deutschen Knige und Kaiser. Bd. 10, Teil 1: Die Urkunden Friedrichs I. 1152–1158. Hahn, Hannover 1975, S. 363–365.

ЛобановськийБ.Б., ГовдяП.І. УкраїнськемистецтводругоїполовиниХІХ – початкуХХст. Нарисизісторіїукраїнськогомистецтва. – К. Мистецтво. -1989 – 206 с.

Augsburger Schied

Український Вільний Університет

Мюнхенська академія мистецтв

Жіночі портрети Владислава Чахорського

О. Мурашко в Мюнхені

Могила Ф. Рубо в Німеччині

Мюнхенські історії

Галерея красунь Людвіга І

Галерея красунь Людвіга І (відео)

Архітектура Мюнхена доби модерну

Спогади Лідії Марцюк про Берлін, Равенсбрюк та Мюнхен

Науковий співробітник національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця»

Парнікоза І. Ю.

Вперше опубліковано