Актори театру Садовського (А – Д)

1907 – 17 – Авсюкевич Марфа Нечипорівна (Марченко, Березовська; 1880 – 1965) – співачка (драматичне сопрано) і драматична актриса, учениця М. Садовського; артистка Перемишльського українського драматичного театру ім. І. Франка (1921 – 22), Руського театру товариства «Просвіта» в Ужгороді (1922 – 23) та ін. театрів. Померла в Києві.

Ролі: Вустя, Гордиля («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Циганка Аза» М. Старицького), Настя, Марія Уласівна («Дві сім’ї», «Вуси» М. Кропивницького), Ганна («Безталанна» І. Карпенка-Карого), Степанида («Лісова квітка» Л. Яновської).

1907 – 17 – Березовський Григорій Андрійович (1878 – 1952) – актор, режисер; артист Перемишльського українського драматичного театру ім. І. Франка (1921 – 22), Руського театру товариства «Просвіта» в Ужгороді (1922 – 23) та інших театрів, режисер аматорського гуртка у м. Кременець, тепер Тернопільської обл. (1928 – 37). Помер у с. Підлісці, тепер Тернопільська обл.

Технік-механік за фахом, завідував у театрі електроосвітлювальною частиною. Винайшов і вперше застосував у виставах багато оригінальних світлових ефектів. Ролі: Шельменко («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), Кравчина, Борох («Сава Чалий», «Гандзя» І. Карпенка-Карого), Дядько Лев («Лісова пісня» Лесі Українки), Хлопов («Ревізор» М. Гоголя), Нухим («Міреле Ефрос» Я. Гордіна).

1907 – 17 – Борисоглібська Ганна Іванівна (справж. – Сидоренко-Свидерська; 1868 – 1939) – актриса, народна артистка УСРР (з 1936); актриса українських труп (з 1888), Українського національного театру (1917 – 18), одна з фундаторів Першого театру Української Радянської Республіки ім. Шевченка, Українського театру в Галичині (1919 – 25), Київського українського драматичного театру ім. І. Франка (1925 – 39). Померла в Києві.

Віртуозна виконавиця характерних ролей. Ролі: Терпилиха («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Шкандибиха («Лимерівна» Панаса Мирного), Секлета, Вустя («За двома зайцями», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького), Ганна, Тетяна («Безталанна», «Суєта» І. КарпенкаКарого), Риндичка, Текля («По ревізії», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» М. Кропивницького), Пошльопкіна, Сваха, Мати, Хівря («Ревізор», «Одруження», «Страшна помста», «Сорочинський ярмарок» М. Гоголя), Домна («Брат на брата» Д. Грицинського), Княтре Фермер («Загибель "Надії"» Г. Гейєрманса), Старчиха («Вогні Іванової ночі» Г. Зудермана). 1911 знялася в ролі Терпилихи у фільмі «Наталка Полтавка».

1912 – 17 – Бурячок Іван Мартинович (1877 – 1936) – художник, вихованець краківської Академії красних мистецтв (1896 – 1903), художник театру Народного будинку у Вінниці (1919 – 22), карикатурист газет «Радянське село» (1923 – 26), «Селянська газета» (1926 – 30). Працював у галузі станкового і театрально-декораційного живопису, книжкової і сатиричної графіки. Помер у Києві.

Головний художник театру М. Садовського. Оформив у ньому вистави «Сава Чалий» І. Карпенка-Карого (1906), «Наталка Полтавка» (1912), «Утоплена» (1913) та «Різдвяна ніч» (1916) М. Лисенка, «Земля» С. Черкасенка (1912), «На перші гулі» С. Васильченка (1913), «Камінний господар» Лесі Українки, «Вій» М. Кропивницького, за Гоголем (обидві – 1914), «Страшна помста» за М. Гоголем (1915), «Про що тирса шелестіла» С. Черкасенка (1916) та ін. 1922 – 23 – художник у Театрі ім. М. Заньковецької, починав діяльність у цьому будинку. Оформив вистави: «Розбійник Кармалюк» Л. Старицької-Черняхівської, «Гайдамаки» за поемою Т. Шевченка, «Розбійники» Ф. Шіллера та ін.

1909 – 15 – Бутовський Семен Юхимович (1886 – 1967) – актор, співак (драматичний тенор), режисер; артист «Товариства українських артистів за участю М. Заньковецької та П. Саксаганського під орудою І. Мар’яненка» (1915 – 16), режисер Одеського (з 1929), Дніпропетровського (1931 – 43) театрів опери та балету. 1944 емігрував. Помер у Філадельфії (США).

