Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української держави.

Церква Успіння

2011 р. Скарби на руїні

01 Лис 2011

На місці знакової церкви археологи знайшли одяг козацької старшини, поховання дружини полковника та унікальну “портретну” ікону.

Днями у Полтавському краєзнавчому музеї на відзначенні його 120-річчя представили результати роботи трирічної спільної археологічної експедиції фахівців музею та місцевого Національного педагогічного університету ім. В. Короленка, які досліджували рештки Успенської церкви у селі Лютенька Гадяцького району.

Храм цей, збудований 1686 року за кошти гадяцького козацького полковника Михайла Бороховича, належав до перлин українського бароко, вирізнявся рідкісною красою й унікальним історичним контекстом. Бо ж став першою на Полтавщині мурованою церквою й водночас чи не останньою з тих, які прийняли страхітливу смерть від рук войовничих безбожників (остаточно її “стерли з лиця землі” фактично у наш час, 1985 року).

В 1999 році церкву включили у затверджений постановою Кабміну перелік пам’яток архітектури, які потребують першочергового відновлення, але ті наміри так і залишилися «паперовими». І це при тому, що храм споруджували як усипальницю роду, найвідоміший представник якого був спочатку лютенським сотником, потім – гадяцьким полковником, а під час військових походів Івана Мазепи навіть виконував обов’язки наказного, себто призначеного, гетьмана.

Саме тут, за свідченнями істориків, свого часу перепоховали ще одного українського гетьмана – Івана Брюховецького. Тож і після того, як та знакова церква «розчинилася» у часі та просторі, перетворившись на пустир серед села, вона подарувала археологам чимало справжніх історичних скарбів.

Підземна мандрівка «подвійним» цвинтарем

Фахівці продовжують їх вивчати. Адже закінчилася фактично тільки «польова» частина експедиції. Водночас зібрані матеріали ще належить увести в науковий обіг, детально описати, а також відреставрувати або «законсервувати», унеможлививши руйнацію чи тління в нових умовах зберігання. Поки що ж найцікавіші знахідки на експозиційній виставці у музеї презентували керівники згаданої експедиції – викладач педуніверситету, кандидат історичних наук Оксана Коваленко та старший науковий співробітник відділу археології музею Роман Луговий.

Як з’ясувалося, їм та студентам-історикам, які проходили археологічну практику, три літа поспіль довелося розкопувати фактично «подвійний» цвинтар. Адже, крім згаданого «усипального» призначення церкви, її свого часу звели на місці старого кладовища. Тож археологи загалом «відкопали» там більше 200 поховань. Чи не моторошно було працювати в такому «потойбічному» оточенні й чи, власне, узгоджуються такі масштабні підземні «мандрівки» цвинтарем із православною традицією? Про це запитуємо у Романа Лугового.

– Археологи ж ніколи не копають «по-живому», – зазначає він. – А якщо зовсім серйозно, то на ці розкопки в Лютеньці ми одержали благословіння місцевого священика і, власне, релігійної громади, яка хоче відбудувати ту церкву. Тож ішлося, по суті, про передбачене Законом обстеження майбутнього будмайданчика, щоб не допустити безповоротних втрат артефактів.

Зрештою, ми ж не «чорні» археологи, котрі «скородять» поховання заради власної наживи. Як і належить, після досліджень та відповідних фіксувань людські останки були акуратно складені в кілька великих трун і за всіма канонами православного обряду перепоховані поруч із місцем, де стояла церква.

Вбрання, з якого «струсили» тільки пил віків

– Пане Романе, а які знахідки виявилися найвагомішими та найкоштовнішими?

– Більшість із них – перед вами, у цій заскленій демонстраційній «скрині». Насамперед ідеться про одяг української козацької старшини початку ХVІІІ століття. Демонструємо зараз чоловічий жупан, який у ті часи носили не тільки полковники, а й гетьмани, два пояси і плетений ажурний жіночий головний убір. Останній за формою схожий на елегантний капелюшок без «полів».

Наголошую: це не відреставровані, а справжні автентичні речі, яким понад 300 років. Ми їх тільки відмили від пилу дистильованою водою. Хоча, як бачите, одяг цей, пошитий переважно з шовку із застосуванням металізованих ниток і гаптування, й зараз має ошатний вигляд. Знайшли ще й чоботи, та вони потребують реставрації. Якщо подібні знахідки й траплялися археологам раніше, то їх в Україні одиниці. Такого ж набору вбрання козацької старшини, на наше переконання, взагалі немає в жодному іншому музеї.

