2007 р. Оббита рука Нептуна тримає тризуб, націлюючись в імідж Садового!

Дата: 06.08.2007

У той час, як через недбалість міських влад вандали (вже вкотре!)завдали руйнувань статуї Нептуна на пл. Ринок у Львові, місцеві ЗМІ транслюють прекраснодушні інформації про те, що на порятунок пам’яток в історичному центрі від щедрої душі батьків міста вділено смішні кошти, а культура на площі Ринок «процвітає» у суцільному благоліпії!

Жодної офіційної інформації щодо зруйнованої руки Нептуна минулої п’ятниці із надр Львівської міськради її вірна й доблесна прес-служба на-гора не видала. Мовчить щодо наруги над пам’яткою начальник управління охорони історичного середовища Лілія Онищенко. Мовчить начальник управління культури і туризму Андрій Сидор. Мовчить директор департаменту гуманітарної політики Олекса Побурко. Мовчить заступник міського голови з гуманітарних питань Василь Косів. Мовчить міський голова Львова Андрій Садовий.

Невже очікують на запитання чи обурення? Тобто насправді вони не мовчать, а всі як стій вихваляють «фаворське преображення», що його за їхнього урядування зазнала площа Ринок, – але от про Нептуна ані пари з уст. Візаві Нептуна редакція стильного інтернет-ресурсу із димовою завісою інтелектуальних матеріалів та абсолютно порожньою рубрикою «корупція» мовчить також.

Можна було б і далі в унісон з усіма мовчати, витримуючи цей експеримент, названий услід за класиком « на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує», але із етичних мотивів затягувати такі паузи не випадає навіть за безумовної любові до театральних ефектів.

До того ж ЗІК вдячний, що зголосився бодай один коментатор, якому не пофіг, що від минулого тижня, сюрреалістично обхопивши оббитою рукою свою грізну зброю, Нептун стоїть уособленням докору владцям, для яких Львів, як це не прикро констатувати, перетворився на об’єкт споживання…

На думку президента Благодійного фонду «збереження історико-архітектурної спадщини м. Львова» п. Андрія Салюка, нещодавній акт вандалізму, внаслідок якого статуя Нептуна на фонтані ліворуч від головного входу до львівської ратуші позбулася фрагменту руки, сигналізує про те, що всі пам’ятки Львова не чуються безпечно.

Дещо зменшити випадки хуліганського поводження із пам’ятками могло б, за словами Андрія Салюка, встановлення цілодобового відеонагляду. Окрім психологічного «стримуючого ефекту» відеозапис міг би допомагати правоохоронцям розслідувати злочини, пов’язані із вандалізмом у моментах встановлення обставин та причетних осіб.

«Обгородити скульптури чи збільшити дистанцію доступу до них – безрезультатно, коли нема в суспільства відповідно вихованого ставлення до пам’яток. Маємо до справи із результатом багаторічного масового пресингу: старе можна нищити задля насадження стандартів сучасного комфорту. Пошкоджену пам’ятку відреставрувати можна (і гарантую: ми відреставруємо Нептуна, як робили це вже 5 разів!), а от свідомість відреставрувати важче.

Вандали були у всі часи, але не у всі часи було таке байдуже ставлення до вандалізму. Колись місто давало городянам відчуття безпеки, воно прихищало їх своїми мурами, а городяни з почуття вдячності мали обов’язок перед містом: давали на замощення, відробляли на спорудженнях валів, вправлялися на стрільниці тощо. Тепер мало хто чується зобов’язаним місту. Навіть таке просте відчуття, як «мій Львів», мало кому тепер знайоме.

У нас люди не є гордими за своє місто так, як це було притаманне людям, скажімо, покоління Миколи Колесси. Насправді ж місто вимагає пошани й пієтету, а натомість ми бачимо, як його перетворюють на об’єкт споживання. Ця прикра тенденція відчувається як у ставленні пересічних городян, так і влади, яка дивиться, де можна вигідно скористати. Але Львів зараз в такому стані, що перш ніж використовувати його, місту слід допомогти.

Навряд чи байдужість сучасників до міста можна звести до пояснення, що місто заселене вихідцями з села. Я також народився не у Львові, я люблю те місто де побачив світ, але так само я люблю і Львів, за все, що він мені дав. У цій любові, я намагаюся віддати. Та що цікаво, у Львові є городяни в другому поколінні, які зовсім не цікавляться Львовом, не знають його і не хочуть пізнати.

Закликати до свідомості студентську молодь, мабуть, пізно, бо шанобливе ставлення до Львова варто плекати зі шкільної лави чи з дитячого садочка. Власне для такої аудиторії наш Фонд влаштовує акцію «Писанка для рідного міста»: діти розмальовують великодні писанки для аукціону, кошти з якого скеровуємо на підтримку пам’яток. Та не у всіх школах, на жаль, пройнялися основною ідеєю цієї акції.

Мені б хотілося, щоб маленькі львів’яни роби це не з доброго ставлення до педагога, а таки до міста. Така «реставрація» свідомості городян тривала. Але іншої дороги я не бачу.

Інакше матимемо поглиблення кризи. Хоча куди вже далі: у Львові непоодинокі приклади, коли в заповідній зоні історичного центру розбирають пам’ятку, споруджують новітній будинок, як на Валовій, 15, і кажуть, що це інвестиції в розвиток міста!», – сказав Андрій Салюк, який на даний момент вже не є радником міського голови з пам’яткоохороних питань на громадських засадах, бо мер воліє дослухатися до думки зовсім інших радників.

Джерело: «Західна iнформаційна корпорація»