У Театрі М. Садовського виконав оперні партії: Андрій («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Еол (перше виконання), Левко («Енеїда», «Утоплена» М. Лисенка), Йонтек («Галька» С. Монюшка), Сулейман («Бранка Роксолана» Д. Січинського; перше виконання), Хома Брут («Вій» М. Кропивницького, за М. Гоголем).

1911 – 15 – Василько Василь Степанович (справж. – Миляєв; 1893 – 1972) – режисер, актор, педагог, театрознавець, народний артист СРСР (з 1944); актор «Товариства українських артистів за участю М. Заньковецької та П. Саксаганського під орудою І. Мар’яненка» (1915 – 16), Молодого театру (1918 – 19), Першого театру Української Радянської Республіки ім. Т. Шевченка (1919 – 20), «Кийдрамте» (1920 – 21), театру «Березіль» (1922 – 26), керівник Харківського Червонозаводського (1928 – 33), Донецького ім. Артема (1933 – 38), Чернівецького ім. О. Кобилянської (1943 – 48), Одеського ім. Жовтневої революції (1926 – 28, 1939 – 41, 1948 – 55; тепер Український театр ім. В. Василька) українських музично-драматичних театрів. Помер в Одесі.

Професійну діяльність почав у цьому театрі восени 1911, під час навчання в Другій Київській гімназії. Зарахований спочатку на посаду помічника контролера на балконі, потім – помічника адміністратора, іноді виступав статистом у масовках, згодом – в епізодичних ролях; був помічений і одержав похвалу від М. Садовського. 1912 зіграв роль Тимоша у виставі «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка.

Захоплюючись фотографією, зробив першу в українському театрі спробу наукової фотофіксації вистави. Завдяки цьому зібрав з часом багатий фотоархів, який згодом, переданий у театральний музей, став цінним джерелом вивчення історії українського театру.

Пізніше видав низку театрознавчих праць, зокрема присвячених М. Садовському та його театру (1962), акторам цього театру Л. Ліницькій (1957) і Ф. Левицькому (1958).

1906 – 15 – Верховинець Василь Миколайович (справж. – Костів; 1880 – 1938) – композитор, диригент, співак (тенор), хореограф, етнограф, педагог; актор театру Товариства «Руська бесіда» у Львові (1900 – 01, 1904 – 06); «Товариства українських артистів за участю М. Заньковецької та П. Саксаганського під орудою І. Мар’яненка» (1915 – 16), хормейстер і хореограф Українського національного театру (1917 – 18, містився у цьому будинку), викладач Музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка (1918 – 20, 1923 – 24), завідувач кафедри Полтавського інституту народної освіти (1924 – 32, з перервою), один з фундаторів Харківського театру музичної комедії (1929), учасник численних фольклорних експедицій. Репресований, розстріляний у Києві. Ім’ям митця названо вулицю в місті.

У Театрі М. Садовського працював актором, хормейстером, хореографом, диригентом з часу його створення 1906. Ролі: Андрій («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Петро, Левко, Аполлон («Наталка Полтавка», «Утоплена», «Енеїда» М. Лисенка), Йонтек («Галька» С. Монюшка), Турріду («Сільська честь» П. Масканьї).

Одночасно одержав музичну освіту в Музично-драматичній школі М. Лисенка. У цей період опублікував етнографічну працю «Українське весілля» (1914).

1907 – 16 – Вільшанський Микола Іванович (1881 – 1917) – актор, режисер; режисер театру Товариства «Руська бесіда» у Львові (1913 – 14), один з керівників естрадного колективу «Веселий жарт» у Києві (1915 – 16). Помер у Києві.

Ролі в Театрі М. Садовського: Самрось, Дранко («Дві сім’ї», «Пошились у дурні» М. Кропивницького), ЛяпкінТяпкін («Ревізор» М. Гоголя), Граф Потоцький, Пелех («Сава Чалий», «Гандзя» І. Карпенка-Карого), Стецько («Сватання на Гончарівці» Г. КвіткиОснов’яненка), Печериця («Крути, та не перекручуй» М. Старицького), Досужев («Тепленьке місце» О. Островського), Дульський («Мораль пані Дульської» Г. Запольської).