– А де саме «причаїлися» ці знахідки? І чи вдалося за знайденим одягом ідентифікувати останки того ж полковника Бороховича чи гетьмана Брюховецького?

– Найцінніше ми знаходили у склепах, яких там налічувалося 13. Відшукали і склеп самого Михайла Бороховича зі східцями у межах збудованої ним церкви, та він виявився зруйнованим. За переказами, селяни дуже поважали фундатора храму й під час найурочистіших богослужінь навіть заходили в його відкритий склеп, брали там пояс полковника і використовували для церковного обряду.

Та вже за радянських часів прах цього козацького ватажка й мецената просто зник. Ознак, за якими зі стовідсотковою точністю можна було б вказати на останки згаданих вами історичних постатей, виявити не вдалося. Гадати ж на кавовій гущі – заняття не для науковців. Надто за умов, коли людські останки, насамперед кістки, у склепах, які зазвичай «притягують» більше вологи, зберігаються гірше, ніж у звичайному ґрунті. Скажімо, від людини, одягнутої в експоноване тут вбрання, у склепі залишився фактично лише тлін…

З найбільшою вірогіднiстю ідентифікували тільки поховання дружини полковника Олени Борохович. Адже, крім представленого тут жіночого головного убору, в її склепі ми знайшли ще й покривало з вигаптуваним зображенням родового герба Бороховичів, а також золоту обручку.

Те, що дорожче золота і діамантів

– Як правило, довкола подібних «старшинських» поховань і досі гуляють чутки про заховані там скрині з коштовностями, прикрашену діамантами «іменну» зброю тощо. Коли ж врахувати, що провідник Гадяцького полку походив із вихрещеного єврейського роду і був людиною заможною, то можна припустити…

– Ні, під час розкопок подібні припущення не підтвердилися – жодних скринь, шкатулок чи потаємних кишень із коштовностями там не знаходили. Вочевидь, православної традиції обмеження будь-яких «надмірностей» при виряджанні людини в останню путь наші предки дотримувалися і в часи Гетьманщини. Бо ж навіть знайдені нами у могилах тодішньої знаті хрести та хрестики були дерев’яними. А, скажімо, вже згадана золота обручка з руки Олени Борохович виявилася тоненькою, непоказною й, вочевидь, засвідчувала лише статус одруженої жінки, а не її багатство.

– Можливо, найбагатші склепи були просто пограбовані мародерами?

– Слідів таких грабунків у відкритих нами склепах ми не виявили. Хоча Лютенька опинялася в епіцентрі багатьох «гарячих» подій, особливо під час минулих воєн – громадянської та Другої світової. Можливо, потенційні грабіжники просто не знали, де копати. Не виключено, що від такої наруги над пам’яттю померлих їх стримувала й аура легендарної церкви: грішити ж у намоленому місці та ще й перед святими образами наважиться не кожен навіть затятий безбожник.

– І наостанок хотілося б почути від вас про ті знахідки в Лютеньці, які залишилися «за кадром» цієї виставки.

– Найцікавішою серед них, без сумніву, залишається ікона Успіння Пресвятої Богородиці, яка стояла «в головах» поховання саме того склепу, де знайшли одяг. Зображення там – на мідній дошці, вкритій позолотою. Водночас ця ікона є «портретною». Адже, крім «заглавного» образу, на ній видно обличчя апостолів, які дуже нагадують українських козаків – із вусами, «оселедцями» на головах.

Відомо, що повпреди тієї ж козацької старшини іноді замовляли майстрам саме такі ікони, щоб біля ликів святих увічнити й себе та членів своєї родини. Хто саме зображений на тій іконі, ще треба досліджувати. Зрозуміло тільки одне: подібних «портретних» ікон узагалі небагато, а коли врахувати, що рід Бороховичів давно «погас», не мав продовження, то ця знахідка воістину унікальна.

На жаль, експонувати її поки що не можемо, бо ж ікона потребує реставрації, на яку хронічно не вистачає коштів. Тож чекаємо на сучасних меценатів, які допоможуть нам відновити цю iкону та багато інших воістину неоціненних для науки знахідок. Останні ж бо набагато дорожчі за золото й діаманти.

Василь Неїжмак

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2019 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 13

Модифіковано : 12.03.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.