1910 – 12 – Вороний Микола Кіндратович (літ. псевд. – Арлекін, Віщий Олег, Homo, Sirius, Кіндратович, Микольчик та ін.; 1871 – 1938) – поет, критик, театрознавець, актор, журналіст, перекладач; режисер театру Товариства «Руська бесіда» у Львові (з 1895), актор українських та російських труп (1897 – 1901), один із засновників і головний режисер Українського національного театру (1917); завідувач літературної частини Харківського (1926) і Київського (1927 – 30) театрів опери та балету. Репресований, розстріляний в Одесі.

У Театрі М. Садовського був актором, поставив п’єсу С. Черкасенка «Хуртовина». У цей період опублікував першу поетичну збірку: «Ліричні поезії» (1911), низку театрознавчих розвідок, зокрема «Театральне мистецтво й український театр» (1912). Пізніше присвятив одну з праць сценічній творчості актриси Л. Ліницької («Драматична примадонна», 1924). Публікувався в періодичних виданнях «Зоря», «Літературно-науковий вістник», «Засів», «Дзвін», «Сяйво», «Рада», в антологіях, збірниках, декламаторах поч. 20 ст.

1917 – 18 – режисер і завідувач літературної частини Народного театру, що містився в цьому будинку. Одночасно – засновник і керівник Українських вищих драматичних курсів.

1916 – 17 – Гончаров Петро Григорович (1888 – 1970) – диригент, музичний діяч; диригент хорів київської опери (1920 – 24), Софійського собору (1920 – 29), Андріївської церкви (1941 – 43), організатор і керівник капели Південно-Західної залізниці (1924 – 49), капели «Думка» (1940 – 41), хорового класу Київської консерваторії (1955 – 60). Помер у Києві.

У Театрі М. Садовського диригував хором і оркестром.

1912 – 15 – Горленко Ніна (1895 – 1964) – актриса, вихованка Музично-драматичної школи М. Лисенка, Українського національного театру (1917 – 18), актриса театру «Березіль», Червонозаводського театру в Харкові та ін. (1920 – 30-і рр.), українського театру у Філадельфії (США), де й померла.

Грала ролі широкого діапазону – від ліричних до характерних. Серед них: Софія («Безталанна» І. Карпенка-Карого), Катря («Зіля Королевич» С. Васильченка).

1914 – 17 – Гребінецька Марія Зіновіївна (псевд. – Гребень; 1883 – 1971) – співачка (лірико-драматичне сопрано) і драматична актриса; вихованка Музично-драматичної школи М. Лисенка (1905 – 07, клас О. Мишуги), актриса одеської опери (1911 – 12), театру Товариства «Руська бесіда» у Львові (1921 – 22), співачка Народного дому в Нью-Йорку (1923 – 28), солістка ансамблю «Українське тріо» (1931 – 34). Померла в Нью-Йорку (США).

У Театрі М. Садовського співала всі сопранові партії. Серед них: Оксана («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Наталка, Оксана («Наталка Полтавка», «Різдвяна ніч» М. Лисенка), Яриська («Брат на брата» Д. Грицинського), Галька («Галька» С. Монюшка), Маженка («Продана наречена» Б. Сметани) та ін.

1907 – 15 – Діброва Зінаїда (? – ?) – драматична актриса й оперна співачка (драматичне сопрано).

Ролі в цьому театрі: Маруся («Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького), Оксана («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Катерина («Катерина» М. Аркаса), Федора («Бранка Роксолана» Д. Січинського), Софія («Галька» С. Монюшка), Лола («Сільська честь» П. Масканьї), Наталка, Галя («Наталка Полтавка», «Утоплена» М. Лисенка).

1907 – 15 – Доля Євдокія Іванівна (справж. – Верховинець-Костева; сценічний псевд. – Цвіркунець; 1885 – 1988) – драматична актриса і співачка (меццо-сопрано); артистка Полтавського театру (1919 – 26), організатор (разом з чоловіком В. Верховинцем) і режисер жіночого хорового ансамблю «Жінхоранс» (1930 – 36), актриса і режисер Полтавської філармонії (1944 – 59). Померла в Києві.

Актриса на ролі травесті. Ролі в Театрі М. Садовського: Мацюсь, пастушок («Зачароване коло» Л. Ріделя), Матюша, Кася, Харитина («Суєта», «Сава Чалий», «Наймичка» І. КарпенкаКарого), Галя, Проня («Циганка Аза», «За двома зайцями» М. Старицького), Маня («Весняні сни» А. Добровольського).